Постанова № 19994361, 24.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2011 року           10 год. 38 хв.           № 2а-13626/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Яремій Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Представництва «МТД Холдінг ГМБХ» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень У судовому засіданні 24 жовтня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И           Представництво «МТД Холдінг ГМБХ»(надалі –також «Позивач») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (надалі –також «Відповідач»або «ДПІ у Дарницькому районі м. Києва») про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва за № 0000702200/39947 та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року.

          Позовні вимоги обгрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва № 0000702200/39947 від 14 вересня 2011 року та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року є протиправними, оскільки суперечать вимогам чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, а, відтак, підлягають скасуванню.

          Як зазначила в судовому засіданні представник Позивача, за наявності податкової накладної та здійсненої оплати вартості будівельних робіт Позивачем відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було правомірно та на законних підставах віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1199130,00 грн. та відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сформовано валові витрати в сумі 5995651,17 грн.

          Крім того, представник Позивача посилалася на те, що витрати на податковий кредит було сформовано Позивачем впродовж 2009-2010 років є документально підтвердженими належними первинними ат розрахунковими документами і податковими накладними. При цьому, на момент виписування вказаних документів контрагент Позивача –ТОВ «Леміш Груп», володіло правоздатністю та необхідним об’ємом дієздатності.

          Представник Відповідача –Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва, –в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

          В обґрунтування заперечень на позов Відповідач посилається на те, що при створенні ТОВ «Леміш Груп»була відсутня дійсна воля і волевиявлення на створення цього підприємства, статут про створення і діяльність ТОВ «Леміш Груп»є фіктивним право чином, а тому у контрагента Позивача був відсутній намір створення правових наслідків та здійснення фінансово-господарських відносин згідно чинного законодавства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час виникнення спірних правовідносини регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково), Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі –також «Закон № 2181»), Податковим кодексом України.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку Представництва «МТД Холдінг ГМБХ», (Австрія) код за ЄДРПОУ 26603931 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 5252/2200/2660393 від 6 вересня 2011 року, яким встановлено порушення, зокрема:

1) підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 1530226,04 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2009 року в сумі 31313,25 грн., 4 квартал 2009 року –381851,0 грн., 1 квартал 2010 року –37500,0 грн., 2 квартал 2010 року в сумі 94444,75 грн., 3 квартал 2010 року 985117,04 грн.

2) підпункту 11.3.1 п. 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено несвоєчасну сплату податку на прибуток в сумі 122650,0 грн.

3) підпункту 7.4.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1199130,23 грн., у тому числі періодах: за жовтень 2009 року на суму 250000,00 грн., за грудень 2009 року на суму 55480,80 грн., за лютий 2010 року на суму 10833,33 грн., за березень 2010 року на суму 19166,67 грн., за квітень 2010 року на суму 58272,00 грн., за травень 2010 року на суму 17283,40 грн., за липень 2010 року на суму 788094,03 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 14 вересня 2011 року № 0000702200/39947, яким за порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 п. 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму грошового зобов’язання Представництва «МТД Холдінг ГМБХ»за платежем «Податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів» на суму 1937312 грн. 55 коп. (1530226,04 грн. –за основним платежем, 407086,51 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 14 вересня 2011 року № 0000712200/39948, яким за порушення підпункту 7.2.3, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов’язання Представництва «МТД Холдінг ГМБХ» за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» на суму 1498912,79 грн. (1199130,23 грн. –за основним платежем, 299782,56 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

          Позивач вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення № 0000702200/39947 та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000702200/39947 та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року, як рішень суб’єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таким чином, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

1) підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 п. 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

2) підпункту 7.4.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до вимог вищенаведених правових норм, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи –платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов’язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права –придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Порядок оподаткування прибутку підприємств визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Порядок визначення валових витрат врегульовано статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

          До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Види витрат, які не включаються до валових, визначено пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої –дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

          Так, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх зв’язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною та характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

          Відтак, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього –відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Як встановлено Судом, 21 вересня 2009 року між Представництвом «МТД Холдінг ГмбХ»(Замовник) та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»(Виконавець) укладено Договір № 15 виконання робіт (надалі –також «Договір № 15»), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виконати роботи Замовнику якісно та в повному обсязі пор виконанню робіт будівельного призначення (пункт 1.1 Договору № 15).

Відповідно до пункту 1.2 Договору № 15 Замовник зобов’язується прийняти й оплатити надані роботи Виконавцем згідно акту прийняття-здачі виконаних робіт.

Пунктом 3.3 Договору № 15 визначено, що Замовник зобов’язаний, зокрема, прийняти (шляхом підписання акту прийняття-здачі виконаних робіт) та оплатити надані Виконавцем роботи; надати відповідний та підготовлений фронт виконання робіт; в узгоджений з Виконавцем термін поступово надавати будівельну готовність фронту для виконання робіт по даному Договору.

Порядок підтвердження виконання зобов’язань врегульовано главою 5 Договору № 15.

Так, на підтвердження належного виконання зобов’язань Виконавця за цим Договором, Сторони підписують Акт прийому-передачі виконаних робіт які обумовлені в договорі (пункт 5.1 Договору № 15).

21 вересня 2009 року між Представництвом «МТД Холдінг ГмбХ»та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»було укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 15 від 21 вересня 2009 року.

В той же час, як вбачається зі змісту акту перевірки, складеного Відповідачем, правочин, укладений між Представництвом «МТД Холдінг ГмбХ»та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП», не спричинив жодних правових наслідків для його сторін, оскільки контрагент Позивача –ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»створено для ведення фіктивної господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності операцій між Позивачем та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»і із з’ясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості виконаних будівельних робіт, подальшого використання їх результату в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору № 15 від 21 вересня 2009 року повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов’язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов’язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

          Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності виконання та оплати будівельних робіт за Договором № 15 від 21 вересня 2009 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт виконання будівельних робіт, оформлення відповідних актів прийняття-здачі, документів, які підтверджують оплату виконаних робіт (відповідні банківські виписки), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні будівельні роботи було реально здійснено.

          До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) в Договорі виконання робіт № 15 від 21 вересня 2009 року.

          Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору виконання робіт № 15 від 21 вересня 2009 року, сторонами було складено та підписано наступні документи:

          - справка о стоимости выполненных подрядных работ за октябрь 2009 года;

          - Акт приемки выполненных подрядных работ за октябрь 2009 года (локальная смета 2-1-1 на Реконструкцію водозахисних споруд на р. Лужанка в с. Нересниця, Тячівського району (Коректура проекту);

          - Акт приемки выполненных подрядных работ за октябрь 2009 года (локальная смета 1-1-1 на Культуротехнічні роботи (Коректура проекту) Спалювання з перетрушуванням валів з рідкого чагарника, дрібнолісся і коріння викорчовувачами-збирачами на тракторі потужністю 79 кВт);

          - Довідка про вартість виконаних робіт за грудень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних робіт за грудень 2009 року (Локалний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий Розділ Ділянка 2);

          - Акт № ОУ-б/н здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2010 року;

          - Акт № ОУ-б/н здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 березня 2010 року;

          - Довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за квітень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-3-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-1-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-5-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за квітень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-1-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-2-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт № ОУ-б/н здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 травня 2010 року;

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2010 року (Локальний кошторис 2-2-1 на будівництво тимчасової під’їзної дороги для відсипання земляної греблі);

          - Справка стоимости выполненных подрядных работ за июль 2010 года;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2010 року (Локальний кошторис 2-1-1 на будівництво земляної греблі);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2010 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий Розділ. Ділянка 2);

          - податкова накладна № 88/311009 від 31 жовтня 2009 року на суму 1500000,00 грн.;

          - податкова накладна № 109/311209 від 31 грудня 2009 року на суму 33281,80 грн.;

          - податкова накладна № 100/280210 від 28 лютого 2010 року на суму 65000,00 грн.;

          - податкова накладна № 96/310310 від 31 березня 2010 року на суму 115000,00 грн.;

          - податкова накладна № 94/300410 від 30 квітня 2010 року на суму 317048,40 грн.;

          - податкова накладна № 93/300410 від 30 квітня 2010 року на суму 32583,60 грн.;

          - податкова накладна № 96310510 від 31 травня 2010 року на суму 103700,00 грн.;

          - податкова накладна № 92300710 від 30 липня 2010 року на суму 772812,00 грн.;

          - податкова накладна № 94300710 від 30 липня 2010 року на суму 1405830,00 грн.;

          - податкова накладна № 93300710 від 30 липня 2010 року на суму 2549922,00 грн.

          - банківські виписки.

