Ухвала суду № 19999325, 09.11.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шальєва В.А.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2011 року справа №2а/0570/5565/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Жаботинської С.В.

суддів Нікуліна О.А. , Радіонової О.О.

., при секретарі судового засідання Касьяновій В.М., за участю представника позивача Стрихар Г.В., представників відповідача Плотнікової І.О., Заікіна О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 р. у справі № 2а/0570/5565/2011 за позовом Державного підприємства "Макіїввугілля" до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000022333, № 0000041730/0 від 17.02.2011 р.

Позивач не погоджується із вказаними рішеннями та зазначає, що відповідно до ст. 121 Кодексу Законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат і отримання інших компенсацій у звязку із службовими відрядженнями, при чому Інструкцією № 59 про службові відрядження в межах України та за кордон передбачено, що витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, які наявні в матеріалах справи.

Позивач вважає, що в акті перевірки не вбачається порушень в частині включення до валових витрат на відрядження, у звязку із чим, відповідач не має підстав визнавати відшкодовані підзвітній особі кошти, як надміру витрачені та не має підстав для нарахування податку з доходів фізичних осіб, що знаходилися у відрядженні у 2009 2010 році в сумі 9807,00 грн. Отже, є тільки одне обмеження по відшкодуванню витрат-відсутність оригіналу первинного документу, підтверджуючого факт сплати грошей, контролюючим органом неправомірно нараховані штрафні санкції по податковому повідомленню-рішенню № 0000041730/0 від 17.02.2011 р. в сумі 12823149,56 грн.

Просить визнати дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень протиправними та визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000022333 від 17.02.2011 р. на загальну суму 65380 грн. в повному обсязі та податкове повідомлення-рішення № 0000041730/0 від 17.02.2011 р., яким визначено грошове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 12842348,87 грн. недійсним в частині визначення основного платежу в сумі 9807 грн. та штрафних санкцій в сумі 12823149,56 грн., на загальну суму 12832956,56 грн.

Ухвалою суду від 6 квітня 2011 р. справу розєднано у самостійне провадження та позовні вимоги Державного підприємства “Макіїввугілля” щодо визнання дій протиправними та визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000041730/0 від 17.02.2011 р. були виділені.

Відповідно до уточнених, позовних вимог оспорюється сума донарахованого платежу в розмірі 3130,77 грн., у звязку з фактичним не нарахуванням підприємством податку з фізичних осіб зі заробітної плати. Також зазначає, до акту перевірки надані три розрахунки фінансових санкцій. По першому розрахунку по заборгованості, яка склалась з жовтня 2008 р. по серпень 2010 р. нараховано фінанових санкцій в сумі 8915044,20 грн., по другому-за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2008 р. по 01.10.2010 р. нараховано санкцій в сумі 911132,46 грн., по третьому нараховано санкцій в розмірі 3234,44 грн.

Вказує, що податковим органом невірно застосовувались норми Податкового кодексу України замість Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, тобто відповідач вийшов за межи своїх повноважень, оскільки відповідно до статті 59 Конституції України, закон не має зворотної сили.

Таким чином, позивач вважає, що застосовані штрафні санкції у відповідності вимог Податкового кодексу України за період, в якому діяв Закон України “Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами” підлягають скасуванню, а такі дії визнанню неправомірними.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 р. у справі № 2а/0570/5565/2011 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними податкове повідомлення-рішення № 0000041730/0, прийняте Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією 17.02.2011 р., в частині збільшення Державному підприємству “Макіїввугілля” суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9807 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12828628,41 грн.

В задоволенні позову Державного підприємства “Макіїввугілля” до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій щодо прийняття податкового повідомлення-рішення протиправними та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000041730/0 від 17.02.2011 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 782,69 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, вважає, що встановлено порушення вимог Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” в частині не підтвердження відшкодованих витрат належним чином оформленими первинними документами, зазначає, що Законом України “Про податок з доходів з фізичних осіб” передбачено обовязок щодо сплати податку до/або під час виплати доходу, а актом перевірки встановлено порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 вищевказаного Закону в частині неперерахування податку в загальному розмірі 61899548,13 грн., вказує на правомірне застосування штрафних санкцій за неперерахування та несвоєчасне нарахування податку з доходів фізичних осіб до/або під час виплати доходу відповідно до вимог Податкового кодексу України, просить скасувати постанову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства “Макіїввугілля” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складений акт № 386/23-2/32442295 від 31.01.2011 р., в якому податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем пп. 4.2.9, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4, п. 9.10 ст. 9, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та п.п 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме податковий орган зазначив, що підприємством до складу загального місячного оподаткованого доходу не включені суми вартості використання житла, а саме працівниками Державного підприємства “Макіїввугілля” відшкодовувались витрати на відрядження без належного документального оформлення (відсутній підпис керівника підприємства на посвідченні, не вказані паспортні дані, невідповідність міста відрядження фактичному місту їх находження, інше), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у 2009-2010 р. на суму 122137,57 грн., та в деяких випадках не підтвердження відшкодованих витрат належним чином оформленими документи, що призвело до неутримання суми податку з доходів фізичних осіб станом на 01.10.2010 р. на загальну суму 61899548,13 грн. (а.с. 18-98 т. 1).

На підставі зазначеного акту перевірки Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією 17 лютого 2011 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041730/0 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 12842348,87 грн., в тому числі за основним платежем 12937,77 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12829411,10 грн. (а.с. 11 т. 1).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, фактична перевірка позивача проводилась податковим органом за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р. у цьому періоді податковим органом встановлені порушення позивачем пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” в частині несвоєчасного перерахування до бюджету податку, утриманого із заробітної плати працівників станом на 01.10.2010 р. при вирішенні питання про нарахування санкцій за порушення податкового законодавства підлягали застосуванню норми права, які діяли на час вчинення правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що штрафні санкції за порушення пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” застосовані до позивача за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників станом на 01.10.2010 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12828628,41 грн., оскільки законодавством, яке діяло на момент скоєння зазначеного правопорушення передбачено обов'язок щодо сплати податку до/або під час виплати доходу. Актом перевірки встановлено, порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону виражене у не перераховані податку з доходів фізичних осіб в сумі 61899548,13 грн., На момент не перерахування грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб діяли норми Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - Кодекс). Пунктом 1 підрозділу 1 глави XX Кодексу «Перехідні положення» передбачено, що податок на доходи фізичних осіб, нарахований, але не сплачений податковим агентом до бюджету всупереч порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, на дату набрання чинності цим Ко дексом вважається податковим боргом за узгодженим податковим зобов'язанням та підлягає відображенню у податковому розрахунку за результатами першого звітного кварталу, протягом якого набирає чинності Податковий кодекс України, а також стягується з податкового агента із застосу ванням заходів відповідальності, передбачених ним Кодексом.

Дане положення врегульовує питання, щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, що був нарахований, проте не сплачений у період до набрання чинності Податкового кодексу України, тобто до 1 січня 2011 року (п. 1 розділу XIX цього Кодексу). Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб у період до набрання чинності зазначеним Кодексом відбувався відповідно до ст. 8 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб». У вказаному Законі зазначено, що податковий агент сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриман ню і такого зараховуваного доходу, необхідно сплатити (перерахувати) до бюджету у строки встановлені законом для місячного податкового періоду (протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

У випадку порушення податковим агентом встановленого вище порядку сплати подат ку на доходи фізичних осіб податкові зобов'язаний щодо даного податку, при набранні чинно сті даного Кодексу, набувають статусу податкового боргу (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 цього Ко дексу), за узгодженим податковим зобовязанням (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу). Наявність фактів порушення податкового законодавства щодо сплати податку на доходи фізичних осіб зумовлює застосування до податкового агента ряду заходів відповідальності, які передбачені у главі 8 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 127 Кодексу передбачена відповідальність за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

При цьому, положення щодо застосування штрафних санкцій висвітлені в підрозділі 10 Кодексу який не містить прямого обмеження застосування штрафу передбаченого ст. 127 Податкового кодексу України, за порушення які мали місце до набрання чинності Кодексом. Крім того, штрафні санкції, передбачені Податковим кодексом України, застосовуються за результатам перевірок, закінчених після набрання чинності Кодексом, за винятком, якщо платниками пода тків порушені вимоги самого Кодексу, то для застосування штрафних санкцій передбачений особливий порядок. Однак, в ході перевірки ДП «Макіїввугілля», встановлені порушення Закону, який діяв на момент скоєння зазначених порушень.

Колегія суддів, зазначає, що судом першої інстанції були правильно зясовані фактичні обставини справи проте він припустився помилки, не прийнявши посилання відповідача на порушення пп. 4.2.9, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що виражено у не включенні до складу загального місячного оподаткування доходу сум вартості використання житла працівниками, відшкодовувались витрати на відрядження без належного документального оформлення та в деяких випадках, не підтвердження відшкодованих витрат належним чином оформленими первинними документами, що спричинило неутримання суми податку з доходів фізичних осіб у 2009-2010 р. До такого висновку суд апеляційної інстанції прийшов з огляду на наступне.

Відповідно до приписів положень Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. N 59, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. N 218/2658, власник (або уповноважена ним особа) відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на наймання житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Розмір добових витрат, що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами усіх форм власності, не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених працівникам, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, залежно від країни відрядження. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) власника (або уповноваженої ним особи).

Згідно до статті 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Вимогами Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон передбачено, що підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до цієї Інструкції.

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Пунктом 1.3. вказаної Інструкції передбачено, що фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.

Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

Також інструкцією передбачено, що за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 N 663.

Якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції, підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.

Також, пунктом 1.12. Інструкції про службові відрядження в межах України встановлено, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

З матеріалів справи вбачається, що на відрядження підзвітними особами Державного підприємства “Макіїввугілля” складені звіти про використання коштів, в яких надані певні документи, що підтверджують вказані витрати.

Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, від 19.01.2009 № 15 на суму 2730,00 грн. на ім'я Король Геннадія Васильовича контролера на контрольно-пропускному пункті - відрядженому до м. Києва та м. Львова на 6 днів з 13.01.2009 (наказ від 12.01.2009 № 4). Проживання у м. Львів за період з 14.01.2009 р. по 17.01.2009 не підтверджено первинними документами. До іншого міста, згідно із зазначеним наказом, Король Г.В. не відряджався. До ревізії надано чек № 199 від 14.01.2008 р. від фізичної особи - підприємця Саллі Леоніда Ілліча м. Дніпропетровськ, згідно з яким зазначена особа проживала у готелі "Мармелад-2", період проживання не зазначено. Сума рахунку за мешкання - 1200,00 гривень. Згідно із Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Саллі Л.І. від 20.10.2000 № 336102 Серії ВОО та Свідоцтвом про сплату єдиного податку від 01.01.2007 серія Г № 311415 місцем здійсненні діяльності (у тому числі готельної) є вул. Калинова, 3, вул. Посаржевського, 20 м. Дніпропетровськ.

Звіт про використання коштів. наданих на відрядження або під звіт, від 18.05.2009 № 27 на суму 3270 грн на ім'я Король Геннадія Васильовича - контролера на контрольно-пропускному пункті - відрядженому до м. Києва - Львів на 4 дні. Наказ про відрядження до ревізії не наданий. В підтвердження оплати за мешкання додані чеки №№ 569593, 569588, згідно з якими Король Г.В. проживав з 12.05.2009 р. по 13.05.2009 р. та з 14.05.2009 р. по 15.05.2009 р. у готелі с. Лобкова Балка Хорольського району Полтавської області. Сума проживання за чеками - 1170,0 грн. та 1000 грн. відповідно. Проте, згідно з відмітками про прибуття в пункт призначення та вибуття з них, зазначених на зворотному боці посвідчення про відрядження, контролер Король Г.В. за період з 12.05.2009 по 15.05.2009 знаходився у м. Львів. Розпорядчими документами про відрядження не зазначена доцільність або виробнича необхідність знаходження Король В.Г. в Полтавській області.

