Постанова № 19986429, 13.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2011 р. Справа № 5023/5697/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Казаковій О.І.

за участю представників сторін:

позивача –Личковаха М.Ю.

третя особа на стороні позивача - Дорофеєва Л.М.

відповідача - Григор'єв І.В.,

третя особа на стороні відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів", м. Харків (вх. № 4478 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2011 року по справі № 5023/5697/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Чопська митниця м. Чоп

до відповідача Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" м. Львів

про стягнення 237534,96 грн. -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просив суд стягнути з відповідача - Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця", м. Харків, на свою користь 237534,96 грн., які були списані відповідачем з особистого рахунку позивача, а також витрати по сплаті держмита та - на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сальнікова Г.І., суддя Смірнова О.В., суддя Жиляєв Є.М.) від 16.09.2011 р. по справі № 5023/5697/11 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на безпідставність заявлених позивачем позовних вимог і т. ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд без посилання на норми закону, безпідставно та всупереч відповідним положенням Митного кодексу зробив висновок про те, що митній контроль є складовою митного оформлення, тобто є митним оформленням.

Крім того суд, на думку позивача, безпідставно проігнорував факт відсутності його вини в простої вагонів, за що відповідачем і були списані з рахунку позивача спірні грошові кошти. Позивач зазначає, що тим самим суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 119, 129 Статуту залізниць та дійшов неправильного висновку про неможливість застосування ст. 121 Статуту залізниць, який дозволяє застосувати звільнення від плати за користування вагонами за відсутності вини і т. ін.

В письмових поясненнях по справі позивач також зазначає, що господарський суд в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначив, що митний контроль є складовою митного оформлення, зазначаючи, що зазначене спростовується визначеннями, які містить Митний кодекс України.

Позивач зазначає, що спірні вагони митницею були затримані у зв’язку з митним контролем, а митне оформлення товару який ввозився позивачем відбулося відповідно до вимог чинного законодавства України у митному органі, у зоні діяльності якого розташований апелянт, а саме в Харківській обласній митниці, про що свідчать відповідні винтажо-митні декларації.

Присутній в судовому засіданні представник позивача, з посиланням на доводи, викладені у апеляційній скарзі, просить суд скасувати оскаржуване рішення та задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду обставинам справи та вимога чинного законодавства України.

Зокрема відповідач зазначає, що затримання вагонів, яке пов’язано з митним контролем, не відноситься до підстав, передбачених ст. 121 Статуту залізниць України та які можуть звільнити від сплати за користування вагонами і т. ін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у письмових поясненнях зазначає, що з урахуванням наявної у митниці інформації про порушення 21.12.10 р. Київською регіональною митницею по факту контрабанди в Україну товару “поліетилен НХР 4810Н” кримінальної справи, у митниці виникли об'єктивні фактичні підстави для проведення перевірки законності зовнішньоекономічної операції, контрагентом по якій виступив позивач. Для реалізації зазначеного, митний контроль та оформлення пропуску товарів на митну територію України, які слідували, в тому числі й на адресу позивача, керуючись ст. ст. 11, 40, 41, 42, 55, 64, 75 та 139 Митного кодексу України, р. З та 7 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами і працівників залізниць України, затвердженої наказом Держмитслужби України і Мінтрансу та зв'язку України від 18.09.08 № 1019/1143, третьою особою призупинено та розпочато перевірку. У ході перевірки, було оглянуто та зважено вантажі, відібрано зразки товару та проведене його лабораторне дослідження, надіслано низку запитів щодо обставин здійснення зовнішньоекономічної операції, та ін. 19.02.2011 року, з урахуванням зібраних матеріалів, з метою уникнення довготривалої затримки вагонів з вантажем було прийняте рішення про пропуск вагонів через митний кордон України, після чого вони були направлені до митниці призначення, для здійснення митного контролю та оформлення у митний режим імпорт (випуск товарів у вільний обіг). Протоколи про порушення митних правил де б предметами правопорушення був вантаж, що слідував у вагонах № № 22937825, 23506009, 23677834, 23609308, 23957814, 23988116, 23912330, 24259327, 24330185, 24535031, 26243592 Чопською митницею не запроваджувались. Митниця зазначає, що діяла на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і т. ін.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судовому засіданні даний відзив підтримав.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання свого представника не направила, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу не надала.

Враховуючи факт належного повідомлення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за відсутності представника останньої.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення, оцінивши надані суду докази та доводи, встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 17.07.10 р. між позивачем та фірмою "Arcadium Alliance LLP" укладено контракт № 17/07-10, предметом якого є отримання у власність позивача від зазначеної фірми товару (поліетилен в гранулах), який завозився на територію України залізничним транспортом з Республіки Угорщина.

14.07.10 р. між позивачем та ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" укладено договір № 210 ТЕ про транспортне-експедиційне обслуговування вантажів, відповідно до умов якого ДП "УДЦТС "Ліски" взяло на себе зобов'язання виступати платником залізничного тарифу, додаткових зборів, інших платежів, при перевезенні вантажів по території України, країн СНД та інших держав. Оплата за послуги з перевезення залізничним транспортом сплачується підприємством через свого експедитора, ДП "УДЦТС "Ліски" в особі філії "УДЦТС "Ліски" на Південній залізниці, на користь залізниці.

Разом з тим, матеріали справи також свідчать про те, що відповідно до п.2.1, 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів між відповідачем та ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" 29.12.10 р. укладено договір № 0156/1 про організацію та здійсненням експортно-імпортних і внутрішніх перевезень вантажів по території України.

Відповідачем відкрито рахунок на ім'я експедитора з кодом 7723261, для оплати послуг з перевезення.

Відповідно до п. 2.2.8 договору експедитор, у даному випадку ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", зобов'язався відшкодовувати витрати пов'язані із затримкою вагонів по незалежним від залізниць України обставинами, на підставі документів, що додаються станціями до перевізних документів, у тому числі плату за користування вагонами в зв'язку з закриттям коду, при наявності вини "Експедитора".

Відповідач в березні 2011 року в односторонньому порядку через експедитора списав з рахунку позивача грошові кошти в розмірі 237534,96 грн. за простій вагонів в якості оплати за користування контейнерами та зберігання вантажу, який був затриманий Чопською митницею для догляду та зважування вагонів №№ 22937825, 23506009, 23677834, 23609308, 23957814, 23988116, 23912330, 24259327, 24330185, 24535031, 26243592.

Позивач не погоджується із тим, що відповідачем в односторонньому порядку було списано грошові кошти в розмірі 237534,96 грн. в якості плати за простій вищезазначених вагонів, посилаючись на те, що для застосування ст.119 Статуту залізниць України та для застосування такої міри відповідальності, як сплата за простій вагонів, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини. В даному випадку, на думку позивача, затримка вагонів здійснена за відсутності вини вантажовідправника чи вантажоодержувача, згідно з заявками митного посту "Чоп-залізничний", поданими на підставі ст. 139 Митного кодексу України. Проведені Чопською митницею процедури митного контролю, за затримку вагонів, під час яких, відповідно до Статуту залізниць України, не передбачено стягнення плати з вантажовідправника чи вантажоодержувача. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що в результаті митного контролю з боку митного органу не було виявлено будь-яких порушень, у зв'язку з чим, на думку позивача, правових підстав для списання з його особового рахунку грошових коштів у відповідача не було.

Відповідач та третя особа на стороні позивача зазначають, що затримка вагонів мала місце з урахуванням наявної у митниці інформації про порушення 21.12.10 р. Київською регіональною митницею по факту контрабанди в Україну товару “поліетилен НХР 4810Н” кримінальної справи, у зв’язку з чим, у митниці виникли об'єктивні фактичні підстави для проведення перевірки законності зовнішньоекономічної операції, контрагентом по якій виступив позивач. Для реалізації зазначеного, митний контроль та оформлення пропуску товарів на митну територію України, які слідували, в тому числі й на адресу позивача, керуючись ст. ст. 11, 40, 41, 42, 55, 64, 75 та 139 Митного кодексу України, р. З та 7 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами і працівників залізниць України, затвердженої наказом Держмитслужби України і Мінтрансу та зв'язку України від 18.09.08 № 1019/1143, третьою особою призупинено та розпочато перевірку. У ході перевірки, було оглянуто та зважено вантажі, відібрано зразки товару та проведене його лабораторне дослідження, надіслано низку запитів щодо обставин здійснення зовнішньоекономічної операції, та ін. 19.02.2011 року, з врахуванням зібраних матеріалів, з метою уникнення довготривалої затримки вагонів з вантажем було прийняте рішення про пропуск вагонів через митний кордон України, після чого вони були направлені до митниці призначення, для здійснення митного контролю та оформлення у митний режим імпорт (випуск товарів у вільний обіг). Протоколи про порушення митних правил де б предметами правопорушення був вантаж, що слідував у вагонах № № 22937825, 23506009, 23677834, 23609308, 23957814, 23988116, 23912330, 24259327, 24330185, 24535031, 26243592 Чопською митницею не складалися. Митниця зазначає, що діяла на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Залізниця зазначає, що грошові кошти за користування вагонами та послуг із зберігання вантажу на загальну суму 237534,96 грн., з урахуванням ПДВ, були списані відповідачем з рахунку ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" на підставі договору № 0156/1 від 29.12.10 р., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що затримка вагонів, яка пов'язана з митним контролем, не відноситься до підстав, передбачених у статті 121 Статуту та п.16 Правил, за наявності яких, вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом пунктів 119, 120 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, вантажовідправники вносять плату за користування вагонами і контейнерами залізниці, у тому числі у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням чи недоданням до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших адміністративних правил або неналежне їх оформлення.

Відповідно до п. 2.1 Правил розрахунків за перевезення вантажів - розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг. Згідно з п. 2.3 зазначених Правил - розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору. Згідно з договором залізниця відкриває особовий рахунок кожному відправнику (одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.

Як вже було зазначено вище, зазначений договір за № 0156/1 укладено між відповідачем та ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" 29.12.10 р., який регулює взаємовідносини "Сторін", пов'язані з організацією та здійсненням експортно-імпортних і внутрішніх перевезень вантажів по території України.

Відповідачем відкрито рахунок на ім'я експедитора з кодом 7723261, для оплати послуг з перевезення.

Господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення зазначаючи, що митне оформлення є обов'язковою складовою митного контролю при цьому не звернув уваги на те, що відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 72 Митного кодексу України - митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Тобто, поняття «митний контроль»та «митне оформлення»не є тотожними, на чому наполягав суд в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до п. 6 Порядку визначення місця здійснення митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються резидентами та нерезидентами через митний кордон України, (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 року № 584), товари, що ввозяться в Україну резидентами ... підлягають митному оформленню митним органом, в зоні діяльності якого розташовані ці резиденти.

У п. 2 надається визначення: «термін "розташування резидента" у цьому Порядку означає ... місцезнаходження юридичної особи (адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені)».

Натомість, у листах Державної митної служби України від 22.02.2011 року вих. № 11/7-10.10/298; Чопської митниці від 24.02.2011 року № 7/27-1932 вказується, що вагони з товаром (поліетиленом), що належав ТОВ «Дім полімерів»було затримано Чопською митницею у зв'язку з проведенням митного контролю, (а не митного оформлення).

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, митне оформлення товару, який ввозився ТОВ «Дім Полімерів»(місцезнаходження: вул. Чернишевська, 13, м. Харків, 61057) відбулося відповідно до положень чинного законодавства - у митному органі, у зоні діяльності якої розташований позивач, а саме у Харківській обласній митниці, про що свідчать вантажно-митні декларації: № 807070006/2011/470613 від 25.05.2011 року, № 807070006/2011/470615 від 25.02.2011 року. № 807070006/2011/423302 від 06.03.2011 року. Крім того, відсутність протоколу, складеного Чопською митницею, свідчить про відсутність порушення митних правил з боку позивача.

Відповідно до статті 139 Митного кодексу України, у зонах митного контролю пунктів пропуску залізничного транспорту на державному кордоні України здійснюються перевірка документів, огляд залізничного рухомого складу, а також інші митні процедури, передбачені цим Кодексом.

Розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за свій рахунок.

У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів), щодо яких є потреба проведення митного огляду (переогляду), посадова особа митниці призначення здійснює необхідні митні процедури відповідно до законодавства України. Митниці мають право проводити вибірковий митний огляд транспортних засобів і товарів (вантажів), що переміщуються через митний кордон України, з метою перевірки відповідності даних про товар (вантаж), зазначених у перевізних та супровідних документах, фактичним даним або за наявності достатніх підстав уважати, що транспортні засоби й товари (вантажі) переміщуються через митний кордон України з порушенням митних правил (пункти 4.10., 7.1. Інструкції.)

Відповідно до пункту 1.4. Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України, затвердженої Наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України від 18 вересня 2008 року N 1019/1143 (далі –Інструкція), акт загальної форми - документ, що засвідчує факт затримки вагонів та її причину.

Пунктом 12 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що загальний час, за який вноситься вантажовласником плата візниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Проте, в даному випадку затримка вагонів сталася не з вини позивача, митні органи не виявили жодних порушень при догляді та зважуванні вантажу, митне оформлення відбулося до відправки вантажу, а тому відсутні підстави для проведення позивачем оплат, передбачених пунктами 119, 120 Статуту залізниць, як про це зазначив господарський суд в оскаржуваному рішенні. Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, (постанові від 15.03.2011 р. у справі № 48/492, та ін.).

Зазначене свідчить про безпідставність дій відповідача щодо списання з розрахункового рахунку позивача грошових коштів в сумі 237534,96 грн.

Посилання відповідача на те, що затримка вагонів, пов'язана з митним контролем, не відноситься до підстав, передбачених у статті 121 Статуту та п. 16 Правил, за наявності яких, вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами колегія суддів вважає безпідставними та такими, що побудовані на вільному тлумаченні окремих положень вказаних нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом, відпала. Пункт 3 частини 2 цієї статті встановлює, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком, події.

Таким чином, позивач мас право вимагати повернення плати за простій вагонів як повернення безпідставно списаних з рахунку позивача грошів.

За таких обставин, рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, з прийняттям судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 237534,96 грн., які були безпідставно списані відповідачем з особистого рахунку позивача.

З урахуванням вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 236 грн. судових витрат, 2375,35 грн. державного мита та 1187,68 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2011 року по справі № 5023/5697/11 скасувати, та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Стягнути з Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" (адреса: м. Харків, вул. Червоноармійська, буд. № 7; код 01072609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів" (адреса: м. Харків, вул. Чернишевські, буд. № 13; код 36989357) 237534,96 грн. платежів, 236 грн. судових витрат, 2375,35 грн. державного мита та 1187,68 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 12.12.2011 р.