Ухвала суду № 1996313, 19.06.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2008 року                                                                           справа № 22-а-5828/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Бадахової Т.П.

                                   Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання

Чуріковій Я.О.за участю представників: від позивача:Гуц Я.В. - за  дов. від 19.03.2008року від відповідача:Мальцева А.М. – за дов. від 08.01.2008року розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполяна постанову Донецького окружного адміністративного суду м. Донецька областівід 03 квітня 2008 рокупо адміністративній справі№ 2-а-80/08 (суддя Кониченко О.М.)за позовом Спільного підприємства «Секонд ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до

Державної податкової інспекції у Іллічівськом районі м. Маріуполя

про

скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИЛА:

       Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 квітня  2008 року у справі № 2-а-80/08 ( том 4 арк. справи 126-129) у повному обсязі задоволений вищезазначений позов, скасовані податкові повідомлення–рішення Державної податкової інспекції в Іллічівськом районі м. Маріуполя від 16 червня 2007 року № 0000742301/0, №0000752301/0 (том 1 арк. справи 8,9) з мотивів протиправності їх прийняття.

        В апеляційній скарзі (том 4 арк. справи 134-135) Державна податкова інспекції в Іллічівськом районі м. Маріуполя просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2008 року по справі №2-а-80/08 та у задоволенні позовних вимог Спільному підприємству «Секонд ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме приписів підпункту 7.7.1, та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з посиланням на які зазначає, що відшкодуванню податку на додану вартість проводиться у сумі податку на додану вартість по тих товарах (послугах), податковий кредит по яких виник в одному періоді з оплатою.  

       Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та під час апеляційного розгляду справи  доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляє, і просить постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.

       Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.  

       Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

       Спільне підприємство «Секонд ЛТД» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 20330053, є  платником податку на додану вартість з 22 липня 1997 року.

         Протягом травня-червня 2007 року відповідачем здійснена планова виїзна  документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з січня 2006 року по 31 березня 2007 року, наслідки якої викладені в акті від 12 червня 2007 року № 217/23-1/20330053 (том 1 арк. справи 10-38), (надалі акт перевірки).        

       На підставі акту перевірки 16 червня 2007 року керівником податкового органу  згідно з підпунктом „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-3, прийняті податкові повідомлення-рішення (надалі спірне рішення),(том 1 арк. справи 8,9) якими позивачу як платнику податку на додану вартість зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за два звітних податкових періоди січень та лютий 2006 року відповідно на 31917 грн., та 226304 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 113152 грн.

       Підставою зменшення бюджетного відшкодування та визначення податкового зобов’язання відповідачем визначені норми   підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій визначений підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами». Саме порушення зазначених норм визначено податковим органом у акті перевірки .  

       Суть спору полягає у правильності визначення позивачем бюджетного відшкодування за відповідні звітні податкові періоди, та правомірності його зменшення податковим органом, а також правомірності визначення податковим органом податкових зобов’язань та застосуванні штрафних (фінансових) санкцій.     

       Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно–правових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.

       Відповідно до статті 11 Закону України „Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

       Відповідно до преамбули Закону України „Про податок на додану вартість” ним, серед іншого, визначається порядок обліку звітності та внесення податку до бюджету.       

      Порядок обчислення і сплати податку визначається статтею 7 зазначеного Закону,  підпунктом 7.7 якої визначається порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.  

     Підпункт 7.7.1 (в редакції Закону України 2505, з урахуванням пункту 13 Перехідних положень) передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

     При від’ємному значені суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.

      Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

А) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

Б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.       

      Аналіз вищезазначених норм  доводить сукупність підстав для отримання бюджетного відшкодування до них належать :

- наявність від’ємного значення звітного податкового періоду ;

- зарахування від’ємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;

- фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг);

- здійснення зазначеної оплати постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді;

- включення залишку від’ємного значення (після бюджетного відшкодування) до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

      Під час апеляційного провадження встановлено,  що всі вищезазначені умови у звітних податкових періодах січня та лютого 2006 року позивачем дотримані, дані податкових декларацій з податку на додану вартість за два звітних податкових періодів досліджені судом першої інстанції, зазначені декларації долучені до матеріалів справи   (том 1 арк. справи 58-67) відповідають стану фінансово-господарської діяльності позивача (первині документи долучені до матеріалів справи), (том 1 арк. справи 43-57,68-74, том 2,3, том 4 арк. справи 1-98).       

      Колегія судів погоджує висновки суду першої інстанції,  що позивачем дотримані всі норми  Закону України «Про податок на додану вартість», визначені як висновками акту перевірки, так і спірним рішенням. Визначивши їх у якості правових підстав зменшення бюджетного відшкодування, та застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідач не надав доказів, та не довів факти їх порушень.   

 Колегія судів вважає, що різний підхід до визначення сум бюджетного відшкодування виник внаслідок невідповідності приписів абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,  показникам розрахунку суми бюджетного відшкодування визначених рядком 3 додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість, що передбачений та затверджений Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість який затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції 9 липня 1997 року за №250/2054),(надалі Порядок), зазначена невідповідність полягає у наступному.

Наведеним рядком передбачена сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримівачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), тоді як вищенаведеним підпунктом «а» визначено,  що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

      Таким чином, якщо законом визначена сума сплаченого податку без прив’язки до податкового кредиту, то Порядком передбачена сплата суми податкового кредиту саме попереднього звітного періоду.

 Виходячи з принципу законності викладеному у статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України колегія судів застосовує приписи абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статі 7 Закону України, та погоджує зазначене застосування судом першої інстанції.      

 Колегія судів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що норми абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обмежують суму бюджетного відшкодування сумою податку фактично сплаченою платником податку (у вартості товарів, послуг), у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів. Колегія судів також зазначає сума бюджетного відшкодування (гранична сума) є частиною від’ємного значення,  яке склалося у попередньому періоді.

       Зазначений порядок відшкодування узгоджується з приписами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого бюджетне відшкодування – сума , що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених цим Законом.  

       Безпідставність висновків податкового органу щодо завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування, доводить неправомірність прийняття спірних податкових повідомлень – рішень відповідачем.

       На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що  судом першої інстанції надана правильна правова оцінка спірним правовідносинам та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права. 

       Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

       Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іллічівськом районі м. Маріуполь на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2008 року у справі № 2-а-80/08 – залишити без задоволення.

      Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2008 року у справі № 2-а-80/08 – залишити без змін.

       Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 19 червня 2008 року в присутності представників сторін.

        Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:                                                                                       Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                    Т.П. Бадахова

                                                                                                                М.І. Старосуд   

З оригіналом згідно:

Суддя                                                                                              Р.Ф. Ханова