Постанова № 20021415, 29.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2011 № 53/218

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Іваненко Я.Л.

суддів:

за участю представ- ників сторін:

від позивача:не зявились

від відповідача :ОСОБА_1, дов. № 182/376 від 27.01.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Національного університету оборони України

на рішення

Господарського суду

міста Києва

від25.07.2011 року

у справі№ 53/218 (суддя: Грєхова О.А.)

за позовомПублічного акціонерного товариства „Незалежна Страхова Компанія”

доНаціонального університету оборони України

простягнення 3 075, 10 грн.

В судовому засіданні 29.11.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/218 позов Публічного акціонерного товариства „Незалежна Страхова Компанія” (далі-позивач) до Національного університету оборони України (далі-відповідач) про стягнення 3 075, 10 грн. задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 2755, 10 грн. шкоди в порядку регресу, 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження, витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Частково не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року в частині стягнення з відповідача 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги положення ст. 25 ЗУ „Про страхування”, відповідно до яких, на думку апелянта, обовязок визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків покладено на страхову компанію за власних рахунок, у звязку з чим відсутні правові підстави для відшкодування страховій компанії в порядку регресу витрат, повязаних з проведенням автотоварознавчого дослідження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2011 року.

28.11.2011 року від представника позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності останнього. До того ж, представник позивача просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 29.11.2011 року зявився представник відповідача та підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача в судове засідання не зявився.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 3 075,10 грн. шкоди в порядку регресу (з яких 2755, 10 грн. виплачене страхове відшкодування та 320 грн. витрат, повязаних з проведенням автотоварознавчого дослідження). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виплатив страхове відшкодування по Договору добровільного страхування, у звязку з чим набув право регресної вимоги до відповідача, а відповідач на звернення позивача про відшкодування регресної вимоги не відповів, суму страхового відшкодування не виплатив.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.06.2008 року об 11.00 по вул. Боженка в м. Києві Забара І. М., керуючи автомобілем “ГАЗ” д/н НОМЕР_2, не витримав безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з двома автомобілями “Деу” д/н НОМЕР_1 та “Опель” д/н НОМЕР_5, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п 13.1 Правил Дорожнього руху України.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва № 3-26404/10 від 19.06.2008 року було встановлено, що водій Забара І. М. порушив ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Автотранспортний засіб “Деу” д/н НОМЕР_1, що зазнав пошкоджень у ДТП, був застрахований компанією ВАТ СК “Правекс-Страхування” відповідно до Договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу № 623119 від 18.10.2006 року, страхувальником за яким є ОСОБА_2.

Як вбачається з витягу зі статуту ВАТ “Незалежна страхова компанія”, останнє є правонаступником ВАТ СК “Правекс-Страхування”.

Згідно зі Звітом № 1626 від 04.07.2008 року експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, матеріальний збиток, завданий власникові “Деу” д/н НОМЕР_1- ОСОБА_2, в результаті його пошкодження при ДТП, складає: 2 863,30 грн.

На підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування позивачем було прийнято рішення про визнання даної події страховим випадком та виплату страхового відшкодування в розмірі 2 755,10 грн. (страховий акт № 10344 від 17.08.2008 року).

Позивач перерахував страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 2782,65 грн., що підтверджується належним чином завіреною копією платіжного доручення № 5183 від 12.08.2008 року. Також позивач перерахував 320,00 грн. витрат за проведене автотоварознавче дослідження Експертній компанії „Укравтоекспертиза-Стандарт”, що підтверджується належним чином завіреною копією платіжного доручення № 5040 від 07.08.2008 року.

Довідкою від 26.05.2011 року № 251 підтверджується, що легковий автомобіль ГАЗ 31105 військовий номер НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4, рік випуску 2005, належить Військовій частині А2250.

Згідно з довідкою № 63 від 23.05.2011року ОСОБА_3 дійсно проходив службу у Військовій частині А2250 на посаді водія автомобільної роти з 09.11.2005 року по 31.09.2009року.

Відповідно до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу збройних сил України № 322/1/2195 від 20.05.2011 року Військова частина А2250 не являється окремою юридичною особою та підпорядковується Національному університету оборони України та знаходиться у нього на фінансовому забезпеченні.

З урахуванням наведених обставин справи місцевим господарським судом було замінено відповідача Міністерство Оборони України в особі військової частини А2250 на належного відповідача Національний університет оборони України, задоволено вимоги позивача повністю та стягнуто з відповідача 3075,10 грн., з яких: 2 755,10 грн. - страхове відшкодування та 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до позивача (як страховика), який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу № 623119 від 18.10.2006 року, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа має до відповідача, як до особи, відповідальної за завдані збитки, в звязку з чим відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу понесені витрати, проте, не погоджується з розміром стягнуто місцевим господарським судом страхового відшкодування в порядку регресу, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 із змінами і доповненнями Верховний Суд звертає увагу на те, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно з частиною першою ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Вина гр. Забари І. М. встановлена постановою Голосіївського районного суду м. Києва № 3-26404/10 від 19.06.2008 року.

Довідкою від 26.05.2011 року № 251 підтверджується, що легковий автомобіль ГАЗ 31105 військовий номер НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4, рік випуску 2005, належить Військовій частині А2250.

Згідно з довідкою № 63 від 23.05.2011року ОСОБА_3 проходив службу у Військовій частині А2250 на посаді водія автомобільної роти з 09.11.2005 року по 31.09.2009року.

Відповідно до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу збройних сил України № 322/1/2195 від 20.05.2011 року Військова частина А2250 не являється окремою юридичною особою та підпорядковується Національному університету оборони України та знаходиться у нього на фінансовому забезпеченні.

Згідно зі звітом № 1626 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного 04.07.2008 року, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля “Деу” д/н НОМЕР_1 в результаті його пошкодження у ДТП, складає 2863, 30 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 5183 від 12.08.2008 року позивач перерахував страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 2 782,65 грн.

Отже, до Позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2755, 10 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 25 ЗУ „Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Згідно з п. 8.7 Договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу № 623119 від 18.10.2006 року, у разі наявності підстав для предявлення регресних вимог до третьої особи або у разі, якщо страхувальник не погоджується із сумою збитку, яку визначив спеціаліст страховика, збиток визначається незалежним експертом автотоварознавцем. Експерта призначає та вартість експертизи оплачує страховик.

Пунктом 8.8 Договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу № 623119 від 18.10.2006 року, передбачено, що у разі незгоди страхувальника зі страховиком щодо причин пошкодження ТЗ або вартості відновлювального ремонту страхувальник на власні кошти може організувати проведення незалежної експертизи організацією, яка має відповідну ліцензію Мінюсту України.

Проаналізувавши положення ст. 25 ЗУ „Про страхування” та Договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу № 623119 від 18.10.2006 року, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження, оскільки обовязок оплатити витрати на проведення експертизи, в даному випадку, покладений саме на страховика позивача у справі.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з відповідача 2755, 10 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, з огляду на викладене вище, апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження, залишивши в іншій частині рішення без змін.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/218 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/218 в частині стягнення з відповідача 320 грн. витрат на автотоварознавче дослідження скасувати.

Резолютивну частину рішення викласти наступній редакції:

Стягнути з Національного університету оборони України (03049, м. Київ, Повітрофлотський пр.-т, 28; код ЄДРПОУ 07834530) на користь Публічного акціонерного товариства "Незалежна Страхова Компанія" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ 20036721) 2 755 (дві тисячі сімсот пятдесят пять) грн. 10 коп. шкоди в порядку регресу, витрати по сплаті державного мита в сумі 91 (девяносто одна) грн. 39 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 211 (двісті одинадцять) грн. 44 коп.

В іншій частині позову відмовити.”

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Незалежна Страхова Компанія" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ 20036721) на користь Національного університету оборони України (03049, м. Київ, Повітрофлотський пр.-т, 28; код ЄДРПОУ 07834530 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем підчас виконання судового рішення) 51 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

5.Матеріали справи № 53/218 направити до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді