Постанова № 19936361, 24.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2011 р. Справа № 5008/528/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) “ВіЕйБі Лізинг”

на постановувід 14.09.2011 року Львівського апеляційного

господарського суду

у справі№ 5008/528/2011

господарського суду Закарпатської області

за позовомТОВ “ВіЕйБі Лізинг”

доТОВ “Автоміст”

простягнення суми 1 424 880,44 грн.

за зустрічним позовомТОВ “Автоміст”

доТОВ “ВіЕйБі Лізинг”

прочасткове визнання договору фінансового лізингу недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність від 24.12.2010р.)

від відповідача:ОСОБА_2. (довіреність від 24.12.2010р.), ОСОБА_3. (довіреність від 15.11.2011р.) В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області (суддя Васьковський О.В.) від 14.07.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Д.Новосад, судді О.Михалюк, Г.Мельник) від 14.09.2011 року, у справі № 5008/528/2011 первісний позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ “Автоміст” на користь ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” - суми: 227 171,96 грн., у т.ч.184 378,87 грн. основної заборгованості, 10 180,81 грн. трьох процентів річних, 32 613,08 грн. інфляційних втрат; суму 2 271,71 грн. по сплаті державного мита та 37,62 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у решті вимог за первісним позовом відмовлено; у зустрічному позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” просить частково скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права.

У відзивах та додаткових обґрунтуваннях на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача за первісним позовом, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача за первісним позовом, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” звернулось до суду з позовом до ТОВ “Автоміст” про стягнення суми 1 424 880,44 грн., у т.ч. 1 099 047,71 грн. основної заборгованості, 106 207,45 грн. пені, 41 739,92 грн. трьох процентів річних, 131 925,36 грн. інфляційних втрат та 45 960,00 грн. штрафу, згідно договору №080904-171/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу від 04.09.2008 року. Позов вмотивовано посиланням на порушення відповідачем договору фінансового лізингу у частині сплати лізингових платежів у повному обсязі, які відповідач згідно графіку платежів зобовязаний сплачувати до 10.10.2012 року; прострочення сплати лізингових платежів призвело до утворення заборгованості у сумі 1 099 047,71 грн. (у тому числі 509 696,36 грн. залишкової вартості непогашених частин вартості майна), на яку позивач нарахував пеню, інфляційні втрати та три проценти річних; також відповідачу нарахований штраф у сумі 45 960,00 грн. за порушення пункту 11.2.3 договору фінансового лізингу, де закріплена умова щодо інформування лізингодавця (позивача) про стан та місцезнаходження предмету лізингу.

ТОВ “Автоміст” звернувся до ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” із зустрічним позовом про визнання недійсними підпункту 3 частини 1 пункту 11.3 статті 11 договору №080904-171/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу від 04.09.2008 року, яким встановлено оперативно-господарську санкцію у вигляді передачі майна на зберігання іншим особам (з покладанням на лізингоодержувача відповідних витрат), та частини 2 пункту 11.3 статті 11 цього договору, якою передбачено, що застосування штрафних та/або оперативно-господарських санкцій не звільняє лізингоодержувача від виконання усіх обовязків за договором, в т.ч. від сплати лізингових платежів. Позивач за зустрічним позовом доводить, що оспорювані ним умови договору фінансового лізингу суперечать ст.ст.773, 759, 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.1, 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, оскільки передача майна на зберігання іншим особам є вилученням у лізингоодержувача лізингового майна, що позбавляє його права користування майном, яке є предметом договору фінансового лізингу, а отже суперечить його правовій природі та свідчить про припинення договору. Обовязок сплати лізингових платежів є складовою умовою договору фінансового лізингу виконання якої повязане із можливістю володіти та користуватися лізинговим майном. Вилучення предмету договору з обовязковою сплатою за цей період лізингових платежів ставить товариство в кабальні умови порівняно з другою стороною.

Судами встановлено таке.

Між сторонами у справі був укладений договір фінансового лізингу від 04.09.2008 року № 080904-171/ФЛ-Ю-С (надалі Договір).

Відповідно до умов Договору позивач передав відповідачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу автокран на базі шасі КРАЗ-65053, рік випуску 2008. Загальна вартість майна на момент укладення Договору складає: без ПДВ 957 500, 00 грн. Строк користування лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно складає суму без ПДВ 310 569,89 грн., при умові дотримання встановленого Договором графіку лізингових платежів. Лізингоодержувач здійснює платежі за Договором у національній валюті, відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу).

10.09.2008 року за актом прийому-передачі позивачем було передано відповідачеві у користування майно, що є предметом Договору.

Станом на 01.07.2009 року у відповідача існувало прострочення сплати лізингових платежів більше 30 днів: з 08.05.2009 року - на суму 63 939, 47 грн., без врахування штрафних санкцій, та з 10.06.2009 року - на суму 60 872, 26 грн., без врахування штрафних санкцій.

01.07.2009 року позивач здійснив вилучення лізингового майна у відповідача, про що сторони склали Акт приймання-передавання від 01.07.2009 року лізингового майна на виконання оперативно-господарських санкцій, застосованих лізингодавцем (а.с.23 т.2).

Згідно біржового контракту купівлі-продажу транспортного засобу від 03.03.2010 року позивач продав лізингове майно ТОВ “НВП “ДЗНО інжирінг” за ціною 800 0000 грн. (а.с.24 т.2).

