Постанова № 19994358, 26.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 жовтня 2011 року 17 год. 17 хв. № 2а-10112/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Яремій Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень У судовому засіданні 26 жовтня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(надалі також «Позивач») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі також «Відповідач»або «СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Києві № 0002734120 від 24 червня 2011 року, № 0002704120 від 24 червня 2011 року, № 0002714120 від 24 червня 2011 року, № 0002694120 від 24 червня 2011 року, № 0002744120 від 24 червня 2011 року, № 0002784120 від 24 червня 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на думку представника Позивача, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на підставі невірних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства, а тому вказані рішення підлягають визнанню скасуванню.

Як зазначив представник Позивача, Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»діяла у відповідності до чинного законодавства, укладала належні угоди для здійснення господарської діяльності, а, відтак, в Акті перевірки, на думку представника Позивача, викладено неправдиві дані, що не відповідають дійсності, а висновки про порушення положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»є абсолютно безпідставними та надуманими.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а висновки перевірки повністю відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються належними доказами та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час виникнення спірних правовідносин (з огляду на період, що перевірявся) спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково), Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»).

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Дочірньої компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»код за ЄДРПОУ 30019775 за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено Акт «Про результати планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»код за ЄДРПОУ 30019775 за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р.»№ 357/41-20/30019775 від 3 червня 2011 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0002734120, № 0002704120, № 0002714120, № 0002694120, № 0002784120, № 0002744120 від 24 червня 2011 року такими, що суперечать вимогам чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002734120, № 0002704120, № 0002714120, № 0002694120, № 0002784120, № 0002744120 від 24 червня 2011 року, як рішень субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені в частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

1.Податкове повідомлення-рішення № 0002734120 від 24 червня 2011 року

Вказаним рішенням за порушення п. 1.23, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4, пп. 5.2.1, пп. 5.2.5, пп.. 5.2.10 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.3.1 п.8.3, пп. 8.7.1, п. 8.7 ст. 8, п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток в розмірі 61752446 грн. (за основним платежем 49401957 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 12350489 грн.);

На підставі акту перевірки Відповідач дійшов висновку про порушення Позивачем пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та заниження Позивачем валового доходу на суму 3383275,57 грн.

Згідно з пунктом 1.23 статті 1 Закону № 334/94 безоплатно надані товари (роботи, послуги) це:

товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;

роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону № 334/94 продаж товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, дохід визнається під час збільшення активу чи зменшення зобовязання підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. При безоплатній передачі дохід не може виникати, оскільки відсутня грошова чи інша компенсація вартості переданих ТМЦ та критерії для його визнання.

Таким чином, визначені Позивачем валові доходи за 4-й квартал 2009 року 2010 рік відповідають нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно висновку Відповідача про порушення Позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94 валовий доход загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

4.1.1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

4.1.6. Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді, зокрема:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Зазначена нормою передбачено, що валовий дохід виникає при отриманні платником податку безповоротної фінансової допомоги чи вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

В той же час, Судом встановлено, що Позивачем не отримувалася безповоротна фінансова допомога, чи безоплатно надані товари, а навпаки, надавалася благодійна допомога, а, відтак, поширення на Позивача норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в спірних правовідносинах є безпідставним.

Зважаючи на вищенаведене, Суд приходить до висновку про протиправність висновків Відповідача про порушення Позивачем пункту 1.23 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та заниження валового доходу на суму 3383275,57 грн.

Щодо порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та заниження валового доходу.

За результатами перевірки Відповідачем вставнолено, що між ГПУ «Львівгазвидобування» ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»(Перший учасник) та ТзОВ «Карпатигаз» (Другий учасник) укладено Договір про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10 червня 2002 року № 3 (ГПУ «Львівгазвидобування»є оператором спільної діяльності з ТзОВ «Карпатгаз») по видобутку природного газу.

Згідно з пунктом 2 предметом Договору є взаємні дії учасників з обєднання коштів, майна, трудової участі, майнових і немайнових прав, необхідних для спільної розробки Летнянського газового родовища, а саме свердловини № 36 даного родовища, без створення юридичної особи.

Дочірня компанія «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»має ліцензії на постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Договір про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10 червня 2002 року № 3 керується дозвільними документами, виданими на ГПУ «Львівгазвидобування»ДК «Укргазвидобування».

Перевіркою встановлено, що ГПУ «Львівгазвидобування»природний газ власного видобутку передавався апарату управління ДК «Украгазвидобування», за виключенням природного газу для виробничо-технологічних, власних потреб, природного газу, що передається іншим філіям Компанії для забезпечення їх власних потреб, сировини для виробництва скрапленого газу, сирого природного газу та природного газу, видобутого в результаті спільної діяльності. Обсяги природного газу для виробничо-технологічних, власних потреб наведені в Балансах фактичного надходження та реалізації природного газу (помісячно), які затверджені начальником ГПУ «Львівгазвидобування»Сендегою О.С.

Природний газ, видобутий з Летнянського газового родовища, а саме свердловини № 36 включався до загального балансу фактичного надходження та реалізації природного газу ГПУ «Львівгазвидобування»(Спеціальний дозвіл на користування надрами № 1806, виданий Міністерством охорони навколишнього природного середовища 25 березня 1999 року на 19 років).

Відповідно до пункту2 Постанови Кабінету Міністрів України від11 червня 2005 року №442 обєктом обчислення збору є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання - передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу.

Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні організації та установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні субєктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші субєкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.

Згідно з висновком Відповідача, так як ГПУ «Львівгазвидобування»безпосередньо споживає (використовує) на власні потреби (технологічні, виробничі та інші) частину видобутого газу та частину передає для споживання (використання) на власні потреби іншим підрозділам ДК «Укргазвидобування», обєктом обчислення збору є саме такі обєм газу.

Так, до 1 березня 2010 року згідно з умовами договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 3 від 10 червня 2002 року, укладеного між ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»та ТОВ «Карпатигаз», оператором спільної діяльності була ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України».

Абзацами 1 та 3 статті 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність, та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісячно здійснюють продаж всього природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку (видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами) для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за ціною (яка повинна забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат видобутку та отримання прибутку), затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики України для кожного суб'єкта господарювання, визначеного в абзаці першому частини першої цієї статті, а абзацом 9 цієї статті встановлено, що дія цієї статті поширюється виключно на тих учасників договорів про спільну діяльність, відповідно до яких вартість вкладу підприємств, частка держави у статутному фонді яких 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств, складає 50 відсотків та більше загальної вартості вкладів учасників договорів про спільну діяльність.

