Рішення № 19982965, 10.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2011 року справа № 5020-1287/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, б.5, м. Севастополь, 99011)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 94169,27 грн., розірвання договору оренди та повернення приміщення,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідача ОСОБА_3, довіреність б/н від 20.10.2011;

СУТЬ СПОРУ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 94169,27 грн., з яких: 15263,23 грн. заборгованість по орендній платі, 523,54 грн. пеня, 1000,50 грн. 30% річних, 77382,00 грн. штраф, розірвання договору оренди та повернення приміщення.

Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 в частині своєчасного внесення орендної плати. Позивач зазначає, що у відповідача за період з лютого 2011 року по липень 2011 року утворилася заборгованість по орендній платі у сумі 15263,23 грн., на яку нараховані пеня у розмірі 523,54 грн., 30% річних у розмірі 1000,50 грн. та застосований штраф у розмірі 77382,00 грн.

Крім того, позивач, посилаючись на статтю 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та статтю 651 Цивільного кодексу України, просить суд розірвати договір оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 та зобовязати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути орендовані приміщення.

У своїх поясненнях по суті спору позивач зазначив, що просить зобовязати відповідача повернути орендовані приміщення шляхом їх звільнення (арк. с. 48-49).

Ухвалою від 19.08.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою від 10.11.2011 в частині стягнення основного боргу за договором оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 у розмірі 15263,23 грн., пені у розмірі 523,54 грн. та 30% річних у розмірі 1000,50 грн., провадження у справі припинено в порядку пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір про стягнення вказаних сум врегульовано сторонами шляхом оплати зазначеної заборгованості, предмет спору відсутній.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні подав заяву, в якій зазначив, що в процесі розгляду справи погасив заборгованість по орендній платі, пені та 30% річних в повному обсязі, просить суд зменшити розмір штрафу, в позові у частині розірвання договору оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 відмовити, а також розстрочити виконання рішення суду на 3 місяці.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк вирішення спору продовжувався судом в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторін.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №115-09 (далі Договір), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно: в житловому будинку літ. «А»вбудовані нежитлові приміщення у цокольному поверху: V (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7), загальною площею 121,80 кв.м, з двома входами та двома ганками, розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. Адмірала Макарова, буд. 31, яке знаходиться на балансі РЕП-2 (далі обєкт оренди). Обєкт оренди буде використовуватися під розміщення магазину непродтоварів і продтоварів (з підакцизною групою).

Згідно з пунктом 3.1 Договору розмір орендної плати визначений відповідно з Методикою, затвердженою Рішенням сесії Севастопольської міської ради №1617 від 13.03.2007 і складає 25794,00 грн. на рік.

Пунктом 3.2 передбачено, що з лютого 2010 року орендна плата складає 2288,37 грн. (без урахування ПДВ) за місяць оренди з урахуванням індексів інфляції станом на лютий 2010 року і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 3.3 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коректування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Пунктом 4.4.3. Договору встановлено, що Орендар зобовязується своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з використанням обєкта оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Строк дії Договору встановлений до 07.10.2014 (пункт 7.1 Договору).

Договір посвідчений нотаріально, вчинена державна реєстрація правочину.

26.02.2009 між сторонами підписаний акт прийому-передачі орендованого майна (а.с.15).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Відповідач в процесі розгляду справи погасив заборгованість по орендній платі, пені та 30% річних у повному обсязі.

Оскільки відповідач погасив заборгованість по орендній платі, пені, 30% річних вже після звернення позивача до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача штраф за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 77382,00 грн.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, пунктом 8.7 Договору сторони встановили, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитків штраф в сумі, що дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Представником відповідача було заявлене клопотання про зменшення розміру штрафу до розміру заборгованості з орендної плати, яка існувала на день звернення позивача до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні залишив розгляд питання щодо зменшення розміру штрафу на розсуд суду.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

У пункті 17 листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» від 14.12.2007 № 01-8/973 зазначено, що норма пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 3.9.2 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.1997 №02-5/289, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи те, що відповідачем в процесі розгляду справи була погашена основна заборгованість, пеня та 30% річних в повному обсязі, а також беручи до уваги той факт, що розмір штрафу, заявлений позивачем, значно перевищує розмір основної заборгованості відповідача, суд вважає можливим зменшити розмір штрафу до розміру заборгованості з орендної плати, яка існувала на день звернення позивача до суду з даним позовом, та складала 15263,23 грн.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем обовязків щодо оплати за користування орендованим майном протягом тривалого часу, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 та зобовязати відповідача повернути орендоване майно шляхом його звільнення.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги в частині розірвання договору оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 та зобовязання повернути орендовані приміщення шляхом їх звільнення такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Частинами першою та третьою статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Проте, відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору (постанова Верховного Суду України від 01.12.2009 N 50/101-08).

Дана правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду від 15.01.2010 №01-08/12 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)».

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Підставою для розірвання договору оренди позивач зазначає несплату відповідачем орендної плати з лютого 2011 року по липень 2011 року. При цьому, інших підстав для розірвання договору позивач не заявляє.

Відповідно до статті 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Таким чином, оскільки вказаний перелік підстав для розірвання договору найму є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, суд дійшов висновку, що невнесення орендарем орендної плати не може бути підставою для розірвання договору найму.

В той же час, слід зазначити, що несплата орендної плати протягом певного періоду, в силу статті 782 Цивільного кодексу України, може бути підставою для відмови наймодавця від договору найму.

Так, згідно зі статтею 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, невиконання умов договору щодо внесення орендних платежів не може бути підставою для його розірвання в судовому порядку. Посилання позивача на частину другу статті 651 Цивільного кодексу України, як на підставу розірвання в судовому порядку договору у зв'язку з несплатою орендних платежів, є також необґрунтованим, оскільки частина третя цієї статті так само як і стаття 782 ЦК України встановлює для таких випадків право наймодавця на відмову від договору найму. Проте, за наявності факту несплати відповідачем орендної плати у період з лютого 2011 року по липень 2011 року, тобто у термін понад три місяці, позивач таким правом не скористався.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанови від 10.04.2008 у справі № 40/362-07, від 17.06.2008 у справі № 17/214-3974, від 10.08.2011 у справі №5002-5/187-2011).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору оренди нерухомого майна №115-09 від 26.02.2010 та зобовязання повернути орендоване майно шляхом його звільнення задоволенню не підлягають.

В ході судового розгляду відповідач звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду на три місяці.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з положеннями статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У підпункті 1.2. Розяснень президії Вищого господарського суду України від 12.09.1996 N02-5/333„Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до пункту 2 цих Розяснень підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував щодо розстрочення виконання рішення суду.

Оскільки відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували його незадовільний фінансовий стан, та доказів, що підтверджують наявність виняткового випадку, який ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, суд вважає, що заява про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 49, 8285, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м.Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 25750044, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) штраф у розмірі 15263,23 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м.Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044, р/р 37188003000416 в ДУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509) витрати по сплаті державного мита в сумі 941,69 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.О.Єфременко

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 15.11.2011