Постанова № 19994056, 13.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2011 року № 2а-9852/09/2670

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

Суддя Добрянська Я.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув (клопотання про розгляд справи за відсутності позивача в письмовому провадженні)

від відповідача: не прибув (клопотання про розгляд справи за відсутності позивача в письмовому провадженні)

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до ч.6 ст.128 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2009 р. було відкрито провадження у справі № 2а-9852/09/2670, проведено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час судового розгляду адміністративної справи № 2а-9852/09/2670 позивачем було змінено найменування з Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»на Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення є винесеним протиправно та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, та зазначив, що, зважаючи на встановлені в ході перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», контролюючим органом було правомірно прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а тому в позові слід відмовити.

В судовому засіданні було встановлено про наявність також адміністративної справи № 6/31 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, що було прийняте податковим органом на підставі встановлених в Акті перевірки порушень ВАТ «Укртранснафта»вимог податкового законодавства щодо оподаткування прибутку підприємств.

Як було встановлено судом, в даній адміністративній справі № 2а-9852/09/2670 оскаржуване податкове повідомлення-рішення (по податку на додану вартість) було прийнято контролюючим органом на підставі порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених в тому самому Акті перевірки, на підставі якого податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення (в частині податку на прибуток), що раніше було оскаржено позивачем в судовому порядку.

Крім того було встановлено, що податкове повідомлення-рішення (в частині податку на прибуток), яке оскаржується в адміністративній справі № 6/31, було винесено податковим органом за встановлені порушення позивачем вимог законодавства в більшій частині по тих самих епізодах, що і оскаржуване податкове повідомлення-рішення в даній адміністративній справі (по податку на додану вартість).

Зважаючи на викладене, за клопотанням позивача, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.01.2010 р. було зупинено провадження у справі № 2а-9852/09/2670 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 6/31.

Позивачем до матеріалів справи було надано копію ухвали Вищого адміністративного суду від 08.06.2011 р. по справі № 6/31, якою було скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р. та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2009 р., якою позовні вимоги позивача було задоволено частково (в частині податку на прибуток) та постановлено:

- визнати нечинним податкове повідомленнярішення винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією в м. Києві по роботі з великими платниками податків від 09.09.2008 р. № 0001574120/0 в частині на суму 147482666,04 грн., з яких 80939565,50 грн. основного платежу та 66543100,54 грн.;

- в іншій частині позову відмовити.

Зважаючи на набрання законної сили судовим рішенням у справі № 6/31, судом було поновлено провадження у справі № 2а-9852/09/2670 та розглянуто справу по суті.

Сторони в судове засідання 13.09.2011 р. не прибули та не скерували своїх представників, однак через канцелярію суду позивачем та відповідачем були подані клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно до ч. 1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на викладене, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків 03.08.2009 р. прийняла щодо Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»податкове повідомленнярішення від 03.08.2009 року № 0000924120/0 про сплату 16192 154 грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій 8096 077 грн. 00 коп., застосованих на підставі Акту перевірки від 28.07.2009 р. № 282/41-20/315704 «Про результати планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта», код за ЄДРПОУ 31570412, за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р..»(далі також Акт перевірки) за порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п.7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Зазначене податкове повідомлення рішення було оскаржено позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

З наявних у справі матеріалів судом вбачається зокрема наступне.

В Акті перевірки (стор. 58) відповідачем зазначено, що позивачем порушено п.п 7.4.4., п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого до складу податкового кредиту віднесено ПДВ, сплачений за послуги з розробки законодавчого та нормативного забезпечення, які надало позивачу ТОВ «Нафтогазбудінформатика».

Такий висновок відповідач обґрунтовує тим, що витрати по розробці законодавчого та нормативного забезпечення по створенню в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів, не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Наслідком зазначеного порушення є завищення податкового кредиту на суму 1274 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно ст.93 Конституції України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

У той же час, відповідно до п.2 ст.7 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Згідно Закону України «Про комітети Верховної Ради України», законопроектна функція комітетів Верховної Ради України полягає, у тому числі, у внесенні пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи (п.п.6 п.1 ст.12).

Організаційна функція комітетів полягає, у тому числі, в розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку (п.п.7 п.1 ст.13).

Обов'язки комітетів при здійсненні законопроектної ініціативи: вивчати громадську думку, розглядати звернення громадян, об'єднань громадян, будь-які пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін до законодавчих актів, і, в разі необхідності, готувати відповідні проекти актів та вносити їх на розгляд Верховної Ради України (п.п.11 ст.16).

Громадськість - одна або більше фізичних чи юридичних осіб, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з чинним законодавством України або практикою (наказ від 18.12.2003 року № 168 Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля»(п.1.2).

Як видно з наявних матеріалів справи, відповідно до Указу Президента України від 27.12.2005 року та пп. 1.2 та пп.1.3 Протоколу № 01/31-311П від 08.12.2006 року, наради у Міністра палива та енергетики України та з метою впровадження положень прийнятої за основу Концепції стосовно створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні, позивач виступив замовником Розробки проекту законодавчого та нормативного забезпечення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.

Відповідно до договору від 22.03.2007 року № 16-07 Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика»надала позивачу юридичні послуги з розробки проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», розробки проекту постанови КМУ щодо створення проекту Агентства, з розробки програми створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні на суму 54 600 грн., про що складено акт здавання-приймання робіт від 29.05.2008 року.

Розробка проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», проектів підзаконних нормативних актів та програм створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні з боку позивача була повязана з існуванням законодавчо неврегульованого питання проведення господарської діяльності при створенні, зберіганні, реалізації нафти та нафтопродуктів стабілізаційного фонду України.

У предметі договору від 22.03.2007 року № 16-07 про надання юридичних послуг (додаток 1 до договору Технічне завдання на виконання роботи «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів») окремим пунктом визначено, що виконання робіт за цими договорами включає до себе подання проекту Закону субєкту законодавчої ініціативи для внесення проекту Закону на розгляд законодавчого органу.

Тобто позивач, як на етапі укладання, так і на етапі виконання та прийняття виконаних юридичних послуг виступав замовником по договорам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика»не як субєкт законодавчої ініціативи, а як ініціатор підготовки звернення до субєкта законодавчої ініціативи від імені ВАТ «Укртранснафта»згідно п.2 ст.7 Закону України «Про статус народного депутата України», п.п.6 п.1 ст.12, п.п.7 п.1 ст.13, п.п.11 ст.16 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»з пропозицією про прийняття нових законодавчих актів щодо створення стабілізаційного запасу нафтопродуктів в Україні, що, в свою чергу є предметом її діяльності.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ: «податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З дати отримання позивачем податкових накладних, що засвідчують факти придбання товарів (робіт, послуг), у позивача, як платника податку, виникає право на податковий кредит.

Позивачем податкові накладні отримані відповідно до вимог п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податкові накладні оформлені у відповідності з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 року №165.

Зважаючи на викладене, суд не погоджується з висновком відповідача в Акті перевірки щодо заниження позивачем податкового кредиту на суму 1274 грн.

Також, в акті перевірки (стор. 71) відповідачем зазначено, що позивачем проводився поточний та капітальний ремонт основних фондів без підтвердження витрат відповідними документами. До витрат на поліпшення основних фондів віднесено вартість ремонтних робот, які виконувались сторонніми організаціями, при цьому у наданих до перевірки актах виконаних робіт не вказані інвентарні номери відремонтованих обєктів основних фондів та відсутні дефектні акти, затверджені листом Держбуду України, Держитлокомунгоспа України від 24.02.2005 р. № 7/8-134, № 4/3-260, інші документи, які є підставою для проведення ремонтів. Згідно висновків відповідача, відсутні підтвердження цільового використання та звязку витрат на ремонти з господарською діяльність підприємства. Внаслідок даного порушення позивачем завищено податковий кредит з ПДВ в загальній сумі 13 993 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Посадовими особами відповідача в обґрунтування викладених порушень щодо завищення витрат на поліпшення основних фондів (п. 3.1.2 Акта перевірки) здійснено посилання на п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого: не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, як видно з наявних матеріалів справи, податковим органом не було враховано, що дефектні акти, передбачені листом Держбуду України, Держитлокомунгоспа України від 24.02.05 № 7/8-134, № 4/3-260, обов'язкові до застосування при здійснені капітального та поточного ремонту житла, об'єктів соціальної сфери, комунального призначення та благоустрою, і, таким чином, не передбачені для застосування позивачем при здійснені капітального та поточного ремонту виробничих основних засобів.

Також не передбачена нормативними актами наявність інвентарних номерів обєктів основних засобів в актах приймання виконаних підрядних робіт в будівництві (наказ ДК статистики України та ДК України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів в будівництві») та в актах виконаних робіт на ремонт обладнання.

Таким чином, суд вважає, що виконання ремонтних робіт підтверджено позивачем в повному обсязі, відповідно до належно оформлених документів, передбачених законодавством, зокрема:

- за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України);

- у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ст.843 Цивільного кодексу України);

- передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ст.882 Цивільного кодексу України).

У договорах, що укладалися позивачем на проведення ремонтних робіт з підрядниками, визначена як ціна роботи, так і спосіб її визначення, що узгоджується зі ст.837, ст.843 Цивільного кодексу України:

- виконання робіт на ремонт обладнання оформлено належними актами, які згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (№ 88, 24.05.1995 р., Наказ Міністерство фінансів України) містять обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа;

- виконання будівельних робіт оформлено у відповідності до наказу Держкомстату та Держкомбуду України від 21.06.2002 року № 237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», згідно якого форма № КБ-2в поширюється на будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи з залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, форма № КБ-3 на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Наведені в договорах та актах найменування об'єктів основних засобів ідентифікують основні засоби, щодо яких проводилося поліпшення. За наслідками ремонтів в технічні паспорти, інвентарні картки або інші регістри аналітичного обліку відповідних об'єктів основних засобів занесені дані про змінені техніко-економічні характеристики в результаті їх поліпшення.

Наведений у Додатку № 4 до Акту перевірки перелік проведених ремонтів дозволяє ідентифікувати основні засоби, щодо яких проводилися поліпшення, як такі, що безумовно забезпечують господарську діяльність Товариства (по порядку: ремонт магнітно-індукц. давачів (МІД) турбінних перетворювачів, кап.ремонт технологіч. трубопроводів і обладнання ПСУ «Одеса»НПС Августівка, ремонт мережевого обладнання «ПМН»(в т.ч. ремонт комутатора) і т. д.)

Позивач, здійснюючи ремонт основних засобів, забезпечує експлуатацію магістрального нафтопроводу в межах здійснення господарської діяльності відповідно до ст.12, ст.16 Закону України «Про трубопровідний транспорт», Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007, Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про «Податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З дати отримання позивачем податкових накладних, що засвідчують факти придбання товарів (робіт, послуг), у позивача, як платника податку, виникає право на податковий кредит. Позивачем податкові накладні отримані відповідно до вимог п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податкові накладні оформлені у відповідності з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 року №165.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що позивач, у відповідності до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»обґрунтовано включив частину сплаченого підрядникам ПДВ в загальній сумі 13 993 грн. до податкового кредиту.

Також, в Акті перевірки (стор. 71) відповідачем зазначено, що позивачем списувалися матеріали на поточний та капітальний ремонт основних фондів без підтвердження витрат відповідними документами. Філією позивача «Південні магістральні нафтопроводи»до складу валових витрат віднесені витрати не підтверджені відповідними документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, а саме: вартість матеріалів, які списані на технічне обслуговування та поточний ремонт обладнання. Згідно висновків відповідача відсутні підтвердження цільового використання та звязку витрат на ремонти з господарською діяльністю підприємства. Внаслідок даного порушення позивачем завищено податковий кредит з ПДВ в загальній сумі 5306 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Посадовими особами відповідача в обґрунтування викладених порушень вказано, що перевіркою встановлено списання матеріалів, яке не підтверджено відповідними документами, однак, в той же час зазначено акти, на підставі яких ці списання здійснювались (акт № 4 від 03.04.2008 року, акт № 206 від 26.04.2008 року, та інші).

Вимоги Листа № 7/8-134 від 24.02.2005 року Державного комітету України з будівництва та архітектури стосуються складу проектно-кошторисної документації на капітальний та поточний ремонт житла, об'єктів соціальної сфери, комунального призначення та благоустрою, затвердження проектно-кошторисної документації і визначення вартості ремонтів на всіх стадіях їх здійснення, а тому не можуть бути застосовані позивачем при здійснені капітального та поточного ремонту виробничих основних засобів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1);

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. (п.1 ст.9).

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9).

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (№88, 24.05.1995 р., Наказ Міністерства фінансів України):

- первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1);

- первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа (п.2.4).

Виходячи з наведеного, Акти на списання матеріалів, на які міститься посилання в Акті перевірки, є первинними документами в розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі яких складалися зведені облікові документи по відповідним рахункам обліку та які були підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій по технічному обслуговуванню та поточному ремонту обладнання.

Позивач, здійснюючи списання матеріалів на технічне обслуговування та поточний ремонт обладнання, забезпечує експлуатацію магістрального нафтопроводу (технічне обслуговування та ремонт об'єктів магістрального нафтопроводу) в межах здійснення господарської діяльності відповідно до ст.12, ст.16 Закону України «Про трубопровідний транспорт», Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.»

З дати отримання позивачем податкових накладних, що засвідчують факти придбання товарів (робіт, послуг), у позивача, як платника податку, виникає право на податковий кредит. Позивачем податкові накладні отримані відповідно до вимог п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податкові накладні оформлені у відповідності з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 року №165.

З наведеного вище, судом вбачається, що позивач, у відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»обґрунтовано включив частину сплаченого постачальникам матеріалів ПДВ в загальній сумі 5 306 грн. до податкового кредиту.

Також, в акті перевірки (стор. 72) відповідачем зазначено, що позивачем в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»№ 2344-ІІІ від 05.04.2001 р., списано паливо на роботу вантажного автотранспорту без підтвердження документами, на підставі яких виконувались вантажні перевезення, а саме: товарно-транспортних накладних або інших визначених законодавством документів на вантаж. Внаслідок даного порушення завищено податковий кредит на суми ПДВ, сплачені постачальникам палива, в загальній сумі 2 851 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Посадовими особами відповідача в обґрунтування викладених порушень щодо включення до складу валових витрат паливно-мастильних матеріалів здійснено посилання на Інструкцію про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи (№ 74, 17.02.1998 р., Наказ Державного комітету статистики України), яка встановлює єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля типової форми № 3 при виконанні службових поїздок, а також для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів, і не стосується обліку вантажних автомобільних перевезень.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (№ 363, 14.10.1997 р., Наказ Міністерства транспорту України):

- п.1: подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство;

- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи;

- п.11.5: товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Форми подорожнього листа вантажного автомобіля (ф.№ 2) та товарно-транспортної накладної (ф.№ 1-ТН) затверджені наказом «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»(№ 488/346, 29.12.1995 р., Наказ Міністерства транспорту України).

Відповідно до Наказу від 21.06.1996 року № 193 Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11) використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства свідчить про те, що первинним документом, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство є подорожній лист.

Для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території використовується накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) та засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Наведені у Додатку №7 до Акта перевірки подорожні листи стосуються руху вантажного автомобільного транспорту при здійсненні внутрішніх перевезень між структурними підрозділами Філії ПМН позивача (Цех технологічного транспорту і спеціальної техніки, База виробничого обслуговування та інш.) та за місцезнаходженням нафтоперекачувальних станцій, тому для їх обліку при необхідності використовувались документи на внутрішнє переміщення.

Рух вантажного автомобільного транспорту Філії ПМН повязаний з забезпеченням експлуатації магістрального нафтопроводу (внутрішні перевезення між структурними підрозділами Філії ПМН (Цех технологічного транспорту і спеціальної техніки, База виробничого обслуговування та інш.) та за місцезнаходженням нафтоперекачувальних станцій) в рамках здійснення господарської діяльності відповідно до ст.12, ст.16 Закону України «Про трубопровідний транспорт», Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому, згідно п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач обґрунтовано відніс до складу валових витрат витрати на паливно-мастильні матеріали.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про «Податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З дати отримання позивачем податкових накладних, що засвідчують факти придбання товарів (робіт, послуг), у позивача, як платника податку, виникає право на податковий кредит. Позивачем податкові накладні отримані відповідно до вимог п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податкові накладні оформлені у відповідності з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 року № 165.

Таким чином, суд вважає, що позивач, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»обґрунтовано включив частину ПДВ, сплаченого постачальникам палива, в загальній сумі 2 851 грн. до податкового кредиту.

Також, в акті перевірки (стор. 61-62) відповідачем зазначено, що позивачем в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до податкового кредиту включена сума ПДВ, сплаченого за послуги ТОВ «ІЦК Інститут магістральних трубопроводів»з розробки науково технічної роботи за темами «Розробка відомчих будівельних норм: «Магістральні нафтопроводи. Лінійна частина. Методи ремонту ділянок трубопроводу на заболоченій місцевості»та «Внесення змін до відомчих будівельних норм (ВБН) Магістральні нафтопроводи. Технологія капітального ремонту лінійної частини діаметром 530 1220 мм із заміною ізоляції без підняття трубопроводу». В Акті відповідач стверджує, що науково-технічна робота не повязана з господарською діяльністю позивача, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 4671 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт»:

- основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є: координація науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі (ст.6);

- господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України. Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів. Економічні та соціальні відносини підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їх діяльності, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди (ст.12);

- підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати: дотримання діючих норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища (ст.16).

Згідно розділу ІІ «Визначення термінів»Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), експлуатація магістрального нафтопроводу - це комплекс організаційно-технічних заходів та сукупність технологічних процесів приймання, перекачування, здавання нафти, технічного обслуговування, діагностики і ремонту об'єктів магістрального нафтопроводу.

Відповідно до Статуту ВАТ «Укртранснафта», предметом діяльності Товариства є, у тому числі, експлуатація обєктів трубопровідного транспорту, підвищення їх надійності, ефективності та безпеки функціонування.

Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»:

- господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п.1.32 ст.1).

Аналіз наведених в Акті аргументів щодо завищення валових витрат (п.3.1.2 Акта перевірки) на суму витрат на науково-технічні роботи свідчить про те, що вони ґрунтуються на наступних висновках:

- науково-технічні роботи не повязані з господарською діяльністю ВАТ «Укртранснафта»і не повинні відноситись до валових витрат підприємства;

- науково-технічні роботи не можуть бути віднесені до складу валових витрат, бо розроблені за їх наслідками норми, що затверджені Міністерством палива та енергетики України наказом № 646 від 22.12.2008 р., встановлюють технологію виконання робіт при капітальному ремонту ділянок трубопроводів лінійної частини магістральних нафтопроводів та регламентують виконання капітального ремонту підземних трубопроводів, які згідно п.п.5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат.

У той же час, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства:

- підприємства трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати: дотримання діючих норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів;

- господарська діяльність підприємств трубопровідного транспорту визначається Законом України «Про трубопровідний транспорт»та іншими актами законодавства України, у тому числі Правилами безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду) (ст.12 Закону України «Про трубопровідний транспорт»);

- експлуатація магістрального нафтопроводу включає не тільки технологічні процеси приймання, перекачування, здавання нафти, технічного обслуговування, діагностики і ремонту об'єктів магістрального нафтопроводу, а також включає комплекс організаційно-технічних заходів;

- державні органи, у тому числі Міністерство палива та енергетики України, забезпечують державну політику у сфері трубопровідного транспорту шляхом координації науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

- до валових витрат включаються витрати, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, виступаючи замовником науково-технічних робіт, забезпечив організаційно-технічні заходи по експлуатації магістрального нафтопроводу в межах здійснення господарської діяльності, відповідно до ст.12, ст.16 Закону України «Про трубопровідний транспорт», Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому, згідно з вимогами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»обґрунтовано включив до податкового кредиту сума ПДВ 4671 грн.

Також, в Акті перевірки (стор. 67-69) відповідачем зазначено, що позивачем в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» включено до податкового кредиту ПДВ за податковими накладними ПП «Стройзаказ»м. Кременчук. Згідно висновків, наведених в Акті перевірки, укладання договору на виконання робіт з поточного ремонту душових кабін в ОК-10 НПСКременчук не мало на меті реального настання правових наслідків, та укладено з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії Товариства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Як видно з Акта перевірки, єдиною підставою для відповідних висновків є відсутність відповіді ПП «Стройзаказ»на запит № 17371/10/23-213 від 05.06.2009 р. по підтвердженню суми ПДВ в розмірі 2 914,6 грн. Згідно висновків акту перевірки, зазначене порушення призвело до безпідставного включення частини суми ПДВ за податковими накладними ПП «Стройзаказ»в сумі 525 грн. до складу податкового кредиту.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно санітарно-гігієнічних норм на виробництві, душові кабіни в ОК-10 НПСКременчук призначені для обслуговування аварійних бригад, які забезпечують безаварійну роботу нафтопроводу, закріпленого за КРНУ.

