Постанова № 20022938, 13.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2011 № 7/104-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Дикунської С.Я.

суддів:

за участю секретаря Кравчук О.І.

За участю представників:

від позивача Патенка І.П. директора

ОСОБА_1 (дов. від 11.06.2009 р.)

від відповідача ОСОБА_2 (дов. № 45/КАМ/Ю від 19.09.2011 р.)

від третьої особи 1 не зявився

від третьої особи 2 ОСОБА_3 (дов. № 20/09-2011 від 20.09.2011 р.)

від третьої особи 3 ОСОБА_4 (дов. № 05/КБ/Ю від 29.06.2011 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Поліський виробничо-експерементальний завод»

на рішення

господарського суду Київської області

від 21.10.2011 р.

у справі № 7/104-11 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Поліський виробничо-експерементальний завод»

(далі ТОВ «Поліський виробничо-експерементальний

завод»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс

Агромарс» (далі ТОВ «Комплекс Агромарс»)

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Баяр»

(далі ТОВ «Баяр»)

треті особи, які не заявляють

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю

«Агроконтинент плюс» (далі ТОВ «Агроконтинент

плюс»)

Товариство з обмеженою відповідальністю

«Курганський бройлер» (далі ТОВ «Курганський

бройлер»)

про визнання права власності та зобовязання

відшкодувати вартість майна

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2011 р. по справі № 7/104-11 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом при прийнятті рішення по суті спору не взято до уваги, що позивачем здійснено поставку товару відповідачу, проте відповідачем не підписано наданих позивачем первинних товаророзпорядчих документів, не оплачено вартості цього товару, а одержано його без достатньої правової підстави тощо.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю за наведених у скарзі підстав.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне й обґрунтоване залишити без змін. Представники третьої особи 2 та 3 підтримали позицію відповідача по справі.

Представник третьої особи 1 в судове засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки місцевий суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав, отже апеляційний суд вважав за необхідне справу розглянути за його відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб 2, 3, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню за таких обставин.

Так, 15.08.2011 р. ТОВ «Поліський виробничо-експерементальний завод» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Комплекс Агромарс» про визнання права власності на соєву макуху в кількості 35,830 тон (посвідчення про якість № 27 від 06.04.2011 р.), яку 07.04.2011 р. автомобілем MAN державний номер НОМЕР_1 завезено на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс», а також стягнення відшкодування вартості 35,830 тон соєвої макухи в розмірі 157652,00 грн.. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що на підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод», як виробник соєвої макухи, поставило вироблену ним 04.04.2011р. соєву макуху в кількості 35,830 тон (посвідчення про якість № 27 від 06.04.2011р.) на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» загальною вартістю 157652,00грн.. Доставку 35,830 тон соєвої макухи позивач доручив здійснити підприємству-перевізнику ТОВ «Баяр» автомобілем марки МAN державний номерний знак НОМЕР_1, водій ОСОБА_5, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 06.04.2011 р.. Проте, за отриману та розвантажену 07.04.2011р. макуху соєву ТОВ «Комплекс Агромарс» не розрахувалось, первинні документи на поставлену продукцію не підписало. 08.04.2011 р. позивачем надано відповідачу повний комплект документів на завезений товар, зокрема: видаткову накладну, податкову накладну та рахунок-фактуру. Листом № БК-78 від 20.05.2011 р. відповідач звернувся до позивача з проханням надати документи для врегулювання питання здачі необхідної податкової звітності. Позивачем повторно надано відповідачу необхідні документи. 10.06.2011 р. позивач листом № 42 повідомив відповідача про обовязок повернути поставлений товар або підписати документи та оплатити вартість товару. Згадану претензію відповідачем залишено без відповіді та задоволення. Крім цього, позивач посилався на безпідставне отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» 35,830 тон соєвої макухи з огляду на відсутність між сторонами спору договорів на поставку цього конкретного товару. Після поставки макухи соєвої на Бориспільску філію ТОВ «Комплекс Агромарс», ії було деперсоніфікавано (тобто змішано з аналогічним товаром інших виробників), а тому повернення її в натурі стало неможливим. З огляду на наведене позивач просив стягнути з відповідача відшкодування вартості 35,830 тон макухи соєвої в розмірі 157652,00грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, письмового відзиву на позов місцевому суду не надав.

Третя особа 1 надала письмові пояснення по справі, згідно яких на виконання укладеного з позивачем договору № 03/01-2011 від 04.01.2011р. на перевезення вантажів та транспортно-експедиторське обслуговування ТОВ «Баяр» здійснено перевезення соєвої макухи вагою приблизно 36 тон за маршрутом с. Хмільниця Чернігівського району Чернігівської області м. Київ м. Бориспіль, яку 07.04.2011р. розвантажено на Бориспільскій філії ТОВ «Комплекс Агромарс» в м. Бориспіль, по вул. Привокзальній, 46 (підтверджується товарно-транспортною накладною від 06.04.2011р. та актом № ОУ-0000060 здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 06.04.2011р.).

Третя особа 2 в письмових пояснення зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод» є безпідставними, адже 07.04.2011р. ТОВ «Агроконтинент плюс» здійснило поставку соєвої макухи в кількості 35,830 тон ТОВ «Курганський бройлер», що підтверджується підписаною сторонами накладною № 36 від 07.04.2011р., довіреністю № 000684 від 07.04.2011р., податковою накладною № 01 від 07.04.2011р.. Доставку та відвантаження цієї макухи ТОВ «Агроконтинент плюс» проведено безпосередньо на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» з метою подальшої її переробки в комбікормову продукцію для ТОВ «Курганський бройлер», що підтверджується накладною № 7 від 07.04.2011р. Крім цього, на думку третьої особи 2, позивачем не надано належних доказів на підтвердження його права власності на 35,830 тон соєвої макухи, яку відповідачем отримано 07.04.2011р., а відтак заявлена вимога на підставі ст. 1213 ЦК України (що передбачає спосіб захисту прав власника) є необґрунтованою тощо.

Третя особа 3 надала письмові пояснення, згідно яких між ним та ТОВ «Комплекс Агромарс» укладено договір № 10-469/БрФ-Ю від 01.08.2010р. на виготовлення комбікормів, за умовами якого Бориспільска філія ТОВ «Комплекс Агромарс» мала виготовляти і відпускати ТОВ «Курганський бройлер» комбікормову продукцію. Згідно п. 2.1. цього договору ТОВ «Курганський бройлер» мало право передавати Бориспількій філії ТОВ «Комплекс Агромарс» сировину, з якої останній виготовляв комбікормову продукцію, з метою економії часу та з врахуванням віддаленості місць знаходження сторін, ТОВ «Курганський бройлер» мав право направляти Бориспількій філії ТОВ «Комплекс Агромарс» закуплену у інших продавців сировину, відтак 07.04.2011р. соєву макуху в кількості 35,830 тон ТОВ «Агроконтинент плюс» відправило Бориспільській філії ТОВ «Комплекс Агромарс» згідно накладної № 7 від 07.04.2011р., тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, зясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про безпідставність й необґрунтованість позовних вимог, а відтак відмовив у їх задоволенні.

Так, відмовляючи в позові, місцевий суд встановив, що між сторонами існували договірні відносини, зокрема, було укладено договір поставки № 11-429/ХК-70 від 18.02.2011 р., строк дії якого до 31.12.2011 р. (далі Договір поставки) .

Зі змісту Договору поставки видно, що сторони погодили перелік товаросупровідних документів, які передаються в момент поставки товару покупцеві, а саме: товарну видаткову накладну; податкову накладну; оригінал рахунку-фактури; копію сертифікату якості чи інший документ для даного виду товару.

Згідно п. 5.1 Договору поставки датою поставки вважається дата підписання сторонами відповідних накладних. Право власності на товар, що поставляється переходить від позивача як постачальника до покупця, ТОВ «Комплекс Агромарс», з моменту передачі товару покупцю на його складі та підписання сторонами відповідних накладних (п. 5.13 Договору).

