Постанова № 19994055, 26.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 вересня 2011 року 15:55 № 2а-7112/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 19.10.2010 р.),

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 3094/9/10-009 від 08.07.2011р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю " Алекс Дженерал Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

провизнання недісним акту перевірки від 12 листопада 2010 року № 927/23-60/14298084, скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25 листопада 2010 року № 00022717500/0

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.05.2011р. до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекс Дженерал Сервіс»(далі Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі Відповідач) про визнання недійсним акту перевірки від 12.11.2010р. № 927/23-60/14298084 та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25 листопада 2010р. № 00022717500/0 в частині визначення зобовязання і штрафних санкцій у розмірі 4490,00 грн.

Ухвалою суду від 21.06.2011р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Алекс Дженерал Сервіс»у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимоги про визнання недійсним акту перевірки від 12.11.2010р. № 927/23-60/14298084 було відмовлено.

Після остаточного уточнення позовних вимог заявами від 23.09.2011 року та від 26.09.2011р. позивач просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2010р. № 00022717500/0 в частині визначення основного зобовязання у розмірі 2245,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 4490,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що працівник підприємства - ОСОБА_3 має місце проживання в Україні квартиру у м. Києві, що належить йому на праві власності. Крім того, він має тісні економічні звязку в Україні, адже є засновником та директором ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс». Крім того, факт перебування ним на території України більше 180 календарних днів у році підтверджується відмітками про перетин кордону, зробленими міграційними службами України в паспорті. Отже, у розумінні пп. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ОСОБА_3 є резидентом, і зворотнього згідно вимог зазначеного Закону податковою службою у акті перевірки не встановлено і належними доказами не доведено. Відтак, позивач вважає, що ним не порушено вимоги пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п. 7.3 ст. 7 пп. «а»п. 17.2 ст. 17, абз. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Зважаючи на вищенаведене, позивач вважає безпідставним нарахування йому податкових зобовязань у розмірі 2245,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 4490,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року № 00022717500/0 та просив суд скасувати вказане рішення у відповідній частині.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю і просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову. В запереченні проти позову відповідач вважає, що його дії є законними, а тому позов не підлягає до задоволення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

В судовому засіданні встановлено, що у період з 29.09.2010р. по 26.10.2010р. на підставі направлення від 29.09.2010р. № 163/23-60, виданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, а також у період з 27.10.2010р. по 09.11.2010р. згідно наказу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 27.10.2010р. № 1710, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс»(код ЄДРПОУ 14298084) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р. За результатами проведеної перевірки було складено акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс»від 12.11.2010р. № 927/23-60/14298084 (далі Акт, Акт перевірки).

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.1.20.1 п.1.20 ст.1, п.7.3, ст. 7, пп. «а»п.17.2 ст.17 та пп. «а»п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІV від 22.05.2003р., із змінами та доповненнями, в результаті чого не в повному обсязі утриманий податок з доходів фізичних осіб.

На підставі зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 25.11.2010р. за № 0002271750/0, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «податок з доходів найманих працівників»у розмірі 7790,72 гривень, в тому числі 2245,00 грн. - основного платежу та 5545,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження вказаного рішення в адміністративному порядку рішенням ДПА у м. Києві від 06.04.2011 р. № 3737/10/25-214 та рішенням ДПА України від 05.05.2011р. № 8381/6/25-0315 скарги позивача були залишені без задоволення, а рішення відповідача, яке є предметом оскарження у даній справі, залишено без змін.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення послужили висновки податкового органу щодо заниження позивачем податку з доходів з фізичних осіб при нарахуванні заробітної плати іноземному громадянину - ОСОБА_3 за січень-червень 2010р. в розмірі 15977,37 грн., внаслідок чого підприємством утриманий не в повному обсязі податок з доходів фізичних осіб. Як зазначено в Акті перевірки (п. 3.5.3.3., стор. 30 Акту), до перевірки не надані документи, які підтверджують статус податкового резидента України ОСОБА_3 за перше півріччя 2010р., тому позивачем невірно застосовано ставку под?атку у розмірі 15 відсотків замість 30 відсотків.

На думку податкового органу, статус резидента іноземці набувають з податкового періоду (місяця), в якому податковим органом видано повідомлення, передбачене наказом ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 «Про затвердження примірних форм заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення заяви фізичною особою-іноземцем резидентського статусу».

Враховуючи відсутність такого повідомлення на момент проведення перевірки, відповідач дійшов висновку, що громадянин ОСОБА_3 має статус нерезидента, тому виплачений йому дохід має оподатковуватись за ставкою 30%.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено актом перевірки, з позивачем у трудових правовідносинах на посаді директора перебував громадянин Танзанії ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс»№ 3 від 01.04.2002р. (а.с. 163) ОСОБА_3 було обрано директором товариства.

Згідно наявної в матеріалах справи копії статуту ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс»ОСОБА_3 є учасником Товариства (а.с. 98).

Відповідно до п.п. 9.11.1 п.9.11 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. № 889 доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень пункту 1.3 статті 1 цього Закону доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.3 ст.9 цього Закону якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно зі з п. 7.3 ст.7 цього Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

З вказаного вбачається, що Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа - іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні.

У відповідності до роз'яснення ДПА України, наданого у листі від 14.06.2010 р. №11557/7/17-0717, резиденція - держава, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання - "повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).

Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889- ІV.

