Постанова № 19994359, 24.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2011 року 10 год. 58 хв. № 2а-12094/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Яремій Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 24 жовтня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»(надалі також «Позивач», «ТОВ «Аскоп-Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (надалі також «Відповідач»або «ДПІ у Дніпровському районі м. Києва») про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення форми «Р»Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва від 12 серпня 2011 року № 0000452302. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення форми «Р»Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва від 12 серпня 2011 року № 0000452302 є протиправним, оскільки суперечить вимогам чинного станом на час його винесення податкового законодавства, а, відтак, підлягає скасуванню.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, за наявності податкової накладної та здійсненої оплати вартості сої Позивачем у вересні 2010 року відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було правомірно та на законних підставах віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 83818,67 грн. від вартості товару, реально отриманого (придбаного) від ПП «Югтрансагро».

Таким чином, на думку представника Позивача, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та безпідставним.

До того ж, представник Позивача звернув увагу на те, що на момент складання податкової накладної ПП «Югтрансагро»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства та мало право на складання податкової накладної, а також було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та постійно здійснювало підтвердження відомостей про юридичну особу.

Представник Відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник Відповідача зазначила про те, що в провадженні СВ ПМ ДПА в Херсонській області знаходиться кримінальна справа № 330302-11, порушена за фактом створення ПП «Югтрансагро», з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Враховуючи вищевказане, взаємовідносини Позивача та ПП «Югтрансагро», на думку представника Відповідача, та здійснені правочини, не відповідають вимогам закону, не спричиняють реального настання правових наслідків та являються нікчемними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»), Податковим кодексом України.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп Україна»(код за ЄДРПОУ 30579869) з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ПП «Югтрансагро»(код за ЄДРПОУ 36580289) за період з 1 вересня 2010 року по 30 вересня 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 3976/23-222-30579869 від 29 липня 2011 року, яким встановлено порушення:

1) підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 83819 грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 83819 грн.;

2) пункту 1, пункту 5 статті 203, пункту 1, пункту 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228, статті 626, статті 629, статті 650, статті 655, статті 658, статті 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Аскоп Україна»з зазначеним у акті перевірки постачальником ПП «Югтрансагро»(код за ЄДРПОУ 36580289).

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2011 року № 0000452302, яким збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «Аскоп Україна»за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах»на загальну суму 104774,00 грн., в тому числі основний платіж 83819,00 грн. та штрафні санкції 20 955,00 грн.

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2011 року № 0000452302 таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 серпня 2011 року № 0000452302, як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Таким чином, відповідно до вимог вищенаведених правових норм, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як встановлено Судом 29 вересня 2010 року між ПП «Югтрансагро»(Постачальник) та ТОВ «Аскоп-Україна»(Покупець) було укладено Договір поставки № 01-28/09-10, відповідно до якого постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар українського походження, виробництва Постачальника, зерно сої (надалі товар), врожаю 2010 року на умовах, зазначених у цьому договорі (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору кількість товару 160,00 тон +/- 10 %, загальна вартість товару 512000,00 грн.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата оформлення зерновим складом складського документа на покупця.

Датою поставки Товару є дата переоформлення складських документів на Товар з Продавця на Покупця. При поставці товару Продавець зобовязується надати продавцю:

- рахунок-фактуру;

- картку аналізу зерна;

- копію свідоцтва платника ПДВ Продавця.

За фактом оплати товару Продавець надає Покупцю:

- податкову накладну;

- товарну накладну, виписану в день поставки товару (датою оформлення складського документі на імя Покупця) (пункти 2.5, 2.6 Договору).

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, право чин, укладений між ТОВ «Аскоп-Україна»та ПП «Югтрансагро», є нікчемним та не спричиних жодних правових наслідків для його сторін.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності операцій між Позивачем та ПП «Югтрансагро» і із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості поставленого товару, подальшого його використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору № 01-28/09-10 від 29 вересня 2010 року повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару (зерна сої) за Договором № 01-28/09-10 від 29 вересня 2010 року, укладеними між між ПП «Югтрансагро»(Постачальник) та ТОВ «Аскоп-Україна»(Покупець), має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт передачі зерна сої, оформлення відповідних актів приймання передачі, документів, які підтверджують оплату поставленого товару (відповідні банківські виписки), докази зберігання товару на відповідному складі, довідки аналізу якості зерна сої, а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що поставку відповідного товару (зерна сої) було реально здійснено.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) в Договорі поставки № 01-28/09-10 від 29 вересня 2010 року.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору поставки № 01-28/09-10 від 29 вересня 2010 року, сторонами було складено та підписано наступні документи:

- податкова накладна № 793 від 29 вересня 2010 року на загальну суму з ПДВ 502912,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000760 від 29 вересня 2010 року на загальну суму з ПДВ 502912,00 грн.;

- акт приймання-передачі від 29 вересня 2010 року, відповідно до якого ПП «Югтрансагро»передало ТОВ «Аскоп-Україна»157160 тон 160 кг зерна сої 2010 р.;

- рахунок-фактура № СФ-00769 від 29 вересня 2010 року (всього на суму 502912,00 грн.);

- платіжне доручення № 90 від 30 вересня 2010 року на суму 502912,00 грн.

