Постанова № 19994418, 14.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2011 року 15:58 № 2а-6894/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Орехівської Л.М.;

відповідача: Макара О.З.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями “Віталмар Агро”

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17 травня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Підприємство з іноземними інвестиціями “Віталмар Агро” (далі по тексту позивач,ПІІ “Віталмар Агро”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27 вересня 2010року №0001470702/0 та від 17 грудня 2010 року №0001470702/1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-6894/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20 червня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів.

Судове засідання, призначене на 18 жовтня 2011 року, не відбулось у звязку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 01 листопада 2011 року.

01 листопада 2011 року в судове засідання не прибув представник позивача, у звязку із чим розгляд справи відкладено на 14 листопада 2011 року.

В судовому засіданні 14 листопада 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 27 вересня 2010 року №0001470702/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ПІІ “Віталмар Агро” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на 581676,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2010 року №0001470702/1 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 27 вересня 2010 року №0001470702/0 та від 17грудня 2010 року №0001470702/1 прийняті на підставі акта від 16 вересня 2010 року №139/07-02/30855748 “Про результати невиїзної документальної перевірки ПІІ “Віталмар Агро” (код за ЄДРПОУ 30855748) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.2010по 31.03.2010 року” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні обставини: у березні 2010 року постачальником ПІІ “Віталмар Агро” було ПП “Агроера 2009”, за операціями з яким сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 581676,00 грн.; за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України по декларації ПІІ“Віталмар Агро” встановлено відхилення між задекларованим податковим кредитом та задекларованими податковими зобовязаннями ПП “Агроера 2009” на загальну суму 581676,00грн. за березень 2010 року, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 581676,00 грн., а тому, на думку відповідача, правомірність включення до складу податкового кредиту ПІІ “Віталмар Агро” у березні 2010року суму 581676,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Агроера 2009”, підтвердити неможливо.

Оскільки не можливо встановити факт включення постачальником позивача, залученим до схеми постачання у І ланці поставки відповідних сум податку на додану вартість до складу податкових зобовязань та сплати до бюджету, відповідач вважає, що перевіркою не встановлено надмірної сплати податку на додану вартість за березень 2010року в розмірі 581676,00 грн., а тому немає і джерела відшкодування податку з бюджету ПІІ “Віталмар Агро” за квітень 2010 року на таку ж суму.

Враховуючи наведене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за квітень 2010 року на суму 581676,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, виходячи з наступного: сама по собі несплата контрагентом податку в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування; надання податковому органу всіх оформлених належним чином документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання права на податковий кредит є підставою для одержання такого права, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких доведена судом; отримані позивачем від постачальника товари позивач мав намір використати та використав в межах господарської діяльності в оподатковуваних податком на додану вартість операціях.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для зменшення позивачу визначення позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Матеріали справи свідчать, що 18 березня 2010 року між ПІІ “Віталмар Агро” (покупець) та ПП “Агроера 2009” (продавець) укладено договір №Р-4315/09, відповідно до якого продавець зобовязується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити ячмінь фуражний 3 кл., урожай 2009 року, кількістю 1060,00 метричних тонн +/-10% за вибором продавця.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.5 договору базис поставки товару СРТ (перевозка оплачена до…) “Доставлено на ж.д. станцию Черноморская-эксп. ООО “ТИС” в тлумаченні “Інкотермс-2000”; товар поставляється залізничним транспортом у вагонах-зерновозах; кожен вагон з товаром або група вагонів, відвантажених одночасно, повинні супроводжуватись наступними документами: залізничною накладною, сертифікатом якості, карантинним сертифікатом, ветеринарним свідоцтвом.

Сторонами також укладено аналогічні договори на поставку ячменю фуражного 3класу від 22 березня 2010 року №Р-4322/09, від 23 березня 2010 року №Р-4335/09, від 25березня 2010 року №Р-4341/09 та від 25 березня 2010 року №Р-4345/09.

На виконання умов вказаних договорів протягом березня 2010 року ПП “Агроера 2009” згідно видаткових накладних, датованих березнем 2010 року, поставило на адресу позивача ячмінь фуражний 3 класу на загальну суму 3490056,79 грн.

