Постанова № 19923828, 16.11.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2011 р. Справа № 16/5025/1383/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Щепанська Г.А.

суддя Демидюк О.О. , суддя Петухов М.Г. при секретарі судового засідання Басюк Р.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Глорія", с. Розсоша, Хмельницький район, Хмельницька область

на рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.11р.

у справі № 16/5025/1383/11 (суддя Магера В.В.)

за позовом "Szkolka Drzew Owocowych inz. ОСОБА_1" (Розплідник фруктових дерев інженера ОСОБА_1), м. Люблін, Республіка Польща

до Дочірнього підприємства "Глорія", с. Розсоша, Хмельницький район, Хмельницька область

про стягнення в сумі 28 485 грн. 12 коп., з яких 26 292,55 грн. основної заборгованості та 2 192,57 грн. 3 % річних

Відповідно до розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2011р. у справі № 16/5025/1383/11 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Щепанська Г.А., суддя Демидюк О.О. , суддя Петухов М.Г..

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.11р. у справі №16/5025/1383/11 задоволено позов "Szkolka Drzew Owocowych inz. ОСОБА_1" (Розплідник фруктових дерев інженер ОСОБА_1), Республіка Польща, м. Люблін (далі Позивач) до Дочірнього підприємства "Глорія", с. Розсоха, Хмельницького району, Хмельницької області (далі Відповідач) про стягнення 28485,12грн., з яких 26292,55грн. основної заборгованості та 2192,57грн. 3% річних.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Глорія", Хмельницька область, Хмельницький район, с.Розсоша (код ЗКПО 30066610) на користь "Szkolka Drzew Owocowych inz. ОСОБА_1" (Розплідник фруктових дерев інженер ОСОБА_1, Республіка Польща, АДРЕСА_1 (код податкової ідентифікації НОМЕР_1, Банк Спулдзельчі в Наленчуве, Польща, 24-150 Наленчув, вул. 1-го Травня, 16, ОСОБА_1, АДРЕСА_2, SWIFT CODE: POLUPL PR, IBAN: PL 05 8733 0009 0003 7891 3000 0050) 26292,55 грн. основної заборгованості, 2192,57 грн. 3% річних, 284,85 грн. витрат по оплаті державного мита та 176,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Позивача відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- приймаючи рішення господарський суд Хмельницької області не врахував того, що ціна контракту вказана в євро (2500 євро), а позивач подає позов про стягнення заборгованості в гривнях, не посилаючись на жоден нормативний акт Національного банку України в якому визначений офіційний курс євро щодо гривні на момент подачі позову;

- позивач змінюючи умови контракту в односторонньому порядку подає позов про стягнення коштів в гривнях, а також не направив Відповідачу вимогу про зміну контракту і сплати грошових коштів в гривнях;

- відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентам в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України (а.с.81-82).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 11804/11) Позивач заперечив проти доводів та вимог, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, просить залишити в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення.

16.11.11р. представники сторін в судове засідання не з"явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, а також приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач по справі - "Розплідник фруктових дерев інженер ОСОБА_1" "Szkolka Drzew Owocowych inz. ОСОБА_1", Республіка Польща, м. Люблін включений до загальнопольського офіційного реєстру субєктів (підприємців) народного господарства, присвоєно ідентифікаційний номер REGON-431832445, що підтверджується довідкою від 06.07.11р. статистичного управління в м. Люблін про включення та про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с. 25-26).

Дочірнє підприємство "Глорія", Хмельницька область, Хмельницький район, с.Розсоша значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що відділом державної реєстрації Хмельницької міської ради надано витяг із ЄДР від 11.08.2011р. №02-03-1228 (а.с. 39-41).

10.06.08р. між "Розплідник фруктових дерев інженер ОСОБА_1" "Szkolka Drzew Owocowych inz. ОСОБА_1", республіка Польща, м. Люблін (продавець) та ДП "Глорія", Україна, Хмельницький район, с. Розсоша (покупець) було укладено контракт (а.с. 12-14).

Відповідно до п.п 1.1 якого продавець зобов'язувався продати, а покупець - прийняти товар сільськогосподарського призначення - розкидач мінеральних добрив "RAUCH MDS 735", фреза для обробки ґрунту "AKPIL-0533/1", тракторний окучувач SOLAN P-501/5 в кількості та по ціні, що зазначена в контракті.

Пунктом 2.1 передбачено, що загальна вартість контракту становить 2500,00 євро..

В п. 3.1 контракту вказано, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування повної суми, вказаної в п. 2.1 контракту на протязі 30 банківських днів після останньої погрузки товару на експорт в Україну.

Згідно п.п. 4.1, 4.3, 5.1 контракту сторони дійшли згоди, що товар повністю буде поставлений автомобільним вантажним транспортом покупця на умовах FCA (правила Інкотермс 2000р.) не пізніше 01.07.08р. Покупець зобов'язується надати всі необхідні документи, які дозволяють ввезення товару в Україну. Продавець зобов'язується надати всі необхідні документи державної інспекції захисту рослин. Поставка товару здійснюється в місце додатково обумовлене сторонами даного договору та приймається комісією за участю представників обох сторін при наявності документів передбачених п. 4.3 даного контракту.

Пунктом 6.1 контракту сторони зазначили, що претензії можуть бути заявлені покупцем у відношенні кількості товару - у випадку невідповідності його кількості на протязі 60 днів з дати поставки товару. Продавець зобов'язаний на протязі 15 днів з дати отримання претензії розглянути її і дати відповідь по суті претензії.

20.06.08р. позивач провів поставку товару по контракту на загальну суму 26292,55грн. згідно вантажно-митних декларацій СМК від 20.06.08р. із відмітками Хмельницької митниці про перетин товару через митний кодон, засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.15-16).

При цьому, товар сільськогосподарського призначення (розкидач мінеральних добрив "RAUCH MDS 735", фреза для обробки ґрунту "AKPIL-0533/1", тракторний окучувач SOLAN P-501/5) на суму 26292,55грн. був прийнятий відповідачем 20.06.08р., про що в ВМД (CMR) зроблено відмітки із відтиском печатки ДП „Глорія”.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.11р. позов задоволено (а.с.69-71).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлено, що зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічним договором (контрактом) є матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Згідно ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.2 ст. 567 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладання угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону .

Стаття 7 Закону України "Про міжнародне приватне право" вказує, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: - законів України; -передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; - економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; - рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; - угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

Статтями 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно до ст.ст. 53, 54 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. (ратифікована Україною шляхом приєднання до неї 1 лютого 1991 року) покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції; зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

Відповідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормою ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Із наявного в матеріалах справи контракту від 10.06.08р. (п.п. 3.1 контракту) передбачено, що обовязок щодо сплати товару покупцю необхідно було провести на протязі 30 банківських днів після останньої погрузки товару на експорт тобто не пізніше 04.08.20008р..

Невиконання зобовязання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобовязання.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 26292,55 грн. основного боргу суд вважає такими, що заявлені обґрунтовано, підтверджено наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що позовні вимоги заявлені у національній валюті, то останнє є односторонньою зміною умов договору в розумінні ст.525 ЦК України, судом до уваги не прийняті з огляду на те, що звернення до суду з вимогою про стягнення коштів в національній валюті України не є за своєю правовою природою односторонньою зміною умов договору, а є лише обраний позивачем спосіб захисту, що не забороняється чинним законодавством України.

Пунктом 2 ст. 198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань виражене в іноземній валюті здійснюється відповідно до закону.

Пункт 2 статті 193 ГК встановлює, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом з тим, за ст.533 ЦК України, виконуватися грошове зобовязання повинно в гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно правовим актом.

Законодавчими актами, хоча і визначається національна валюта України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не має заборони на вираження у договорі грошових зобовязань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобовязання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобовязання у випадку зміни курсу Національного банку України національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Колегія суддів перевіривши розрахунки позовних вимог судом першої інстанції врахувало положення вище вказаних статей та взято до уваги, що позовні вимоги заявлені в національній валюті України - гривні відповідають офіційному курсу національної валюти до іноземної валюти (євро), і навіть у випадку коригування суми позову відповідно до курсу євро станом на час звернення до суду або на час винесення судом рішення, таке коригування не призведе до зменшення розміру позовних вимог.

В матеріалах справи відсутні будь-які претензій, щодо факту отримання товару, кількості поставленого товару та по його якості відповідно до умов контракту від 10.06.08р..

Крім того, відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач не надав господарському суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобовязання щодо сплати заборгованості в сумі 26292,55грн. відповідно до умов контракту від 10.06.08р..

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на п.7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" колегія суддів вважає безпідставним, оскільки даний Декрет встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, а не регулює питання, пов'язані з обраними сторонами способами захисту цивільних прав та інтересів при зверненні до суду.

Згідно ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. вказується, що у разі, якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, зокрема, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду України від 16.05.06р. у справі №10/557-26/155.

28.09.11р. представник Позивача подав до місцевого господарського суду клопотання в порядку ст. 22. Господарського процесуального кодексу України про зменшення суми позовних вимог на суму інфляційних нарахувань у сумі 9603,59грн., та стягнути з Відповідача на користь Позивача суму основного боргу 26292,55грн. та 2192,57грн. 3% річних, всього 28485,12 грн. (а.с.64).

Перевіривши розрахунки боргу, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про нарахування суми 3% річних за період з 04.08.08р. по 16.05.11р., що підтверджується відповідним розрахунком та прийнятя відмови Позивача від інфляційних нарахувань у сумі 9603,59грн. та вказує, що ці дії не суперечать законодавству та не порушують будь-чиї права і охороювані законом інтереси .

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.

Доводи Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.11р. у справі №16/5025/1383/11 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.11р. у справі №16/5025/1383/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Глорія", с. Розсоша, Хмельницького району, Хмельницької області - без задоволення.

2. Справу №16/5025/1383/11 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Щепанська Г.А.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Петухов М.Г.

01-12/16228/11 16228/11