Договором поставки ( п. 3.3 ) передбачено, що під «поставкою» в даному договорі розуміється: (1) момент, коли постачальник виконав свої зобовязання щодо доставки товару на склад покупця м. Київ, вул. Фрунзе, 98; (2) обовязок покупця одержати та прийняти поставку визначеного п.1.2 Договору поставки товару.

Позивачем не надано підписаної уповноваженою особою ТОВ «Комплекс Агромарс» видаткової накладної про отримання від ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод» 35,830 тон соєвої макухи.

Розглядаючи справу по суті спору місцевим судом не взято до уваги виробничого акту-звіту про використання сировини та виробіток готової продукції ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод» з огляду на те, що це внутрішньогосподарський документ й свідчить про виробництво позивачем соєвого жмиху, соєвої олії, не може бути допустимим доказом факту поставки та передачі соєвої макухи відповідачу ТОВ «Комплекс Агромарс». З цих же підстав, місцевий суд залишив поза увагою в якості доказу поставки відповідачу соєвої макухи акт внутрішнього руху продукції ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод» від 06.04.2011 р., посвідчення № 27 від 06.04.2011 р. про якість макухи соєвої тощо.

З врахуванням договірних строків поставки товару до 01.03.2011 р. (п. 3 специфікації № 1 від 18.02.2011 р. до Договору поставки), а також посилання в посвідченні №27 від 06.04.2011 р. на відповідність якісних показників виготовленої макухи вимогам ДСТ 8057-95 «Жмих соєвий харчовий . Технічні умови», місцевий суд дійшов висновку, що зазначена в згаданому посвідченні соєва макуха не виготовлялась на виконання умов Договору поставки.

Крім цього, місцевий суд посилався на те, що позивач по справі та третя особа ТОВ «Баяр» не надали суду належним чином підписаної уповноваженою особою ТОВ «Комплекс Агромарс» товарно-транспортної накладної на підтвердження факту поставки та передачі відповідачу 07.04.2011 р. 35,830 тон соєвої макухи. Одночасно суд першої інстанції вважав, що в товарно-транспортній накладній № 06/04/11 від 06.04.2011 р. вказується лише про прийняття ТОВ «Баяр» до перевезення соєвого жмиху.

Відповідно до додатку № 5 до Інструкції щодо заповнення типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари»(затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 р. №342 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2008 р. за №824/15515) макуха є видом відходів, залишком рослинної продукції після пресової обробки. Водночас жмихом (шротом) є тверді залишки насіння олійних культур після вилучення з них олії екстракцією та пресуванням.

Згідно ДСТУ 2423-94 «Олії рослинні. Виробництво. Терміни та визначення» шрот являє собою продукт у вигляді твердих, різних за розміром шматочків, одержаний під час додаткової екстракції рослинної олії розчинником.

Натомість в накладній № 7 від 07.04.2011 р. зазначено про поставку ТОВ «Агроконтинент Плюс» відповідачу саме макухи соєвої, що за своїми якісними характеристиками та способом переробки сої є зовсім іншим продуктом. Про виробництво позивачем жмиху, а не макухи, на думку місцевого суду, свідчить поданий останнім виробничий акт-звіт про використання сировини і виробіток готової продукції від 05.04.2011 р.. Крім цього, позивачем не надано довіреності на одержання 07.04.2011 р. уповноваженим представником ТОВ «Комплекс Агромарс» від позивача 35,830 тон соєвої макухи.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності позивач зобовязаний підтвердити наявність у нього права власності на спірне індивідуально визначене майно. Обєктом цього позову як речово-правового способу захисту є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, які підтверджують його право власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного індивідуально визначеного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна, яке наділене індивідуальними ознаками.

За висновками місцевого суду позивачем не надано у відповідності до вимог чинного законодавства доказів на підтвердження існування у ТОВ «Поліський виробничо-експериментальний завод» права власності на соєву макуху в кількості 35,830 тон. Крім цього, макуха соєва не характеризується індивідуальними ознаками, які можуть відокремити її з поміж інших однорідних речей (ст. 184 ЦК України). Встановлення певних ідентифікуючих ознак спірного майна є необхідним у звязку з тим, що право власності може бути визнано за особою лише щодо індивідуально визначеного майна.

