Постанова № 19990381, 07.12.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 року 2а-4890/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Волощука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

19.04.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" (далі позивач або Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (далі відповідач або податковий орган) про визнання недійсними та скасування рішення «Про застосування штрафних(фінансових) санкцій» від 07.09.2010 № 0000082200 (05.10.2010 №0000092200) і податкового повідомлення-рішення від 24.12.2010 № 0000832300/2, які були прийняті відповідачем, а також визнання незаконними дій відповідача щодо визначення завищення позивачем відємного значення обєкта оподаткування на загальну суму 28548775, 00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 (головуючий суддя Панченко Н.Д.) вказані вище позовні вимоги позивача розєднано у самостійні провадження.

Так, позовні вимоги позивача про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення від 24.12.2010 № 0000832300/2 виділено в окреме провадження, зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду та присвоєно реєстраційний номер справи №2а-4890/11/1070, головуючим суддею в якій визначено Спиридонову В.О.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 відкрито провадження у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство вважає висновки відповідача, зроблені за результатами перевірки, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, порушують законні права позивача, не відповідають вимогам чинного законодавства України., а оскаржуване податкове повідомлення-рішення повинно бути визнане недійсним та скасованим з наступних підстав.

Позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 51949,77 грн. згідно з податковими накладними, які були проведені у перевірений період, а виписані постачальниками у минулому.

Також, позивач вважає неправомірним зниження податкового кредиту відповідачем на суму 64507,8 грн., оскільки правомірно включив до складу валових витрат підприємства вартість списаних зіпсованих матеріалів на суму 322539,00 грн., з яких 64507,8 грн. сума сплаченого податку на додану вартість за списані матеріали.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у звязку з наступним.

Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 51949,77 грн. на підставі податкових накладних, які були виписні постачальниками в попередньому звітному періоді, без наявності документального підтвердження запізнення отримання податкових накладних та підтвердження не включення підприємством до податкового кредиту сум ПДВ за вказаними податковими накладними у періоді, який був перевірений.

Також, представник відповідача вважає, що Товариство безпідставно не зменшило податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 64507,8 грн., оскільки протиправно включило до складу валових витрат підприємства вартість списаних зіпсованих матеріалів на суму 322539,00 грн. Так, у звязку з тим, що матеріали зіпсувалися, та за них грошової або іншої компенсації Товариство не отримає, то вказані матеріали вважаються використаними не в господарській діяльності.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" зареєстровано Бородянською районною державною адміністрацією 02.02.2006. На податковий облік державною податковою службою взято 06.02.2006 за №22. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15.02.2006 №13597873, видане ДПІ у Бородянському районі Київської області, індивідуальний податковий номер 338941210059.

За результатами проведеної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010 та на підставі наданих до перевірки документів відповідачем складено акт від 26.08.2010 №557/23-33894121 (далі Акт перевірки).

Не погоджуючись з даними та висновками, наведеними в Акті перевірки, Товариство подало до відповідача заперечення від 31.08.2010 №786. Відповідно до відповіді податкового органу від 03.09.2010 №773/10/23-035 зауваження Товариства до Акту перевірки враховані не були.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 №0000612300/0, яким збільшено суму податкового зобовязання платника на суму 1865722,5 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, Товариство звернулось до податкового органу з первинною скаргою від 16.09.2010 №821.

Рішенням від 05.10.2010 №860/10/25-003 відповідач у задоволенні скарги відмовив та залишив оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із результатами розгляду первинної скарги, позивач звернувся до ДПА у Київській області із повторною скаргою від 11.10.2010 №851.

За результатами розгляду повторної скарги Товариства ДПА у Київській області прийняло рішення від 24.12.2010 №2715/10/25-017/315-1295, яким частково задовольнила скаргу позивача та скасувала податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 №0000612300/0.

Як наслідок, відповідачем стосовно Товариства прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 24.12.2010 №0000832300/2 на суму 174687,00 грн., у т.ч. за основним зобовязанням по сплаті ПДВ 116458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 58229,00 грн., що становить 50% від суми донарахованого основного платежу згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-III.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом у звязку з наступними виявленими та зафіксованими в Акті перевірки обставинами, які, на думку відповідача, свідчать про порушення Товариством податкового законодавства.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що згідно з актом списання від 30.06.2009 №10 Товариством здійснено списання зіпсованих матеріалів (прокладки, гофролотки, плівка поліетиленова, вкладиші поліетиленові) на рахунок 947 «Нестачі і витрати від псування цінностей» на суму 322539,00 грн. Оскільки перевіркою встановлено списання матеріалів у звязку з їх псуванням та за них грошової або іншої компенсації позивач не отримає (відсутній факт продажу), то вказані матеріали вважають використаними не в господарській діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що Товариство протиправно завищило валові витрати за 2009 рік на суму 322539,00 грн.

Отже, податковий орган вважає, що в порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР) Товариством не здійснено зменшення податкового кредиту з ПДВ, тобто відсутнє коригування на вартість списаних матеріалів, які, відповідно, не використані в господарській діяльності, в червні 2009 року на суму 64508,00 грн. (20% - ставка податку від 322539,00 грн.).

Даного висновку відповідач дійшов, оскільки відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Крім цього, відповідач вважає, що на порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР Товариством неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 51949,77 грн. згідно з податковими накладними, які були виписані постачальниками у періоді з 01.01.2008 по 31.03.2009, який перевірений згідно з актом перевірки від 17.09.2009 №457/23-33894121, без наявності документального підтвердження запізнення отримання податкових накладних та підтвердження не включення підприємством до податкового кредиту сум ПДВ за вказаними податковими накладними у періоді, який був перевірений, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту всього у сумі 51949,77 грн.

Так, відповідач вважає, що відповідно до норм чинного законодавства до податкового кредиту за звітний період можуть включатися суми ПДВ на підставі виписаних податкових накладних в попередніх періодах, лише за наявності документального підтвердження факту запізнення надходження таких первинних документів до платника. Зокрема, такі податкові накладні повинні надсилатися до покупця поштовим листом, посилками, бандеролями з рекомендованим повідомленням про вручення.

В той же час, відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 2 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168-97-ВР у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). При цьому, податковий орган тлумачить вказану норму закону як обовязок Товариства подати скаргу. Отже, оскільки позивач до податкового органу з такою скаргою не звертався, то він не має права на включення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних за минулі періоди.

Також, судом встановлено, що відповідно до наданого позивачем переліку податкових накладних за попередні звітні періоди у перевіреному відповідачем періоді до реєстру отриманих та виданих податкових накладних Товариством включено податкові накладні, виписані постачальниками з 01.07.2008 по 31.03.2009, на загальну суму 51949,77 грн.

В той же час, відповідачем не надано суду доказів підтвердження включення позивачем зазначених податкових накладних до реєстру за минулі звітні періоди, зокрема, в яких вони виписані постачальниками.

Таким чином, загальна сума донарахованого відповідачем основного податкового зобовязання становить 116458,00 грн. (51949,77 грн. + 64508,00 грн.).

Оскільки предметом доказування у даній справі є встановлення правомірності прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то суд дійшов висновку про необхідність визначення правомірності чи протиправності включення до валових витрат Товариства за 2009 рік суми в розмірі 322539,00 грн. і, як наслідок, віднесення до податкового кредиту з ПДВ коштів у сумі 64508,00 грн., а також встановлення законності формування податкового кредиту позивачем у сумі 51949,77 грн. на підставі податкових накладних, виданих за попередні звітні періоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення, встановлені Законом № 168/97-ВР.

Щодо включення позивачем до складу податкового кредиту в перевіреному періоді коштів в сумі 51949,77 грн., то суд дійшов висновку про правомірність дій Товариства з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, законодавець не встановлює, що період виникнення права платника податку на податковий кредит та дата складання податкової накладної обовязково збігаються у часі.

В силу положень підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

З матеріалів справи вбачається та в судовому засіданні не заперечено, що відповідач не оспорює розмір суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем своїм контрагентам у попередніх звітних періодах, та що такі суми підтверджені належно оформленими податковими накладними.

Відповідно до вимог Закону № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту повязується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Позивач формував податковий кредит, включаючи до нього відповідні суми податку на додану вартість по мірі отримання податкових накладних від контрагентів, що узгоджується з нормами Закону.

Суд не бере до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови від надання податкових накладних, оскільки за змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не його обовязком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента від надання податкової накладної. В даному випадку, податкові накладні були складені контрагентами позивача, але отримані ним у інших звітних періодах від дати складання, що не зумовлює необхідність звернення платника податку до податкового органу з відповідними скаргами.

Закон № 168/97-ВР містить пряму заборону на включення до податкового кредиту витрат, пов`язаних зі сплатою податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи іншими документами, передбаченими підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7цього Закону.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та поставка товарів, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Крім того, Закон № 168/97-ВР не передбачає, що право платника податків на податковий кредит припиняється з підстав несвоєчасного отримання податкових накладних від продавців (постачальників) товарів, а лише забороняє його формування у звітному періоді, в якому такі податкові накладні відсутні.

Так, згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, тобто, належним чином оформленими податковими накладними.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозвязку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Суд, також, не бере до уваги посилання в Акті перевірки податкового органу, як на підставу правомірності прийнятого ним рішення (відсутність документального підтвердження затримки отриманих податкових накладних) на положення пункту 2 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладанням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою КМ України від 28.07.1997 №799, де вказано, що звіти розрахункові документи і декларації приймаються до відправлення листами (посилками, бандеролями) з оголошеною цінністю та з рекомендованим повідомленням про вручення.

Так, відповідно до пункту 1 вказаного порядку, на який посилається відповідач, цей Порядок визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тоді як стаття 4 зазначеного Закону визначає, порядок подання первинних документів, звітів тощо саме платником податку до податкового органу, а не від продавця до платника.

В той же час, відповідно до пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість» нарахування податкового кредиту з використанням податкової накладної, отриманої у попередніх звітних періодах, з порушенням вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого платника податку органами державної податкової служби.

Отже, твердження відповідача про те, що положення даного пункту містить обовязок платника при формуванні податкового кредиту у звітному періоді на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх податкових періодах, надати документальне підтвердження затримки отримання таких податкових накладних, не відповідає як змісту вказаних порядку та розпорядження, так і змісту Закону № 168/97-ВР.

Представник позивача пояснив суду, що зазначені податкові накладні були доставлені Товариству наручним.

Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо обовязковості отримання податкової накладної від контрагента поштою з рекомендованим повідомленням про вручення, з огляду на таке.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704.

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, податкові накладні відносяться до категорії первинних документів.

Водночас, жодних застережень або заборон щодо отримання (передачі) первинних документів за допомогою курєрської служби чи наручним дане Положення не містить.

В свою чергу, у листі ДПА України від 26.10.2010 № 22882/7/16-1517 «Щодо відображення у податкових деклараціях з ПДВ звітного періоду податкових накладних, які було виписано у попередніх періодах», зазначено, що податкові накладні, які відправляються продавцем поштою покупцю, повинні надсилатися поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення.

Суд дійшов висновку, що такий порядок направлення податкових накладних застосовується у разі направлення їх саме поштою. Проте, як зазначалось вище, обовязок направлення податкових накладних лише за допомогою поштового звязку у чинному законодавстві відсутній.

Тобто, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що податкові накладні, одержані із запізненням, включаються до реєстру отриманих податкових накладних того звітного періоду, в якому їх отримано, суми податкового кредиту по таких податкових накладних відображаються в загальній сумі податкового кредиту звітного податкового періоду.

Щодо законності включення до валових витрат Товариства за 2009 рік суми в розмірі 322539,00 грн. і, як наслідок, віднесення до податкового кредиту з ПДВ коштів у сумі 64508,00 грн., то суд вважає вказані дії правомірними у звязку з наступним.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, законодавець визначив, що умовою включення до валових витрат сум коштів у вартості товарів є придбання цих товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності для отримання доходу.

Судом встановлено, що відповідач вважає протиправним включення до складу валових витрат сум коштів, сплачених в ціні списаних зіпсованих товарів, оскільки останні не використано в господарській діяльності.

В той же час, суд зазначає, що псування товару з його подальшим списанням не є підставою для відмови у включенні витрат на їх придбання до складу валових витрат підприємства та підставою для коригування в сторону зменшення податкового кредиту на суму ПДВ, сплаченого в ціні такого товару.

Так, відповідно до пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР серед переліку витрат, які не включаються до валових витрат підприємства, відсутня така підстава як списання товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, списані зіпсовані товари (прокладки, гофролотки, плівка поліетиленова, вкладиші поліетиленові) Товариство придбавало з метою їх використання саме у власній господарській діяльності, оскілки продукція, яка виготовляється Товариством скловироби, пакується за допомогою вказаних вище матеріалів. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

У звязку з викладеним, суд вважає помилковим висновок податкового органу стосовно того, що у податковому обліку до витрат, повязаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані лише для отримання доходу, і що позивачем завищено показники у рядку 04.2 Декларації «убуток балансової вартості запасів» всього у сумі 322539,00 грн., чим завищено валові витрати підприємства за 2009 рік на вказану суму.

Оскільки чинним на момент виникнення спірних відносин законодавством прямо не визначено чи включається до складу витрат вартість списаних зіпсованих матеріалів, а відповідачем прийнято рішення не на користь платника податків, то суд вважає, що податковим органом порушено задекларований Податковим кодексом України принцип презумпції правомірності дій платника податків.

Так, відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, заслухавши позиції та аргументи представників сторін, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.05.2011 №0000062301 відповідачем суду доведена, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, заслухавши позиції та аргументи представників сторін, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення від 24.12.2010 № 0000832300/2 відповідачем суду не доведена, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та достатність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70 - 72, 86, 159 - 163, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 грудня 2010 року № 0000832300/2, прийняте Державною податковою інспекцією у Бородянському районі Київської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" судовий збір у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Постанова у повному обсязі виготовлена 12 грудня 2011 року.