Таким чином, до 1 березня 2010 року, дія статті 3 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік»поширювалась на учасників Договору про спільну діяльність № 3 від 10 червня 2002 року, а, отже, учасники цього договору повинні були здійснювати продаж всього природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку (видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами) для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом»(надалі також «Постанова № 1729») Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»є уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для задоволення потреб населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню).

Підпунктом 4 пункту 2 Постанови № 1729 встановлено, що потреба газодобувних підприємств в природному газі для виробничо-технологічних витрат і власних потреб, а також виробництва скрапленого газу задовольняється за рахунок обсягів природного газу власного видобутку.

Судом встановлено, що відповідно до положень вищезазначених правових норм оператор спільної діяльності ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»здійснювала продаж усього видобутого учасниками договору про спільну діяльність № 3 від 10 червня 2002 року природного газу Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», яка не є споживачем, а є уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для задоволення потреб населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню).

Відтак, Суд звертає увагу на те, що в даних правовідносинах ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України» (як оператор спільної діяльності за договором №3 від 10 червня 2002 року) не є постачальником природного газу, оскільки не здійснює його постачання безпосередньо споживачам, а, отже, відсутні підстави для нарахування зобовязання зі збору вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що з 1 березня 2010 року оператором спільної діяльності за договором № 3 від 10 червня 2002 року стало ТОВ «Карпатигаз»та з 1 березня 2010 року здійснювало продаж природного газу та було відповідальне за нарахування і сплату податків від імені спільної діяльності.

Таким чином, висновки Відповідача про заниження Позивачем валового доходу на суму 412143,35грн. та порушення Позивачем пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підриємств»є протиправними та суперечать положенням чинного законодавства України.

Як встановлено Відповідачем в Акті перевірки, «… на порушення п. 5.9 ст.5 Закону № 334/94 Позивачем до складу валових доходів не включено матеріальну складову витрат на розвідувальне буріння свердловин, що не введені в експлуатацію та/або не списані, при розрахунку приросту/убутку запасів».

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Таким чином, зазначена норма визначає, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів лише у трьох випадках:

1. коли такі запаси перебувають на складах;

2. коли такі запаси перебувають у незавершеному виробництві;

3. коли такі запаси перебувають в залишках готової продукції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»виробництво (виготовлення) діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

Підпунктом 5.2.16 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням (виготовленням) основних фондів, які підлягають амортизації на умовах статті 8 цього Закону).

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 33 «Витрати на розвідку запасів корисних копалин», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26 серпня 2008 року № 1090:

Розвідка запасів корисних копалин пошук та визначення обсягів і якості корисних копалин, включаючи нафту, природний газ та інші невідтворювані природні ресурси, що здійснюється підприємством після отримання права на розвідку запасів корисних копалин у межах визначеної ділянки (території), а також визначення технічної можливості та економічної доцільності видобутку корисних копалин.

Витрати на розвідку запасів корисних копалин витрати, що виникають у зв'язку з розвідкою та визначенням обсягів і якості запасів корисних копалин за період, після якого визначена технічна можливість та економічна доцільність їх видобутку.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87, капітальне будівництво відображається в розділі «Необоротні активи», а незавершене виробництво є складовою «Оборотних активів». Оборотні активи активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

До незавершеного виробництва (рахунок 23) відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання (тобто оборотні активи).

Розвідка (дорозвідка) та облаштування нафтових та газових родовищ не є незавершеним виробництвом та не передбачає виготовлення готової продукції, а тому на запаси, які використовуються в процесі розвідки (дорозвідки) та облаштування нафтогазових родовищ положення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування»прибутку підприємств»не розповсюджується, оскільки в даному випадку запаси не перебувають на складах, у незавершеному виробництві, чи в залишках готової продукції.

Вищезазначене підтверджується також і листом ДПА України від 9 липня 2004 року № 12712/7/15-1117 «Щодо податкового обліку витрат, пов'язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових та газових родовищ», відповідно до якого розвідка (дорозвідка) та облаштування нафтових та газових родовищ не є незавершеним виробництвом чи готовою продукцією.

Виходячи з вищевикладеного, Суд звертає увагу на те, що Позивач правомірно відображав витрати на розвідку (дорозвідку) та облаштування нафтових родовищ до складу валових та не застосовував до зазначених правовідносин п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а, отже, висновки Відповідача про порушення Позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та заниження валового доходу в сумі 386255219,00 грн. є безпідставними.

Щодо порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат.

Згідно з пунктом 5.1 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

5.2.5. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування»(крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

5.2.10. Суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону (пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94).

Як встановлено Відповідачем в ході перевірки, «ГПУ «Полтавагазвидобування»ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»було неправомірно завищено валові витрати за період 01.10.2009р. по 31.12.2010р на суми витрат по актах виконаних робіт, що отримані від ПП «Ром-Строй», а саме:

- 3 квартал 2010 року на суму 82855,55 грн.;

- 4 квартал 2010 року на суму 23635000,00 грн.».

Висновки Відповідача базуються на твердженні про порушення Позивачем моральних засад суспільства у звязку з укладенням договору з ПП «Ром-Строй»№1297/10 від 2 вересня 2010 року, та про наявність у Позивача мети заволодіння державним майном, чим був порушений публічний порядок.

Так, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх звязок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною та характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відтак, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Судом встановлено, що між ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та ПП «Ром-Строй»було укладено Договір № 862/10 від 11 червня 2010 року з технічного обстеження двигунів Д-336-1, відповідно до умов якого ПП «Ром-Строй»зобовязалося на свій ризик та своїми силами надати послуги з технічного обстеження трьох двигунів Д-336-1 (надалі також «дефектування ГТП») № 70833610046, № 7083361810048, № 7083361810045, які потребують ремонту, з метою визначення його фактичного технічного стану, обємів та вартості робіт по відновленню роботоздатності, а Позивач зобовязався прийняти та оплатити надані послуги.

За актом № 1 від 2 липня 2010 року виконаних робіт щодо технічного обстеження ГТП Д-336-1 згідно договору № 862/10 від 11 червня 2010 року, ПП «Ром-Строй»виконало у повному обсязі роботи по технічному обстеженню трьох двигунів Д-336-1 №7083361810045, № 7083361810046, № 7083361810048. Претензій сторони одна до одної не мають. Вартість виконаних робіт 82855,55 грн.

Між ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та ПП «Ром-Строй»було укладено Договір № 1297/10 від 2 вересня 2010 року щодо закупівлі послуг з монтажу, технічного обслуговування і ремонту двигунів та турбін (послуги з ремонту газотурбінних приводів Д-336-1 виробництва ВАТ «Мотор Січ»), відповідно до умов якого ПП «Ром-Строй»зобовязується на свій ризик та своїми силами надати послуги з ремонту газотурбінних приводів (авіаційні двигуни) Д-336-1 № 70833610046, № 7083361810048, № 7083361810045, (надалі також «ГТП»), а ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»зобовязується прийняти вказані послуги і оплатити їх на умовах, передбачених цим Договором.

В акті від 29 жовтня 2010 року здаванняприймання робіт за договором № 1297/10 від 2 вересня 2010 року «Щодо закупівлі послуг з монтажу, технічного обслуговування і ремонту двигунів та турбін (послуг з ремонту газотурбінних приводів Д336-1 виробництва ВАТ «Мотор Січ»), встановлено, що виконані ПП «Ром-Строй»роботи згідно з договором №1297/10 від 2 вересня 2010 року відповідають умовам договору та належним чином оформлені. Вартість послуг згідно з договором складає 23635000,00 грн., крім того ПДВ 4727000,0грн., разом з ПДВ 28 362 000,00 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень Позивачем було повністю оплачено надані за договорами № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року послуги.

Таким чином, Судом встановлено факт повного виконання умов договорів № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року.

В той же час, згідно з висновком Відповідача, який викладено в акті перевірки, договори № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року є нікчемними та недійсними, оскільки порушують публічний порядок, направлені на незаконне заволодіння майном держави та не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відтак, Суд повторно звертає увагу на те, що умови договорів № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року було виконано обома їх сторонами належним чином та в повному обсязі; факт реальності господарських операцій за даними договорами підтверджується належними документами, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином договори №862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року, укладені між Позивачем та ПП «Ром-Строй»є чинними, оскільки їх нікчемність не встановлена Законом та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що здійснені Позивачем витрати в сумі 23717856 грн. за договорами № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року, укладеними з ПП «Ром-Строй», підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, що не спростовується Відповідачем.

Таким чином, Позивачем було правомірно відображено у складі валових витрат витрати в сумі 23717856 грн. за договорами № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року, а висновки Відповідача про завищення Позивачем валових витрат та порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 сттті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Щодо порушення підпункту 5.2.5 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат.

В акті перевірки Відповідачем зазначено: «ГПУ «Львівгазвидобування»в порушення п.п. 5.2.5, п. 5.2, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), до складу валових витрат включено витрати в частині нарахованих податків зборів (обовязкових платежів) на суму 113458,05грн., у тому числі:

за 4квартал 2009року у сумі 36397,64грн.,

за 1квартал 2010року у сумі 35097,34грн.,

за 2квартал 2010року у сумі 41963,07грн.

без наявності дозвільних документів (спеціального дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища)».

Суд звертає увагу на те, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 247-Р від 11 лютого 2010 року Позивачу було надано спеціальний дозвіл на користування надрами Рубанівського родовища на вид діяльності видобування.

Відповідно до вимог Закону України «Про систему оподаткування», Кодексу України про надра, Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік»платники податків, які здійснюють користування надрами та видобуток вуглеводнів зобовязанні сплачувати до бюджету: плату за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, рентну плату за видобуті нафту, природний газ та газовий конденсат.

На виконання вимог вищезазначених законодавчих актів Позивачем нараховувались та сплачувались до бюджету податкові зобовязання з плати за користування надрами, збору за геологорозвідувальні роботи, рентної плати за видобуті нафту, природний газ та газовий конденсат на Рубанівському родовищі.

Відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування»(крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Таким чином, Позивачем правомірно відображено витрати в сумі 113458,05грн., понесені в звязку зі сплатою (нарахуванням) податкових зобовязань з плати за користування надрами, збору за геологорозвідувальні роботи, рентної плати за видобуті нафту, природний газ та газовий конденсат на Рубанівському родовищі у складі валових витрат, а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.2.5 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат в сумі 113458,05 грн. є безпідставними та незаконними.

Щодо порушення підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат.

Відповідно до розподільчого балансу, затвердженого наказом НАК «Нафтогаз України»№ 172 від 8 липня 1999 року, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»передала до статутного фонду ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»активи на суму, до яких увійшли свердловини.

Згідно з пунктом 5.2 Статуту ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»майно Позивача складається з основних засобів, оборотних засобів, активів, а також інших активів, що відображаються у його балансі. Майно ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» формується за рахунок:

- майна та коштів, переданих йому Засновником;

- кредитів, позичок;

- надходжень від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, а також іншої господарської діяльності;

- придбання майна інших осіб;

- інших надходжень, що не суперечать чинному законодавству України.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», несе ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до пункту 5.3. Статуту майно, передане Засновником ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до статутного фонду (капіталу), закріплено за ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на праві господарського відання. ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому статуту. Відчуження або передача в заставу основних засобів ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», їх списання з балансу здійснюється з дозволу Засновника.

Пунктом 5.4. Статуту Позивача встановлено, що ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»використовує державне майно, що не підлягає приватизації і не увійшло до його статутного фонду (капіталу), відповідно до чинного законодавства України. Майно, що є державною власністю і надане ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в користування, включається до його активів.

Перелік державного майна, яке використовує ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та яке не увійшло до статутного фонду ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затверджений Наказом Міністерства палива та енергетики України від 15 червня 2010 року № 229.

Зокрема, до даного переліку не входять свердловини, що були передані ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а, отже, ці свердловини не є державним майном, що не підлягає приватизації.

До того ж, як вже було зазначено, що свердловини відповідно до розподільчого балансу, затвердженого наказом НАК «Нафтогаз України»№ 172 від 8 липня 1999 року передані до статутного фонду Позивача та відповідно до пункту 5.3 Статуту Позивача перебувають на праві господарського відання і належать до його основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування підприємств» амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Підпунктом 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що для цілей цього пункту:

- до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

- до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Згідно з пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Таким чином, Позивач правомірно здійснив амортизацію основних фондів (свердловин), переданих до його статутного фонду та відобразив витрати в сумі 13698934,72 грн. у складі валових витрат, а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.2.10 пункту 5.2 ст. 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат на суму 278361,00 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення амортизаційних відрахувань.

