Ухвала суду № 19999498, 31.10.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2011 р. Справа № 35329/10 Львівський апеляційний адміністративний суду в складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засіданняСаламахи О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» до Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» (далі ВАТ «Старокостянтинівський спецкарєр») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі Старокостянтинівська ОДПІ) від 02.12.2008 року № 0001072300/0 у частині зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ( далі ПДВ) у сумі 77344 грн. за серпень 2008 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.09.2010 року у справі № 2а-5216/09/2270 позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Старокостянтинівської ОДПІ від 02 грудня 2008 року № 0001072300/0.

У поданій апеляційній скарзі відповідач Старокостянтинівська ОДПІ просить зазначену постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нову, якою у задоволенні позову ВАТ «Старокостянтинівський спецкарєр» відмовити. Апеляційні вимоги обґрунтовують тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано приписи п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон), а саме не досліджено базу оподаткування податком на додану вартість реалізованої щебеневої продукції ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр», реалізованої ТОВ «Український граніт».

Оскільки приписами п. 4.1 ст. 4 Закону встановлений мінімальний поріг ціни товару, за яким база оподаткування визначається за договірною ціною, встановлений на рівні не нижче 20% від звичайної ціни, то якщо рівень знижки перевищує 20 %, то база оподаткування встановлюється на рівні звичайних цін.

ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» реалізовує щебеневу продукцію ТОВ «Український граніт» за ціною на 40 % нижчою ніж іншим покупцям, а відтак нижчим від рівня звичайних цін, а тому невірно визначає базу оподаткування, яка повинна бути на рівні звичайних цін.

Посилання суду на наявність договору між даними підприємствами, що дозволяє встановлювати ціни за домовленістю, є безпідставним, оскільки такий договір порушує ст. 6 Цивільного кодексу України та п. 4.1. ст. 4 Закону.

На думку апелянта, судом безпідставно відхилено доводи відповідача про встановлення рівня звичайної ціни на рівні реалізації переважній кількості покупців щебеневої продукції.

Наполягає на тому, що працівниками контролюючого органу правомірно було взято за основу ціну реалізації щебеневої продукції іншим покупцям, адже за знижкою в 40% реалізація проводилась дише ТОВ «Український граніт».

Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що звичайною ціною в даному випадку є ціна передбачена договором № 01/08-11 від 01.01.2008 року, укладеним між ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» та ТОВ «Український граніт».

Наголошує на необхідності врахування інформації від покупців щебеневої продукції ТОВ «Торгівельно-будівельний сервіс «Пріоритет», ДП «Старокостянтинівський молочний завод», ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське», Хмельницької державної сільськогосподарської станції, ТОВ «Будвест ЛТД Ко», Хмельницького ПВТП «Алмаз», Старокосгянтинівського ЖЕК, ДП «Хмельницький облавтодор» філії Старокостянтиніської «ДРБУ-71», відповідно до якої продукція для ТОВ «Український граніт» реалізовувалась на рівні нижче 40% від рівня звичайних цін в регіоні, що є порушенням п.4.1 ст. 4 Закону.

У результаті таких дій позивача Державний бюджет України недоотримав в серпні 2008 року 77344,0 грн. податку на додану вартість.

Представник апелянта Старокостянтинівської ОДПІ у ході апеляційного розгляду вимоги, викладені у поданій апеляційній скарзі, підтримав повністю поясненнями, аналогічними до викладеного у самій скарзі, просить її задовольнити.

Представник позивача ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» у судовому засіданні апеляційного суду вимоги апелянта заперечив, вважає законним оскаржуване судове рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянтів у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ВАТ «Старокостянтинівський спецкарєр», суд першої інстанції виходив із того, що основним покупцем щебеневої продукції позивача у 2008 році є ТОВ «Український граніт». 01 січня 2008 року позивач та ТОВ «Український граніт» уклали дилерський договір №1 терміном до 31 грудня 2008 року (п.7.1. договору), відповідно до п.1.1. якого позивач надав партнеру (ТОВ «Український граніт») невиняткові права на поширення на території України, Російської Федерації, Білорусії, Польщі продукції позивача (за змістом п.1.3. договору щебеневої продукції), а також право іменувати себе «офіційний дилер ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» (п.1.2 договору). За умовами дилерського договору позивач поставляє партнеру продукцію за партнерськими (оптовими) цінами (п.1.5 договору), а партнер (ТОВ «Український граніт») в усіх рекламних та інформаційних матеріалах щодо продукції позивача, договорах реалізації продукції зобов'язаний посилатись на ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр», як на виробника продукції.

Рішенням спостережної ради ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» від 30 грудня 2007 року та наказом позивача №293 від 31 грудня 2007 року встановлені оптові та роздрібні ціни на щебеневу продукцію на 2008 рік.

Наявні в матеріалах справи докази, зокрема, акт виїзної позапланової перевірки, податкові та видаткові накладні, свідчать, що саме за оптовими цінами та оптовими партіями позивач реалізовував щебеневу продукцію в 2008 році своєму дилеру ТОВ «Український граніт».

Уклавши договір №01/08-П від 1 січня 2008 року, позивач та ТОВ «Український граніт» встановили ціну щебеневої продукції на рівні оптової ціни, встановленої позивачем.

