Постанова № 20021875, 01.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2011 № 15/41

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко А.І.

суддів:

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_6. юрист;

від відповідача: ОСОБА_7 юрист;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 19.05.2011р.

у справі № 15/41

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група»

до Національної телекомпанії України

про стягнення 48400,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.05.2011 року у справі № 15/41 позов задоволено частково.

На підставі рішення підлягає стягненню з Національної телекомпанії України (04119, м.Київ, вул. Мельникова,42, код ЄДРПОУ 23152907, р/р 35223016000821 в ГУДК м. Києва, МФО 820019), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група”(юридична адреса: Україна, 03121, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7А; поштова адреса: 03055, м. Київ, пр-т Перемоги,30, к.50, код ЄДРПОУ 30673676, р/р 260014996 в ВАТ «Родовід Банк»м. Київ, МФО 321712) 18150(вісімнадцять тисяч сто п"ятдесят) гривень 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав.

На підставі рішення підлягає стягненню з Національної телекомпанії України (04119, м.Київ, вул. Мельникова, 42, код ЄДРПОУ 23152907, р/р 35223016000821 в ГУДК м. Києва, МФО 820019), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в доход Державного бюджету України 181 (сто вісімдесят одна) гривня 50 коп. держмита, 88 (вісімдесят вісім) гривень 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заборонено Національній телекомпанії України використання без отримання дозволу на використання та без виплати авторської винагороди за використання музичних творів: «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім - ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.).

5. В решті позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група” відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права та неповне з»ясування обставин справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Відповідач наголошує, що рішення суду базується на недоведеному факті начебто здійсненого відповідачем 17.01.2009 року публічного сповіщення музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2, «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4, «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9, без укладення договору та виплати авторської винагороди позивачу, який володіє авторськими правами на вказані твори.

Апелянт звертає увагу суду, що Господарський суд м. Києва у якості обґрунтування свого рішення зазначив, що відповідач не спростував факт публічного сповіщення Творів, зокрема не надав суду доказів того, що у зазначений час в ефірі телеканалу УТ-1 Національної телекомпанії України ним здійснювалось публічне сповіщення іншої передачі, ніж пісенний фестиваль «Сімя», ані того, що у вказаний день відбулось публічне сповіщення інших музичних творів, аніж спірних Творів. Виходячи з цього відповідач вважає, що такий висновок суду не узгоджується з вимогами чинного законодавства України, зважаючи на те, що єдиний факт, який має значення для справи факт здійснення публічного сповіщення Творів. А відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апелянт зазначає, що відеозапис ефіру телевізійного каналу «Перший національний» від 17.01.2009 року не зберігся, оскільки згідно вимог Закону України «Про телебачення та радіомовлення» телерадіоорганізації не зобовязані зберігати такий запис більше, аніж 14 днів від дати розповсюдження.

Апелянт зазначає, що Господарський суд м. Києва необґрунтовано визнав встановленим факт публічного сповіщення Творів відповідачем на підставі наданих позивачем акту від 20.01.2009 року та запису DVD носії. Складений виключно представниками позивача акт у будь-якому разі не може слугувати підтвердженням дій відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне.

15.12.2007р. між Приватним підприємством “Українське Музичне Видавництво”(видавець) та Позивачем (субвидавець) укладено Договір № 4015/08 про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір), відповідно до умов якого останній набув виключні майнові авторські права на музичні твори із каталогу видавця, зокрема, на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.), що означає право субвидавця на свій розсуд здійснювати, дозволяти або забороняти здійснювати у відношенні даних творів наступні дії:

- опублікування твору (право на опублікування);

- відтворення твору (право на відтворення);

- розповсюдження екземплярів творів будь-яким способом;

- імпортувати екземпляри творів з метою розповсюдження;

- публічне виконання твору;

- публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відома шляхом передачі в ефір та (або) наступної передачі в ефір (право на передачу в ефір);

- публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу по кабелю) для загального відома по кабелю, дротам або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу по кабелю);

- будь-яке повторне виконання, показ, сповіщення твору для загального відома, якщо воно здійснюється іншою особою, ніж тією, яка здійснила вперше виконання, показ, сповіщення;

- переклад твору;

- переробку, аранжування та іншим чином перероблювати твір (право на переробку);

- включати твір до аудіовізуального твору і передачі організацій мовлення (право на синхронізацію);

- сповіщувати твір таким чином, при якому будь-яка особа може мати доступ до нього в інтерактивному режимі із будь-якого місця та у будь-який час за своїм вибором (право на доведення до загального відома).

Під поняттям “Каталог” розуміється набір творів, як оприлюднених, так і не оприлюднених раніше, права на використання яких передані видавцю.

Відповідно до п. 2.3 договору сторони погоджуються, що вказана передача прав діє з моменту підписання договору по 31.12.2008р.

Відповідно до додаткової угоди від 31.12.2008р. передача прав згідно договору продовжена до 31.12.2009р.

Приватне підприємство “Українське Музичне Видавництво”, як видавець, одержало виключні майнові авторські права на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім - ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.) від правонаступників виключних майнових авторських прав ОСОБА_6. (псевдонім ОСОБА_6) на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А43/06 від 15.08.2006р., від ОСОБА_3. (правонаступником якого є ОСОБА_4) на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А 46/06 від 15.11.2006р. та від ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_5.) на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А 47/06 від 15.11.2006р.

Згідно з п. 2.3 вказаних договорів сторони підтвердили, що вказана передача прав діє протягом трьох та п"яти років з моменту підписання договорів.

17.01.2009р. в Пісенному фестивалі «Сім»я» відбулось публічне сповіщення музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.), без укладення договору та виплати авторської винагороди позивачу, який володіє виключними авторськими правами на вказані твори.

В матеріалах справи є факт неправомірного сповіщення, а саме запис телевізійної програми на DVD-носії, який зроблений комісією, створеною у складі позивача та Акт про виконання робіт від 20.01.2009р., за підписами членів даної комісії.

В матеріалах справи міститься посилання відповідача на те, що 17.01.2009р. відповідачем не здійснювалось публічне сповіщення вищезазначених музичних творів позивачем не надано належних доказів на підтвердження публічного сповіщення відповідачем музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.) у складі Пісенного фестивалю «Сім»я» відповідачем може бути лише ефірна копія відеозапису концерту, яка відповідачем не збереглась, оскільки дані музичні твори не транслював.

Окрім того, в матеріалах справи міститься висновок судової експертизи відеозвукозапису №6675/10-17 від 11.04.2011р., відповідно в якому зазначено, що відеозапис, що міститься на наданому для проведення експертизи диску для лазерних систем зчитування, є цифровою копією і не проводився безпосередньо з ефіру телеканалу “Перший національний”; досліджуваний DVD-R диск був записаний 20.01.2009р.; встановлена дата запису досліджуваного DVD-R диску (20.01.2009р.) не відповідає даті та часу, що відображаються у відеоряді відеозапису, як дата проведення оригінального зарису (17.01.2009р.) ; на диску зафіксовано окремий відеозапис , який складається з окремих фрагментів (музичних творів, кліпів та рекламних заставок).

Також, при відтворенні відеосюжету, зафіксованого на досліджуваному диску експертом, зокрема, встановлено, що в лівому верхньому куті екрану відображається емблема телеканалу у вигляді напису “ПЕРШИЙ”.

Публічним сповіщенням (доведенням до загального відома) є передача за згодою суб'єктів, зокрема авторського права в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів), зокрема творів, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті (ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).

Крім того, в судовому засіданні позивач надав суду витяг з газети «Комсомольская правда», де в рубриці «Телепрограма для Києва та області за 17.01.2009 року на телеканалі Першому національному записано для оповіщення Фестиваль «Родина».

Факт здійснення відповідачем 17.01.2009р. у Пісенному фестивалі «Сім»я» о 15 годині 20 хвилин на телеканалі УТ-1 Національної телекомпанії України публічного сповіщення музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.), підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом від 20.01.2009р., а також речовим доказом - записом ефіру відповідача за 17.01.2009р. на DVD-носії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач жодним чином не спростував факт публічного сповіщення ним 17.01.2009р. у Пісенному фестивалі «Сімя»о 15 годині 20 хвилин на телеканалі УТ-1 Національної телекомпанії України публічного сповіщення музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.), зокрема, не надав суду жодних доказів ані того, що у зазначений час в ефірі телеканалу УТ-1 Національної телекомпанії України ним здійснювалося публічне сповіщення іншої передачі, ніж Пісенний фестиваль «Сім»я», ані того, що у вказаній передачі відбулося публічне сповіщеня інших музичних творів, ніж спірних «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.).

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм є виключною компетенцією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Поряд з тим, ані вищевказаною нормою Закону України “Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення”, ані положеннями будь-яких інших норм законодавства України не встановлено жодних обмежень щодо проведення моніторингу телевізійного простору України на предмет дотримання авторських прав іншими субєктами господарювання.

Відповідно до ст. 34 Контитуції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 9 Закону України “Про інформацію” також встановлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Згідно зі ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права” (далі по тексту Закон) право дозволяти відтворення творів, їх публічне виконання та сповіщення, публічну демонстрацію та публічний показ належить автору або особі, що володіє авторським правом.

Відповідно до п. 5 ст. 15 Закону автор (чи інша особа, що володіє авторським правом) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Відповідно до ст. ст. 31, 32, 33 Закону використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Відповідно до ст. 48 Закону України “Про авторське право і суміжні права” повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Відповідно до ст. 50 Закону „Про авторське право і суміжні права” використання творів без письмового дозволу з автором чи організацією колективного управління та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, що є підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Використання твору можливо виключно з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання обєкта авторського права (ст. 440 ЦК України, ст. ст. 31-33 Закону України „Про авторське право і суміжні права”). Згідно із ч.1 ст. 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору.

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 440 ЦК України та ч.1 ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права” автору (чи іншій особі, яка має авторське прав) належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Згідно із ч.3 ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, виключне право особи, яка має авторське право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, дає їй право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів (п.2.ч.3 ст.15).

Відповідно до ст. 441 ЦК України використанням твору є зокрема його публічне сповіщення, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі.

Згідно із пп. 4, 5 ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

У матеріалах справи наявна скарга позивача, в якій останній звернувся до відповідача з приводу змісту Пісенного фестивалю «Сім»я», який транслювався 17.01.2009р. в ефірі телеканалу “УТ-1”.

Відповідачем не надано жодних пояснень стосовно ефіру, який транслювався 17.01.2009 року.

Відповідно до п. “а” ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” порушенням, зокрема, авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права субєктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених законом обмежень майнових прав.

Використання твору без дозволу особи, яка має авторське право та без виплати авторської винагороди є порушенням авторського права.

Колегія підтримує суд першої інстанції відносно того, що позивачем, дозвіл на використання спірного музичного твору відповідачу не надавався, а обмежень майнових прав, передбачених Законом України “Про авторське право та суміжні права”, не встановлено.

Зі змісту ст. 17 Закону України “Про авторське право і суміжні права” вбачається, що факт включення музичних творів, як складової частини, до аудіовізуального твору не впливає на їх охороноздатність та не виключає можливості здійснення захисту майнових авторських прав на окремі музичні твори, включені до аудіовізуального твору, на загальних підставах, передбачених законодавством.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст. 431 Цивільного кодексу України).

Захист, зокрема, майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).

Пунктом 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/974 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності” встановлено, що стягнення компенсації, як спосіб правового захисту порушеного права інтелектуальної власності має застосовуватися лише у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання обєкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. “г” ч. 1 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом “г”ч. 2 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу,суд зобов'язаний у встановлених пунктом “г” ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності” передбачено, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав субєкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права. Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у звязку з правопорушенням збитку та розміру отриманого порушником доходу.

Аналогічні позиції викладені також в Оглядових листах Вищого господарського суду України від 27.06.2008р. № 01-8/383/1 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності”(п. 2 та 3), від 17.04.2006р. № 01-8/846 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав”(п. 4), від 06.05.2005р. № 01-8/784 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав”(п. 11).

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності” розмір компенсації визначається у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин з урахуванням тривалості порушення та його обсягу, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, наміру відповідача, можливостей відновлення попереднього стану та необхідних для цього зусиль тощо.

Згідно п. 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.01.2007р. № 01-8/25 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав” розмір компенсації, що визначається судом при порушенні авторського права замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обовязково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопорушенням.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В процесі розгляду справи позивачем належними засобами доказування доведено факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виконанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (автор музики та тексту ОСОБА_3.); «ІНФОРМАЦІЯ_2», у виконанні ОСОБА_4 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім-ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_7.); «ІНФОРМАЦІЯ_1», у виконанні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (автор музики ОСОБА_5., псевдонім ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5.), зокрема, виключного права дозволяти їх використання.

Позивачем був доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача неправомірним використанням обєктів авторського права, виключні майнові авторські права на які належать позивачу, способом публічного сповіщення без отримання відповідного дозволу і без оплати авторської винагороди, що дає позивачу права на звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації з відповідача як порушника авторського права.

В той же час, суд дійшов висновку, що відповідач належних доказів на спростування наведених позивачем обставин не надав.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду письмових доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України на рішення Господарського суду м. Києва № 15/41 від 19.05.2011р. залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2011р. у справі № 15/41 залишити без змін.

Матеріали справи № 15/41 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя

Судді