Постанова № 19998325, 14.12.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2011 р. Справа № 5004/1640/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В. при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" та позивача Дочірньої компанії "Газ України " НАК "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Волинської області від 19.10.11 р.

у справі № 5004/1640/11 (суддя Якушева Інна Олександрівна )

позивач Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія"

про стягнення 12 411 789,39 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.,представника,довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_2,представника,довіреність в справі

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 19 жовтня 2011 року у справі № 5004/1640/11 (суддя Якушева І.О.) частково задоволено позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнуто на її користь з товариства з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» 10803029,74 гривень заборгованості, 693448,24 гривень пені, 581313,87 гривень збитків, завданих інфляцією, 198378,07 гривень процентів річних, а всього 12276169, 92 гривень; 25221,29 гривень витрат, повязаних з оплатою держмита,233,43 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В позові про стягнення 135619 гривень пені відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновків, що : відповідач зобов'язання по оплаті вартості отриманого за період жовтень-грудень 2010р. природного газу по договору №06/10-1291 ТЕ-2 про закупівлю природного газу за державні кошти від 14.10.2010 року виконав частково на суму 6019300 гривень; залишок заборгованості відповідача перед позивачем за природний газ, переданий впродовж жовтня-грудня 2010 року, складає 10803029,74 гривень; вимога позивача про стягнення пені являється обґрунтованою лише в розмірі 693448,24 гривень за періоди з 12.02.2011 року по 20.05.2011 року, з 12.02.2011 року по 20.06.2011 року, з 12.02.2011 року по 20.07.2011 року; вимоги позивача про стягнення 581 313,87 гривень збитків, завданих інфляцією та 198378,07 гривень процентів річних являються обґрунтованими ,так як відповідач допустив порушення строків оплати вартості природного газу, встановлених п.4.1.договору №06/10-1291 ТЕ-2 від 14.10.2010 року, та з огляду на положення ст. 173, 193, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 259, 526, 546, 548, 549, 551, 599, 610, 611, 625, 655, 712 Цивільного кодексу України частково задовольнив позов. Також, місцевий господарський суд не вбачав підстав для застосування статті 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із відповідача.

Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та товариством з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» подано апеляційні скарги, якими вважають оскаржуване рішення в частині стягнення пені необґрунтованими.Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2011 року дані апеляційні скарги об"єднані в одне провадження.

У своїй апеляційній скарзі дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вказує на невідповідність висновку суду першої інстанції щодо часткової відмови у задоволенні вимог про стягнення пені - вимогам ст. 259,526,546,548,611 Цивільного кодексу України та умовам п.9.3 договору №06/10-1291 ТЕ-2 про закупівлю природного газу за державні кошти від 14.10.2010 року, якими позивач та відповідач погодили, що неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом та строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити у повному обсязі.

ТзОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія » у апеляційній скарзі звертає увагу на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність виняткових обставин, які дають право суду зменшити розмір пені, яка підлягає до стягнення. Вказує, що місцевим господарським судом безпідставно залишено поза увагою ту обставину, що єдиним джерелом отримання коштів для товариства є сплата ДКП «Луцьктепло» за спожиту теплову енергію, заборгованість якої перед позивачем складає понад 30 мільйонів гривень. Стягнути дану заборгованість у відповідача із ДКП «Луцьктепло» на даний час немає змоги, так як виконавчі провадження по стягненню цієї заборгованості зупинено на підставі Закону України № 147/1356 від 27.05.2008 року. На переконання апелянта, задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у повному обсязі може привести до відключення товариства від постачання природного газу та залишення близько 40% мешканців міста без опалення та гарячого водопостачання.

Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови зменшення пені, яка підлягає до стягнення на суму 672644,79 гривень скасувати та постановити нове рішення в частині стягнення пені у розмірі 3% , що становить 20803,45 гривень.

Письмовими відзивами на апеляційні скаргу дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та товариство з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» вважають апеляційні скарги іншої із сторін безпідставними та необґрунтованими.

Під час апеляційного перегляду справи представники позивача та відповідача свої апеляційні скарги підтримали з мотивів, які у них викладені та просили їх задовольнити.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та товариства з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 14.10.2010 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір №06/10-1291 ТЕ-2 про закупівлю природного газу за державні кошти, згідно з умовами п.1.1 якого постачальник зобовязався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному договором (т.1, а.с.13-17).

Також, 14.10.2010 року між сторонами укладено додаток № 1 до договору №06/10-1291 ТЕ-2, яким погоджено умови поставки і обліку газу та інші права та обов»язки сторін та обумовлено порядок приймання-передачі газу ( т.1, а.с.18-20).

