Рішення № 19997333, 30.11.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2011 р. Справа № 5/6

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення заборгованості в сумі 1136586 108 грн. 25 коп.

Суддя Войтюк В.Р.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1., довіреність № 17/10 від 20.01.11 р.

від відповідача: представник ОСОБА_2., довіреність № 363-ЮВ від 20.09.11 р.

Статті 20, 22 ГПК України розяснені.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" 1060889 231грн. 59 коп. основного боргу за поставлений природний газ згідно договору від 23.12.2009р. № 06/09-2055, 34348 473 грн. 95 коп. пені, 31180 970 грн.14 коп. - суми збільшення боргу внаслідок інфляційних процесів та 3 % річних у сумі 10167 432 грн. 57 коп. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.96-100 т.1).

Ухвалою господарського суду № 5/6 від 07 лютого 2011 року провадження у справі № 5/6 було зупинено до вирішення господарської справи № 5019/231/11 за позовом відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про тлумачення п. 9.3 Договору поставки природного газу № 06/09-2055 від 23 грудня 2009 року.

Ухвалою господарського суду від 15 листопада 2011 року поновлено провадження у справі № 5/6.

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" перейменоване в Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот".

Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" є правонаступником всіх прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот".

Відповідач не проводив реорганізацію, а лише змінив назву. А тому, відповідно до ст. 25 ГПК України суд замінює назву відповідача в рішенні з Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот"

30 листопада 2011 року відповідач через канцелярію господарського суду подав клопотання про зупинення провадження у справі № 5/6, у якому зазначає, що 23 листопада 2011 року ПАТ "Рівнеазот" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним Договору поставки природного газу № 06/09-2055 від 23 грудня 2009 року. Просить зупинити провадження у справі № 5/6 до вирішення судом справи за позовом публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним Договору поставки природного газу № 06/09-2055 від 23 грудня 2009 року.

Представник позивача заперечив проти зупинення провадження у справі.

За змістом частини 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Відповідачем у клопотанні про зупинення провадження к справі не наведені у повному обсязі і не доведені ті обставини, які могли б слугувати підставою для зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. При цьому, за приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Враховуючи приписи наведених правових норм, господарський суд зобовязаний перевірити законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договору, він має право визнати цей договір недійсним.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, у разі їх наявності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі і клопотання відповідача підлягає відхиленню.

У судовому засіданні 30 листопада 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позов та представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу не заперечує, з розміром нарахованої пені та збитків від інфляції не погоджується. Зазначає, що при розрахунку суми інфляційних позивачем не враховано місяці, в яких мала місце дефляція і таким чином, це призвело до завищення суми на яку збільшився борг внаслідок інфляції (а.с.108 т.1). Окрім того, вважає, що нарахування штрафних санкцій позивачем є безпідставним, оскільки ухвалою арбітражного суду Тернопільської області від 03.03.2000р. у справі № 7Б-209-3/10Б введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ "Рівнеазот". Відповідно до ухвали господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2005 року № 7Б-209-3/10Б мораторій діє до дня припинення провадження у справі № 7Б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ «Рівнеазот». Просить відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляції та 3 % річних (а.с.7-8 т.2).

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи і досліджені в судовому засіданні докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2009 року дочірня компанія «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(надалі позивач, постачальник) та ВАТ "Рівнеазот" (надалі відповідач, покупець) уклали договір № 06/09-2055 поставки природного газу (надалі договір) (а.с.13-19 т.1).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.

У п.2.1. зазначено обсяги газу які постачальник передає покупцю протягом періоду з 01 січня 2010 року до 31 березня 2010 року.

Пунктом 11.1. сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31 березня 2010 року включно, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Сторони погодили, що строк дії договору може бути продовжено, про що сторонами укладається відповідна додаткова угода (п.11.2).

Договір підписаний повноважними представниками сторін і скріплений печатками сторін.

