Рішення № 20019420, 16.12.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2011 рокуСправа № 16/5026/2197/2011

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Праймбуд" до Драбівського колективного підприємства "Агропромбуд" про стягнення 590 440,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Праймбуд" звернувся з позовом до Драбівського колективного підприємства "Агропромбуд" про стягнення заборгованості в сумі 590 440,00 грн. на підставі угоди про поступку права вимоги № 01-08 від 01 серпня 2009 року, укладеної із приватним підприємством "Технопівдень" та набуття права вимоги до відповідача за договором купівлі-продажу № 26-12 БМ від 26 грудня 2008 року.

В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з мотивів безпідставності і недоказаності позовних вимог через відсутність доказів передачі йому товарів, за якими було уступлено право вимоги про стягнення їх вартості. В останні засідання представник відповідача не з'являвся, причини неявки не відомі, що не перешкоджає суду провести розгляд справи по суті, оскільки всі необхідні докази по справі зібрані.

Заслухавши пояснення представників сторін, які надавалися при розгляді справи та дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

26 грудня 2008 року між приватним підприємством "Технопівдень", в особі директора Трегуб Г.Д. (підписав Анікін О.І.), що діє на підставі статуту (далі - Постачальник) та Драбівським колективним підприємством, в особі директора Комара М.І., що діє на підставі статуту (далі - Покупець, відповідач по справі) було укладено договір купівлі-продажу № 26-12 БМ (а.с. 9-11), за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору (п. 1.1. Договору купівлі-продажу).

Згідно п. 1.2. Договору купівлі-продажу номенклатура (асортимент), кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються Сторонами в Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. п. 4.1. Договору купівлі-продажу поставка товару здійснюється за договірними цінами, які встановлюються Сторонами в Специфікаціях (Додаток № 1 і т.д.), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. п. 5.1. Договору купівлі-продажу Покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар не пізніше 1 місяця з дати поставки товару.

З доводів представника позивача вбачається, що на виконання умов Договору купівлі-продажу відповідно до Специфікацій № 1-7 за січень-липень 2009 року (а.с. 12-18) Постачальник здійснив поставку товару (цегла) на користь покупця - відповідача по справі по накладним:

- № 12 від 12 січня 2009 року на суму 104 860,00 грн. (а.с. 19);

- № 7 від 05 лютого 2009 року на суму 216 000,00 грн. (а.с. 21);

- № 10 від 07 лютого 2009 року на суму 142 000,00 грн. (а.с. 23);

- № 36 від 24 лютого 2009 року на суму 29 820,00 грн. (а.с. 25);

- № 2 від 02 березня 2009 року на суму 129 600,00 грн. (а.с. 27);

- № 11 від 09 березня 2009 року на суму 21 312,00 грн. (а.с. 29);

- № 10 від 05 червня 2009 року на суму 47 880,00 грн. (а.с. 31);

- № 30 від 05 червня 2009 року на суму 23 920,00 грн. (а.с. 33);

- № 13 від 06 червня 2009 року на суму 60 048,00 грн. (а.с. 35).

При цьому жодна накладна не містить відміток про те, хто конкретно отримав товар та на підставі якої довіреності. Довіреності відповідача на отримання ТМЦ встановленої форми у позивача не має.

Поставку товару позивач підтверджує виданими приватним підприємством "Технопівдень" податковими накладними: № 12 від 12 січня 2009 року (а.с. 20), № 7 від 05 лютого 2009 року (а.с. 22), № 10 від 07 лютого 2009 року (а.с. 24), № 36 від 25 лютого 2009 року (а.с. 26), № 2 від 02 березня 2009 року (а.с. 28), № 11 від 09 березня 2009 року (а.с. 30), № 10 від 05 червня 2009 року (а.с. 32), № 30 від 05 червня 2009 року (а.с. 34), № 13 від 06 липня 2009 року (а.с. 36) і вказує, що якщо відповідач їх прийняв та провів через свій податковий облік, то значить товар слід вважати прийнятим належним чином.

За розрахунком позивача, загальний розмір заборгованості відповідача за поставлений товар складає 590 440,00 грн.

01 серпня 2009 року приватне підприємство "Технопівдень", в особі директора Анікіна, О.І., що діє на підставі статуту та товариство з обмеженою відповідальністю "Праймбуд" (позивач по справі) в особі директора Регульського Д.В., що діє на підставі статуту уклали угоду про поступку права на вимогу № 01-08 (далі - Угода, а.с. 8), згідно умов якої приватне підприємство "Технопівдень" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Праймбуд" прийняло на себе право вимоги першого кредитора і стає кредитором по договору купівлі-продажу № 26-12 БМ від 26 грудня 2008 року між приватним підприємством "Технопівдень" та Драбівським колективним підприємством "Агропромбуд".