19 травня 2010 року між Позивачем та ПП «Ром-Строй»було укладено Договір поставки № УГВ 997/11-10, відповідно до якого ПП «Ром-Строй»передає, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»приймає і оплачує наступний товар: Газотурбінний привід (ГТП) Д-336-2Т в комплекті з бортінструментом і одиночним ЗІП виробництва ВАТ «Мотор-Січ»в кількості 4 шт. та Газотурбінний привід ГТП Д-336-1 в комплекті з бортінструментом і одиночним ЗІП виробництва ВАТ «Мотор-Січ»в кількості 1 шт.

Договір № УГВ 997/11-10 від 19 травня 2010 року був погоджений з державним аудитором Головного Контрольно-ревізійного управління України, який здійснює моніторинг господарський операцій ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 506 від 20 травня 2009 року «Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту окремих господарських операцій».

На виконання умов Договору № УГВ 997/11-10 від 19 травня 2010 року Позивач здійснив попередню оплату в сумі 119 767 130,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 186 від 1 червня 2010 року, № 187 від 2 червня 2010 року, № 1196 від 1 червня 2010 року, № 1409 від 2 червня 2010 року.

Як встановлено Судом, на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 506 від 20 травня 2009 року здійснення попередньої оплати було погоджене з державним аудитором Головного Контрольно-ревізійного управління України, який здійснює моніторинг господарських операцій ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України».

ПП «Ром-Строй»на виконання умов Договору № УГВ 997/11-10 від 19 травня 2010 року поставило на адресу Позивача газотурбінний привід (ГТП) Д-336-2Т в комплекті з бортінструментом і одиночним ЗІП виробництва ВАТ «Мотор-Січ»у кількості 4 шт. та газотурбінний привід ГТП Д-336-1 в комплекті з бортінструментом і одиночним ЗІП виробництва ВАТ «Мотор-Січ», що підтверджується актами приймання-передачі продукції № 1 від 1 червня 2010 року, від 18 червня 2010 року, № 75 від 10 листопада 2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, Судом встановлено, що Договір № УГВ 997/11-10 від 19 травня 2010 року є повністю виконаним та підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: товар за договором поставлений ПП «Ром-Строй»у повному обсязі, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України» у повному обсязі оплатила поставлену продукцію, що підтверджується актами прийому-передачі продукції № 1 від 1 червня 2010 року, від 18 червня 2010 року, № 75 від 10 листопада 2010 року та платіжними дорученнями про оплату товару.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Зважаючи на вищезазначене, Суд звертає увагу на те, що Позивач правомірно здійснив амортизаційні відрахування в сумі 4790685,00 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статі 8 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств» та завищення амортизаційних відрахувань є безпідставними.

Щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення амортизаційних відрахувань.

Як встановлено Судом, між Позивачем та ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»укладено Договір поставки № УГВ 11159/11-09 від 25 серпня 2009 року, відповідно до якого ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»передає, а Позивач приймає і оплачує товар (1. Труби бурильні 127x9,19 0-105 ІЕИ, діаметр замка 168,3 мм, прямокутні заплечники, група довжин 9,2-9,5 м, праві, ИС-50 АРІ-5Б в кількості 120 тон; 2. Труби бурильні 127x9,19 0-105 ІЕU, діаметр замка 168,3 мм, прямокутні заплечники, група довжин 12,3-12,5 м, праві, NС-50 АРІ-5D в кількості 240 тон) загальною вартістю 19 256 400,00 грн., в т.ч. 3 209 400,0 грн. ПДВ.

Між Позивачем та ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»укладено Договір поставки № УГВ 11436/8/2-09 від 2 жовтня 2009 року, відповідно до якого ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»передає, а Позивач приймає і оплачує товар (Засувка сталева клинова УХЛ2, кран шаровий з ручкою ДУ15, клапан регулюючий з приводом та електро пневматичним в асортименті різних модифікацій) загальною вартістю 6632 460,00 грн., в т.ч. 1105 410,0 грн. ПДВ.

Між Позивачем та ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»укладено Договір поставки № УГВ 11437/11-09 від 19 жовтня 2009 року, відповідно до якого ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»передає, а Позивач приймає і оплачує товар за специфікацією № 1 на суму 14284800,00 грн., за спефицікацією № 2 на суму 7740720,00 грн., за специфікацією № 3 на суму 4466232,00 грн., всього на суму 26491 752,00 грн.

Відповідно до актів прийому-передачі № 3/33 від 16 вересня 2009 року, № 4/7 від 6 жовтня 2009 року, № 11/28 від 10 лютого 2010 року, № 6/147 від 21 грудня 2009 року, № 7/149 від 23 грудня 2009 року, № 5/57 від 12 листопада 2009 року, № 4/1 від 1 лютого 2010 року, № 5/2 від 2 лютого 2010 року, № 6/3 від 2 лютого 2010 року, № 7/4 від 2 лютого 2010 року, № 8/6 від 3 лютого 2010 року, № 9/7 від 8 лютого 2010 року, № 10/8 від 8 лютого 2010 року, № 12/62 від 16 лютого 2010 року, № 13/91 від 18 лютого 2010 року, № 1/83 від 25 січня 2010 року, № 3/84 від 25 січня 2010 року, № 2/85 від 27 січня 2010 року, № 4/7 від 6 жовтня 2009 року до Договорів № УГВ11159/11-09 від 25 серпня 2009 року, № УГВ11436/8/2-09 від 2 жовтня 2009 року, № УГВ11437/8/2-09 від 19 жовтня 2009 року, ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»поставило Позивачу товар на загальну суму 58 888802,17 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивачем в повному обсязі виконано умову договорів щодо оплати поставленого товару.

Доказів на підтвердження того, що договори поставки № УГВ11159/11-09 від 25 серпня 2009 року, № УГВ 11437/11-09 від 19 жовтня 2009 року, № УГВ11436/8/2-09 від 2 жовтня 2009 року, укладені між ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»та ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»було визнано недійсними в судовому порядку Суду надано не було.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що укладення договорів поставки № УГВ11159/11-09 від 25 серпня 2009 року, № УГВ 11437/11-09 від 19 жовтня 2009 року, № УГВ11436/8/2-09 від 2 жовтня 2009 року з ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»та здійснення оплати за даними договорами було погоджене з державним аудитором Головного Контрольно-ревізійного управління України, який здійснює моніторинг господарських операцій ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 506 від 20 травня 2009 року.

Таким чином, враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»договори № УГВ11159/11-09 від 25 серпня 2009 року, № УГВ 11437/11-09 від 19 жовтня 2009 року, № УГВ11436/8/2-09 від 2 жовтня 2009 року з ТОВ «Металургійна інвестиційна компанія»є повністю виконаними, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: актами приймання-передачі товару та платіжними дорученнями про оплату поставленого товару.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з підпунктом 8.1.2. пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування підприємств» амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Виходячи з викладеного, Суд звертає увагу на те, що Позивачем правомірно здійснювалися амортизаційні відрахування в сумі 279076 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення амортизаційних відрахувань є безпідставними та незаконними.

Щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення амортизаційних відрахувань.

Між ТОВ «Укрхімкомплект»та ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»укладено Договір поставки № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року, відповідно до якого ТОВ «Укрхімкомплект»передає, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»приймає і оплачує продукцію відповідно Специфікації, що додається до договору та є його невідємною частиною.

Специфікацією № 1 від 3 грудня 2008 року до Договору № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року визначено: цементувальні агрегати ACF-700 на авто шасі КрАЗ в комплектації: Авто шасі-КрАЗ-65101 (новий) Моторна група Caterpillar C15 Трансмісія 29849940,00 грн., в т.ч. 4974990,00 грн. ПДВ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2010 року по справі № 42/368 внесено зміни до договору поставки № УГВ9657/22-08 від 3 грудня 2008 року, виклавши специфікацію № 1 від 3 грудня 2008 року та додаткову угоду № 2 від 14 травня 2009 року до цього договору в частині 1 «Графік поставки комплектуючих частин до цементувальних агрегатів ACF-700»в наступній редакції «найменування Авто шасі КрАЗ 65053 (новий) кількість 1 шт., строк поставки до закінчення строку дії договору, вартість 668000 грн. з ПДВ, строк оплати протягом 120 днів з моменту поставки».

Згідно з актом прийому-передачі від 4 лютого 2010 року №16 на виконання умов договору № УГВ9657/22-08 від 3 грудня 2008 року ТОВ «Укрхімкомплект»передав, а Позивач прийняв цементувальні агрегати ACF-700 на автошасі КрАЗ в комплектації: Моторна група Caterpiller C15, Трансмісія Caterpiller ТН35Т81А, Насос-плунжерний триплекс, Автошасі КрАЗ-65101 (новий)»кількісті 1 шт. на суму 9 949 980,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до акту приймання-передачі від 30 березня 2010 року № 214 на виконання умов Договору № УГВ9657/22-08 від 3 грудня 2008 року ТОВ «Укрхімкомплект»передав, а Позивач прийняв цементувальні агрегати ACF-700 на автошасі КрАЗ в комплектації: Моторна група-Caterpiller C15, Трансмісія Caterpiller ТН35Т81А, Насос-плунжерний триплекс, Автошасі КрАЗ-65101 (новий) у кількості 1 шт.

За актом прийому-передачі від 17 грудня 2010 року № 102 на виконання умов договору № УГВ9657/22-08 від 3 грудня 2008 року ТОВ «Укрхімкомплект»передало, а Позивач прийняв цементувальні агрегати ACF-700 на автошасі КрАЗ в комплектації: Моторна група-Caterpiller C15, Трансмісія Caterpiller ТН35Т81А, Насос-плунжерний триплекс, Автошасі КрАЗ-65101 (новий)»кількості 1 шт. на суму 9 949 980,00 грн. з ПДВ.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивачем поставлений товар було оплачено у повному обсязі.

Доказів на підтвердження того, що Договір поставки № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року визнавався недійсним в судовому порядку суду надано не було.

Як підтверджується матеріалами справи (належним чином оформленими первинними документами, зокрема, актами приймання-передачі товару та платіжними дорученнями про оплату поставленого товару) умови Договору № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року виконаним.

Виходячи з викладеного, а також зважаючи на положення пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Позивач правомірно здійснив амортизаційні відрахування в сумі 310 937 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення амортизаційних відрахувань є безпідставними та незаконними.

Щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат.

Між ТОВ «Маджестік»та Позивачем укладено договір № УГВ 1185/29-10 від 23 червня 2010 року, відповідно до якого ТОВ «Маджестік»зобовязалося передати, а Позивач прийняти та оплатити запасні частини до електричного обладнання та автоматизації (в асортименті) загальною вартістю 15196126 грн., в т.ч. 2532687 грн. ПДВ.

Відповідно до актів прийому-передачі № 210 від 14 грудня 2010 року, № 200 від 28 грудня 2010 року, № 31 від 5 жовтня 2010 року, № 240 від 30 вересня 2010 року, № 202 від 28 грудня 2010 року, № 201 від 28 грудня 2010 року до Договору №УГВ1185/29-10 від 23 червня 2010 року ТОВ «Маджестік»поставило ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»товар на загальну суму 15196126,00 грн.

Між ТОВ «Маджестік»та Позивачем укладено договір № УГВ 1146/11-10 від 16 червня 2010 року, відповідно до якого ТОВ «Маджестік»зобовязалося передати, а Позивач прийняти та оплатити хімреагенти (інгібітор корозії, вугільний абсорбент, каталізатор гідроочистки в асортименті) загальною вартістю 8598174 грн., в т.ч. ПДВ 1433029 грн.

Відповідно до актів прийому-передачі № 96 від 30 липня 2010 року, № 203 від 24 грудня 2010 року, № 209 від 24 грудня 2010 року до Договору № УГВ1146/11-10 від 16 червня 2010 року ТОВ «Маджестік»поставило ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»товар на загальну суму 8598174,00 грн.

Між ТОВ «Маджестік»та Позивачем укладено Договір № УГВ 1124/22-10 від 16 червня 2010 року, відповідно до якого ТОВ «Маджестік»зобовязалося передати, а Позивач прийняти та оплатити запчастини для механічного обладнання в асортименті загальною вартістю 15389331 грн., в т.ч. 2564888 грн. ПДВ.

Відповідно до актів прийому-передачі № 205 від 27 грудня 2010 року, № 204 від 28 грудня 2010 року, №211 від 14 грудня 2010 року до Договору № УГВ 1124/11-10 від 30 червня 2010 року ТОВ «Маджестік»поставило ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»товар на загальну суму 15389331,00 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, договори № УГВ 1185/29-10 від 23 червня 2010 року, №УГВ 1146/11-10 від 16 червня 2010 року, № УГВ 1124/22-10 від 16 червня 2010 року було виконано в повному обсязі, а саме: продукція за договором поставлена ТОВ «Маджестік»у повному обсязі, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»у повному обсязі оплатила поставлену продукцію, що свідчить про реальність відповідних господарських операцій за даними договорами.

Операції з поставки ТОВ «Маджестік»Позивачу товару за договорами № УГВ 1185/29-10 від 23 червня 2010 року, № УГВ 1146/11-10 від 16 червня 2010 року, № УГВ 1124/22-10 від 16 червня 2010 року підтверджені належним чином оформленими первинними документами актами прийому-передачі, а оплата платіжними дорученнями.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи викладене, Суд звертає увагу на те, що Позивач правомірно відобразив у складі валових витрат в сумі 1251 403 грн., а висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат є безпідставним.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що висновки Відповідача, на підставі яких було винесене податкове повідомлення-рішення № 0002734120 від 24 червня 2011 року спростовуються матеріалами справи, а, відтак, зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0002704120 від 24 червня 2011 року

Вказаним податковим повідомленням-рішенням за порушення підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- звичайні ціни, збільшено Позивачу суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток в розмірі 847130 грн. (за основним платежем 677 704 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 169 426 грн.).

Пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334/94 врегульовано принципи визначення звичайної ціни.

Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (підпункт 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94).

В той же час, згідно з підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94 у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (стаття 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України (стаття 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України»від 14 березня 1995 року № 213/95 затверджено Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України.

Згідно пунктом 1 Положення Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом.

Відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України Комісія відповідно до покладених на неї завдань формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію, газ, нафту та нафтопродукти, тарифів на їх транспортування, зберігання, постачання та розподіл, а також транспортування трубопроводами інших речовин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» затверджено Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (надалі також «Повноваження»).

Згідно з пунктом 8 Повноважень Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, та встановлює, зокрема:

- граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки.

Порядок розрахунку граничного рівня оптової ціни на природний газ для підприємств, які постачають природний газ для бюджетних організацій та установ, і граничного рівня оптової ціни на природний газ для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень суб'єктів господарювання, в тому числі блочних (модульних) котелень затверджено постановою НКРЕ від 19 грудня 2003 року № 1391(надалі також «Порядок № 1391»).

Відповідно до пункту 2 «Терміни та визначення»Порядку № 1391 граничний рівень оптової ціни на природний газ максимально допустимий рівень ціни за 1000 куб. м природного газу для зазначеної категорії споживачів.

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи граничний рівень ціни на природний газ, який постачається для промислових споживачів, НКРЕ встановлює максимально допустимий рівень ціни на такий природний газ, а не встановлює фіксовану ціну на такий газ.

Протягом періоду, що перевірявся, граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших субєктів без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом становив:

з 1 жовтня 2010 року по 30 квітня 2010 року на рівні 2020,25 грн. за 1000 м3:

з 1 травня 2010 року по 30 липня 2010 року на рівні 1992,80 грн. за 1000 м3;

з 1 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року на рівні 2187,20 грн. за 1000 м3.

Таким чином, Судом встановлено, що ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»не було перевищено граничний рівень ціни, встановлений НКРЕ, а, отже, не порушено пп. 1.20.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновок Відповідача про те, що звичайною ціною природного газу в спірних правовідносинах є ціна, встановлена НКРЕ, є необґрунтованим та суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки НКРЕ встановлює максимально допустимий рівень ціни на природний газ, а не фіксовану ціну на такий газ.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 15 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»такий вид господарської діяльності як постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом підлягає ліцензуванню відповідно до цього Закону.

Як встановлено Судом, ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»здійснювала постачання природного газу ВАТ «Миколаївцемент»та ТОВ «Розвадівбудматеріали»на підставі ліцензій № 107597 від 6 серпня 2005 року та № 527269 від 17 серпня 2010 року на постачання природного газу за нерегулюваним тарифом, виданих НКРЕ.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Згідно з пунктом 18 Переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698 органом ліцензування з постачання природного газу за регульованим і нерегульованим тарифом є НКРЕ.

Постановою НКРЕ від 25 серпня 2005 року № 694 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом (були чинні станом на час виникнення спірних правовідносин; станом на час розгляду справи втратили чинність) (надалі також «Ліцензійні умови»).

Відповідно до пункту 1.3 Ліцензійних умов постачання природного газу за нерегульованим тарифом вид господарської діяльності з постачання природного газу безпосередньо споживачам, що провадиться ліцензіатом відповідно до Ліцензійних умов за вільними цінами та в умовах конкуренції.

Пунктом 3 Ліцензійних умов визначено вимоги до провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Так, згідно з пунктом 3.3 Ліцензійних умов ліцензіат здійснює постачання природного газу на договірних засадах за вільними цінами.

Таким чином, системно проаналізувавши зміст вищевказаних правових норм, Суд звертає увагу на те, що ціна на природний газ, який постачається за нерегульованим тарифом, не підлягає державному регулюванню та є вільною.

Отже, в силу підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною є ціна на природний газ, встановлена в договорах, укладених ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»з ВАТ «Миклаївцемент»та ТОВ «Розвадівбудматеріали», при цьому податковим органом не доведено інше.

Враховуючим вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необґрунтованим та спростовується фактичними обставинами та положеннями чинного законодавства України, а, відтак, податкове повідомлення-рішення № 0002704120 від 24 червня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

3. Податкове повідомлення-рішення № 0002714120 від 24 червня 2011 року

Вказаним податковим повідомленням-рішенням за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»- звичайні ціни, Позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 995 268 грн. (за основним платежем 796 214 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 199 054 грн.).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97 визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

- передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

- в інших випадках, визначених цим Законом.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами (пункт 4.1 статті 4 Закону № 168/97).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97 визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вже було зазначено Судом (в розділі щодо податкового повідомлення-рішення № 0002704120 від 24 червня 2011 року) ціна на природний газ, який постачається за нерегульованим тарифом, не підлягає державному регулюванню та є вільною, а, отже, застосування Відповідачем підпункту 1.20.5 підпункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є незаконним.

Відтак, висновок Відповідача про порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим та спростовується фактичними обставинами, а податкове повідомлення-рішення № 0002714120 від 24 червня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

4. Податкове повідомлення-рішення № 0002694120 від 24 червня 2011 року

Даним податковим повідомленням-рішенням за порушення пункту 1.3, пункту 1.7 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 46274623,00 грн., (37019698,00 грн. за основним платежем, 9254925,00 грн. за штрафними санкціями).

Щодо порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначено Законом України «Про податок на додану вартість»№ 168/97 (був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин; станом на час розгляду справи втратив чинність) (надалі також «Закон № 168/97»).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97 платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97 податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 Закону № 168/97 визначено порядок обчислення і сплати податку.

Порядок формування податкового кредиту визначено пунктом 7.4 статті 7 Закону № 168/97.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, відповідно до вимог вищенаведених правових норм, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Крім того, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»зазначено, що «дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

16 липня 2010 року між філією Бурове управління «Укрбургаз»ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»та ПП «Аквіт-7»було укладено Договір поставки № УБГ 258/010-10.

Відповідно до умов вищевказаного договору ПП «Аквіт-7»зобовязувалося здійснити поставку ФБУ «Укрбургаз» ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»насосні установки WS 1300 потужністю 1300 к. с. з індивідуальним дизельним приводом, технологічною обвязкою та ЗІП в кількості 4 одиниці на загальну суму 128500000,00 грн., а ФБУ «Укрбургаз»прийняти зазначений товар та оплати відповідно до умов договору.

Договір поставки № УБГ 258/010-10 від 16 липня 2010 року було укладено за результатами проведених відкритих торгів згідно з вимогами Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17 жовтня 2008 року (надалі також «Положення»).

На виконання зобовязань за Договором поставки № УБГ 258/010-10 від 16 липня 2010 року Позивачем здійснено попередню оплату::

- 29 жовтня 2010 року в сумі 15 000 000,0 грн.;

- 9 грудня 2010 року в сумі 8 000 000,0 грн.;

- 16 грудня 2010 року в сумі 23 000 000,0 грн.;

- 24 грудня 2010 року в сумі 82 500 000,0 грн.

На суми отриманих попередніх оплат ПП «Аквіт-7»було виписано наступні податкові накладні:

- № 29101 від 29 жовтня 2010 року на суму 15000000,0 грн., в т.ч. ПДВ 2500000,0 грн.;

- № 1312101 від 9 грудня 2010 року на суму 8 000000,0 грн., в т.ч. ПДВ 1 333 333,33 грн.;

- № 231201 від 16 грудня 2010 року на суму 23000000,0 грн., в т.ч. ПДВ 3 833 333,33 грн.;

- № 241203 від 24 грудня 2010 року на суму 82500000,0 грн., в т.ч. ПДВ 13750 000,0 грн.

Суд звертає увагу на те, що на момент виписування податкових накладних ПП «Аквіт-7»було зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 29148519 від 5 грудня 2005 року.

Виходячи з викладеного, а також зважаючи на наявність доказів на підтвердження факту реальності господарських операцій з ПП «Аквіт-7», Суд звертає увагу на те, що Позивач правомірно скористався правом на формування податкового кредиту на суму 21 416 667,00 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту є необґрунтованими.

Щодо порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту.

Як вже було зазначено Судом, Договори № 862/10 від 11 червня 2010 року та № 1297/10 від 2 вересня 2010 року є повністю виконаними як з боку Позивача, так і з боку ПП «Ром-Строй»; а реальність господарських операцій за цими договорами підтверджена належними засобами доказування.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

ПП «Ром-Строй»було надано Позивачу податкові накладні: № 6 від 2 липня 2010 року, № 20 від 25 жовтня 2010 року, № 21 від 25 жовтня 2010 року на загальну суму ПДВ 4 743 571,11грн., які оформлені відповідно до статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містять усі необхідні реквізити, у періодах, що відповідають датам надання послуг.

Як підтверджується матеріалами справи, на дату відображення Позивачем отриманих податкових накладних у податковому обліку ПП «Ром-Строй»було платником ПДВ та мало належним чином оформлене свідоцтво платника податку на додану вартість, що є підтвердженням реального існування вказаного платника та не спростовується Відповідачем.

Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку про те, що Позивач правомірно скористався правом податкового кредиту на суму 4 743 571, 11 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту на суму 4743571,11грн. є безпідставними.

Щодо порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту.

В ході розгляду даної справи Судом встановлено, що факт реальності господарських операцій за договорами № УГВ 1185/29-10 від 23 червня 2010 року, №УГВ 1146/11-10 від 16 червня 2010 року, № УГВ 1124/22-10 від 16 червня 2010 року підтверджується належними засобами доказування; зазначені договори є повністю виконаними: продукцію за договором поставлено ТОВ «Маджестік»у повному обсязі, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»у повному обсязі оплатила поставлену продукцію; операції з поставки ТОВ «Маджестік»Позивачу товару за договорами № УГВ 1185/29-10 від 23 червня 2010 року, № УГВ 1146/11-10 від 16 червня 2010 року, № УГВ 1124/22-10 від 16 червня 2010 року підтверджені належним чином оформленими первинними документами актами прийому-передачі, а їх оплата платіжними дорученнями.

ТОВ «Маджестік»було надано Позивачу податкові накладні: № 300612 від 30 червня 2010 року, № 70201 від 2 липня 2010 року, № 63001 від 30 червня 2010 року, які оформлені відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містять усі необхідні реквізити, у періодах, що відповідають датам надання послуг.

На дату відображення Позивачем отриманих податкових накладних у податковому обліку ТОВ «Маджестік»було платником ПДВ та мало належним чином оформлене свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що Позивачем правомірно до складу податкового кредиту було включено суму 6530605,24 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту на суму 6530605,24 грн. є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Щодо порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту.

Як вже було встановлено Судом, доказів на підтвердження факту визнання Договору поставки № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року недійсним в судовому порядку Суду надано не було.

Реальність господарської операції за Договором № УГВ 9657/22-08 від 3 грудня 2008 року підтверджується матеріалами справи; умови зазначеного договору є повністю виконаним, а саме: продукція за договором поставлена ТОВ «Укрхімкомплект»у повному обсязі, а ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»у повному обсязі оплатила поставлену продукцію (що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі товару та платіжними дорученнями про оплату поставленого товару).

ТОВ «Укрхімкомплект»було надано Позивачу податкову накладну № 5 від 17 грудня 2010 року на суму 1658330,00 грн., яка містить усі необхідні реквізити, у періодах, що відповідають датам надання послуг.

Крім того, як встановлено Судом, на дату відображення Позивачем отриманих податкових накладних у податковому обліку ТОВ «Укрхімкомплект»було платником ПДВ та мало належним чином оформлене свідоцтво платника податку на додану вартість.

Таким чином, Позивач правомірно скористався правом податкового кредиту на суму 1658300,00 грн., а висновки Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення податкового кредиту на суму 1658300,00 грн. є безпідставними.

Враховуючи все вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0002694120 від 24 червня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

5. Податкове повідомлення-рішення № 0002784120 від 24 червня 2011 року

Вищевказаним податковим повідомленням-рішенням Позивачу за порушення пункту 3 «Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001року №256 та пунктом 4 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 3 червня 2008 року №309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визначено грошове зобовязання з рентної плати за нафту, що видобувається в Україні у розмірі 5670440,53 грн. (4541152,42 грн. за основним платежем, 1135288,11 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до статті 19 Кодексу про надра України надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно зі статтею14 Кодексу про надра України надра надаються у користування для:

- геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

- видобування корисних копалин;

- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

- створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

- виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції;

- задоволення інших потреб.

