Постанова № 19938709, 05.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"05" грудня 2011 р. Справа № 5015/2324/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Плюшка І.А.,

суддівКочерової Н.О.,

Саранюка В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міф"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду

від 30.08.2011 року

у справі№ 5015/2324/11

господарського суду Львівської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Міф"

доприватного підприємства "Галімпортсервіс"

простягнення 159 826, 00 грн. завданої матеріальної шкоди

за участю представників сторін:

від позивача: Перцева В.П. - керівник

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Міф" звернулось до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Галімпортсервіс" про стягнення 159 826, 00 грн. завданої матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач на протязі двох років незаконно, в порушення рішень Трускавецького міського суду Львівської області від 14.12.2006 року та від 06.03.2007 року, залишених без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року та Вищого господарського суду України від 14.05.2008 року, користувався нерухомим майном позивача - нежитловою будівлею магазину, загальною площею 198,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, допускав його руйнування, значне нищення як ззовні, так і всередині. Тобто відповідач своїми свідомими та навмисними діями завдав майну позивача шкоду, вартість якої, відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості ремонтно-відновлювальних робіт від 02.12.2009 року, складає 159 826, 00 грн., та яку відповідач відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України має відшкодувати позивачу в якості збитків.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.06.2011 року (суддя Кітаєва С.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року (судді: Юрченко Я.О. –головуючий, Зварич О.В., Якімець Г.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів факту завдання шкоди його майну саме відповідачем, не довів факту протиправності поведінки відповідача, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленою до стягнення сумою збитків.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Міф" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 24.02.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Міф" (продавець) та приватним підприємством "Галімпортсервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі та договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу білопольською І.Р., за якими відповідач придбав нежитлову будівлю магазину загальною площею 198,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11 та земельну ділянку площею 0,0398 га за цією ж адресою.

04.03.2006 року за актом приймання-передачі нежитлової будівлі по вул. Стебницькій, 11 в м. Трускавці Львівської області відповідач прийняв вказану будівлю. Відповідно до зазначеного акту нежитлова будівля була візуально оглянута покупцем, недоліків чи дефектів, які б перешкоджали її використанню на момент огляду покупцем не виявлено. Технічні параметри нежитлової будівлі відповідають даним згідно технічного паспорта та поверхневого плану на дану нежитлову будівлю.

Право власності на будівлю було зареєстровано за відповідачем, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10524604 від 28.04.2006 року.

Рішенням Трускавецького міського суду від 14.12.2006 року у справі № 2-322/2006 за позовом Перцевої В.П. до товариства з обмеженою відповідальністю "Міф", Кішка В.І., за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Білопольської І.Р. та приватного підприємства "Галімпортсервіс", зазначені вище договори було визнано недійсними.

Додатковим рішенням Трускавецького міського суду від 06.03.2007 року у справі № 2-322/2006 було зобов’язано приватне підприємство "Галімпортсервіс" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Міф" нежитлову будівлю магазину загальною площею 198,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 11 та земельну ділянку площею 0,0389 га за цією ж адресою, а товариство з обмеженою відповідальністю "Міф" зобов’язано повернути приватному підприємству "Галімпортсервіс" 142000, 00 грн. за куплену нежитлову будівлю магазину та земельну ділянку.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року у справі № 2/322-06 рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 14.02.2006 року та додаткове рішення від 06.03.2007 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2008 року касаційну скаргу приватного підприємства "Галімпортсервіс" залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 року у справі № 2/322-06 –без змін.

10.01.2009 року позивач подав заяву про примусове виконання судового рішення, на підставі якої 10.01.2009 року державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 10770796.

03.07.2009 року земельну ділянку та нежитлову будівлю було повернуто позивачу, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 03.07.2009 року, актами державного виконавця від 03.07.2009 року.

Позивач стверджує, що майно (нежитлова будівля) було повернуто йому у технічно пошкодженому стані, оскільки під час перебування його у фактичному володінні відповідача, останній його не обслуговував. У відповідності до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості ремонтно-відновлювальних робіт нежитлових приміщень (загальною площею 198,4 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, буд. 11, виконаного приватним підприємством "Юрексперт", ринкова вартість таких робіт становить 159 826 грн., які позивач просить стягнути з відповідача в якості відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:

-          протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

-          шкідливий результат такої поведінки - збитки, їх наявність та розмір;

-          причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками;

-          вина особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Таким чином, правильне вирішення спору у даній справі вимагає встановлення факту наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача –приватного підприємства «Галімпортсервіс»відносно цивільних прав товариства з обмеженою відповідальністю «Міф»та факту спричинення шкоди майну позивача саме внаслідок винних та протиправних дій відповідача.

Звертаючись з позовом до господарського суду позивач, зокрема, зазначав, що шкода, завдана приватним підприємством «Галімпортсервіс»майну позивача –приміщенню магазину полягає в знищенні та суттєвому пошкодженні такого майна, в зменшенні цінності будівлі в цілому та в доведенні будівлі до непридатного для здійснення будь-якої діяльності стану. Протиправність дій приватного підприємства «Галімпортсервіс»полягає в ухилянні від обов’язку повернути приміщення на виконання судового рішення своєчасно та в належному стані. Крім того, позивач зазначав, що оскільки відповідач своєчасно не повернув позивачу нерухоме майно, то він відповідно до ч. 4 ст. 319 та ст.322 Цивільного кодексу України зобов’язаний був, як власник такого майна, утримувати майно в належному стані.

Однак, наявні в матеріалах справи докази спростовують зазначені твердження позивача.

Так, ухвалою Трускавецького міського суду по справі №2-322/2006 від 27.04.2006 року було накладено арешт на майно магазин-приміщення «Міф», що розміщений за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11 та земельну ділянку у розмірі 0,00349 гектари, що знаходиться у приватній власності ТОВ «Міф»за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11.

На виконання зазначеної ухвали Постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у місті Трускавці Львівської області АА № 466583 від 28.04.2006 року було накладено арешт на майно боржника –товариства з обмеженою відповідальністю «Міф»- на магазин-приміщення та земельну ділянку у розмірі 0,00349 гектари, що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, заборонено здійснювати відчуження зазначеного майна та внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Крім того, 03.05.2006 року згідно з постановою ДВС № АА № 466583 зазначене майно –будівлю-приміщення магазину та земельну ділянку прийняв на відповідальне зберігання генеральний директор товариства з обмеженою відповідальністю «Міф»Кішко В.І. (т.2, а.с. 177).

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов’язує.

Таким чином, саме на позивача було покладено обов’язок забезпечити належне зберігання спірного майна, а на відповідача в силу закону чи договору не покладалось обов’язку проводити ремонтні роботи чи будь-які інші роботи, про що цілком вірно зазначив апеляційний господарський суд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Вина є умовою відповідальності за правопорушення зобов’язання.

З огляду на те, що на відповідача не було покладено обов’язок забезпечити належне зберігання спірного майна, то він, в розумінні ст. 614 Цивільного кодексу, не є особою, яка є винною у порушенні зобов’язань та, відповідно, не повинен нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що позивач не довів факту завдання шкоди його майну саме відповідачем, не довів факту протиправності поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленою до стягнення сумою збитків, а також не довів вини відповідача у заподіянні шкоди, що відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України унеможливлює задоволення позову про стягнення збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх недоведеність.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міф" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року у справі № 5015/2324/11 без змін.

Головуючий                                                                                          І. Плюшко

Судді:                                                                                                    Н. Кочерова

          В. Саранюк