Згідно п. 2 Угоди товариство з обмеженою відповідальністю "Праймбуд" одержує право (замість приватного підприємства "Технопівдень") вимагати від Драбівського колективного підприємства "Агропромбуд" належного виконання наступних зобов'язань: сплати заборгованості за продані будівельні матеріали у розмірі 590 440,00 грн., неустойки за прострочення оплати, а також інфляційні витрати (збитки).

Згідно довідки серія АЖ № 158121 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05 вересня 2011 року, 29 жовтня 2010 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ПП "Технопівдень" у зв'язку із визнанням її банкрутом.

За своїм юридичним змістом укладений сторонами договір № 26-12 БМ від 26.12.2008 року відповідає ст. 655 ЦК України про договір купівлі-продажу, за яким одна сторона продавець зобов'язується передати у власність покупця певний товар, а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити.

У відповідності до ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

або інший момент за договором купівлі-продажу.

Згідно затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Факт отримання товарів за наявними у справі накладними відповідач заперечив.

У відповідності до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки на накладних немає підпису одержувача та відсутні довіреності на отримання ТМЦ по цьому товару, то суд вважає, що факт отримання відповідачем товару та виникнення у нього обов'язку його оплатити є недоведеним.

Згідно п. 5.1. договору купівлі-продажу від 26.12.2008 року, обов'язок оплати товару поставлено у пряму залежність від поставки товару.

У відповідності до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві....

Суд погоджується із запереченнями відповідача про те, що наявні у справі накладні не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо первинних бухгалтерських документів, які засвідчують здійснення господарської операції. Так, накладні не містять вказівку на місце складання накладної, посади осіб, які відповідають за здійснення операції з особистим підписом, що дає змогу ідентифікувати цю особу.

На вимогу суду відповідач не подав власні реєстри податкових накладних, які (за доводами позивача) виписувалися на користь відповідача після відвантаження йому товару, а самі податкові накладні були використані у податковому обліку відповідача для формування податкових зобов'язань. Ці обставини позивач вважає доказами для доведення факту отримання відповідачем товару за накладними.

Суд вважає, що податкова накладна не є належним і допустимим доказом для доведення факту передачі відповідачу товару, оскільки у відповідності до п. 7.2.3. ЗУ "Про податок на додану вартість" (який втратив чинність лише з 01.01.2011 року) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна засвідчує виникнення податкового зобов'язання у платника перед державою, а не факт передачі товару чи надання послуг між рівноправними господарюючими суб'єктами.

Чинне цивільне законодавство у питанні виникнення цивільно-правового факту не стоїть в залежності від податкового законодавства, до сфери регулювання якого відноситься податкова накладна.

Навіть якщо відповідач і використав податкові накладні до кожної видаткової накладної на товар, що знаходяться у справі, для своєї податкової звітності та формування кредитних зобов'язань чи податкового кредиту, то сам по собі цей факт не доводить беззаперечно отримання відповідачем товару, оскільки податкова накладна не є товаророзпорядчим документом і не є первинним бухгалтерським документом.

Таким чином, за матеріалами справи суд констатує, що позивач не надав суду належних доказів того, що відповідач отримав товар за накладними і у нього виникло зобов'язання по його оплаті, що дає можливість позивачу вимагати цієї оплати за договором поступки права на вимогу.

Дані обставини є підставою для відмови позивачу у задоволенні позову.

Крім того, суд констатує таке:

Позивач просить суд задовольнити свої позовні вимоги на підставі умов договору про поступку права на вимогу ( а.с. 8). Суд не погоджується із відповідачем в тому, що некоректна назва договору ( ЦК містить посилання на договір відступлення права вимоги - як договір щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином - ст. 512) є підставою для оцінки договору позивача із первісним кредитором як такого, що не тягне за собою жодних зобов'язань, оскільки про такий наслідок вади оформлення договору чинне законодавство нічого не говорить.

ЦК України не передбачає прямої заборони укладати відплатний договір відступлення права вимоги, коли розмір винагороди встановлюється за погодженням сторін.

За змістом же п. 4 угоди про поступку права на вимогу (а.с. 8) позивач повинен заплатити на користь первинного кредитора ПП "Технопівдень" винагороду у розмірі 100% від фактично отриманої від боржника суми. Така умова, на думку суду, свідчить, що насправді сторонами укладалася не угода про поступку права на вимогу, а договір доручення на стягнення боргу. При такій обставині договір доручення припиняє свою силу після ліквідації ПП "Технопівдень" -- позивачу немає кому передавати стягнуті кошти у вигляді винагороди, а тому він не має права і стягувати борг.

На підставі викладеного, оскільки за матеріалами справи не доведено факт передачі відповідачу товару і виникнення у нього зобов'язання по оплаті товару, то у задоволенні позову про стягнення боргу новому кредитору за угодою про поступку права на вимогу № 01-08 від 01 серпня 2009 року слід відмовити повністю.

У відповідності до статті 49 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Суддя Н.М. Спаських

Повний текст рішення підписано 19 грудня 2011 року.