          На підтвердження того що результат виконаних ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»будівельних робіт було використано Позивачем у його господарській діяльності, представником Позивача надано суду наступні документи:

          - Договір Субпідряду № 2 на виконання робіт «Реконструкція водозахисних споруд на р. Лужанка в с. Нересниця Тячівського району Закарпатської області»від 18 серпня 2009 року;

          - Акт готовності об’єкта до експлуатації від 13 листопада 2009 року;

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2009 року (Локальний кошторис 1-1-1 на Культуртехнічні роботи);

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Реконструкція водозахисних споруд на р. Лужанка в с. Нересниця, Тячівського району);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Реконструкція водозахисних споруд на р. Лужанка в с. Нересниця, Тячівського району);

          - Договір виконання робіт будівельного призначення від 1 лютого 2010 року;

          - Договір субпідряду № 13 на виконання робіт по об’єкту «Експлуатаційне утримання доріг Полтавської області»від 5 лютого 2010 року;

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-1-1 Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-2-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-3-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-4-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-5-1 на Експлуатаційне утримання);

          - Договір субпідряду № 14 на виконання робіт по об’єкту «Експлуатаційне утримання місцевих доріг Полтавської області»від 9 лютого 2010 року;

          - Довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за квітень 2010 року;

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-1-1 на Експлуатаційне управління);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-2-1 на Експлуатаційне управління);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-3-1 на Експлуатаційне управління);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-4-1 на Експлуатаційне управління);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-5-1 на Експлуатаційне управління);

          - Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (Локальний кошторис 4-7-1 на Експлуатаційне управління);

          - Контракт № 57-Б на виконання робіт з капітального ремонту: берегоукріплення на водотоці Сухий (Кут Сухий) Винницького району Чернівецької області (заповідна природоохоронна зона) від 30 вересня 2009 року;

          - Акт готовності об’єкта до експлуатації № 9 від 30 листопада 2009 року;

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий. Ділянка 2);

          - Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на Капітальний ремонт берегоукріплення на водотоці Сухий);

          - платіжні доручення № U529943, № U529946 від 12 липня 2010 року, № U522371 від 7 липня 2010 року;

          - Договір № 8 від 13 липня 2009 року та додаткова угода до договору № 8 від 13 липня 2009 року;

          - довідка про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009 року;

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 року (Локальний кошторис 2-1-1 на будівництво земляної греблі);

          - підсумкова відомість ресурсів (витрати –за прийнятими нормами) (звітний період 5 (листопад 2009 р.);

          - розрахунок загальновиробничих витрат до Акту КБ-2в № б/н на Будівництво земляної греблі;

          - довідки про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року

          - Акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року;

          - Розрахунок загальновиробничих витрат до Акту КБ-2в № б/н на Будівництво земляної греблі;

          - Підсумкова відомість ресурсів (витрати –за прийнятими нормами);

          - платіжні доручення № U1256974 від 5 липня 2010 року, № U1464479 від 30 липня 2010 року.

          Для цілей вищевикладеного, Суд акцентує увагу на тому, що зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого виконувалися будівельні роботи співпадають із датами у податкових накладних та актах приймання-передачі, а також співпадають з часовими періодами, протягом яких Позивач перебував у господарських зобов’язаннях з іншими своїми контрагентами (в ході яких Позивачем використовувався результат виконаних ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП»будівельних робіт) що є додатковим доказом на підтвердження реальності господарських операцій між Позивачем та його контрагентом.

          Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором № 15 виконання робіт від 21 вересня 2009 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП».

          Відтак, Представництво «МТД Холдінг ГМБХ» було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях, а також правомірно сформовано суму валових витрат.

          Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

          В той же час, Представництво «МТД Холдінг ГМБХ»є відокремленою юридичною особою від контрагента –юридичної особи ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

          Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов’язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

          Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 п. 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підпункту 7.4.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкові повідомлення-рішення № 0000702200/39947 та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового відшкодування за податком на додану вартість (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі –також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства згідно із статтею 9 Конституції України та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Роз’яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі –також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено врахування практики ЄСПЛ при вирішенні адміністративних справ.

Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що ЄСПЛ у пункті 53 рішення в справі «Булвес»АД проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України»5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов’язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 вищевказаного рішення ЄСПЛ у справі «Булвес»АД проти Болгарії» зазначено: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження і у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі – також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об’єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Стосовно посилання представника Відповідача на пояснення ОСОБА_1 від 10 серпня 2011 року та висновок експерта № 265 від 11 серпня 2011 року, Суд звертає увагу на те, що вказані документи не є належними доказами на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи. В той же час, Суд звертає увагу на те, що стаття 83 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік видів інформації, яка може використовуватися при проведенні перевірки. Доказів на підтвердження того, що вказану інформацію було отримано Відповідачем у встановленому Податковим кодексом України порядку (та, зокрема, в рамках та для цілей проведення перевірки Позивача) Суджу надано не було. В той же час, Суд звертає увагу на те, що використання в ході перевірки інформації, яка не передбачена Податковим кодексом України, є протиправним та не може бути підставою для прийняття відповідних висновків.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

П О С Т А Н О В И В

          1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

          2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва № 0000702200/39947 та № 0000712200/39948 від 14 вересня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська