Постанова № 19923342, 02.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2011 р. Справа № 5023/6389/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 25.11.2011 р.

відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4273Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2011 року у справі № 5023/6389/11

за позовом ПП "Бегемот +", м. Одеса

до ТОВ "Будсім", м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2011 р. ПП "Бегемот +" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд зобовязати ТОВ "Будсім" повернути товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 139 від 07.12.10 р. на загальну суму 13359,17 грн., а також стягнути судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2011 р. у справі № 5023/6389/11 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено. Зобовязано ТОВ "Будсім" повернути товар, поставлений за видатковою накладною № 139 від 07.12.2010 р. на загальну суму 13359,17 грн. ПП "Бегемот +". Стягнуто з ТОВ "Будсім" на користь ПП "Бегемот +" 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та неповне зясування всіх обставин справи. В апеляційній скарзі апелянт стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 15, 17 ГПК України, а саме, відповідач зазначає, що дана справа повинна була розглядатись господарським судом м. Києва, оскільки станом на дату порушення провадження у справі, а саме 02.08.2011 р., місцезнаходженням відповідача є м. Київ, вул. Урицького, 45-А, офіс 418. Також відповідач зазначає, що товар поставлений позивачем відповідачеві є власністю відповідача, оскільки право власності на товар, поставлений за видатковою накладною № 139 від 07.12.10 р., перейшло від постачальника до покупця 07.12.10 р., в звязку з цим п. 6.8 зазначеного договору, у відповідності до якого постачальник протягом всього періоду дії даного договору має право забрати у покупця нереалізований і неоплачений товар, поставлений по договору, протягом 14 днів з моменту отримання такої вимоги від постачальника, суперечить закону. Окрім цього, відповідач зазначає, що на даний час вищезазначений договір є діючим, отже відповідач протягом його дії має виконати взяті на себе за договором зобовязання, а саме здійснити продаж товару третім особам, після чого протягом 14 днів перерахувати грошові кошти на поточний рахунок позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.10.2011 р., запропоновано надати до суду апеляційної інстанції: позивачу відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень; відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду позивачем 17.10.2011 р. за вх. № 10060 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте у повній відповідності до приписів матеріального та процесуального законодавства, рішення ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку. З доводами апеляційної скарги позивач не погоджується, вважає її безпідставною, такою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами у справі, у звязку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 р. розгляд справи було відкладено на 28.11.2011 р., у звязку з задоволенням колегією суддів клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Сторони в судове засідання 26.10.2009 р. своїх представників не направили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, про причини неявки представників суду не повідомили.

Представник відповідача в судове засідання 28.11.2011 року не зявився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, будь-яких письмових клопотань відповідачем (в т.ч. і про відкладення розгляду справи не заявлено).

Враховуючи належне повідомлення сторони про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань і небажання реалізувати своє право на участь у вирішенні спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача та за наявними у матеріалах справи доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

В силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України, місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. При цьому, компетенція господарського суду щодо розгляду певної справи визначається за правилами, вказаними в статтях 15, 16 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про прийняття позовної заяви та порушення провадження у справі, господарський суд Харківської області виходив із зазначеного позивачем у його позовній заяві місцезнаходження відповідача, а саме: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120.

Ця адреса зазначена самим відповідачем у договорі поставки №453/12/10 від 06.12.2010 р. і за цією ж адресою відповідач прийняв виконання за угодою.

Більше того, ця ж адреса була визначена відповідачем в ході вирішення господарського спору №5023/1685/11 (суддя Лаврова Л.С., господарський суд Харківської області) як адреса його місцезнаходження. Рішення по даній справі було винесено 26.05.2011 р. та набуло законної сили, справа розглядалася за участю відповідача.

В подальшому відповідачем було змінено юридичну адресу відбулася перереєстрація за адресою: 03035, м. Київ, вул. Урицького, 45 літера А, офіс 418, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, з якої вбачається, що дата останньої зміни є 16.12.2010 р.

Доказів зміни місцезнаходження підприємства у розумінні дефініції ст. 93 ЦК України відповідачем не надано.

Більше того, як свідчать матеріали справи, 05.08.2011 р. відповідачем належним чином отримана ухвала суду про порушення провадження у справі за адресою м. Харків, вул.. Академіка Павлова, 120 (а.с. 33).

В подальшому всі процесуальні документи отримані відповідачем також за цією ж адресою. Всі документи відповідача, подані до місцевого господарського суду, подані без застосування засобів поштового звязку.

Таким чином, сукупність встановлених по справі даних свідчить про те, що місцем ведення діяльності відповідача є адреса: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120.

Відповідач цього не спростовував і жодних доказів на підтвердження того, що і фактичне ведення діяльності переміщено до м. Києва, суду не надавав.

Оцінюючи правовідносини сторін у сукупності із системним тлумачення норм матеріального та процесуального права, що регламентують визначення підсудності, колегія суддів зазначає таке.

Зміни до ст. 93 ГК України, якими місцезнаходження юридичної особи визначається місцем проведення діяльності, внесені Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI. До 02.12.2010 р. дефініція даної норми визначала в якості місцезнаходження юридичну адресу підприємства (адресу, зазначену в установчих документах).

Саме з 02.12.2010 р. визначальним для встановлення місцезнаходження юридичної особи, в тому числі для визначення територіальної підсудності господарського спору, стало встановлення місця ведення господарської діяльності.

Відповідно до приписів п.5 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними принципами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Загалом зміст зазначеного принципу (справедливості, добросовісності (Bona Fideas) і розумності) полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Відповідач в ході вирішення господарської справи №5023/1685/11 визначив своє місцезнаходження - м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 і жодних доказів його зміни суду не надав.

За таких умов колегія суддів доходить до висновку про те, що судження місцевого господарського суду у даній справі про відсутність підстав до зміни підсудності справи відповідає положенням ст. 93 ГК України, а заперечення відповідача в цій частині не ґрунтуються на законі.

Оцінюючи заперечення відповідача в частині відсутності передбачених нормами матеріального права підстав повернення товару, колегія суддів зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи і визнано сторонами спору, 06 грудня 2010 р. між ПП "Бегемот+" та ТОВ "Будсім" був укладений договір № 453/12/10 (далі - договір), у відповідності до умов якого позивач зобовязується в порядку та в строки, встановлені цим договором, передати у власність відповідача товар, у визначеній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Пунктом 6.4 договору (в редакції протоколу розбіжностей від 06.12.10 р., погодженого обома сторонами) передбачений порядок розрахунків, який здійснюється відповідачем на умовах реалізації товару з оплатою за весь реалізований протягом 2-х попередніх тижнів товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Пунктом 11.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2011 року.

Пунктом 6.8. (в редакції протоколу розбіжностей від 06.12.2010 р.) передбачене право Постачальника на протязі всього періоду дії договору забрати у Покупця непроданий та неоплачений товар. Товар повертається не пізніше 14 днів з дня отримання вимоги від Постачальника.

Таким чином, вимога про повернення товару не є віндикацією, а представляє собою зобовязальний спосіб захисту, передбачений сторонами в договорі, що відповідає приписам ч.2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем надані суду докази направлення вимоги про повернення товару від 03.06.2011 р. №405 (а.с. 26, 31), яка була вручена відповідачу 14.06.2011 р., про що свідчить зворотне поштове повідомлення.

Згідно змісту судового рішення по господарській справі №5023/1685/11 від 25.05.2011 р., товар, поставлений відповідачу, не проданий і знаходиться у останнього, про що свідчить інвентаризаційний опис від 23.05.2011 р.

Відповідно до положень ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені при вирішенні господарського спору між тими є сторонами, повторному доведенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у відповідача зобовязання по поверненню не реалізованого і не оплаченого товару, яке ґрунтується на п. 6.8. договору. Виконання цього обовязку повинно відбутися саме в межах строку дії договору, тому заперечення відповідача про те, що строк дії договору не витік і він ще може реалізувати цей товар не ґрунтується на законі та договорі.

На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2011 р. по справі № 5023/6389/11 залишити без змін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови суду складено та підписано 02.12.2011 р.