Враховуючи викладене вище, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання права власності та зобовязання відшкодувати вартість майна є необґрунтованими й недоведеними тощо.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за таких обставин.

Як встановлено матеріалами справи, між сторонами існували договірні відносини, зокрема 18.02.2011 р. укладено Договір поставки, за умовами п. 1.1 якого позивач зобовязався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобовязався прийняти цей товар і своєчасно оплатити. Кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, визначено специфікацією до договору, яка є його невідємною частиною та передбачається у накладних документах на кожну окрему партію товару.

На кожну поставку товару за Договором сторонами укладались Специфікації, зокрема: № 1 від 18.02.2011 р., № 2 від 11.03.2011 р., № 3 від 17.03.2011 р., № 4 від 06.06.2011 р., № 5 від 29.06.2011 р., № 6 від 11.07.2011 р.

Апеляційним судом встановлено, що за згаданими Специфікаціями товар поставлено позивачем та оплачено відповідачем, відтак, апеляційний суд вважав, що 07.04.2011 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на підставі усної домовленості сторін. Факт поставки 07.04.2011 р. на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» 35,830 тон соєвої макухи автомобілем підприємства-перевізника ТОВ «Баяр» марки МAN (державний номерний знак НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_5 відповідачем не заперечується.

Натомість згідно наданих в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснень відповідача видно, що здійснивши експертизу зразку соєвої макухи та отримавши згаданий вище товар, відповідач прийняв його по вазі для подальшого виготовлення комбікормів для третьої особи 3, вважаючи, що доставку соєвої макухи по накладній № 7 від 07.04.2011 р. здійснено третьою особою 2.

Дослідивши листи відповідача № БК-53 від 11.04.2011 р. та № БК-78 від 20.05.2011 р. апеляційний суд дійшов висновку, що 35,830 тон соєвої макухи 07.04.2011 р. поставлено на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» автомобілем підприємства-перевізника ТОВ «Баяр» марки МAN (державний номерний знак НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_5.

Наведені обставини підтверджуються окрім цього й наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями третьої особи 1. Так, на виконання укладеного з позивачем договору на перевезення вантажів та транспортно-експедиторське обслуговування № 03/01-2011 від 04.01.2011р. ТОВ «Баяр» здійснило перевезення соєвої макухи вагою приблизно 36 тон за маршрутом с. Хмільниця, Чернігівського району Чернігівської області м. Київ м. Бориспіль, яку 07.04.2011р. розвантажило на Бориспільскій філії ТОВ «Комплекс Агромарс» в м. Бориспіль по вул. Привокзальній, 46, що підтверджується актом № ОУ-0000060 здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 06.04.2011р.. Матеріали справи містять товарно-транспортну накладну від 06.04.2011р., яку апеляційний суд вважає належним доказом здійснення перевезення вантажу макухи соєвої на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс».

При цьому, наявне порушення п. 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, (затверджено Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.), а саме: відсутність підпису уповноваженої особи ТОВ «Комплекс Агромарс» на товарно-транспортній накладній, який би підтверджував поставку 07.04.2011 р. відповідачу товару, апеляційний суд розцінює як халатне відношення працівників відповідача до виконання вимог чинного законодавства щодо оформлення господарських документів, а не як доказ нездійснення ТОВ «Баяр» перевезення товару.

В судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Баяр» не мало правових відносин з третьою особою 2 щодо перевезення вантажів відповідачу та не здійснювало для нього таких перевезень 07.04.2011 р., це підтверджено й представником ТОВ «Агроконтинент плюс». Останнє є одним з постачальників відповідача, однак не являється виробником соєвої макухи, за твердженнями його представника не мало жодних договірних відносин з позивачем по справі щодо купівлі макухи соєвої. Будь-яких доказів придбання товару - макухи соєвої в кількості 35,830 тон у якого - небудь виробника для подальшої передачі 07.04.2011 р. ТОВ «Комплекс Агромарс» й виробництва комбікормів для третьої особи 3 ТОВ «Агроконтинент плюс» апеляційному суду не надано з причин комерційної таємниці.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні будь-які підстави вважати, що 07.04.2011 р. на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» макуху соєву в кількості 35,830 тон завезено постачальником відповідача - ТОВ «Агроконтинент плюс». В зв»язку з цим апеляційним судом досліджено наявні в матеріалах справи докази договірних відносин між третіми особами 2 і 3 та встановлено, що вони не мають жодного значення для вирішення даного спору за відсутності будь-яких доказів поставки 07.04.2011 р. 35,830 тон соєвої макухи на Бориспільську філію ТОВ «Комплекс Агромарс» саме ТОВ «Агроконтинент плюс».

Досліджений апеляційний судом й наданий позивачем по справі оригінал накладної № 7 від 07.04.2011 р., пояснення представників сторін свідчать про надання відповідачем згаданої накладної позивачу після одержання товару - макухи соєвої в кількості 35,830 тон помилково.

Так, на накладній стоїть штамп : «вїзд дозволено, лабораторія», позначено номер автомобіля ТОВ «Баяр» - державний номерний знак НОМЕР_1, який виконував замовлення на перевезення виробленої позивачем соєвої макухи в кількості 35,830 тон.. Цю накладну передано водію автомобіля ТОВ «Баяр» після прийняття макухи соєвої в кількості 35,830 тон в лабораторію для здійснення експертизи зразку та зважування. Докази на спростування цих обставин відповідачем та третьою особою 2 суду не надано.

Наведене підтверджено поясненнями представника відповідача в суді, зокрема: за існуючим порядком первинні бухгалтерські документи оформлюються після проведення експертизи зразків та зважування, як правило на наступний день.

Посилання відповідача на те, що на підставі накладної № 7 від 07.04.2011 р. товар поставлено третьою особою 2, апеляційний суд вважає безпідставними, адже з листа відповідача по справі № БК-53 від 11.04.2011 р. видно, що він намагався встановити постачальника 35,830 тон соєвої макухи внаслідок помилок в супровідних документах, ці обставини представник відповідача підтвердив й в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Крім цього, як згадувалось вище, жодних доказів фактичної поставки товару 07.04.2011 р. ТОВ «Агроконтинент плюс» автомобілем ТОВ «Баяр» держномер НОМЕР_1, ані відповідачем, ані третьою особою 2 апеляційному суду не надано, як і доказів на підтвердження перебування 35,830 тон соєвої макухи на підставі будь-яких правовстановлюючих документів у власності третьої особи 2.

Висновки місцевого суду про те, що в накладній № 7 від 07.04.2011 р. зазначено про поставку ТОВ «Агроконтинент Плюс» відповідачеві саме соєвої макухи, що за своїми якісними характеристиками та способом переробки сої є зовсім іншим продуктом ніж те, що вироблено позивачем - жмих, а не макуху згідно виробничого акту-звіту про використання сировини і виробіток готової продукції від 05.04.2011 р., апеляційний суд вважає надуманими та жодним чином непідтвердженими, адже за поясненнями відповідача в суді поставлений йому 07.04.2011 р. товар ним прийнято після проведеної експертизи зразків та в подальшому як якісний та відповідний показникам використано для виготовлення комбікормів.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку щодо доведеності факту поставки 07.04.2011 р. позивачем виробленого ним товару - 35,830 тон соєвої макухи відповідачу по справі, а також факту прийняття цього товару відповідачем.

Як вище згадувалось, згідно листа позивача № 27 від 11.04.2011 р. ним 08.04.2011 р. передано відповідачеві документи на здійснену поставку, зокрема: видаткову накладну № РН-00000000069 від 07.04.2011 р., рахунок-фактуру № СФ-00000000084 від 07.04.2011 р. та податкову накладну № 2 від 07.04.2011 р.. В подальшому листом № 40 від 23.05.2011 р. позивачем повторно надіслано вищезгадані документи та посвідчення № 27 від 06.04.2011 р., копію товарно-транспортну накладну від 06.04.2011р. тощо.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з встановлених ст. 11 цього Кодексу підстав, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків згідно п. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

З дослідженої апеляційним судом сукупності обставин та матеріалів справи видно, що поставку товару було здійснено позивачем на підставі усної домовленості з відповідачем шляхом обміну документами, зокрема, наданою відповідачу видатковою накладною № РН-00000000069 від 07.04.2011 р.. Факт одержання такої, як згадувалось вище, підтверджується матеріалами справи й не заперечується відповідачем

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановленого іншого строку оплати товару.

