Постанова № 19990368, 05.12.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2011 року 2а-4672/11/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О.,

представника позивача Рубан Л.П.,

представника відповідача Заріцького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомпублічного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області провизнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001042353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 119695 грн.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги. Зокрема, у заяві про уточнення позовних вимог від 31.10.2011, представник позивача просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001042353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 37368,00 грн.

В основу визначення податкового зобовязання на підставі вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом покладено висновки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених товариству з обмеженою відповідальністю “Агровідродження-СП” у складі ціни придбаного товару (насіння соняшнику). За твердженнями посадових осіб податкового органу, господарські операції позивача з придбання товару є нікчемними і такими, що порушують встановлений публічний порядок, оскільки постачальник товару ТОВ “Агровідродження-СП” придбало товари в ПП «Алтіма»на підставі угод, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а укладені виключено з метою незаконного отримання податкових вигід, тому суперечать інтересам держави і суспільства і є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах, правомірно і правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції з поставки товарів між ним і ТОВ “Агровідродження-СП” мали реальний характер, це підтверджується документально: рахунками на оплату товарів; банківськими виписками про оплату товару, видатковими накладними на товар; товарно-транспортними накладними; журналом реєстрації зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, книгою кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, бухгалтерськими звітами; податковими накладними тощо.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1996, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 29.06.1997 (свідоцтво № 100336694).

У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 (акт перевірки від 06.09.2011 №328/23-011/00951770).

Під час перевірки були використані матеріали перевірок ТОВ “Агровідродження-СП” та дані компютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, у тому числі системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 37368,00 грн.

Вказані порушення повязуються з придбанням позивачем у товариства ТОВ “Агровідродження-СП” товару (насіння соняшнику) у грудні 2010 та січні 2011 року.

На думку посадових осіб Кіровоградської ОДПІ, ТОВ “Агровідродження-СП” не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару, оскільки за даними Кіровоградської ОДПІ, одержаними під час перевірки цієї юридичної особи (акт Кіровоградської ОДПІ від 06.06.2011 №41/22-00/37096788), цей контрагент позивача придбавав у ПП «Алтіма»насіння соняшнику та продавав його позивачу та іншим контрагентам ТОВ «Карнел-Трейд», ДП «Санрейд»без мети реального настання правових наслідків, тобто за нікчемними правочинами.

Як зазначено у акті перевірки від 06.06.2011 №41/22-00/37096788, складеному посадовими особами Кіровоградської ОДПІ у ПП «Алтіма»з різних причин (відсутність трудових ресурсів та основних фондів, виробничого обладнання, відсутність окремих первинних господарських документів, які підтверджують переміщення товару від постачальника до покупця, розбіжності у податковій звітності тощо), не мали фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару на користь ТОВ «Агровідродження-СП».

З наведених фактів посадовими особами Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції зроблено висновок про те, що діяльність ТОВ “Агровідродження-СП” була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, а угоди на поставку товару, що укладені між ним і ПП «Алтіма», суперечать інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Враховуючи наведені обставини, слідкуючи за ланцюгом постачання, посадові особи Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області, у свою чергу, також зробили висновок про нікчемність усіх угод з поставки насіння соняшнику, що були укладені між ТОВ “Агровідродження-СП” і ПАТ "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів".

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001042353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 37368,00 грн.

Під час судового розгляду судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “Агровідродження-СП” є юридичною особою, що зареєстрована 11.05.2010 Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.05.2010 за №9939, станом на 12.05.2011 перебуває на обліку в Кіровоградській обєднаній державній податковій інспекції. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.08.2010 №100291709, є платником податку на додану вартість з 01.08.2010.

Згідно з банківськими виписками позивач впродовж грудня 2010 року та січня 2011 року в оплату за поставлений товар перерахував на рахунок ТОВ “Агровідродження-СП” кошти на загальну суму 395279,91 грн.,у тому числі й суми податку на додану вартість у складі ціни придбання товару.

Поставка і транспортування товарів здійснювалась за рахунок ТОВ “Агровідродження-СП” на склади позивача, що розташовані у м. Миронівка за місцезнаходженням позивача, факт поставки товару оформлювався видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами позивача та постачальника.

Згідно з копіями видаткових накладних, досліджених у судовому засіданні, ТОВ “Агровідродження-СП” поставило товар (насіння соняшику) на загальну суму 395279,91 грн.

Факт поставки товару також підтверджується дослідженими у судому засіданні копіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств, постачальника ТОВ “Агровідродження-СП” та позивача, журналом зважування вантажів на автомобільних вагах, накладними на внутрішнє переміщення сировини (насіння соняшнику) зі складу позивача у виробництво.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ “Агровідродження-СП” чотири податкові накладні на загальну суму 303225, 95 грн., у тому числі ПДВ 50537,66 грн., що відображено у переліку отриманих податкових накладних.

З даних акта перевірки, розрахунку розміру податкових зобовязань, визначених на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а також пояснень представників сторін судом встановлено, що позивач включив у грудні 2010 року та січні 2011 року до складу податкового кредиту та заявив до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість кошти у розмірі 37368,00, що підтверджені податковими накладними.

Відносно вказаних сум податку на додану вартість, що були включені до складу податкового кредиту та заявлені до бюджетного відшкодування, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення.

Вважаючи дане податкове повідомлення-рішення протиправним та нечинним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України “Про податок на додану вартість” (у редакції, що діяла до 01.01.2011), “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(у редакції, що діяла до 01.01.2011), Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР, на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР; на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР під валовими витратами виробництва та обігу (далі валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР .

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у звязку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Як убачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі первинні фінансово-господарські документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів»понесло реальні витрати на оплату товару ТОВ “Агровідродження-СП”. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується податковими накладними, банківськими виписками ТОВ “Агровідродження-СП”.

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку, що витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість є фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(надалі - Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до частни першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Під час судового розгляду встановлено, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ “Агровідродження-СП” було зареєстроване як платник податку на додану вартість, та на момент здійснення господарської операції було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

Крім того, суд звертає увагу, що норми Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку інших осіб та сплати контрагентами податку до бюджету.

Це означає, що невиконання контрагентом позивача податкових зобовязань зі сплати податку до бюджету, тягне за собою відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи-контрагента. Дана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Відносно твердження відповідача про нікчемність та (або) фіктивність зазначених правочинів, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина перша статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча податковим органом і використано в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», однак, відповідач не звернув уваги на те, що згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ у Миронівському районі Київської області, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині першій статті 219 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині першій статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини другої статті 221 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Відповідно до частини 1 статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з частиною 2 статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд зазначає, що відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Посилання відповідача на те, що у ТОВ “Агровідродження-СП” відсутні власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, які цей субєкт господарювання міг би використовувати для здійснення фінансово-господарської діяльності, суд не приймає до уваги, оскільки це не може бути підставою для визнання правочинів між ТОВ “Агровідродження-СП” та позивачем такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

За таких обставин висновки податкового органу про те, що позивачем порушено вимоги підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, у розмірі 37368,00 грн; частини 1, 5 статті 203, пункту 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, є помилковим, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення податкового законодавства, передбачена підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Інших доказів та заперечень, ніж ті, що наведені в акті перевірки та у запереченнях на позовну заяву, відповідач не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, проте, вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 №0001042353.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Постанова у повному обсязі виготовлена 08 грудня 2011 року.