Відповідно до статті 16 Кодексу про надра України спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами, та інвесторам, з якими укладено угоду про розподіл продукції. Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл. Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України.

Таким чином, на кожний вид користування надрами в межах конкретної ділянки Мінприроди надається окремий спеціальний дозвіл.

23 грудня 2008 року Державна комісія по запасах корисних копалин України апробувала запаси пластового флюїду карпатій юрських відкладів Орховицького родовища як запаси нафтового бітуму з його використанням в якості сировини для виготовлення дорожніх бітумів (протокол № 1669).

ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»отримала спеціальний дозвіл № 2492 від 5 липня 2004 року на користування надрами з метою геологічного вивчення, у т.ч. ДПР Орховицького родовища. Термін дії дозволу до 5 липня 2014 року. В отриманому дозволі на геологічне вивчення, у. т.ч. дослідно-промислову розробку Орховицького родовища, видами корисних копалин зазначено газ природній, газ, розчинений в нафті, нафтовий бітум.

Згідно з статтею 24 Кодексу про надра України користувачі надр зобов'язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано.

ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України», видобуваючи нафтовий бітум, використовує надра відповідно до цілей, для яких їх було надано, а отже діє в порядку, встановленому нормами чинного законодавства України.

Стосовно твердження представника Відповідача про те, що така корисна копалина, як нафтовий бітум не зазначена в переліку корисних копалин загальнодержавного значення, необхідно зазначити наступне.

В Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827, не зазначено, що даний перелік є вичерпним.

В той же час, пунктом 1.1 «Тимчасової інструкції по застосуванню класифікації запасів і прогнозних природних ресурсів нафтових бітумів», затвердженої ДКЗ СРСР 156 березня 1985 року, встановлено, що природні нафтові бітуми це корисні копалини органічного походження з первинною вуглеводневою основою, генетично представляють собою природні похідні нафт, що залягають в надрах в твердому, вязкому і вязко-пластичному стані.

Наказом Мінприроди № 376 від 1 серпня 2007 року дію «Тимчасової інструкції по застосуванню класифікації запасів і прогнозних природних ресурсів нафтових бітумів», затвердженої ДКЗ СРСР 15 березня 1985 року, продовжено до 2012 року.

Крім того, з 1 січня 2009 року нафтовий бітум Орховицького родовища обліковується у Державному балансі запасів корисних копалин України.

Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 22 березня 2001 року (надалі також «Постанова №256»).

Відповідно до пункту 3 Постанови №256, об'єктом оподаткування для рентної плати є обсяг видобутої вуглеводневої сировини у звітному (податковому) періоді.

Пунктом 1 Постанови №256 визначено, що обсяг видобутої вуглеводневої сировини обсяг нафти, природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), газового конденсату, вилучені з покладу та підняті на поверхню, за щомісячною геолого-технічною звітністю, складеною за формою, що затверджується Мінпаливенерго разом з ДПА.

Згідно з пунктом 2 Постанови №256, платниками рентної плати є суб'єкти господарювання, які видобувають вуглеводневу сировину на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 12 статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та пунктом 11 статті 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2009 рік належать: рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні (крім рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні, яка сплачується дочірньою компанією «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що оскільки Позивач не здійснює видобування нафти на підставі спеціального дозволу № 2492 від 5 липня 2004 року на Орховицьому родовищі, а нафтовий бітум не є обєктом оподаткування рентною платою за нафту, Позивач правомірно не нараховував податкові зобовязання з рентної плати за нафту на обсяг видобутого нафтового бітуму, а висновки Відповідача є безпідставними та необґрунтованими.

Виходячи з вищевикладеного, податкове повідомлення-рішення №0002784120 від 24 червня 2011року є протиправним та підлягає скасуванню.

6. Податкове повідомлення-рішення № 0002744120 від 24 червня 2011 року

Вищевказаним податковим повідомленням-рішенням за порушення пункту 317.4 статті 317 Податкового кодексу України, на Позивача було накладено штрафні санкції в розмірі 850,00 грн. (за платежем: Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності).

Як вбачається зі змісту даного податкового повідомлення-рішення, його винесено на підставі Акту № 357/41-20/30019775 від 3 червня 2011 року.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки № 357/41-20/30019775 від 3 червня 2011 року відсутній висновок Відповідача про порушення Позивачем пункту 317.4 статті 317 Податкового кодексу України. До того ж, Суд звертає увагу на те, що Податковий кодекс України станом на перевіряємий період ще не набрав чинності, а тому не може застосовуватися Відповідачем при винесенні рішення на підставі Акту перевірки № 357/41-20/30019775 від 3 червня 2011 року.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0002744120 від 24 червня 2011 року є таким, що прийняте без правових підстав, а, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

Для цілей даної адміністративної справи Суд окремо вважає за необхідне зазначити про те, що посилання Відповідача в акті перевірки на висновки та пояснення, надані в ході проведення відповідних слідчих дій (чи в рамках кримінальних справ) є необґрунтованими, оскільки вказані документи не є належними доказами на підтвердження вини відповідних посадових осіб контрагентів Позивача у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи. В той же час, Суд звертає увагу на те, що стаття 83 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік видів інформації, яка може використовуватися податковим органом при проведенні перевірки та бути підставою для формулювання відповідних висновків. Доказів на підтвердження того, що вказану інформацію було отримано Відповідачем у встановленому Податковим кодексом України порядку (та, зокрема, в рамках та для цілей проведення перевірки саме Позивача), а саме шляхом призначення та проведення експертизи під час здійснення податкового контролю Позивача (в порядку статті 84 Податкового кодексу України) Суду надано не було. В той же час, Суд звертає увагу на те, що використання в ході перевірки інформації, яка не передбачена Податковим кодексом України, є протиправним та не може бути підставою для прийняття відповідних висновків.

Крім того, Суд акцентує особливу увагу і на тому, що чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобовязання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002734120 від 24 червня 2011 року; податкове повідомлення-рішення № 0002704120 від 24 червня 2011 року; податкове повідомлення-рішення № 0002714120 від 24 червня 2011 року; податкове повідомлення-рішення № 0002694120 від 24 червня 2011 року; податкове повідомлення-рішення № 0002744120 від 24 червня 2011 року; податкове повідомлення-рішення № 0002784120 від 24 червня 2011 року.

3. Стягнути на користь Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного Бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська