Постанова № 19923801, 03.11.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2011 року Справа № 5004/1383/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Дужич С.П. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Снічук І.О.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька" на рішення господарського суду Волинської області у справі № 5004/1383/11 від 19.09.11р. (суддя Слободян П. Р.)

за позовом Підприємця ОСОБА_1

до відповідача Комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька"

про стягнення в сумі 18 460 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області у справі № 5004/1383/11 від 19.09.11р. задоволено позовні вимоги підприємця ОСОБА_1 до комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька" про стягнення в сумі 18 460 грн. 00 коп.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача в сумі 18 460,00грн. підтверджується матеріалами справи: видатковою накладною №ПП-000007 від 12.02.2010р., матеріальними звітами за лютий - березень 2010р., атом звірки розрахунків станом на 21.06.2010р., письмовим поясненням від 13.09.2011р. ОСОБА_3 Доказів, які б спростовували цю заборгованість або доказів її оплати відповідач суду не подав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції комунальне підприємство "Зелене господарство міста Луцька" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19.09.11р. у справі 5004/1383/11 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування, посилається на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та наголошує, що даний договір укладений у неналежній формі, оскільки відповідно до ч.2 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, а оскільки письмового договору укладено не було, то жодних юридичних та фінансових наслідків для КП "Зелене господарство міста Луцька" не може бути встановлено.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 19.09.2011р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька" - без задоволення, виходячи із наступного.

Підприємець ОСОБА_1 на підставі видаткової накладної №ПП-000007 від 12.02.2010р. передав відповідачу комунальному підприємству "Зелене господарство міста Луцька" матеріальні цінності на загальну суму 18 460 грн. 00коп.

З наданих 13.09.2011р., колишнім начальником дільниці зеленого будівництва КП "Зелене господарство міста Луцька", ОСОБА_3 пояснень вбачається, що в лютому 2010 року підприємцем ОСОБА_1 було поставлено 2 бензопили та витратні засоби до них на підставі усної домовленості з директором, після огляду та перерахування зазначених матеріальних цінностей за усною вказівкою директора, ОСОБА_3 була підписана накладна на їх отримання. При складанні матеріального звіту отримані матеріальні цінності були внесені на відповідні рахунки звіту, що повинно бути відображено в бухгалтерських документах відповідача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку укладений сторонами в усній формі договір за своєю правовою природою є договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки, сторони письмового договору не укладали, строку оплати не встановлювали, то відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, боржник повинен виконати обовязок по оплаті в семиденний строк з дня предявлення вимоги кредитором.

За отриманий товар відповідач оплату не провів.

20.04.2010р. позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості, про що свідчить поштова квитанція та опис вкладення у цінний лист, проте вимога залишена без відповіді (а.с. 7,8).

У зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 18 460,00грн.

У відповідності із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість відповідача в розмірі 18 460,00грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема: видатковою накладною №ПП-000007 від 12.02.2010р., матеріальними звітами за лютий - березень 2010р., атом звірки розрахунків станом на 21.06.2010р., письмовим поясненням ОСОБА_3 від 13.09.2011р.

Доказів, які б спростовували наявність даної заборгованість, її розмір або доказів її оплати відповідачем суду не подано, крім того відповідач факт отримання від позивача товару на суму 18 460,00грн. не заперечується.

Твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі, що договір укладений з позивачем повинен був вчинятись в письмовій формі, а відтак вважається неукладеним та посилання на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені приписами ст. 215 ЦК України, частина перша якої вказує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, недодержання сторонами при вчиненні правочину частини четвертої ст. 203 ЦК України не тягне за собою правових наслідків щодо автоматичної недійсності правочину, однак відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність даний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вже зазначалось, згідно статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, для договорів купівлі-продажу закон визначає тільки дві істотних умови предмет і ціну.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони досягли згоди з усіх істотних для договору купівлі-продажу умов: щодо предмету та ціни, що підтверджується видатковою накладною №ПП-000007 від 12.02.2010р. підписаною та скріпленою печатками сторонами, що свідчить згоду та прийняття до виконання умов даного договору.

Решта доводів апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, не відповідають обставинам справи та не спростовують висновків господарського суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо правомірності заявлених вимог підприємця ОСОБА_1 про стягнення з комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька" 18 460 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 19.09.2011р. у справі №5004/1383/11 залишити без змін, апеляційну скаргу комунального підприємства "Зелене господарство міста Луцька" - без задоволення.

Справу №5004/1383/11 повернути господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Василишин А.Р.

01-12/16065/11 16065/11