Постанова № 19923310, 02.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5021/932/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 18.11.2011 року)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА", м. Чернігів (вх. № 4582 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 25.08.11 у справі № 5021/932/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА", м. Чернігів

до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів", м. Ромни, Сумська область

про стягнення 183 302,07 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" 183302,05 грн., з яких 121548,00 грн. - вартість нестачі продукції за договором складського зберігання № 11 від 08.02.2011 р., 1149,79 грн. - сума переплати послуг по зберіганню та відвантаженню продукції в результаті зазначеної нестачі продукції, 24233,35 грн. - збитки у вигляді втраченої вигоди та 29915,05 грн. - моральна шкода, завдана внаслідок порушення відповідачем умов зазначеного договору, 6455,88 грн. сума вимушеної зміни позивачем собівартості продукції при її реалізації внаслідок порушення відповідачем умов цього договору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.08.2011р. по справі № 5021/932/2011 (суддя Коваленко О.В.) позов задоволено частково та стягнуто з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України” “Роменський комбінат хлібопродуктів” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЮЛАНА” 121548,00 грн. за нестачу продукції, 1149,79 грн. за переплату послуг по зберіганню та відвантаженню продукції. В іншій частині позову про стягнення суми вимушеної зміни собівартості в розмірі 6455,88 грн., суми вартості втраченої вигоди в розмірі 24233,35 грн. та моральної шкоди в сумі 29915,05 грн. - відмовлено. Також з відповідача на користь позивача стягнуто 1226,98 грн. витрат по сплаті державного мита та 157,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА" із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення в частині відмови в позові про стягнення суми вимушеної зміни собівартості в розмірі 6455,88 грн., суми вартості втраченої вигоди в розмірі 24233,35 грн., моральної шкоди в сумі 29915,05 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2011р. підтримав вимоги апеляційної скарги.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач представника для участі в судове засідання не направив, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення копії ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження, якою призначено час та місце даного судового засідання.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання справа розглядається за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 08.02.2011 року між позивачем Товариством обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА" та відповідачем Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" укладено договір складського зберігання за № 11, відповідно до пункту 1.1. якого позивач - «Поклажодавець»передає, а відповідач - «Зерновий склад», приймає продукцію - насіння соняшника і бере на себе зобов'язання за плату по виконанню послуг з її приймання, зберігання очищення, сушіння та відвантаження на умовах, визначених в цьому Договорі.

14.02.2011 року позивач на підставі цього Договору передав на відповідальне зберігання зернового складу відповідача 123 тони 405 кг соняшнику, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 662 від 14.02.2011 року (серійний номер бланку АТ № 926103) та актом приймання-передачі зерна від 14.02.2011 року.

Відповідно до пункту 4.1.5. Договору відвантаження зерна Поклажодавцю здійснюється у відповідності із Актом розрахунком обсягу зерна, яке належить власнику.

При відвантаженні залізничним транспортом для експорту насіння соняшнику, 24.02.2011 року, відповідач відмовився довантажити належне позивачу на правах власності зерно в кількості 28 тон 940 кг, але надав складську квитанцію на цю кількість № 670 від 25.02.2011 року серійний номер бланку № АТ 926111 та акт-розрахунок № 35 від 25.02.2011 року.

Відповідач у відзиві на позов підтвердив, що відвантаження переданого на зберігання насіння соняшника позивачу відбулося не в повному обсязі. Так відповідачем зазначено, що 23.02.2011 р. за зверненням ТОВ «ЛЮЛАНА», ДП ДАК «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»видав наказ № 247 про відвантаження ТОВ «ЛЮЛАНА»насіння соняшника 123330 кг. Вагони для завантаження насіння соняшника замовляло ТОВ «ЛЮЛАНА» на залізничній станції самостійно. Відповідно до умов договору зберігання № 11 від 24.02.2011 р., ДП ДАК «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»навантажив насіння соняшника у вагони № 95332219, № 95364477, № 95450736 для відправки. Зазначені відповідачем факти підтверджуються товарно-транспортною накладною на перевезення № 001091 від 24.02.2011 р., якою підтверджено господарську операцію з відвантажено зерна 94 тон 800 кг в кількості трьох залізничних вагонів, а також квитанцією про приймання вантажу № 43345685 від 25.02.2011 року.

Враховуючи часткове відвантаження відповідачем насіння соняшника, позивачем було направлено відповідачу листа № 75 від 28.02.2011 року про відшкодування вартості недоотриманого насіння соняшника.

У відповідь на цей лист відповідач повідомив позивача (лист № 136 від 03.03.2011 року), що не має змоги провести відшкодування, а також просив дозволити здійснити поставку насіння соняшнику в кількості 28 тон 605 кг в місячний термін та підтвердив фактичну недостачу насіння соняшника на зерноскладі.

Зважаючи на наведене, місцевим господарським судом правильно встановлено факт часткового виконання відповідачем зобовязань за договором при відвантаженні насіння соняшника в кількості 94 тон 800 кг та недостачу 28 тон 940 кг. на суму 121548 грн. 00 коп., виходячи з розрахунку 28 тон 940 кг. х 4200 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 4.2.4. Договору Поклажодавець зобовязаний оплатити зерновому складу фактичні витрати згідно погоджених в пункті 5.1. даного Договору розцінок, а також по зберіганню і завантаженню продукції на транспортні засоби при відвантаженні. Своєчасно і в повній мірі сплачувати зерновому складу вартість фактично наданих послуг згідно пункту 5 Договору (пункт 4.2.5.).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання пунктів 4.2.4. та 4.2.5. Договору, були сплачені в повному обсязі послуги зерноскладу по зберіганню та відвантаженню 123,405 тон насіння соняшника, що підтверджено рахунком № 21 від 22.02.2011 року та платіжним дорученням № 82 від 23.02.2011 року на суму 6174,83 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується сплата позивачем 1149,79 грн. за невиконані відповідачем послуги з відвантаження переданого на зберігання товару 28 тон 940 кг.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З огляду на вказані матеріальні норми та враховуючи всі обставини справи, зокрема факт часткового виконання відповідачем зобовязання по договору щодо надання послуг по відвантаженню переданого на зберігання товару, які були оплачені позивачем в повному обсязі, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 121548,00 грн. вартості невідвантаженого товару та 1149,79 грн. коштів, сплачених за невиконані послуги за переплату послуг по зберіганню та відвантаженню підлягають задоволенню, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обовязок доказування законодавчо покладений на сторони.

А згідно зі статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Сукупність наведених норм процесуального права свідчить про те, що оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження відповідних фактів, повинна відбуватись з урахуванням сукупності всіх обставин, які існують на момент розгляду справи.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 24233,35 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, 29915,05 грн. моральної шкоди, завданих внаслідок порушення відповідачем умов договору та 6455,88 грн. вимушеної зміни собівартості продукції внаслідок порушення відповідачем умов договору, колегія суддів також погоджуючись із висновками господарського суду вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В обґрунтування вказаних вимог позивач послався на те, що при перевірці завантажених та готових до відправлення вагонів, інспектором Державної інспекції з карантину рослин України Сумської обласної карантинної лабораторії було знайдено підкарантинний об'єкт - амброзія полинолиста (висновок фітосанітарної експертизи № Л19/001859-В від 25.02.2011 року). Враховуючи результати перевірки, інспектором було прийнято рішення про відмову у видачі фітосанітарного сертифікату, оскільки експорт зерна, яке містить такі підкарантинні об'єкти, до Республіки Білорусь заборонено. Зазначений сертифікат є невід'ємною частиною операцій, пов'язаних з експортом насіння соняшника.

У зв'язку із зазначеними обставинами, позивачем було прийнято рішення негайно змінити станцію призначення і реалізувати насіння соняшника на території України, покупцем якого став ВАТ "Вінницький ОЖК", про що свідчить договір купівлі-продажу № 100110 від 25.02.2011 року та квитанція про приймання вантажу № 43345685 від 25.02.2011 року. Вартість 1 тони насіння соняшника згідно укладеного договору купівлі-Продажу №100110 від 25.02.2011 року склала 4800,00 грн. Вартість 1 тони насіння соняшника, який позивач придбав на зерноскладі відповідача склала 4200,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу № ПКИ001 від 08.02.2011 року та специфікації до нього № 3 від 08.02.2011 року.

За змістом позовної заяви вартість 1 тони соняшника згідно зовнішньоекономічного Контракту Позивача № СК-07.02.11/1-АБ від 07.02.2011 року, та Додаткової Угоди до нього №СК-07.02.11/1-АБ від 11.02.2011 року на день відвантаження зерна складала 620,00 доларів США, що дорівнює 4918,28 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 24.02.2011 року. Вартість відвантаження 1 тони олійної культури залізничним транспортом на зерноскладі відповідача становить 43,37 грн. згідно пункту 5.1. Договору. Вартість робіт для 1 тони насіння соняшника, пов'язаних із транспортуванням залізничним транспортом до залізничної станції Березіна - перехід митного кордону Україна-Білорусь, становить 225,00 грн., згідно Додаткової Угоди № 2 від 12.01.2011 року до Договору про надання послуг ТОВ "Трансекспрес" № 01/04/09-Т від 01.04.2009 року. Вартість робіт для 1 тони насіння соняшника, пов'язаних із транспортуванням залізничним транспортом до залізничної станції призначення - Вінниця, становить 293,10 грн., згідно Додаткової угоди № 3 від 25.02.2011 року до Договору про надання послуг ТОВ "Трансекспрес" № 01/04/09-Т від 01.04.2009 року.

Таким чином, посилаючись на наведене, позивач вважає, що внаслідок порушення відповідачем умов договору складського зберігання № 11 від 08.02.2011р. відбулася вимушена зміна собівартості 1 тони насіння соняшника при відвантажені на різні станції призначення на 4536 грн. 47 коп. 4468 грн. 37 коп. = 68 грн. 10 коп., а саме: при відвантажені за зовнішньоекономічним Контрактом: 4200,00+225,00+43,37=4468,37; при відвантажені за договором купівлі-продажу: 4200,00+293,10+43,37=4536,47. Таким чином, позивач вважає, що відповідач має сплатити на користь позивача 6455 грн. 88 коп. (68,10 х 94,800) вимушеної зміни собівартості продукції.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантажені зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Заперечуючи проти позову відповідач обґрунтовано зазначив, що при отриманні висновку фітосанітарної експертизи позивач - ТОВ «ЛЮЛАНА»мав право за договором звернутися до ДП ДАК «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»з вимогою провести доочищення насіння соняшника. Відповідно до контракту № СК-07.02.11/1-АБ між ТОВ «ЛЮЛАНА»та Республікою Білорусь строк відвантаження встановлено до 20.03.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що результати фітосанітарної експертизи отримані 24.02.2011 р., а тому позивач мав час на проведення доочищення насіння соняшника Зерновим складом, але натомість ТОВ «ЛЮЛАНА»прийняла рішення про зміну станції призначення та провела реалізацію насіння соняшника на території України, покупцем якого став ВАТ «Вінницький ОЖК».

За вих. № 218 від 05.04.2011 р. відповідач направив позивачу листа, в якому просив направити представника для оформлення необхідних документів по насінню соняшника, на який відповіді чи прибуття представника не відбулося.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач мав намір врегулювати спірні відносини за договором складського зберігання № 11 від 08.02.2011 року, які виникли в процесі його виконання, проте позивачем булосамостійно і свідомо підписано договір з іншим контрагентом - ВАТ «Вінницький ОЖК», за ціною нижчою від тієї, що пропонувалася на зовнішньому ринку зерна, тобто позивачем самостійно визначено на якому ринку та за якою ціною відбулася реалізація насіння соняшнику (продукцію).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами; за статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем в обґрунтування своїх вимог не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що виявлення при перевірці завантажених та готових до відправлення вагонів із зерном підкарантинного об'єкта - амброзії полинолистої є результатом порушення відповідачем умов договору складського зберігання № 11 від 08.02.2011 року.

За таких обставин, господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення 6455,88 грн. вимушеної зміни собівартості продукції.

Крім того, господарським судом правильно зазначено, що відповідно до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним із видів господарських санкцій, що застосовуються у сфері господарювання. Універсальний характер цієї санкції полягає в тому, що вона застосовується незалежно від того, чи встановлена вона договором або законом, що регулює відповідні господарські відносини. Відповідно до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України визначено: по-перше, юридичні підстави застосування цього виду санкцій - порушення господарського зобовязання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності; по-друге, суб'єктивний склад правовідносин щодо відшкодування збитків це учасник господарських відносин, який порушив зобовязання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, і субєкт, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди. Наведений склад збитків підлягає відшкодуванню саме в господарських відносинах.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Збитками є грошовий вираз завданої шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, тобто кредитору необхідно обовязково довести факти порушення зобовязання, наявність та розмір збитків, а також причинний звязок між порушенням боржником зобовязання та заподіяними кредитору збитками.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України обов'язок доказування розміру збитків, завданих порушенням зобовязання покладено доказується кредитором.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не доведено розміру збитків, не подано обґрунтованого розрахунку заявленого ним до стягнення розміру втраченої вигоди в сумі 24233,35 грн. та моральної шкоди в сумі 915,05 грн., не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів на їх підтвердження. Разом з цим, позивачем не наведено жодних доводів щодо того, в чому на його думку полягає моральна шкода.

Також, як було наведено вище, позивачем в обґрунтування своїх вимог не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що виявлення при перевірці завантажених та готових до відправлення вагонів із зерном підкарантинного об'єкта - амброзії полинолистої є результатом порушення відповідачем умов договору складського зберігання № 11 від 08.02.2011 року.

Таким чином, колегія суддів визначає, відсутність умов та правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статей 82, 84 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті, а тобто при задоволенні позову, або повної чи часткової відмови у його задоволенні, суд приймає рішення, у мотивувальній частині якого має зазначити, крім іншого, встановлені обставини справи і причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими він відхилив заявлені докази сторін.

Дотримуючись вимог зазначеної вимоги процесуального законодавства, господарський суд, як це вбачається зі змісту постановленого ним рішення, обґрунтовано встановив відсутність обставин, на які посилається позивач, наполягаючи на своїх вимогах, через що дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 24233,35 грн. втраченої вигоди, 29915,05 грн. моральної шкоди та 6455,88 грн. вимушеної зміни собівартості продукції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 129 Конституції України, за якими основними засадами судочинства є, зокрема, законність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваного ним рішення господарського суду Сумської області від 25.08.2011р. у справі № 5021/932/2011 без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 47, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮЛАНА", м. Чернігів залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 25 серпня 2011 року у справі № 5021/932/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 28.11.2011 р.