Постанова № 19923171, 30.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2011 р. Справа № 5023/6444/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився.

відповідача –не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4694 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.11 р. у справі № 5023/6444/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КАМАЗ-Україна”, смт. Ювілейне, Дніпропетровська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна торговельна компанія”, м. Харків

про стягнення 573267,26 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач –Товариства з обмеженою відповідальністю “КАМАЗ-Україна”, смт. Ювілейне, Дніпропетровська область звернувся до господарського суду з позовною заявою, з урахуванням уточнень та доповнень, просив суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна торговельна компанія”, м. Харків 573267,26 грн., у т.ч. 492485,00 грн. боргу; 21284,28 грн. пені, 53248,50 грн. штрафу; 4119,54 грн. 3% річних та 2129,94 грн. інфляційних витрат. У зв’язку з невиконанням договірного зобов’язання та неповернення передоплати за договором поставки № 02/24/1 24.02.2011 р.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Доленчук Д.О.) від 11.10.2011 р. по справі № 5023/6444/11 позов задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 492485,00 грн. боргу; 21284,28 грн. пені; 53248,50 грн. штрафу; 4119,54 грн. 3% річних, 2129,94 грн. інфляційних витрат, 5732,67 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, та вважає рішення необґрунтованим та незаконним таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Також від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд у зв’язку з відрядженням його уповноваженого представника розглянути апеляційну скаргу відповідача без участі його представника.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки до заяви не додано доказів неможливості прибуття іншого представника, та документів на підтвердження доводів, викладених у заяві.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з’явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем і відповідачем був укладений договір поставки № 02/24/1 24.02.2011 р. (далі Договір).

Відповідно до умов п.1.1 договору, постачальник (відповідач) зобов’язався поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та вартості, вказаними в підписаних сторонами специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Згідно з специфікацією № 1 до договору, товаром є напівпричеп-цистерна ЦТА-15 (далі - товар) вартістю 709980,00 грн.

Згідно з п. 2.3 договору, постачальник зобов’язаний поставити товар протягом 90 календарних днів з моменту перерахування позивачем передоплати в розмірі 75 % вартості обладнання (тобто 532 485,00 грн.).

Відповідно до умов договору позивач 02.03.2011 р. платіжним дорученням № 326 сплатив відповідачу вказані 75 % передоплати у розмірі 532485,00 грн.

Тобто з урахуванням того, що передоплату позивач сплатив 02.03.2011 р., свої зобов’язання за договором відповідач повинен був виконати до 31.05.2011 р.

24.05.2011 р. відповідач надіслав на адресу позивача лист № 0524 про те, що поставка товару буде здійснена в червні-липні 2011 р. «з виплатою усіх передбачених договором штрафних санкцій».

Однак, відповідач свої обов’язки щодо поставки товару не виконав.

22.06.2011 р. позивач надіслав на адресу відповідача лист №125 від 16.06.2011 р. з вимогою в строк до 17.06.2011 р. повернути суму передоплати 532 485 грн.

Відповідач суму передоплати 532 485,00 грн. позивачеві не повернув.

04.07.2011 р. відповідач отримав по пошті (підтверджується повідомленням про вручення) лист позивача №127 від 24.06.2011 р. про відмову від договору з вимогою повернути суму передоплати 532 485 грн. Відповідач вказану вимогу позивача також не задовольнив.

Разом з тим, як вказує позивач, відповідач свої зобов’язання за спірним договором на момент звернення до суду не виконав, та передоплати йому не повернув.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за укладеним між сторонами договором поставки № 02/24/1 24.02.2011 р.; що штраф, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов вищевказаного договору та вимог чинного законодавства України.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку про стягнення з відповідача штрафу, інфляційних та річних за прострочення виконання зобов’язання, яке не може вважатися грошовим, та якого у відповідача за спірним договором не виникало, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, як вбачається з умов договору він відноситься до договору поставки.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не виконав у встановлений строк взяті на себе зобов’язання за спірним договором, висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 492485,00 грн. раніше сплаченої позивачем передоплати є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до п. 8.1 спірного договору сторони досягли згоди, що у випадку прострочення поставки товару з вини постачальника у строки, передбачені діючим договором, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості недопоставленого товару,

При цьому, відповідач не надав доказів поставки товару у строк та прострочив виконання зобов’язання, у зв’язку з чим господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пені в сумі 21284,28 грн., з урахуванням договору та діючого законодавства.

Проте, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача 53248,50 грн. штрафу; 4119,54 грн. 3% річних та 2129,94 грн. інфляційних витрат з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто вказаною статтею визначено правові наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. Однак, відповідно до умов спірного договору зобов’язання відповідача не мали характеру грошового, що в свою чергу унеможливлює застосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України.

За прострочення повернення попередньої оплати законом передбачена спеціальна відповідальність (ст. 693 ЦК України), яка стосується саме певного виду зобов’язань. У зв’язку з чим такий обов’язок не перетворюється у повний вид грошового зобов’язання.

Таким чином, висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, в зв’язку з чим, воно у вказаній частині підлягає скасуванню а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Також, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 53248,50 грн., оскільки відповідно до пункту 8.3 договору поставки у випадку односторонньої необґрунтованої відмови від виконання прийнятих на нього зобов’язань згідно з даним договором, винна сторона сплачує сумлінній стороні штраф у розмірі 10% від попередньої оплати.

Відповідно до ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов’язань не допускається. Можливість такої відмови передбачена ст. 615 ЦК України за умов порушення його та домовленості сторін на підставі закону.

Згідно зі ст. ст. 654, 651 ЦК України, розірвання (відмова) договору вчиняється в такій самій формі що й договір, з урахуванням приписів ст. 214 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, виконання обов`язків може забезпечуватись відповідно до вимог договору (неустойкою, штрафом, пенею).

Умовами договору передбачено стягнення штрафу у разі необґрунтованої відмови від виконання умов договору відповідачем. Проте, доказів відмови відповідача (постачальника) від виконання зобов’язань за договором поставки № 02/24/1 від 24.02.2011 р. позивач не надав.

В зв’язку з чим суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 53248,50 грн. штрафу.

Отже, рішення суду в частині стягнення штрафу, інфляційних та річних підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цієї частині залишенню без задоволення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає зміні з інших підстав та мотивів, ніж ті що означені заявником в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна торговельна компанія”, м. Харків задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Харківської області від 11.10.11 р. по справі № 5023/6444/11 в частині стягнення 53248,50 грн. штрафу; 4119,54 грн. 3% річних та 2129,94 грн. інфляційних втрат скасувати, та в позові в цієї частині відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 28.11.2011 р.