Постанова № 19923322, 02.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5021/1796/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 15.08.2011р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 363 від 28.12.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи", смт. Низи, Сумський район, Сумська область (вх. № 4580 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 03.10.11 у справі № 5021/1796/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Сіннівська", с. Сінне, Краснопільський район, Сумська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи", смт. Низи, Сумський район, Сумська область

про стягнення 399462,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сіннівська" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи" про стягнення 399462,00 грн., з яких 222336,00 грн. заборгованості за поставлений товар по укладеному між сторонами договору купівлі-продажу від 09.04.2010 р. № 8/290610 та 177126,00 грн. прямих збитків на підставі пункту 4.2. зазначеного Договору за неповну сплату поставленої продукції.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.10.2011р. по справі № 5021/1796/2011 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Низи” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Сіннівська” основний борг в сумі 222336,00 грн., 2223,36 грн. державного мита, 131,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, просить це рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Позивач надав свої заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить прийняте у даній справі рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, які підтримали свої позиції у справі, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 09 квітня 2010 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою "Сіннівська" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою "Низи" було укладено договір купівлі-продажу за № 8/290610 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач ("Продавець") зобов'язаний продати відповідачу ("Покупцю") у власність зерно, а саме: пшеницю 3-го класу вагою 247670 кг. та ячменю вагою 4270 кг, а відповідач в свою чергу зобов'язаний прийняти та сплатити його вартість згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 3 Договору передбачено, що розрахунки за прийняте зерно покупець проводить за фіксованими цінами, які склалися на момент відвантаження зерна та дати виписки пакету документів, а саме: ціна становить 1250,00 грн. за 1 тн. пшениці та 1000,00 грн. за 1 тн. ячменю, а всього 313857 грн.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З видаткових накладних та довіреностей до них, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв пшеницю у кількості 321,270 тн. та ячмінь у кількості 60,120 тн. без будь-яких зауважень та заперечень.

Додатковою угодою до договору, яка набрала чинності 01.12.2010 року, сторони збільшили ціну зерна, а саме визначили, що ціна за 1 тн. пшениці складає 1600 грн. та за 1 тн. ячменю - 1700 грн.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, з матеріалів справи вбачається, що 2010 році відповідачем було перераховано позивачу 181000,00 грн., проте, враховуючи ціну встановлену додатковою угодою, на 01 січня 2011 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 472342 грн. 12 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків від 01.01.2011 року.

Оскільки в лютому та березні 2011 року відповідач перерахував в рахунок погашення заборгованості 250000,00 грн., тому борг відповідача за поставлений йому товар на момент звернення з позовною заявою становить 222336,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 222336,00 грн. по договору купівлі-продажу від 09 квітня 2010 року № 8/290610.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на наведене, борг відповідача перед позивачем у сумі 222336,00 грн. достеменно підтверджується наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, у тому числі із урахуванням пояснень відповідача у відзиві на позов, а тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення вищезазначеної суми заборгованості підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в доповненнях до апеляційної скарзі на те, що частина поставленого згідно з наданими позивачем накладними товару (73,6 тонни пшениці 3-го класу та 55,85 тонни ячменю), і яка перевищує визначену в Договорі кількість, поставлялась не на підставі договору № 8/290610 купівлі-продажу від 09 квітня 2010 року, а є позадоговірною поставкою, строк оплати за якою ще не настав.

Як було зазначено вище відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 222336,00 грн. без застережень про те, що частина товару була отримана не по договору купівлі-продажу від 09 квітня 2010 року № 8/290610.

Разом з цим, доказів того, що між сторонами існували інші договірні відносини, ніж спірні, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 670 Цивільного кодексу України передбачено наслідки прийняття покупцем більшої кількість товару, ніж встановлено договором, а саме: якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

За таких обставин, прийнятий відповідачем товар в межах спірного Договору повинен бути оплачений ним у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог про стягнення 177126,00 грн. збитків, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для їх задоволення.

За змістом позовної заяви позивач заявив до стягнення суму збитків в розмірі 177126,00 грн. і вважає їх прямими збитками, завданими внаслідок неповної сплати поставленого товару, відшкодування яких передбачено пунктом 4.2. спірного Договору. Даним пунктом передбачено, що у випадку несплати (неповної сплати) покупцем рахунку продавця у термін зазначений у договорі покупець зобов'язаний сплатити вартість зерна за цінами, що склались на момент проведення розрахунків (оплати).

Отже, в якості збитків позивач нарахував різницю в цінах на момент платежів відповідача у лютому та березні 2011 року, виходячи з кількості неоплаченого товару.

Обгрунтовучи ці вимоги позивач вказує на те, що у лютому та березні 2011 року і на момент звернення з позовом мінімальна ціна на пшеницю на зерновому ринку України склала не менше 2200,00 грн. за тону, а тому отримавши за 156,250 тн. пшениці по 1600 грн. за 1 тн. 250000 грн. позивач зазнав збитків в сумі 93750,00 грн. Крім цього, залишились ще неоплаченим 138,960 тн. за ціною 1600 грн. за тонну на суму 222336,00 грн. та збитки від різниці цін в сумі 83376,00 грн.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, тобто кредитору необхідно обовязково довести факти порушення зобовязання, наявність та розмір збитків, а також причинний звязок між порушенням боржником зобовязання та заподіяними кредитору збитками.

Колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума збитків не може вважатися прямими збитками у розумінні вищевказаних норм, а також не є додатковими витратами, понесеними внаслідок порушення відповідачем зобовязання. Крім цього, позивач в порушення обов'язку доказування, який законодавчо покладено на сторони, не надав обґрунтованого розрахунку розміру понесених збитків, в зв'язку з чим у позові в цій частині господарським судом обґрунтовано відмовлено.

Правильними по суті є також і висновки місцевого господарського суду стосовно того, що заява позивача про зміну предмета позову не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті, тоді як вищезазначена заява подана після початку розгляду господарським судом справи по суті.

Повторно розглядаючи справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у позивача підстав для звернення до суду, у зв'язку з невжиттям передбачених пунктом 5.3. спірного Договору та статтею 5 Господарського процесуального кодексу України заходів досудового врегулювання спору.

В пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі №1-2/2002/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов'язаний порушити провадження у справі за позовами підприємств та організацій, які звертаються до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, позивач в будь-якому випадку незалежно від існування між позивачем та відповідачем домовленості щодо досудового врегулювання спорів, які можуть виникнути при виконанні договору купівлі-продажу від 09 квітня 2010 року № 8/290610, мав право звернутися з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором.

Таким чином, всі твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 129 Конституції України, за якими основними засадами судочинства є, зокрема, законність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного ним рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2011р. у справі № 5021/1796/2011 без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи", смт. Низи, Сумський район, Сумська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 03 жовтня 2011 року у справі № 5021/1796/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

повний текст постанови підписано 28.11.2011 р.