Пунктом 4.1. договору №06/10-1291 ТЕ-2 сторони встановили порядок розрахунків за природний газ у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 2.2 додатку № 1 до договору позивачем та відповідачем встановлено, що приймання-передача газу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Із наявних у справі актів передачі-приймання газу від 31 жовтня .2010 року, 30 листопада 2010 року, 31 грудня 2010 року вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв 3547,508 тис.м.куб. на суму 4644397,48 гривень, 3722,631 тис.м.куб. на суму 4873668,5 гривень, 5579,181 тис.м.куб. на суму 7304263,76 гривень ( у жовтні, листопаді та грудні 2010 року) , а всього на загальну суму 16822329,74 гривень ( т.1., а.с.21-23).

Як у суді першої інстанції ,так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідачем визнається сума наявної у нього заборгованості у розмірі 10803029,74 гривень перед позивачем за поставлений по договору №06/10-1291 ТЕ-2 природний газ.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши, що зобовязання відповідачем не виконано в установлений договором строк, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 10803029,74 гривень .

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).

Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, є нерозривно пов»язане із простроченням зобов»язання, порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і вони є невід'ємною складовою суми основного боргу.

Відповідні індекси інфляції розраховуються починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ надано в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, згідно з яким розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості; для визначення сукупного індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, складаючі відповідний період, перемножити між собою.

Отже, з врахуванням викладеного, розглядаючи справу, здійснивши обґрунтовану арифметичну перевірку заявлених до стягнення сум, прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 581313,87 гривень та 198378,07 гривень відповідно.

В силу ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Поряд з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача пені лише у розмірі 693448,24 гривень за періоди з 12.02.2011 року по 20.05.2011року, з 12.02.2011 року по 20.06.2011 року, з 12.02.2011 року по 20.07.2011 року .

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності, і види такої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили в розділі 7 договору.

Так, відповідно до пункту 9.3 договору №06/10-1291 ТЕ-2 про закупівлю природного газу за державні кошти від 14.10.2010 року сторони встановили строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки тривалістю у три роки та передбачили нарахування постачальником неустойки за період у шість місяців, що передують до моменту звернення з претензією або з позовом, тобто, цим пунктом договору сторони визначили строк та порядок нарахування неустойки.

У пункті 7.3.1 договору сторони передбачили за порушення порядку проведення розрахунків за договором, визначеного п.4.1, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Тобто, в зазначеному пункті договору мова йде про порядок обчислення розміру штрафної санкції.

На переконання колегії суддів положення п. 9.3 договору не суперечить п.2 частини 2 ст.258 Цивільного кодексу України, згідно якого до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік, оскільки сторони у договорі (тобто у письмовій формі) збільшили строк позовної давності, що не суперечить ст.259 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та вважає помилковим відмову судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 135 619 гривень.

Однак, пунктом 1 ст. 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені, не вбачав підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню із товариства з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія».

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним та здійсненим без врахування інтересів сторін, які заслуговують на увагу, враховує ступінь виконання зобовязання боржником, ступеня виконання зобов'язань та причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання.

Як вбачається із наявної у справі довідки відповідача (т.1,а.с.63) заборгованість ДКП «Луцьктепло» перед ним складає 32338919,05 гривень. Станом на 31 жовтня 2011 року така заборгованість складає вже 33701292,55 гривень (т.1, а.с.114).

Постановою державного виконавця ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Волинській області від 06.09.2010 року зупинено виконавчі провадження по виконанню наказу господарського суду Волинської області № 05/131/20-1 від 10.06.2009 року про стягнення з ДКП «Луцьктепло» на користь відповідача 6457358,43 гривень у зв»язку з внесенням ДКП «Луцьктепло» до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь в погашенні заборгованості відповідно до закону України « Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» - до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємств ПЕК (т.1, а.с.112,113).

Пунктами 3.4 та 3.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» передбачено, що процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2013 року. На строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів вважає, що наявність заборгованості ДКП «Луцьктепло» перед відповідачем понад 6 мільйонів гривень, яка визнана судом та примусове стягнення якої є неможливим на даний час, являється обставиною, яка має істотне значення та розцінюється як винятковий випадок.

Враховуючи добровільне часткове погашення відповідачем заборгованості за природний газ по договору №06/10-1291 ТЕ-2 у розмірі 6019300 гривень, наявність виняткового випадку, що спричинив неможливість своєчасного погашення заборгованості, невідповідності розміру пені наслідкам порушення колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню, до 693448, 24 гривень-суми ,яка була стягнута судом першої інстанції .

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» про необхідність зменшення пені до розміру у 20803,45 гривень.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає правомірним стягнення із відповідача на користь позивача пені у розмірі 693448, 24 гривень та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 135619 гривень.

Оскільки помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови зазначив власну правову оцінку обставин справи.

Судовий збір за подачу апеляційних скарг відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в їх задоволенні покладається на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 19 жовтня 2011 року у справі № 5004/1640/11 залишити без змін,а апеляційні скарги позивача Дочірньої компанії "Газ України " НАК "Нафтогаз України" та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія " без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку .

<Текст >

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.

01-12/18107/11 18107/11