У відповідності до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»фізична особа-резидент фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні звязки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та відїзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сімї або її реєстрації як субєкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, в пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначені підстави, за яких фізична особа вважається резидентом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 відповідає ознакам резидента України, оскільки перебуває на території України більше 183 днів протягом податкового року, має дозволи на працевлаштування № 16536 від 31.12.2007р. (термін дії до 20.06.2008р.), № 28290 від 20.06.2008 р. (строк дії до 20.12.2008р.), № 34006 від 30.12.2008р. (строк дії 30.12.2009р.) та № 380037 від 04.12.2009р. (строк дії до 04.12.2010р.) а.с.81-84.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Як вбачається з паспорту ОСОБА_3, останній у період з 06.10.2007р. по 09. 10.2010р. постійно отримував довгострокові візи для вїзду в Україну, протягом зазначеного періоду отримував тимчасові посвідки на проживання в Україні, видані УГІРФО ГУ МВС, зокрема, від 29.10.2007 року терміном дії до 21жовтня 2008 року, від 03.04.2008 року терміном дії 22 жовтня 2009 року, від 15.10.2009 року з терміном дії до 07 жовтня 2010 року, від 27.10.2010 року з терміном дії до 07 червня 2011 року.

ОСОБА_3 має відповідну реєстрацію паспорту в УГІ РФО ГУ МВС із зазначенням місця проживання в м. Києві (а.с. 90-93).

Крім того, відповідно до листа Державної прикордонної служби України № 0.253-10224/0/15-11 від 07.09.2011 року ОСОБА_3 в період, що вказаний в Акту перевірки, тобто з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, перетинав державний кордон України, однак строк його перебування за межами України в 2010 році був 34 дні; за попередній аналогічний період (з 30.06.2009 року по 31.12.2009 року) строк перебування ОСОБА_3 за межами України в 2010 році становив 29 днів.

Як зазначалось вище, згідно наявної в матеріалах справи копії статуту ТОВ «Алекс Дженерал Сервіс»ОСОБА_3 є учасником зазначеного Товариства та володіє часткою у статутному фонді у розмірі 51 % (а.с. 98, 101).

Також, суд зазначає, що згідно Договором купівлі-продажу від 30.07.1992р. та Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.07.2010 р., виданого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», на праві приватної власності ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1

Як вказано у Листі ДПА України від 14.06.2010 р. №11557/7/17-0717, відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889 однією з підстав, що дає можливість іноземцю визначити себе резидентом України є наявність в нього центру життєвих інтересів в Україні. Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв'язки, політичну, культурну чи іншу діяльність, місцезнаходження роботи та/або бізнесу фізичної особи.

Вищезазначені обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_3 є резидентом України для цілей оподаткування, оскільки встановлений факт його місця проживання в Україні та наявність центру життєвих інтересів (бізнес, робота), а позивач як податковий агент правильно обраховував і сплачував податок з доходів, виплачених ОСОБА_3, за ставкою 15%.

Суд також вважає, що відповідачем було безпідставно обрано для визначення резидентського статусу ОСОБА_3 період з січня по червень 2010 року.

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»резидентський статус визнається, зокрема, за особами, які перебувають в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та відїзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Відповідно до п. 1.7 зазначеного Закону звітний податковий період - проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Для місячного податкового періоду перший та останній місяці збігаються.

Тобто, виходячи з вказаних правових норм, кількість днів перебування особи в Україні повинна обчислюватись протягом податкового року, тобто протягом періоду з 1 січня до 31 грудня відповідного року.

А в даному випадку відповідачем було взято до уваги піврічний термін (з січня по червень 2010 року), що свідчить про неврахування відповідачем усіх обставин, що мають значення при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо доводів відповідача про недотримання фізичною особою іноземцем вимог Наказу ДПА України від 05.10.04 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу», то суд зазначає наступне.

Зазначений вище наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.

Згідно з Листом Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу»встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. № 731, на державну реєстрацію не подаються.

Проте, враховуючи викладену в листах ДПАУ від 22.09.2009 р. № 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. № 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 р. № 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обов'язковий до виконання.

Відповідно до вказаного вище Листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин вимога відповідача щодо необхідності отримання в податковому органі Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу є такою, що не відповідає чинному законодавству, оскільки отримання такого документа не передбачено ні Законом України від 04.02.1994 № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ні Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. № 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства», ні жодними іншими актами законодавства України, окрім Наказу ДПА України від 05 жовтня 2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу». Разом з тим, зазначений наказ за своїм правовим статусом не може встановлювати для платників податків додаткових обовязків чи визначати додаткові критерії відповідності таких платників статусу податкового резидента, що, в свою чергу, впливає на визначення ставок оподаткування. Даний наказ не є нормативно-правовим актом, оскільки останній не зареєстровано Міністерством юстиції України та офіційно не опубліковано у встановленому порядку. Даний наказ фактично спрямований до органів державної податкової служби та не є обовязковим для виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 р. у справі № 2а-13348/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі № 2а-5901/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі № 2а-18312/10/2670.

За таких обставин, суд не вбачає наявності в діях позивача ознак порушення вимог податкового законодавства, а відтак і підстав для донарахування йому податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб. Тому суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення є необґрунтованим в оскаржуваній частині та прийняте відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25 листопада 2010р. № 00022717500/0 в частині визначення податкового зобовязання у розмірі 2245,00 грн. та 5545,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій є пр?отиправним та має бути скасов?ане.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На розподілі судових витрат позивач не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 0002271750/0 від 25 листопада 2010 року в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 6735,00 гривень, з яких 2245,00 гривень основного платежу та 4490,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій