Постанова № 19998204, 05.12.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2011 р. Справа № 5004/1766/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Савченко Г.І. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Турович Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістікс" на рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2011 р. у справі № 5004/1766/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістік"

про стягнення заборгованості та пені в сумі 8 989 195,56 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Балабанова О.Л.,

відповідача - не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістікс" про стягнення 8 989 195,56грн., в т.ч. 8 704 843,30грн. заборгованості за товар, поставлений по видатковим накладним за період з 11.04.2011р. по 09.06.2011р. згідно договору поставки №110019 від 01.04.2011р., 238 241,09грн. пені за період з 10.06.2011р. по 25.08.2011р. згідно п.5.1 договору та 46 111,18грн. 3% річних за період з 10.06.2011р. по 25.08.2011р. згідно ст.625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.10.2011 року (суддя Філатова С.Т. ) позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що 01.04.2011р. між сторонами укладено договір поставки, згідно з яким позивач (постачальник) продає відповідачу (покупцю) продукцію, а покупець сплачує вартість продукції на умовах, зазначених в договорі. У виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 16015980,93 грн., проте відповідач зобов’язання за договором по оплаті поставленої продукції виконав лише частково на суму 7311137,63грн.. З указаних підстав суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 8704843,30грн.. Окрім того, суд також стягнув з відповідача 238241,09грн. пені за період з 10.06.2011р. по 25.08.2011р. згідно п.5.1 договору та 46111,18грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи правильність нарахування позивачем суми боргу, 3% річних та пені, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Цивільним кодексом України не передбачено одночасне нарахування пені та 3% річних відповідно до статей 536 та 625 ЦК України, оскільки вони різні за змістом. Окрім того, апелянт вказує на обмеження судом його можливості подати докази у підтвердження скрутного фінансового стану для зменшення розміру пені.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача під час розгляду апеляційної скарги підтримав виклеєні у письмовому відзиві заперечення та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача на розгляд апеляційної скарги до суду не з’явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не звертався, хоча про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2011 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов’язання виникають з договорів та інших правочинів.

Апеляційним судом встановлено, що 01.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістікс" укладено договір поставки №110019, згідно з яким позивач (постачальник) продає відповідачу (покупцю) продукцію, а покупець сплачує вартість продукції на умовах, зазначених в договорі.

В силу положення ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 8 договору сторони передбачили, що кожна поставка продукції супроводжується наступними документами : накладна (два примірники), товарно-транспортна накладна (три примірники), податкова накладна (один примірник), якісне посвідчення.

Приймання продукції по кількості та якості проводиться покупцем при її розвантаженні у відповідності до товаросупровідних документів (п.11 договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст.9 цього ж Закону ).

Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, яке зокрема встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів підприємствами незалежно від форм власності, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 2.5. цього ж положення вказує, що первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінюючи такі докази у справі, як видаткові накладні, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про їх належність для підтвердження факту здійснення поставки товару за договором для відповідача, з огляду на їх відповідність наведеним вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4., п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Згідно вимог ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до п. 4.1 договору, оплата покупцем продукції здійснюється протягом 23 календарних днів з дати виписки накладної. Відповідно до п. 4.3. договору покупець здійснює оплату продукції в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до цін і в сумі, що визначено згідно накладної.

Згідно із п. 4.2. договору у випадку, якщо покупець бажає змінити форму оплати, покупець погоджує з постачальником обрану форму оплати шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Доказів укладення додаткових угод про зміну форми оплати за отриману продукцію сторонами не надано, тому форму оплати за договором поставки змінено не було.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до Закону, умов договору та інших актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач здійснив оплату поставленого товару частково в сумі 7311137,63грн., що не заперечується останнім та підтверджується підписаним сторонам без зауважень актом звірки взаємних розрахунків від 01.07.2011р., (т.1 а.с. 99 –109), тому вірним є висновок суду про те, що заборгованість відповідача за отриманий товар становила 8 704 843,30грн..

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно до ч.1. ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Згідно із п. 5.1 договору, у разі порушення термінів розрахунків за отриману продукцію у визначений цим договором термін на суму заборгованості нараховується пеня в розмірі подвійної денної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день затримки платежу за весь період прострочення.

З наведених підстав, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив вимоги позивача про стягнення 238241,09 грн. пені за період з 10.06.2011р. по 25.08.2011р..

Окрім того, апеляційний господарський суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність відповідно до ст. 625 ЦК України підстав для стягнення з відповідача 46111,18грн. 3% річних за період з 10.06.2011р. по 25.08.2011р..

Колегія суддів апеляційного суду не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що Цивільним кодексом України не передбачено одночасне нарахування пені та 3% річних відповідно до статей 536 та 625 ЦК України, оскільки вони різні за змістом.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що передбачена ст. 536 та ст. 625 ЦК України законодавча умова про проведення боржником оплати кредитору за користування чужими коштами, має різну правову природу: у першому випадку –це правомірне користування чужими грошовими коштами, у другому –неправомірне. У обох випадках оплата за користування чужими грошовими коштами визначається у відсотках річних. Відповідальність за прострочення грошового зобов'язання у формі сплати відсотків від простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення визначена законом як пеня (ст. 549 ЦК України) і є різновидом штрафних санкцій.

Отже, одночасне стягнення пені за невиконання договірного зобов’язання та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання не заборонене Цивільним законодавством України, оскільки такі види відповідальності є різними за своєю правовою природою.

Предметом даного спору не було стягнення з відповідача на підставі ст. 536 ЦК України процентів за користування чужими грошовими коштами, а суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог при вирішенні даного спору.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про обмеження судом його можливості подати докази у підтвердження скрутного фінансового стану, оскільки повноважний представник відповідача приймав участь у розгляді даної справи в суді й з клопотаннями про дослідження будь-яких доказів у підтвердження скрутного фінансового стану та зменшення у зв’язку з цим розміру заявленої позивачем до стягнення пені до суду не звертався.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст. 101, п.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2011 року у справі № 5004/1766/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістікс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

01-12/17388/11 17388/11