05.03.2010 року позивач надіслав відповідачу повідомлення №687 про розірвання Договору та про вилучення лізингового майна, що відбулося за ціною 800 000 грн. (а.с.63 т.1).

Вирішуючи спір в частині первісних позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

Частиною 1 ст.806 ЦК України визначено поняття та юридичний зміст договору лізингу та його різновидів (прямого та непрямого лізингу).

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч.2 ст.1 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Субєктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця (ч.1 ст.4 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Згідно п.2 ч.1 ст.399 ЦК України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою. Відповідно до наведеної норми витребовування речі може здійснюватись тільки стосовно незаконного володільця.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову (ч.ч.2, 3 ст.7 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

В силу ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства суди дійшли вірних правових висновків, що: - з укладеного сторонами Договору виникли цивільно-правові відносини фінансового лізингу, яким є строкове платне користування лізингоодержувачем лізинговим майном, повязане з володінням; - моментом припинення володіння відповідачем обєктом лізингу (лізинговим майном), а, відповідно, і моментом розірвання Договору, є момент підписання сторонами Акту приймання-передавання майна лізингового майна від 01.07.2009 року, який засвідчує відмову лізингодавця від Договору в односторонньому порядку, оскільки право на таку відмову встановлено ч.2 ст.7 Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Касаційна інстанція зазначає про безпідставність посилань позивача за первісним позовом, викладених в касаційній скарзі, на те, що під час вилучення предмету лізингу мало місця застосування оперативно-господарських санкцій, оскільки за оцінкою судами наданих сторонами доказів ними достеменно встановлено обставини, які засвідчують, що предмет лізингу було саме вилучено з володіння, яке на момент його (вилучення) вчинення не мало характеру тимчасового обмеження права володіння: в акті відсутні застереження щодо строків чи термінів вилучення майна; лізингове майно було прийняте лізингодавцем, а не третьою особою, з усіма складовими частинами, документами та іншими приналежностями, що повинно мати місця у разі дострокового припинення дії договору внаслідок односторонньої відмови від нього та прийняття лізингодавцем рішення про повернення майна відповідно до п.6 ст.5, ст.16 Договору. Також на підставі оцінки зібраних у справі доказів встановлено обставини, які засвідчують, що предмет лізингу було продано позивачем до повідомлення відповідача 05.03.2010 року про розірвання договору, що також є підставою для висновку про те, що предмет лізингу був саме витребуваний у володільця внаслідок відмови від договору, а не було застосовано тимчасові оперативно-господарські санкції.

Все вищевикладене свідчить про правомірність судових актів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” в частині стягнення з відповідача лізингових платежів за період після припинення дії Договору, внаслідок відмови позивача від договору, оскільки право на таку відмову встановлено Договором та законом. Відтак, місцевим господарським судом правомірно задоволено первісний позов в частині стягнення з відповідача лізингових платежів на суму 184 378,87 грн. за період до 01.07.2009 року.

Правомірно залишена без задоволення і вимога позивача про стягнення з відповідача несплаченої вартості лізингового майна у розмірі 509 696,36 грн. відповідно до п.14.8 Договору. Так, згідно з вказаним договірним положенням, сторонами погоджено, що в разі прострочення сплати будь-якого чергового лізингового платежу на строк понад 30 днів, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна, а лізингоодержувач зобовязаний сплатити її лізингодавцю протягом 10 днів з моменту направлення йому лізингодавцем відповідної вимоги; сторони дійшли згоди, що з моменту направлення лізингодавцем вищевказаної вимоги, строк погашення усієї несплаченої суми лізингоодержувачем частини загальної вартості майна вважається таким, що настав. Суди дійшли вірного висновку, що припинення дії Договору 01.07.2009 року в цілому припинило і дію пункту 14.8 Договору. При цьому судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що станом на 01.07.2009 року позивачем надсилалась відповідачеві вимога про дострокову сплату усієї несплаченої частини загальної вартості майна, і, відповідно, що строк погашення усієї несплаченої суми лізингоодержувачем частини загальної вартості майна є таким, що настав.

Касаційна інстанція погоджується з висновком судів, якого вони дійшли на підставі приписів ч.6 ст.232 ГК України, ч.1 ч.2 ст.258, ч.4 ст.267 ЦК України, щодо відмови у стягненні пені у сумі 106 207, 45 грн. та штрафу у сумі 45 960, 00 грн. у звязку із спливом строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого позивачем на підставі п.11.2.3 Договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу за період з 2-го кварталу 2009 року по 1-ий квартал 2010 року, то суди правомірно відмовили у їх задоволенні у звязку з безпідставністю. При цьому, судами встановлено обставини, які свідчать про подання відповідачем інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу у 2-ому кварталі 2009 року. Стосовно 3-тього та 4-того кварталів 2009 року, 1-шого кварталу 2010 року, то суди, знов таки, вірно виходили із того, що дія п.11.2.3 Договору припинена з 01.07.2009 року.

Заявлені позивачем позовні вимоги у частині інфляційних втрат та річних правомірно задоволені частково в сумі 32 613,08 грн., з урахуванням несплачених лізингових платежів по 01.07.2009 року у сумі 184 378,87 грн.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ “Автоміст” про визнання недійними пп.3 ч.1 п.11.3 ст.11, ч.2 п.11.3 ст.11 Договору, то скаржником не оскаржено в цій частині ухвалені у справі судові акти.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року у справі № 5008/528/2011 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року у справі № 5008/528/2011 без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Глос