На підтвердження факту зберігання придбаного у ПП «Югтрансагро»зерна сої Позивачем надано наступні документи:

- Договір зберігання № 43 від 29 вересня 2010 року, укладений між ТОВ «ЕРА ГРЕЙН»(Зерновий склад) ТОВ «Аскоп-Україна»(Поклажодавець), відповідно до якого Поклажодавець передає, а Зерновий склад приймає на платне тривале або тимчасове зберігання зерно що є власністю Поклажодавця згідно накладних або актів приймання-передачі. На відповідальне зберігання прийнято 2000 тон сої.

- складська квитанція на зерно № 528 від 29 вересня 2010 року, якою підтверджується те, що зерновий склад (ТОВ «ЕРА ГРЕЙН») прийняв на зберігання від ТОВ «Аскоп-Україна»зерно сої, 2010 року урожаю, вага фізична 157160 кг (примітка переоформлено від ПП «Югтрансагро»);

- Картка № 47 від 29 вересня 2010 року аналізу зерна;

- акт № РЗ-0000319 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (на зберігання сої 2010 року, кількість 10477 тон за період з 29 по 30 вересня 2010 року);

- рахунок-фактура № РЗ-0000319 від 30 вересня 2010 року (оплата послуг зберігання сої в розмірі 199,07 грн.);

- платіжне доручення № 939 від 22 жовтня 2010 року на суму 199,07 грн.;

- акт № РЗ-0000356 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (на зберігання сої 2010 року, кількість 157,160 тон за період Жовтень 2010 року);

- акт № РЗ-0000417 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (на зберігання сої 2010 року, кількість 57,625 тон за період з 1 по 12 листопада 2010 року);

- рахунок-фактура № РЗ0000356 від 31 жовтня 2010 року (оплата послуг зберігання сої в розмірі 2986,04 грн.);

- платіжне доручення № 1025 від 12 листопада 2010 року на суму 4122,92 грн.;

- Витяг № 2561 з Реєстру складських документів.

На підтвердження факту подальшого використання у власній господарській діяльності придбаного у ПП «Югтрансагро»зерна сої (продажу на користь ТОВ «Укр Агро»), Позивачем надано суду наступні документи:

- Договір №29/10-10-1 купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року, укладеного між ТОВ «Укр Агро»та ТОВ «Аскоп-Україна»;

- видаткова накладна № РН-2910/09 від 29 жовтня 2010 року;

- акт прийому-передачі зерна від 29 жовтня 2010 року;

- Договір поставки № 01-06/10-10 від 6 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-1110/01 від 11 жовтня 2010 року;

- акт прийому передачі зерна від 11 жовтня 2010 року.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, у правовідносинах між ТОВ «Аскоп-Україна»та ТОВ «Укр Агро»мало місце взаємозарахування грошових зобовязань.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії вантажно-митних декларацій щодо митного оформлення зерна сої (а.с. 79-95).

Для цілей вищевикладеного, Суд акцентує увагу на тому, що зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого здійснювалося зберігання товару (надавалися складські послуги, оформлення документів тощо) співпадають із зазначеними датами продажу та отримання товару у податкових та видаткових накладних, що є додатковим доказом на підтвердження реальності господарських операцій між Позивачем та його контрагентом.

Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором поставки № 01-28/09-10 від 29 вересня 2010 року, укладеними між Позивачем та ПП «Югтрансагро».

Відтак, ТОВ «Аскоп-Україна»було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, ТОВ «Аскоп-Україна»є відокремленою юридичною особою від контрагента юридичної особи ПП «Югтрансагро», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, висновок Відповідача про порушення ТОВ «Аскоп-Україна»п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартості», а також недотримання положень Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Аскоп Україна»з постачальником ПП «Югтрансагро»(код за ЄДРПОУ 36580289), є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2011 року № 0000452302 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового відшкодування за податком на додану вартість (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України»5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Стосовно посилання представника Відповідача на факт порушення кримінальної справи № 330302-11 (за фактом створення ПП «Югтрансагро», з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України), Суд звертає увагу на те, що сам по собі факт порушення кримінально справи не є належним доказом на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р»Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва від 12 серпня 2011 року № 0000452302.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська