Постанова № 20020632, 02.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2011 № 26/199

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів:

секретар судового засідання: Марвано А.Т.,

в судове засідання зявились представники:

від позивача: ОСОБА_1 ,довіреність № 1013 від 12.05.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3, довіреність № 5255, від 25.10.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 14 липня 2011 року,

у справі № 26/199 (суддя Пінчук В.І.),

за позовом комунального підприємства «Господар» Дарницького району міста Києва, м. Київ,

до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Київ,

про стягнення 20241 грн. 32 коп.,

ВСТАНОВИВ:

КП «Господар» Дарницького району міста Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (т. І а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14 липня 2011 року по справі №26/199 позов задоволено, присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь КП «Господар» Дарницького району міста Києва 19 201 грн. 34 коп. основного боргу, 271 грн. 80 коп. пені, 576 грн. 04 коп. 3% річних 180 грн. 57 коп. збитків інфляції, 202 грн. 30 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. І а.с. 39-40).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 28 вересня 2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14 липня 2011 року у справі №26/199 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд не дослідив заяви та листи відповідача від 28 липня 2008 року, 08 червня 2010 року, 06 жовтня 2010 року та 31 січня 2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2011 року відновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження. Розгляд справи призначено на 08 листопада 2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 08 листопада 2011 року подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду міста Києва без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

У судових засіданнях 08 листопада 2011 року та 22 листопада 2011 року, у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви.

Відповідач та його представник у судовому засіданні 02 грудня 2011 року підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14 липня 2011 року та задовольнити позов частково. При цьому представник відповідача просила застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечила, просила залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 02 грудня 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

01 серпня 2006 року між КП «Господар» Дарницького району м. Києва (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (споживач) було укладено договір №173 на комунальні послуги та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення (надалі-Договір) (т. І а.с. 10-12).

Згідно п. 1.1 Договору споживач займає нежитлове приміщення в будинку 49 по вул. Тростянецькій загальною площею 632,7 кв. м., сплачує експлуатаційні витрати пропорційно площі, яку займає та вартість наданих комунальних послуг, а постачальник забезпечує надання експлуатаційних послуг з утримання приміщення, прибудинкової території та комунальних послуг.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про припинення дії договору за один місяць до початку наступного року.

Відповідач не надав доказів попередження позивача про припинення дії договору за один місяць до початку наступного року, як передбачено у Договорі. Заяви та листи відповідача від 28 липня 2008 року, 08 червня 2010 року, 06 жовтня 2010 року та 31 січня 2011 року не приймаються колегією суддів апеляційної інстанції в якості належного та допустимого доказу попередження про припинення дії договору, оскільки жодна з цих заяв не надіслана позивачеві за місяць до початку наступного року.

Згідно з п. 2.4.1 Договору споживач зобовязаний сплачувати постачальнику витрати за надані комунальні послуги та відповідну частину експлуатаційних витрат в терміни встановлені договором.

Сторони Договору уклали додаток № 1 до Договору, яким передбачили порядок розрахунків, зокрема за експлуатаційні витрати відповідач повинен сплачувати 314 грн. 33 коп. в місяць з ПДВ (т. І а.с. 13).

В подальшому сторони коригували розрахунок експлуатаційних витрат, а саме з 01 січня 2007 року вартість цих витрат складала 376 грн. 77 коп. без ПДВ, а з 01 січня 2008 року 507 грн. 27 коп. без ПДВ (т. І а.с. 14-15).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 Договору сторони передбачили, що споживач до 15 числа поточного місяця сплачує на рахунок постачальника за надання експлуатаційних та комунальних послуг.

Відповідач виконував умови Договору не належним чином, що призвело до виникнення у нього заборгованості за надані позивачем експлуатаційні послуги за період з серпня 2008 року по лютий 2011 року на загальну суму 18870 грн. 32 коп. (608 грн. 72 коп. х 31 місяць).

ФОП ОСОБА_2 не надав доказів сплати заборгованості у розмірі 18870 грн. 32 коп., а тому, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 331 грн. 02 коп. заборгованості за послуги холодного водопостачання.

Позивач не надав належних та допустимих доказів наявності заборгованості, зокрема розшифровок ПАТ «Київводоканал» з показниками приладів обліку холодної води, як того вимагає додаток № 1 до Договору. Відтак, неможливо встановити дійсного обсягу та заборгованості відповідача за холодне водопостачання.

Слід відзначити, що розшифровки розрахунків абонента не приймаються судовою колегією в якості належного та допустимого доказу наявності у відповідача заборгованості, оскільки вказані документи не містять підпису відповідача, що свідчить про їх односторонність. Відтак вказані розшифровки не можуть бути підтвердженням надання відповідачеві послуг з холодного водопостачання.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні позову у частині стягнення з відповідача 331 грн. 02 коп. основного боргу слід відмовити.

Документи, які були додані до пояснення позивача від 22 листопада 2011 року, а також документи, додані до клопотання відповідача від 30 листопада 2011 року, не можуть бути прийняті судовою колегією Київського апеляційного господарського суду до уваги, оскільки вказані документи не містять відомостей щодо спірних періоду та правовідносин сторін, а тому не можуть бути належними доказами наявності або відсутності заборгованості відповідача за спірний період (т. І а.с. 85-211, т. ІІ а.с. 151).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За приписами ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 4.3 Договору за несвоєчасну сплату споживач сплачує на користь постачальника послуг пеню в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» № 543/965-ВР від 22.11.1996 року передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що з відповідача слід стягнути 257 грн. 66 коп. пені та 174 грн. 80 коп. втрат від інфляції, а також 576 грн. 04 коп. трьох відсотків річних, оскільки вказана сума не перевищує нарахованої колегією суддів апеляційної інстанції.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Господарським судом міста Києва при прийнятті рішення у справі не виконано вимог викладених вище. У звязку з чим місцевий суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову у повному обсязі.

З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14 липня 2011 року слід змінити.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-102, п. 4 ст. 103, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в :

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду м. Києва від 14 липня 2011 року у справі №26/199 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 14 липня 2011 року по справі №26/199 змінити.

3.Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь комунального підприємства «Господар» Дарницького району міста Києва (02096, м. Київ, вул. Заслонова, 3, код 14315687) 18870 грн. 32 коп. основного боргу, 174 грн. 80 коп. інфляційних, 576 грн. 04 коп. трьох відсотків річних, 257 грн. 66 коп. пені, 198 грн. 79 коп. державного мита та 231 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні позовних вимог у частині стягнення 331 грн. 02 коп. основного боргу, 5 грн. 77 коп. інфляційних та 14 грн. 14 коп. - відмовити.»

4.Стягнути з комунального підприємства «Господар» Дарницького району міста Києва (02096, м. Київ, вул. Заслонова, 3, код 14315687) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1 грн. 75 коп. державного мита за перегляд справи у Київському апеляційному господарському суді.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6.Справу № 26/199 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя

Судді