10 березня 2010 року та 08 вересня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 6 до договору поставки природного газу № 06/09-2055 від 23.12.2009 року відповідно до яких сторони узгодили обсяги газу які постачальник передає покупцю протягом періоду з 01 квітня 2010 року до 30 вересня2010 року та з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року і продовжили строк дії договору до 30 вересня 2010 року включно та до 31 грудня 2010 року включно.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов Договору №06/09-2055 ДК "Газ України" передала у власність покупцю протягом січня-грудня 2010 року природний газ на загальну суму 1322950 468 грн. 26 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (а.с.32-43,105 т.1).

Умовами п.6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами у такому порядку:

-Перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

-Подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості транспортування здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов`язання по договору виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ в сумі 262061236 грн. 67 коп.

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача становить 1060889 231 грн. 59 коп., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1060889 231 грн. 59 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом п.7.2 Договору в разі невиконання покупцем умов п.6.1 Договору, визначено відповідальність відповідача у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми простроченого платежу.

Відповідно до част.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 9.3 Договору сторони погодили проводити нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Оскільки несвоєчасне виконання відповідачем оплати за поставлений природний газ має місце, позивачем нараховано 34348473 грн. 95 коп. пені за період з 21.06.2010 р. по 21.12.2010 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобовязаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Ухвалою арбітражного суду Тернопільської області від 03.03.2000р. у справі № 7Б-209-3/10Б введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ "Рівнеазот" на підставі ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до ухвали господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2005 року № 7Б-209-3/10Б мораторій діє до дня припинення провадження у справі № 7Б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ «Рівнеазот».

Частиною 7 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з бази даних "Документообіг господарського суду", провадження в справі № 7Б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ «Рівнеазот»припинено відповідно до ухвали господарського суду Рівненської області від 29 липня 2011 року у справі № 7Б-209-3/10Б. Вказаною ухвалою припинено дію мораторію, введеного ухвалою арбітражного суду Тернопільської області від 03 березня 2000 року. Тобто, мораторій діяв у період з 03 березня 2000 року по 29 липня 2011 року.

Пеня, що є предметом спору, нарахована позивачем за період протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" зазначено, що згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Така думка викладена також у постановах Верховного Суду України: від 02.08.2005 р. у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі Зміївської ТЕС про стягнення 8180171,22 грн., від 02.10.2007 р. за позовом АКПІБ “Промінвестбанк” в особі філії “Орджонікідзевське відділення Промінвестбанку в м. Харків до ВАТ “Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” про стягнення 390000 грн., - у постановах Вищого господарського суду України: від 15.12.2010 р. у справі 34/201-10, від 12.01.2011 р. (справа № 66/270-10), від 25 січня 2011 р. (справа № 33/157-10), від 18 травня 2011 р.(справи № 13/853, № 20/281-10), від 15 березня 2011 р. (справа № 24/196-10).

Враховуючи викладене суд вважає, що підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені в сумі 34348473 грн. 95 коп. за період з 21.06.2010 р. по 21.12.2010 р. - відсутні.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Проте, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Оскільки позивачем заявлено позов про стягнення основної суми боргу, а не окремо інфляційних втрат, інфляційні втрати нараховуються на всю суму боргу за кожен місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці.

До такого висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові № 23/526 від 12.04.2011 р..

Судом встановлено, що при нарахуванні суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за період лютий 2010 року грудень 2010 року позивачем не враховано, що у період з квітня 2010 року по липень 2010 року мала місце дефляція індекс інфляції був менше одиниці.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів в розмірі 28431172 грн. 83 грн. відповідно до розрахунку відповідача (а.с.10 т.2) який перевірено судом та визнано вірним, в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2749 797 грн. 31 коп. - відмовляє.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.98-99 т.1), суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 3% річних нарахованих за період з 11 лютого 2010 року по 21 січня 2011 року в сумі 10167432 грн. 57 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (м.Рівне-17, 33017, іден.код 05607824) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул.Шолуденка, 1, м.Київ, 04116, іден.код 31301827) 1060889 231 грн. 59 коп. основного боргу, 28431 172 грн. 83 коп. - суми збільшення боргу внаслідок інфляційних процесів, 3 % річних у сумі 10167 432 грн. 57 коп., 24667 грн. 68 коп. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 228 грн. 30 коп.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 01.12.2011р.

Суддя В.Р.Войтюк