Як видно з наявних матеріалів справи, ПП «Стройзаказ», згідно «Порядку вибору виконавця робіт та послуг філії «ПДМН»та наказу № 367 від 10.12.2007р., №130 від 02.06.2008 р.»за результатами оцінки стало переможцем у тендерних пропозиціях.

ПП «Стройзаказ»при укладанні угоди надало позивачу наступні документи: свідоцтво № 100105232 про реєстрацію платника податку на додану вартість (НБ №138252, видане Кременчуцькою ОДПІ 18.03.2008 р. за адресою м. Кременчук, вул.60 років Жовтня, 92/17 кв.13), ліцензію на будівельні роботи (№ 391479 з терміном дії до 23.11.2012 р.), довідку з банку, тендерну пропозицію.

Як було зазначено позивачем, роботи виконані якісно і в повному обємі, що підтверджують акти виконаних робіт на суму, згідно договору, 24 981,60 грн., у т.ч. ПДВ 4 164,43 грн.

Після виконання ремонтних робіт ПП «Стройзаказ»надало позивачу податкову накладну на суму 17 487,60 грн.(70% вартості виконаних робіт за вирахуванням раніше наданого авансу).

Відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт»:

- підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати: дотримання діючих норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища (ст.16).

Згідно розділу ІІ «Визначення термінів»Правил безпеки під час експлуатації магістральних нафтопроводів (№ 110, 23.05.2007 р., Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), експлуатація магістрального нафтопроводу - це комплекс організаційно-технічних заходів та сукупність технологічних процесів приймання, перекачування, здавання нафти, технічного обслуговування, діагностики і ремонту об'єктів магістрального нафтопроводу.

Відповідно до Статуту ВАТ «Укртранснафта», предметом діяльності товариства являється, у тому числі, експлуатація обєктів трубопровідного транспорту, підвищення їх надійності, ефективності та безпеки функціонування.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про охорону праці», поняття охорони праці трактується як система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на зберігання здоров'я і працездатності людини в процесі роботи.

Згідно ст.17 Закону України «Про охорону праці»власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Відповідно до норм ст.19 Закону України «Про охорону праці», фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, суми витрат по охороні праці, що відносяться до валових витрат юридичної або фізичної особи, що відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються в відповідності з переліком засобів і заходів щодо охорони праці, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Перелік заходів і засобів по охороні праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються у валові витрати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 року № 994.

Приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці щодо виробничих та санітарно-побутових приміщень, робочих місць, евакуаційних виходів тощо, технологічних розривів, проходів та габаритних розмірів згідно п.1 наведеного Переліку включається у валові витрати .

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як видно з наявних матеріалів справи, позивачем податкові накладні отримані відповідно до вимог п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податкові накладні оформлені у відповідності з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 року №165 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому відсутність відповіді на запит про підтвердження сум ПДВ контрагентом позивача (на що посилається відповідач в Акті перевірки), не може бути підставою для визнання податкових накладних недійсними.

Зважаючи на викладене, суд не погоджується з висновками відповідача про безпідставне включення ПДВ за податковими накладними ПП «Стройзаказ»до складу податкового кредиту в сумі 525 грн.

Як встановлено судом, наведені вище епізоди щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, які встановлені Актом перевірки від 28.07.2009 р. № 282/41-20/315704, - не були предметом розгляду в адміністративній справі № 6/31 щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства по оподаткуванню прибутку підприємств.

Крім того, в Акті перевірки (стор. 73-74) відповідачем зазначено, що за результатами проведення виїзної планової документальної перевірки ВАТ «Укртранснафта»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008 р., встановлено завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ (р.26 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року ) на суму 16160 379,57 грн.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було направлено до ВАТ «Укртранснафта»лист від 15.09.2008 р. № 10321/10/41-211 з проханням врахувати вищевказані порушення при розрахунку рядка 26 декларації з податку на додану вартість.

ВАТ «Укртранснафта»не проводилось врахування вищевказаних порушень при розрахунку рядка 26 декларації з податку на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 16160 379,57 грн.

Згідно висновків Акта перевірки, порушення, викладені в Акті від 22.08.2008 р. № 481/41/31570412 призвели в вересні 2008 року до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 16160 379,57 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів Акту перевірки № 481/41-20/31570412 від 22.08.2008 р., в другому півріччі 2007 року та першому кварталі 2008 року встановлені заниження податку на додану вартість на загальну суму 16160379,57 грн.

Як вбачається судом з аналізу зазначеного Акта перевірки, при проведені перевірки та складанні цього Акта відповідачем не було враховано те, що згідно п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є обєктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Таким чином з аналізу Акта перевірки та наявних матеріалів справи, судом вбачається, що всі розрахунки заниження позивачем податку на додану вартість, наведені в акті перевірки № 481/41-20/31570412 від 22.08.2008 р., виконані відповідачем без врахування фактів розподілу ПДВ відповідно до п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, за результатами перевірки відповідач виключає зі складу податкового кредиту суми ПДВ, не включені позивачем до складу податкового кредиту.

Зазначене стосується всіх висновків Акта перевірки щодо заниження податку на додану вартість, які стосуються основної діяльності Товариства з транспортування нафти магістральними нафтопроводами.

При цьому, як вбачається судом з аналізу Акта перевірки та наявних матеріалів справи, частина висновків про факти порушення податкового законодавства з податку на додану вартість, наведених в Акті перевірки, не погоджується з вимогами діючого податкового законодавства України.

Відповідно до Акта перевірки № 481/41-20/31570412 від 22.08.2008 р., заниження податку на додану вартість є наслідком наступних порушень.

Так, на сторінках 109-110 Акта перевірки міститься висновок відповідача, що в порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, Філією «Магістральні нафтопроводи «Дружба»безпідставно віднесено до податкового кредиту у липні 2007 року ПДВ по податковим накладним попередніх періодів на загальну суму 5351648,19 грн.

В акті перевірки зазначено, що підприємством не надано доказів про не отримання у попередньому періоді вищезгаданих податкових накладних. Крім того в Акті попередньої документальної перевірки не зазначено про не включення суми ПДВ до податкового кредиту у 2006 році та 1 півріччі 2007 року у розмірі 5351648,19 грн. по взаєморозрахунках ТОВ «Нафтогазбуд-Україна».