Позивачем з метою дотримання ч. 2 ст. 530 ЦК України 10.06.2011 р. надіслано відповідачу листа - вимогу № 42 (опис вкладення наявний в матеріалах справи) про повернення товару або підписаної видаткової накладної та здійснення оплати поставленого товару в розмірі 157652,00 грн..

Апеляційним судом встановлено, що станом на час розгляду апеляційної скарги, товар - соєву макуху в кількості 35,830 тон не повернуто позивачу, доказів погашення заборгованості за неї у встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України строк відповідачем не надано.

З огляду на те, що факт несплати поставленого товару відповідачем не заперечується, апеляційний суд вважав встановленою заборгованість відповідача за поставлений згідно видаткової накладної № РН-00000000069 від 07.04.2011 р. товар в розмірі 157652,00 грн..

Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, які в певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу ( ч. 2 ст. 193 ГК України).

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

З огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та встановлені судом факти, апеляційний суд вважає доведеними й обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення відшкодування вартості поставленого за видатковою накладною товару, тим більше, що відповідачем в установленому порядку їх не спростовано. Тому позов в частині стягнення основного боргу як нормативно та документально доведений підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача має бути стягнено 157652,00 грн. боргу.

Крім цього, позивач просив на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України визнати право власності на товар - макухи соєвої в кількості 35,830 тон з посиланням на те, що майно, яке йому належить без достатньої правової підстави перебуває у відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Главою 29 ЦК України встановлено способи захисту права власності, зокрема: на підставі ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту наведеної норми випливає, що позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у звязку з їх втратою), що засвідчують належність їй такого права.

Натомисть апеляційним судом встановлено, що товар було поставлено відповідачу й прийнято ним за видатковою накладною № РН-00000000069 від 07.04.2011 р. та іншими первинним бухгалтерськими документами, отже товар передано у власність відповідачу, а позивач має право вимагати виконання відповідачем зобовязань з його оплати. Таким чином, посилання позивача на перебування у відповідача майна без достатньої правової підстави є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що право власності на згаданий товар заперечується третьою особою 2, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки позовні вимоги ТОВ «Поліський виробничо-експерементальний завод» заявлено лише до ТОВ «Комплекс Агромарс», жодних вимог до ТОВ «Агроконтинент плюс» не заявлено. Тому з висновками місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на товар - 35,830 тон соєвої макухи апеляційний суд погоджується.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі є помилковим, необґрунтованим й таким, що підлягає скасуванню - в частині відмови в позові про стягнення 157652,00 грн. вартості поставленого товару з прийняттям в цій частині нового - про задоволення позовних вимог, в решті рішення слід залишити без змін.

Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліський виробничо-експерементальний завод» задовольнити частково, рішення господарського суду Київської області від 21.10.2011 р. по справі № 7/104-11 скасувати частково.

Прийняти в цій частині нове рішення: позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліський виробничо-експерементальний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» про стягнення 157652,00 грн. боргу задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (07350, Київська область, Вишгородський район, с. Гаврилівка, ідентифікаційний код 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліський виробничо-експерементальний завод» (14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, 32А, ідентифікаційний код 33336034) 157652 (сто пятдесят сім тисяч шістсот пятдесят дві) грн. 00 коп. боргу, 1576 (одна тисяча пятсот сімдесят шість) грн. 52 коп. державного мита та 118 (сто всімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду Київської області від 21.10.2011 р. по справі № 7/104-11 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (07350, Київська область, Вишгородський район, с. Гаврилівка, ідентифікаційний код 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліський виробничо-експерементальний завод» (14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, 32А, ідентифікаційний код 33336034) державне мито в розмірі 1576 (одна тисяча пятсот сімдесят шість) грн. 52 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 7/104-11 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя

Судді

16.12.11 (відправлено)