Відповідно до наказу Державного підприємства “Макіїввугілля” № 4 від 09.01.2009 р. контролера на контрольно-пропускному пункті апарату управління Король Г.В. командировано до м. Львова та м. Дніпропетровська для вирішення виробничих питань строком на 6 днів, з 12.01.2009 р. Виконання наказу підтверджується посвідченням про відрядження та бланком, у якому проставляються відмітки про вибуття у відрядження, прибуття в пункт призначення, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи. Прибуття у пункт призначення підтверджується товарним чеком, наданим приватним підприємцем Саллі Л.І., відповідно до якого, Король Г.В. за проживання у готелі “Мармелад 2” протягом 3 діб надано грошових коштів в розмірі 400 грн. за добу на загальну суму 1200 грн. та фіскальним чеком готелю “НТОН” у м. Львові на загальну суму 600 грн. Також вказані дії підтверджуються звітом про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (а.с. 204-209 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що у наказах Державного підприємства “Макіїввугілля” про відрядження № 121 від 26.07.2009 р., № 85 від 22.06.2009 р., № 80 від 14.06.2010 р., № 75 від 11.06.2010 р., № 44 від 13.04.2010 р., № 127 від 03.07.2009 р. та № 98 від 11.05.2009 р., № 98 від 11.05.2009 р. та документах до них не відповідають міста відрядження фактичному находженню відряджених осіб.

Судом апеляційної інстанції оглянуто наведені документи в результаті чого встановлено, що відповідно до наказу Державного підприємства “Макіїввугілля” № 121 від 24.06.2009 р. про відрядження Короля Г.В., Подкапаєва Д.Г. та Бочкова А.М. для вирішення виробничих питань строком на 7 днів, починаючи з 26.06.2009 р. вказане м. Ялта, але разом з тим, відповідно до бланку відміток вибуття та прибуття, Подкопаєв Д.Г. вибув 26.06.2009 р. з міста Макіївка та 26.06.2009 р. прибув до м. Сімферополь (Готель “Таврида”) та вибув з Сімферополя 02.07.2009 р. та цього ж дня прибув до Макіївки. Аналогічний бланк наданий і від Бочкова О.М. До вказаних документів надані звіти про використання коштів (а.с. 210-214 т. 1).

Як вбачається з товарного чеку, наданого фізичною особою-підприємцем Гончар Т.В., Подкопаєвим Д.Г. та Бочковим О.М. проведена сплата за проживання у Готелі “Таврида”, м. Ялта, з 26.06.2009 по 02.07.2009 р. Також, відповідно до посвідчення на відрядження, у графі “відрядженому до” вказано як м. Сімферополь так і м. Ялта. Також, відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, Гончар Тетяна Василівна зареєстрована в якості підприємця виконавчим комітетом Ялтинської міської ради Автономної республіки Крим за адресою: 98607, АРК, м. Ялта, в. Сєченова, 61 (а.с.236 т.1).

Аналогічними документами підтверджується відрядження посадових осіб Державного підприємства “Макіїввугілля” відповідно до наказів № 85 від 22.06.2010 р. (а.с. 215-217 т.1), № 80 від 16.04.2010 р. строком на 4 дня (а.с. 218-224 т. 1), № 75 від 11.06.2010 р. строком на 4 дня ( т. 1 а.с. 225-229), № 44 від 13.06.2010 р. про відрядження строком на 5 днів (а.с. 231-236 т. 1), № 127 від 03.07.2009 р. строком на 2 дня (а.с. 237-240 т. 1).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлена не відповідність фактичного місця відрядження та місце перебування працівників.

З відряджень працівників позивача вбачаться, що вони були відкомандировані до м. Сімферополь проте мешкали у Готелі “Таврида”, курортного міста Ялта. Колегія суддів критично ставиться до висновку суду першої інстанції, що відрядження відбувались у літній час (червень-липень), а оскільки Автономна республіка Крим є курортною зоною, то знаходження місця проживання у цей період є ускладненим, у звязку з чим відкомандированим особам доводилось селитись у містах, найближчих до міста відрядження та таких, з яких вони б мали можливість прибути до місця відрядження громадським транспортом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу, що працівникам підприємства відшкодувались витрати без законних підстав, вказані суми є додатковим благом в розумінні приписів абз. «а», «г» п.п. 4.2.9, п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889, тому підлягали включенню до загального міся чного оподатковуваного доходу відповідно до вимог п. 9.10 ст. 9 вказаного закону, зазначене порушення привело до неутримання суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9807,00 грн., у результаті чого правомірно застосовані штрафні санкції в сумі 12823149,56 грн.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 24, 99-100, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 р. у справі № 2а/0570/5565/2011 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Макіїввугілля" - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Постанова у повному обсязі складена 14 листопада 2011 року.

Головуючий: С.В. Жаботинська

Судді: О.А. Нікулін

О.О. Радіонова