Суд не погоджується з висновком податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту у липні 2007 року суми 5 351 648,19 грн. за попередній період.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, податковий кредит у сумі 5 351 648,19 грн. з виданих авансів по договору № 09-13 у грудні 2006 р. не був врахований позивачем по субрахунку 64.42, субконто ВАТ «Нафтогазбуд-Україна», з причини неотримання від підрядника належно оформлених податкових накладних. На тій же підставі ПДВ в грудні 2006 року не було включено до податкової декларації в складі податкового кредиту.

У липні 2007 р., на підставі отриманих від ВАТ «Нафтогазбуд-Україна»належним чином оформлених податкових накладних, позивачем був сплачений ПДВ в загальній сумі 5 351 648,19 грн. та включено в податковий кредит суму 802747 грн., що кореспондується з вимогами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168 (зі змінами та доповненнями).

Посилання відповідача в Акті перевірки на норму п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення покупець таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, суд вважає упередженим, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не зобов'язує покупця товарів (робіт, послуг) до вчинення таких дій.

Крім того, суд вважає, що позивач не може нести відповідальності за неврахування в Акті попередньої документальної перевірки факту не включення суми ПДВ до податкового кредиту у 2006 році та 1-му півріччі 2007 року у розмірі 5 351 648,19 грн. по взаєморозрахунках з ВАТ «Нафтогазбуд-Україна», оскільки даний Акт був складений працівниками податкового органу, та зазначена обставина не є перешкодою у використанні позивачем права формування податкового кредиту у періоді отримання податкових накладних.

Також, на сторінках 103-104 Акта перевірки міститься висновок відповідача, що в порушення вимог п.п.7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, («…у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду»), Кременчуцькою філією ПДМН ВАТ «Укртранснафта»було включено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені АКБ «Індустріалбанк»згідно договору оперативного лізингу транспортних засобів.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з наведеного, право на податковий кредит по придбаним товарам та послугам виникає, якщо вони в подальшому використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Тобто, формування податкового кредиту не залежить від валових витрат (лист ДПА України від 15.05.2006 р. № 9120/7/16-1517-15).

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (п.1 ст.286 ГК України).

Інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування (п.1.15 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

Згідно п.п.1.18.1 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97, оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону.

Під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку (п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України № 283/97).

Тобто, у визначенні основних фондів законодавцем акцент зроблений на призначенні таких матеріальних цінностей платником податків для використання в його господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону України № 283/97).

Як видно з наявних матеріалів справи, орендоване майно (легкові автомобілі) були призначені для використання у господарській діяльності Філії ПДМН.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивач, на підставі п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», мав право віднести до податкового кредиту суми ПДВ, витрачені по оперативній оренді легкових автомобілів.

Також, на сторінках 71-74 Акта перевірки міститься висновок відповідача, що в порушення вимог п.5.1. ст.5, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями ЦА ВАТ «Укртранснафта»неправомірно віднесено в податковому обліку до складу валових витрат (р. 04.1 Декларації про оподаткування прибутку підприємств) вартість послуг повязаних з організацією перевезень товару: на виконання умов договору комісії від 25.06.2007 р. № 0017-07/ПЦ з ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»в сумі 1534 192,13 грн. - вартість послуг по транспортуванню ж/д транспортом 262 в/ц нафти сирої з ст. Ахтирка ЮЖД призначенням на ст. Новозолотарівка Дон. та ж/д в кількості 15 021,220 тн брутто, отриманих на виконання умов договору транспортного експедирування від 20.06.2007 р. № ТВ-18/07 від ТОВ «НК Альфа-Нафта»в 3 кв. 2007 року в загальній сумі 1 180 931,81 грн.

Аналогічно на стр. 95 Акта перевірки міститься висновок відповідача про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ (в загальній сумі 567 509 грн.) по податковим накладним ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»та ТОВ «НК Альфа-Нафта», виданим на вартість наданих комісійних та експедиторських послуг. При цьому в акті перевірки зазначено, що до керівництва Товариства були направлені запити № 1, 2, 27, 47 щодо надання первинних документів, на підставі яких було складено звіт Комісіонера.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 1022 Цивільного кодексу України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт i передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом 30 днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

За договором транспортного експедирування, згідно зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умовами договору є окремі відомості про сторони договору, а також про вид послуги експедитора та найменування вантажу.

Транспортно-експедиторські послуги, безпосередньо пов'язані з організацією перевезень вантажів, можуть містити в собі різні супутні операції із підготовки і забезпечення: оптимального транспортного обслуговування; здійснення робіт, пов'язаних із прийманням, доробкою, сортуванням, збереженням вантажів; супроводу й охорони вантажів, товарно-транспортні тощо.

Надаючи транспортно-експедиторські послуги, експедитор може сам не перевозити вантаж, тобто не бути безпосереднім перевізником, що взяв на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу.

Усі правовідносини учасників транспортно-експедиторського процесу в обов'язковому порядку мають бути закріплені договором транспортного експедирування (ТЕ), укладеним у письмовій формі.

Істотними умовами договору ТЕ є: відомості про сторони договору; вид послуг експедитора; вид і найменування вантажу; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення і призначення вантажу; порядок узгодження змін маршруту, виду транспорту, указівок клієнта; термін виконання договору, а також всі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Договором ТЕ передбачається розмір плати експедитору. Він може встановлюватися як у фіксованому розмірі, так і у вигляді відсотка від обсягу послуг, організованих експедитором. При цьому згідно із ст. 9 Закону № 1955 у плату експедитора не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору і на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору ТЕ. Підтвердженням витрат експедитора є документи (зокрема, рахунки, накладні), видані суб'єктами господарювання, залученими до виконання договору транспортного експедирування.

Факт надання послуги експедитора під час перевезення підтверджується єдиним транспортним документом чи комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, а також коносаментів), що відображають шлях проходження вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

З наведеного вище, та аналізу наявних у справі доказів, судом вбачається, що позивач мав необхідні, передбачені законодавством, первинні документи щодо витрат, відшкодованих комісіонеру - ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»за договором комісії від 25.06.2007 р. № 0017-07/ПЦ та відшкодованих експедитору - ТОВ «НК Альфа-Нафта»за договором від 20.06.2007 р. № ТВ-18/07.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином суд не може погодитись з твердження відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ (в загальній сумі 567 509 грн.) по податковим накладним ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»та ТОВ «НК Альфа-Нафта».

Такого ж висновку дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України у справі № 6/31, щодо зазначеного епізоду відносно правомірності віднесення позивачем в податковому обліку до складу валових витрат вартість послуг, повязаних з організацією перевезень товару на виконання умов договору комісії з ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»та договору по транспортуванню залізничним транспортом нафти сирої на виконання умов договору транспортного експедирування ТОВ «НК Альфа-Нафта».

Також, на сторінці 95 Акта перевірки міститься висновок відповідача, що позивачем було безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ (в загальній сумі 66 320 грн) по податковим накладним ТОВ «Нафтогазбудінформатика», виданим на вартість наданих юридичних послуг.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно ст.93 Конституції України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

У той же час, відповідно до п.2 ст.7 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Згідно Закону України «Про комітети Верховної Ради України»:

- законопроектна функція комітетів Верховної Ради України полягає, у тому числі, в внесенні пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи (п.п.6 п.1 ст.12);

- організаційна функція комітетів полягає, у тому числі, в розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку (п.п.7 п.1 ст.13);

- обов'язки комітетів при здійсненні законопроектної ініціативи: вивчати громадську думку, розглядати звернення громадян, об'єднань громадян, будь-які пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін до законодавчих актів, і, в разі необхідності, готувати відповідні проекти актів та вносити їх на розгляд Верховної Ради України (п.п.11 ст.16).

Громадськість - одна або більше фізичних чи юридичних осіб, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з чинним законодавством України або практикою (наказ від 18.12.2003 року № 168 Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля»(п.1.2).

Відповідно до Указу Президента України від 27.12.2005 року та пп. 1.2 та пп.1.3 Протоколу № 01/31-311П від 08.12.2006 року, наради у Міністра палива та енергетики України та з метою впровадження положень прийнятої за основу Концепції стосовно створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні позивач виступив замовником Розробки проекту законодавчого та нормативного забезпечення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.

Відповідно до договору від 22.03.2007 року № 16-07, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика»надало позивачу юридичні послуги з розробки проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», розробки проекту постанови КМУ щодо створення проекту Агентства, з розробки програми створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні на суму 331 600 грн., про що складено акти наданих послуг від 26.09.2007 року, 31.08.2007 року та 26 жовтня 2007 року.

Розробка проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», проектів підзаконних нормативних актів та програм створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні з боку позивача була повязана з існуванням законодавчо неврегульованого питання проведення господарської діяльності при створенні, зберіганні, реалізації нафти та нафтопродуктів стабілізаційного фонду України.

У предметі договору від 22.03.2007 року № 16-07 про надання юридичних послуг (додаток 1 до договору Технічне завдання на виконання роботи «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів») окремим пунктом визначено, що виконання робіт за цими договорами включає до себе подання проекту Закону субєкту законодавчої ініціативи для внесення проекту Закону на розгляд законодавчого органу.

Тобто, позивач, як на етапі укладання, так і на етапі виконання та прийняття виконаних юридичних послуг виступав замовником по договорах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика»не як субєкт законодавчої ініціативи, а як ініціатор підготовки звернення до субєкта законодавчої ініціативи від імені ВАТ «Укртранснафта»згідно п.2 ст.7 Закону України «Про статус народного депутата України», п.п.6 п.1 ст.12, п.п.7 п.1 ст.13, п.п.11 ст.16 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»з пропозицією про прийняття нових законодавчих актів щодо створення стабілізаційного запасу нафтопродуктів в Україні, що, в свою чергу є предметом її діяльності.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене, суд не може погодитись із висновком відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ (в загальній сумі 6 6320 грн.) по податковим накладним ТОВ «Нафтогазбудінформатика», що видані на вартість наданих юридичних послуг.

Аналогічного висновку дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України у справі № 6/31, щодо зазначеного епізоду відносно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ «Нафтогазбудінформатика»щодо розробки законодавчого та нормативного забезпечення.

Також, на сторінках 76-77 Акта перевірки міститься висновок відповідача, що на порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, Управлінням Філії Придніпровські магістральні нафтопроводи ВАТ «Укртранснафта»до складу валових витрат за ІІ півріччя 2007 р. віднесено витрати повязані з юридичними послугами, які надало ТОВ «Адвокатська агенція «Юком»в сумі 18 792 грн.

Аналогічно на стор. 99,100 Акта перевірки міститься висновок відповідача про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним ТОВ «Адвокатська агенція «Юком», що видані на вартість наданих за договором № 09/06 від 11.10.2006 р. юридичних послуг.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97 (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно Цивільного кодексу України (п.1 ст.901), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основним критерієм, що характеризує виконання послуги є її споживання в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності; оплата в розмірі, у строки та в установленому порядку.

Проведення розрахунків за надані послуги підтверджено платіжними документами (що наявні в матеріалах справи), а факт споживання зазначених послуг в процесі здійснення господарської діяльності підтверджується відповідними двосторонніми актами виконаних послуг по договору від 11.10.2006 р. № 09/06 від 19.12.2007 р..

За наведених вище обставин, суд вважає, що відповідачем зроблено не вірний висновок про те, що представлені для перевірки акти виконаних послуг не можуть бути підтвердженням фактичного виконання послуг з метою податкового обліку.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

У п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що встановлення додаткових обмежень по віднесенню витрат до складу валових витрат платника податків, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не допускається.

Відповідно до п.4 ст.147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону № 283/97).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (п.1, п.2 ст.3 ГК України).

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Як видно з наявних матеріалів справи, предметом договору від 11.10.2006 р. № 09/06 (Акт виконаних послуг від 19.12.2007 р.) між Управлінням Філії ПДМН та ТОВ «Адвокатська агенція «Юком»є здійснення юридичного супроводу на стадії ліквідаційної процедури ПП «Феміда»шляхом підготовки проекту клопотання про визнання ПП «Феміда»(м. Київ, вул. 40 річчя Жовтня, 13 код ЄДРПОУ 31512880) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, забезпечення публікування відомостей про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у офіційних друкованих органах, надання консультацій у ході аналізу фінансового становища банкрута та ін.

Метою ліквідаційної процедури є задоволення визнаної судом вимоги кредитора - ВАТ «Укртранснафта», в особі Управління філії ПДМН.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.08.2005 р. було порушено впровадження у справі № 44/451-б.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2006 р. боржника було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Таким чином, позивачем були фактично отримані юридичні послуги згідно договору від 11.10.2006 р. № 09/06 (Акт виконаних послуг від 19.12.2007 р.), повязані з правовим захистом прав та охоронюваних законом інтересів Управління Філії ПДМН щодо задоволення визнаної судом вимоги про стягнення дебіторської заборгованості в розмірі 14 879 694,32 грн.

Послуги адвокатської агенції, відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України відносяться до складу судових витрат, вони повязані з власною господарською діяльністю Управління Філії ПДМН, а тому, на підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»можуть бути віднесені до складу валових витрат як витрати, сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з наведеного право на податковий кредит по придбаним товарам та послугам виникає, якщо вони в подальшому використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Позивачем було доведено суду, що отримані ним юридичні послуги, були повязані з правовим захистом прав та охоронюваних законом інтересів Управління Філії ПДМН щодо задоволення визнаної судом вимоги про стягнення дебіторської заборгованості в розмірі 14 879 694,32 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач, на підставі п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р., мав право віднести до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 3 758 грн. по витратам, повязаним з отриманням юридичних послуг щодо задоволення визнаної судом вимоги про стягнення дебіторської заборгованості.

Також, на сторінках 99, 100 Акта перевірки міститься висновок відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним ТОВ «АА «Юком», виданим на вартість наданих за договором № 3015-7/189-00 від 02.07.2007 р. юридичних послуг.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Як видно з наявних матеріалів справи, згідно Договору № 3015-7/189-00 від 02.07.2007 р., ТОВ «АА «Юком»виконувало юридичні послуги з відновлення права державної власності на частку обєкта незавершеного будівництва, по якому ВАТ «Укртранснафта»при виконанні функції замовника з будівництва у 1981-1986 рр. на підставі Розпорядження «Главтранснафти СРСР»від 24.02.1981 р. № 30/687 понесла витрати по фінансуванню будівництва.

Відповідно до п.4 ст.147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Згідно п.2 ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (п.3 ст.20 ГК України).

Част.1 ст.316 та ст.317 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з част.1 та част.2 ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Част.2 ст.386 Цивільного кодексу України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Ст.392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, метою використання позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально визначеного майна.

Згідно з част.1 ст.393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст.1, ст.2 Господарського процесуального кодексу України, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно п.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, зазначених у законодавстві.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 20 серпня 1998 року згідно розпорядження Кременчуцької міської Ради Полтавської області від 20.08.1998 року № 994-р, зареєстроване Державне акціонерне товариство «Придніпровські магістральні нафтопроводи»(надалі також - ДАТ «ПДМН»), яке створене відповідно до Указу Президента України «Про реформування нафтогазового комплексу України»від 25.02.1998 року, Постанови КМУ України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від 25.05.1998 року № 747 шляхом перетворення Державного підприємства Придніпровських магістральних нафтопроводів (ПДМН) у Державне акціонерне товариство (ДАТ «ПДМН»), 100 відсотків акцій якого залишено у державній власності та передано до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до додатку 3 до постанови «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», до переліку майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»у користування, увійшли: магістральні нафтопроводи та споруди на них, розподільні нафтопроводи та споруди на них, нафтосховища, транспортні засоби спеціального призначення.

17 грудня 2001 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 11961 зареєстроване ВАТ «Укртранснафта», яке створене відповідно до Розпорядження КМУ від 23.06.2001 року № 256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта»внаслідок реорганізації шляхом злиття ДАТ «ПДМН»та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба»із залишенням 100 відсотків акцій цього товариства у державній власності і передачею їх до статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

Згідно п.2 вищенаведеного розпорядження, майно магістральних і розподільних нафтопроводів, зазначене у додатку 3 до постанови КМУ України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»передано у користування ВАТ «Укртранснафта».

Предметом договору від 02.07.2007 р. № 3015-7/189-00 між Управлінням Філії ПДМН з ТОВ «АА «Юком»було надання юридичних послуг з відновлення права державної власності на частку обєкта незавершеного будівництва санаторію-профілакторію на 843 місця в м. Одеса в районі 8 станції Великого Фонтану, шляхом збору матеріалів та документів, їх аналізу у сукупності та надання правового висновку з питань можливості забезпечення правового захисту прав та охоронюваних законом інтересів ВАТ «Укртранснафта», в особі Управління Філії ПДМН, як правонаступника замовника будівництва.

За наслідками наданих юридичних послуг було складено акт від 30.11.2007 року наданих послуг по договору від 02.07.2007 р. № 3015-7/189-00 та представлено Звіт від 30.11.2007 р. № 309 щодо проведеного аналізу документів, повязаних з будівництвом санаторію-профілакторію в м. Одеса, в якому зазначено про можливість подання позову про визнання права власності на обєкт будівництва або на будівельні матеріали та можливість оскарження рішення Одеської місцевої влади про передачу земельної ділянки Громадській організації інвалідів «Допомога та захист».

Таким чином, позивачем були отримані юридичні послуги, повязані з правовим захистом прав та охоронюваних законом інтересів позивача щодо усунення невизначеності відносин власності обєкта будівництва - санаторію-профілакторію на 843 місця в м. Одеса в районі 8 станції Великого Фонтану та скасуванням рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки Громадській організації інвалідів «Допомога та захист», що в свою чергу повязане з ймовірним збільшенням активів Товариства.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, на підставі п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», мав право віднести до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 8 000,00 грн. по витратам, повязаним з отриманням юридичних послуг.

До такого ж висновку дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України у справі № 6/31, щодо зазначеного епізоду відносно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат віднесені витрати, повязані з юридичними послугами, які надавало ТОВ «АА «Юком».

Також, на стор. 105107 Акта перевірки міститься висновок відповідача про те, що РБУ філії «ПДМН»ВАТ «Укртранснафта»неправомірно провело коригування податкового зобовязання з ПДВ в сумі 111 340 грн., нарахованого від надання в оренду ЗАТ «Конкорд», м. Кременчук, код ЄДРПОУ 31622782, майна вартістю 6 254 238,41 грн. за період з 29 вересня 2001 року по 30 червня 2003 року.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

В Акті перевірки наведено твердження про порушення законодавчо встановленого граничного терміну коригування (згідно ст.257 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. за № 435-ІV загальна позовна давність складає 3 роки). Однак, відповідач не вказує яким саме правовим актом встановлено «граничний термін коригування»і чи є тотожними поняттями «позовна давність»(відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) та «граничний термін коригування».

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини .

Так, Господарським судом Полтавської області 26.12.2006 року прийнято рішення по справі № 20/215, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з ЗАТ «Конкорд»на користь ВАТ «Укртранснафта», в особі РБУ, суми заборгованості в розмірі 668 039,34 грн. по договору оренди майна від 20.09.2001 року б/н за період з 31.10.2001 року по 27.06.2003 року. У мотивувальній частині рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2006 року у справі №20/215 зазначено, що відповідач (ЗАТ «Конкорд») був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном з незалежних від нього підстав (що підтверджується підписанням Додаткової угоди про призупинення дії договору), і, що заперечення відповідача є правомірними та обґрунтованими.

Пунктом 6 ст.762 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Київським міжобласним апеляційним господарським судом 21.03.2007 року у складі колегії судів прийнято постанову по справі № 20/215, згідно якої рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2006 року у справі № 20/215 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Таким чином, рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2006 року у справі № 20/215 набрало законної сили і стало обов'язковим до виконання на усій території України (незалежно від настання або ненастання якихось обставин).

Відповідно до п.16 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», події після дати балансу, які надають додаткову інформацію про визначення сум, пов'язаних з умовами, що існували на дату балансу, вимагають коригування відповідних активів і зобов'язань. Коригування активів і зобов'язань здійснюється шляхом сторнування та (або) додаткових записів в обліку звітного періоду, які відображають уточнення оцінки відповідних статей внаслідок подій після дати балансу.

За наведених обставин, нарахована орендна плата на підставі рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.12.2006 року підлягала коригуванню шляхом сторнування.

Керуючись п.16 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», внаслідок уточнення оцінки внаслідок подій після дати балансу (прийняття рішення Господарським судом Полтавської області від 26.12.2006 року), та враховуючи, що нарахована орендна плата в відповідних періодах (з 31.10.2001 року по 27.06.2003 року) включалася до валових доходів позивач у третьому кварталі 2007 року, суд вважає, що ВАТ «Укртранснафта»правомірно здійснило коригування валових доходів на суму 556 699,40 грн. та ПДВ за вересень 2007 року в сумі 111 340 грн.

До такого ж висновку дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України у справі № 6/31, щодо зазначеного епізоду відносно правомірності здійснення ВАТ «Укртранснафта»коригування валових доходів на суму 556 699,40 грн.

Також, на стор. 74 Акта перевірки відповідачем зроблено висновок, що в порушення вимог п.5.1. ст.5, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, ВАТ «Укртранснафта»завищена загальна сума валових витрат на 50 137 766 грн., яка складається з витрат які були понесені при закупівлі, переробці нафти сирої та відшкодуванню акцизного збору на нафтопродукти, реалізовані нижче собівартості. При цьому на сторінці 96 Акта перевірки без наведення переліку податкових накладних та будь яких посилань на первинні документи, тощо зроблено загальний висновок, що згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами і доповненнями, встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008 р. на суму 10027553,25 грн.

З приводу наведеного, суд зазначає наступне.

Згідно змісту Акта перевірки, зазначена сума валових витрат складається з витрат, які були понесені при закупівлі, переробці нафти сирої та відшкодуванню акцизного збору на нафтопродукти, які реалізовані нижче собівартості.

Відповідно до п.2.3.2 Порядку № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

- у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач в Акті перевірки не надав належно допустимих доказів, а також не виклав фактів та не навів посилань на первинні документи, що підтверджують факти продажу нижче собівартості, не наведено первинних документів та інших розрахунків, що підтверджують завищення валових витрат в сумі 50 137766,00 грн.

Відповідно до законодавства України, право встановлювати ціну реалізації продукції належить тільки суб'єктам підприємницької діяльності учасникам договірних відносин, навіть якщо залежно від обставин ця ціна виявиться нижчою за собівартість такої продукції. Виняток становлять тільки товари, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Одночасно податкове законодавство передбачає ряд обмежень при розрахунку податків внаслідок продажі продукції за цінами, нижче за звичайні. при веденні податкового обліку. Алгоритм визначення звичайної ціни випливає з п.1.20 Закону України № 283/97-ВР.

Згідно з цим підпунктом, при визначенні звичайної ціни, зокрема, ураховуються звичайні ціни при укладенні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки. Зокрема, ураховуються знижки, пов'язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості чи інших властивостей, закінченням (наближенням закінчення) терміну зберігання (придатності, реалізації), збутом неліквідних або низьколіквідних товарів, маркетинговою політикою.

При укладанні угод на реалізацію нафтопродуктів позивач відслідковує рівень звичайних цін і не допускає укладання угод за цінами, нижчими за звичайні. Як свідчить акт перевірки, відповідачем не виявлено фактів реалізації нафтопродуктів за цінами, нижчими за звичайні.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Діяльність позивача з придбання сирої нафти, переробки її на нафтоперобних підприємствах України та реалізації отриманих в результаті нафтопродуктів направлена на отримання доходу та є прибутковою. Відповідно до вимог Закону України № 283/97-ВР, така діяльність є господарською, а витрати, понесені для виробництва нафтопродуктів є валовими витратами виробництва та обігу.

Відповідачем не враховано, що технологічний процес переробки нафти передбачає виробництво ряду видів нафтопродуктів. При цьому внаслідок сезонних коливань рівня цін на окремі види нафтопродуктів (а також внаслідок коливань курсів валют) рівень звичайних цін на окремі види нафтопродуктів може встановлюватися нижче собівартості цього виду нафтопродуктів, при цьому за рахунок продажу інших видів нафтопродуктів господарська діяльність Позивача з переробки нафти залишається прибутковою.

Окрім того, як вбачається з постанови Окружного адміністративного суду м. Києва що залишена без змін постановою Вищого адміністративного суду України у справі № 6/31, в судовому засіданні при розгляді справи № 6/31 представник відповідача підтвердив про прибутковість вказаної операції по переробці нафтопродуктів в цілому.

Таким чином суд не погоджується з висновком відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ (в загальній сумі 10027553,25 грн) по податковим накладним постачальників та переробників нафти, а отже і висновок відповідача про необхідність зменшення податкового кредиту на суму 16192154,00 грн. суд вважає безпідставним.

До такого ж висновку з цього приводу дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України у справі № 6/31.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, проаналізувавши наявні матеріали справи, зокрема Акт перевірки позивача, суд погоджується з висновком відповідача щодо донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10314,00 грн. за порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, зважаючи на віднесення позивачем до податкового кредиту суми по обслуговуванню банкоматів, сплачених Кременчуцькій філії АКБ «Індустріалбанк».

Як видно з матеріалів справи, до складу податкового кредиту Філії «ПДМН»ВАТ «Укртранснафта»за ІІ півріччя 2007 року та за 1 квартал 2008 року віднесено нараховані (сплачені) суми ПДВ за обслуговування банкоматів Кременчуцької філії Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк»за майно, що використовується як складові елементи системи безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток «МТ-Карт»згідно договорів: № 3012-7/002-00/ІД/0500/10/-7 від 29.12.2006 року; № ГД/0500/37/07 від 14.09.2007 року у рамках зарплатного проекту працівників філії „ПДМН” ВАТ «Укртранснафта»; № 70 від 01.04.2002 року № ГД/0500/232/07 від 29.12.2007 року; № ГД/0500/231/07 від 29.12.2007 року у рамках зарплатного проекту працівників КРНУ філії «ПДМН»ВАТ «Укртранснафта».

В п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначено, якщо платник податку придбаває (виготовлює) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, плата за обслуговування банкоматів нарахована (сплачена) Банку за отримане від філії «ПДМН» ВАТ «Укртранснафта»та від КРНУ філії «ПДМН»ВАТ «Укртранснафта»в оренду обладнання, що використовується як складові елементи безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток «МТ-Карт», не повязана з господарською діяльністю підприємства, а є безпосередньою господарською діяльністю Кременчуцької філії Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк»при здійсненні обслуговування потреб клієнтів у готівці.

Отже, суд погоджується з висновком відповідача, що ВАТ «Укртранснафта»помилково відносила до податкового кредиту суми по обслуговуванню банкоматів сплачених Кременчуцькій філії АКБ «Індустріалбанк».

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно наведених норм, відповідач довів суду правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 03.08.2009 року № 0000924120/0 в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10314,00 грн. за порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зважаючи на віднесення позивачем до податкового кредиту суми по обслуговуванню банкоматів, сплачених Кременчуцькій філії АКБ «Індустріалбанк». Натомість як позивач в іншій частині заявлених позовних вимог обґрунтував їх правомірність, що також підтверджується допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи.

А відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У звязку з тим, що судом позов немайнового характеру задовольняється частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з державного бюджету в половинному розмірі від максимальної ставки судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 86, 71, 94, ст.ст. 158-163, ст. 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 03.08.2009 року № 0000924120/0 в частині суми податкового зобовязання 24277917 грн.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»судові витрати в сумі 1,70 грн. судового збору з державного бюджету України.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 19.09.2011 р.