Рішення № 19982966, 15.11.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2011 року справа № 5020-1357/2011 За позовом публічного акціонерного товариства “Севастопольстрой”

(99008, м. Севастополь, вул. М. Музики 78-А)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі

(99008, м. Севастополь, пл. Повсталих 6)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна

Суддя Плієва Н.Г.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1., довіреність б/н від 17.05.2011

відповідача - не зявився

третьої особи не зявився

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство “Севастопольстрой” звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 29.01.2008 до договору оренди нерухомого майна № 514 від 27.12.2006.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, при підписанні додаткової угоди № 2 у відповідача були відсутні повноваження на розпорядження приміщеннями, розташованими у будинку № 50 по вул. М.Музики в м. Севастополі, оскільки на час підписання спірної угоди вказаний житловий будинок вже був переданий у комунальну власність міста Севастополя.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 02.09.2011 позовну заяву прийнято до розгляду, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 16.09.2011.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи не одноразово відкладався.

Ухвалою суду від 27.10.2011 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи було продовжено на 15 днів - до 15.11.2011 та відкладено розгляд справи на 14.11.2011.

У судовому засіданні 14.11.2011 було оголошено перерву до 15.11.2011.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові, наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача та 3-ої особи у судове засідання 15.11.2011 не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідача надав відзив на позов. У судовому засіданні 14.11.2011 представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважає, що на час підписання спірної додаткової угоди Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі мало законні підстави на підписання цієї додаткової угоди.

Представник 3-ої особи у судовому засіданні 14.11.2011 також заперечував проти задоволення позовних вимог, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням того, що всіма учасниками судового процесу були надані пояснення у справі, матеріали справи містять достатньо доказів, які характеризують правовідносини сторін суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності не зявишихся осіб на підставі наявних в ній доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, оглянувши матеріали справи № 5020-7/165, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі статутними документами позивача публічне акціонерне товариство “Севастопольстрой” являється правонаступником закритого акціонерного товариства “Севатопольстрой”(а.с.26).

27 грудня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі і закритим акціонерним товариством "Севастопольстрой" був укладений договір № 514 оренди нерухомого майна (а.с.8).

Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі передало, а закрите акціонерне товариство "Севастопольстрой" прийняло у строкове платне користування державне нерухоме майно вбудовані нежитлові приміщення (надалі - майно) площею 292,3 кв. м, розташовані за адресою: вул. М. Музики, 50, на 1 поверсі житлового будинку, який перебуває на балансі Державного підприємства „Житлово-комунального комплексу” закритого акціонерного товариства "Севастопольстрой", надалі балансоутримувач, вартість якого визначена згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості вбудованих приміщень (літ. 1-1:1-16, 1-18:1-23) і складає за експертною оцінкою 703200,00 грн без податку на додану вартість.

Строк дії договору був визначений у 364 дні та договір діяв з 27 грудня 2006 року по 26 грудня 2007 року включно (п. 10.1. договору).

Актом прийому-передачі орендованого майна від 27 грудня 2006 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі нежитлові приміщення по вул. М. Музики, 50 в м. Севастополі, що є предметом договору оренди, були передані закритому акціонерному товариству "Севастопольстрой". (а.с.18 т.1).

Додатковою угодою №1 від 05 лютого 2007 року та додатковою угодою № 2 від 29 січня 2008 року строк дії договору оренди нерухомого майна було продовжено до 26 грудня 2010 року включно та змінено розмір орендної плати.

06.09.2005 Севастопольською міською Радою було прийнято рішення № 3706 “Про дачу згоди на прийом у комунальну власність територіальної громади міста Севастополя відомчого житла і інженерних мереж ДП ЖКК ЗАТ “Севастопольстрой”.

На підставі зазначеного рішення виконуючим обовязки голови Севастопольської міської державної адміністрації 12.10.2005 було прийнято розпорядження № 1333р “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади м. Севастополя житлового фонду і інженерних мереж ДП ЖКК ЗАТ “Севастопольстрой” згідно з яким до комунальної власності територіальної громади прийнято, зокрема, житловий будинок № 50 по вул. М. Музики в м. Севастополі.

Представник позивача вважає, що з часу затвердження акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність Головою Севастопольської міської державної адміністрації - 22.08.2007 - житловий будинок вважається переданим у комунальну власність, а тому 29.01.2008 додаткова угода № 2 до договору оренди підписана відповідачем з перевищенням повноважень. В той же час позивач зазначає, що актом приймання-передачі від 07.09.2007 обєкт нерухомого майна, що є предметом договору оренди, повернений позивачем балансоутримувачу та з цього часу це майно не фактично не перебуває в користуванні позивача. Проте наявність додаткової угоди породжує обовязок позивача сплачувати орендну плату, чим порушуються його права. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Представники відповідача та 3-ої особи вважають, що оскільки членом приймальної комісії Нестеровою І.М. акт приймання-передачі будинку № 50 по вул. М. Музики було підписано лише 30.01.2008, отже саме цю дату слід вважати часом передачі майна до комунальної власності.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням у відповідності до положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог з наступних підстав.

Порядок передачі обєктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад визначений Законом України “Про передачу обєктів права державної та комунальної власності”.

Згідно пунктом 5 статті 7 названого Закону єдиним документом, що підтверджує факт передачі житла, є акт приймання-передачі встановленої форми.

У судовому засіданні сторони підтвердили, що житловий будинок по вул. М.Музики 50 переданий у комунальну власність на підставі акту приймання передачі відомчого жилого фонду в комунальну власність, який затверджений Головою міської державної адміністрації 22.08.2007. Зазначений акт не скасовувася та іншого документу у підтвердеження будинку до комунальної власності не існує.

Судом було оглянуто оригінал акту-приймання-передачі житлового будинку № 50 по вул. М. Музики в м. Севастополі, копія якого залучена до матеріалів справи (т. 2 а.с. 2-3).

З зазначеного акту вбачається, що він підписаний усіма членами комісії, що спростовує доводи відповідача щодо не підписання акту головою Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та затверджений головою Севастопольської міської державної адміністрації 22.08.2007.

Доводи представників відповідача та 3-ої особи, що затвердження акту головою Севастопольської міської державної адміністрації діючим законодавством не передбачено, а тому дата затвердження акту не може вважатися датою передачі майна спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме пунктом 3 Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1333р від 12.10.2005 , яким зазначено: “Акти приймання-передачі права власності на житлові будинки і інженерні мережі надати на затвердження”.

Отже, оскільки затвердженню підлягає лише належним чином оформлений документ, у даному випадку це акт прийому-передачі житла, у суду відсутні підстави вважати, що датою складання акту є 30.01.2008. За таких обставин суд дійшов висновку, що саме з 22.08.2007 житловий будинок перейшов в комунальну власність міста Севастополя.

Крім того, з матеріалів справи № 5020-7/165 за позовом закритого акціонерного товариства “Севастопольстрой” до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання недійсним договору, зокрема, з відзиву на позов та з апеляційної скарги на рішення суду (т.1 а.с.89, 96-98) відповідачем зазначалось, що датою передачі спірного мана в комунальну власність є саме 22.08.2007.

Відповідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до частини другої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 761 Цивільного Кодексу України право передання майна у найом має власник речі або особа, якій належать майнові права. Частиною 2 статті 761 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю , крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності .

За таких обставин, оскільки 22.08.2007 житловий будинок по вул. М.Музики 50 в місті Севастополі було передано в комунальну власність міста Севастополя, у Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 29.01.2008 не було правових підстав для укладення додаткової угоди № 2 з закритим акціонерним товариством “Севатопольстрой” до договору оренди № 514 від 27.12.2006.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належних та допустимих доказів наявності у відповідача права на підписання спірної додаткової угоди після передачі будинку в комунальну власність останнім суду не надано.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що спірна додаткова угода № 2 від 29.01.2008 підлягає визнанню недійсною.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України у при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 21.11.2011.

Керуючись ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 29.01.2008 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності № 514 від 27.12.2006, укладеного між закритим акціонерним товариством "Севастопольстрой" (ідентифікаційний код 01271342, 99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 11) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (ідентифікаційний код 20677058, 99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6, ).

3.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (ідентифікаційний код 20677058, 99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6, відомості щодо наявності рахунків відсутні) на користь закритого акціонерного товариства "Севастопольстрой" (ідентифікаційний код 01271342, 99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 11, відомості щодо наявності рахунків відсутні) державне мито у розмірі 85,00 грн (вісімдесят п'ять гривень) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість гривень).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяпідписН.Г. Плієва