Постанова № 20022839, 14.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2011                                                                                           № 37/245

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           

від позивача – Іваненко І.П.

від відповідача – Крохмальний О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню

та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс»

на рішення господарського суду м. Києва від 17.10.2011 року.

у справі № 37/245 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового

фонду «Липкижитлосервіс»

про стягнення 186252,25 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.10.2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» (01021, м. Київ, провул. Івана Мар’яненка, 7, корп. 1, код ЄДРПОУ 05756837) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 43163 (сорок три тисячі сто шістдесят три) грн. 02 коп. основного боргу, 17 959 (сімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят дев’ять) грн. 48 коп. інфляційних нарахувань, 5 442 (п’ять тисяч чотириста сорок дві) грн. 11 коп. трьох відсотків річних, 665 (шістсот шістдесят п’ять) грн. 65 коп. витрат по сплаті державного мита та 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 21 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 78813,42 грн. основного боргу припинено. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2011 року по справі № 37/245 та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог, в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського від 15.11.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 14.12.2011 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» (постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» (споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №521089 від 01.10.2008 року, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у даному договорі.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Пунктом 2.1 договору № 521089 від 01.10.2008 року визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), чинним законодавством України, правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п. 2.2.1 договору № 521089 від 01.10.2008 року, постачальник зобов’язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення – в період опалювального сезону; для потреб опалення – в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання –протягом року, згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.3.1 вищезазначеного договору, споживач зобов’язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору.

Пунктом 2 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії – кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).

Згідно з п. 3 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.

Відповідно до п. п. 4. і 5. додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку – по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-5 – не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно з п. 7 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) – від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.

Пунктом 8 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення –як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання –як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до п. 9 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-5 за адресою: м. Київ, вул. Товарна, 1 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з п. 10 додатку № 2 до договору № 521089 від 01.10.2008 року споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав належним чином завірені копії облікових карток відповідача за період з травня 2009 р. до червня 2011 року. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.11.2009 року до 01.07.2011 року становила 937627,78 грн.

Позивач пояснив, що ним були належним чином виконані зобов’язання за договором №521089 від 01.10.2008 року, тоді як відповідач свої зобов’язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 776750,55 грн., у зв’язку з чим станом на 01.07.2011 року у нього виникла заборгованість у розмірі 160877,23 грн.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 521089 від 01.10.2008 року та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

З наданої представником позивача довідки про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію КП УЕЖФ «Липкижитлосервіс» вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день розгляду справи в суді першої інстанції становила 43163,02 грн. При цьому, частина платежів на суму 38900,79 грн. була вчинена відповідачем до звернення позивача з даним позовом.

Таким чином, у позивача не було підстав звертатись до Господарського суду міста Києва з позовом в частині стягнення основного боргу на суму 38900,79 грн., у зв’язку з чим суд першої інстанції в цій частині позовних вимог обґрунтовано відмовив.

Що стосується частини основного боргу в розмірі 78813,42 грн., який був погашений після звернення позивача з даним позовом до суду, то провадження в цій частині підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 78813,42 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію підлягає припиненню в зв’язку з відсутністю предмету спору.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 43163,02 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» в частині стягнення з Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» суми основного боргу за договором № 521089 від 01.10.2008 року на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього у розмірі 43163,02 грн. правомірно визнано судом першої інстанції таким, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця –червня.

Колегія суддів, перевіривши обґрунтованість здійсненого судом першої інстанції перерахунку інфляційних втрат та 3 % річних, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов’язання, вважає останній цілком законним та вірним, і відповідно суд першої інстанції прийшов до законного висновку, що нарахування здійснено позивачем не вірно, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 5442,11 грн. трьох відсотків річних за період з грудня 2009 року до червня 2011 року та інфляційні нарахування за період грудня 2009 року до червня 2011 року у розмірі 17959,48 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1973,43 грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що сума основного боргу виникла внаслідок різниці в тарифах та ця різниця має бути погашена відповідними місцевим бюджетом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.

Пунктом 1 порядку встановлено, що він визначає механізм розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам – виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця в тарифах).

Відповідно до п. 2 порядку видатки на відшкодування втрат підприємств-виробників, що пов’язані з затвердженням (погодженням) цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті згідно з наданими виробником послуг прогнозних розрахунків, що погоджуються зі структурним підрозділом з питань цінової політики та фінансів відповідного органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування, який приймав рішення про затвердження (погодження) тарифів.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вищезазначений порядок регулює взаємовідносини з приводу відшкодування втрат виробників, які виникають внаслідок затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги нижчих за собівартістість таких послуг, а не відносини з приводу різниці, яка утворюється при зміни одиниці виміру нарахувань за теплову енергію, а отже, застосування його до спірних правовідносин сторін не є правомірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не залучено у якості іншого відповідача - комунальне підприємство “Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації”, не зобов’язано сторони звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження та не вирішено питання щодо призначення судової експертизи, судова колегія не приймає до уваги та вважає такі доводи необґрунтованими оскільки зазначені обставини є правом суду, а не його обов’язком. Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції не оглядав прилади обліку, встановлені в будинку, то слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством не визначено такого обов’язку для суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що мешканці будинків сплачують за комунальні послуги на поточний рахунок КП “Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації”, яке розподіляє отримані кошти між постачальниками відповідно до машинного алгоритму, реалізованого центром, і відповідач не має можливостей втручатися в діяльність КП ГІОЦ, судова колегія також, вважає необґрунтованим, оскільки як зазначалося вище, за договором № 521089 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2008 року зобов’язаною стороною є відповідач, а не ГІОЦ.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та законного висновку про те, що позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» до Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» підлягає задоволенню частково.

Колегія суддів, приходить до висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 17.10.2011 року у справі № 37/245 відповідає вимогам чинного законодавства.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва 17.10.2011 року у справі № 37/245 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 37/245 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.12.11 (відправлено)