А отже, ціна щебеневої продукції, визначена позивачем та його контрагентом (ТОВ «Український граніт») в договорі №01/08-П від 1 січня 2008 року та додатку до нього вважається звичайною. Умови продажу щебеневої продукції її виробником (позивачем) оптовими партіями ТОВ «Український граніт», яке є дилером виробника, не можуть бути співставними до умов продажу такої продукції дилером у невеликих обсягах за роздрібними цінами, оскільки ціни виробника продукції не є співставними з цінами господарюючого суб'єкта, який придбавши продукцію у виробника, продає її іншим покупцям.

Окрім того, суд першої інстанції при прийнятті рішення прийшов до висновку про те, що акт позапланової виїзної перевірки від 20.11.2008 року №2079/233/05471885 всупереч вимогам п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205, не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що свідчать про порушення ним порядку формування ціни на щебеневі продукцію, реалізовану в 2008 році ТОВ «Український граніт».

Тому суд вважає його неналежним доказом завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2008 року на суму 77344,0 грн.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, викладеним у апеляційній скарзі, колегія суддів виходить із таких міркувань.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку за серпень 2008 року, результати якої оформлені актом № 2079/233/05471885 від 20.11.2008 року. За наслідками перевірки було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення 02 грудня 2008 року № 0001072300/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2008 року у розмірі 77344,0 грн. по господарських операціях з продажу щебеневої продукції для ТОВ «Український граніт», які, на думку контролюючого органу, були здійснені за цінами нижчими від цін, які діяли на ринку реалізації ідентичних товарів.

При цьому суд першої інстанції було безспірно встановив, що основним покупцем щебеневої продукції позивача у 2008 році є ТОВ «Український граніт», з яким 01 січня 2008 року було укладено дилерський договір № 1 відповідно до п.1.1. якого позивач надав партнеру (ТОВ «Український граніт») невиняткові права на поширення на території України, Російської Федерації, Білорусії, Польщі продукції позивача (за змістом п.1.3. договору щебеневої продукції), а також право іменувати себе «офіційний дилер ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» (п.1.2 договору).

За умовами дилерського договору позивач поставляє партнеру продукцію за партнерськими (оптовими) цінами (п.1.5 договору), а партнер (ТОВ «Український граніт») в усіх рекламних та інформаційних матеріалах щодо продукції позивача, договорах реалізації продукції зобов'язаний посилатись на ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр», як на виробника продукції.

Рішенням спостережної ради ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» від 30 грудня 2007 року та наказом позивача №293 від 31 грудня 2007 року встановлені оптові та роздрібні ціни на щебеневу продукцію на 2008 рік.

Уклавши договір №01/08-П від 1 січня 2008 року, позивач та ТОВ «Український граніт» встановили ціну щебеневої продукції на рівні оптової ціни, встановленої позивачем.

При цьому саме за оптовими цінами та оптовими партіями позивач реалізовував щебеневу продукцію в 2008 році своєму дилеру - ТОВ «Український граніт», а отримані від цього доходи відніс до складу валового доходу, а податок на додану вартість - до податкових зобов'язань звітного періоду.

За правилами п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), що включаються до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

На підставі системного аналізу вказаних правових норм апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ціну щебеневої продукції, визначену позивачем та його контрагентом (ТОВ «Український граніт») в договорі №01/08-П від 1 січня 2008 року та додатку до нього, слід вважати звичайною.

Підпунктом 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) стоку зберігання ); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Положеннями пп. 1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що співставними умовами для визначення звичайної ціни щебеневої продукції є укладення договору на умовах продажу щебеневої продукції її виробником (позивачем); придбання щебеневої продукції покупцем, який одночасно є дилером виробника; продажу оптових партій щебеневої продукції; 100 відсоткової попередньої оплати придбаної продукції.

Матеріали справи не містять жодного договору купівлі-продажу щебеневої продукції, укладеного на ринку цієї продукції в Старокостянтинівському районі, який би відповідав зазначеним умовам.

Представник апелянта у ході апеляційного розгляду ствердив, що такі відомості у контролюючого органу відсутні.

Окрім того, на переконання апеляційного суду, вказані умови продажу щебеневої продукції не можуть вважатися співставними до умов продажу такої продукції дилером у невеликих обсягах за роздрібними цінами, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Одночасно суд апеляційної інстанції підтримує думку суду першої інстанції щодо невідповідності акту позапланової виїзної перевірки від 20.11.2008 року №2079/233/05471885 вимогам п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, висновок контролюючого органу про те, що ВАТ «Старокостянтинівський спецкар'єр» реалізовує щебеневу продукцію ТОВ «Український граніт» за ціною на 40 % нижчою від рівня звичайних цін, а тому невірно визначає базу оподаткування, є необґрунтованим, а отже судом першої інстанції правомірно скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення Старокостянтинівської ОДПІ від 02 грудня 2008 року № 0001072300/0.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року у справі № 2а-5216/09/2270 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 01 листопада 2011 року.

Головуючий суддяТ.В.Онишкевич

СуддіВ.П.Сапіга

Я.С.Попко