ПП “Агроера 2009” виписало на адресу ПІІ “Віталмар Агро” податкові накладні, датовані березнем 2010 року на загальну суму 3490056,79 грн., у тому числі податок на додану вартість 581676,13 грн.

В оплату за поставлений ячмінь фуражний ПІІ “Віталмар Агро” перерахувало на рахунок ПП “Агроера 2009” грошові кошти на повну суму поставки, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками банку.

Законом, що момент виникнення спірних правовідносин визначав платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість березень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Агроера 2009”, у звязку з придбанням ячменю фуражного, згодом такий податковий кредит став підставою для суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2010 року.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ПП “Агроера 2009” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку послуг; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ПП“Агроера 2009” станом на 01 липня 2011 року зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що одним із видів діяльності ПІІ “Віталмар Агро” є оптова торгівля зерном, насінням, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною тощо.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП “Агроера 2009” також здійснює діяльність з оптової торгівлі зерном, насінням та кормами для тварин.

На підставі документів, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що ПП“Агроера 2009” поставило у власність ПІІ“Віталмар Агро” на адресу порту ТОВ “ТІС” (Трансінвестсервіс) ячмінь фуражний 3 класу; ячмінь фуражний 3 класу розвантажено та розміщено на портовому складі (терміналі) ТОВ “ТІС” відповідно до умов договору на перевалку; послуги з розвантаження оплачено позивачем на користь ТОВ “ТІС”; в подальшому придбаний ячмінь фуражний 3 класу позивач реалізував на адресу ТОВ “ТІС”, за що позивач отримав відповідну оплату.

На підтвердження реальності господарських операцій по поставці ячменю фуражного 3 класу з ПП “Агроера 2009” позивач надав в матеріали справи: копії договору про перевалку, зберігання та експедирування зернових вантажів №020609, укладеного 02 червня 2009 року між ПІІ“Віталмар Агро” (замовник) та ТОВ “ТІС” (Трансінвестсервіс) (виконавець), відповідно до якого виконавець приймає на себе обовязки по накопиченню, перевалці та експедируванні зернових вантажів, виконання послуг проводиться виконавцем з використанням терміналу в порту “Южний”, Україна, та додаткових угод до нього; копії актів здачі-приймання робіт (послуг); копії договору поставки ячменю фуражного 3 класу від 30 березня 2010 року №Р-4357-09, видаткової накладної, податкової накладної, акта приймання-передачі; виписки банку.

Крім того, позивачем надано до суду копії залізничних накладних, які підтверджують транспортування ячменю фуражного від ПП “Агроера 2009” на адресу ТОВ“ТІС” (Трансінвестсервіс) для ПІІ“Віталмар Агро”.

На вимогу суду Державною інспекцією з карантину рослин по Одеській області надіслано копії карантинних сертифікатів, які супроводжували вантаж ячменю фуражного ПП “Агроера 2009” до ТОВ “ТІС” (Трансінсетсервіс) за період березень-квітень 2010 року.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП“Агроера 2009” здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними та підтверджуються необхідними документами, а ячмінь фуражний 3 класу, придбавався позивачем з метою використання та був використаний у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків; якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи; зазначена обставина не є підставою для позбавлення права платника податку на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПІІ“Віталмар Агро” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану березень 2010 року по взаємовідносинам з ПП“Агроера 2009”.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом не встановлено, а відповідачем не наведено, що ПІІ“Віталмар Агро” будь-яким чином порушило вказану правову норму.

За таких підстав, висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за квітень 2010року на суму 581676,00 грн., є помилковими, а зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на таку ж суму протиправним.

Враховуючи викладене,суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27 вересня 2010року№0001470702/0 та від 17 грудня 2010 року №0001470702/1 та необхідність їх скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПІІ “Віталмар Агро” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями “Віталмар Агро” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 27 вересня 2010року№0001470702/0 та від 17 грудня 2010 року №0001470702/1.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями “Віталмар Агро” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко