Постанова № 19923176, 30.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2011 р. Справа № 5021/1465/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Сиротніковій Я.Є.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 20.06.2011 р.;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 11 від 31.10.2011 р. (після перерви, оголошеної 22.11.2011 р. не зявився);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Суми (вх. № 4189С/2-6) на рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2011 р. у справі № 5021/1465/2011 (суддя Лугова Н.П.)

за позовом Підприємства Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок”, м. Кролевець Сумської області

до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Суми

про визнання нечинним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2011 р. Підприємство Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок” звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Сумського облтервідділення АМК України про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.05.2011 р. № 30 у справі № 02-06/18-2011 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”, посилаючись на те, що приймаючи спірне рішення, відповідач неповно зясував обставини справи, у звязку з чим дійшов до висновків, які не відповідають обставинам справи.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.09.2011 р. у справі № 5021/1465/2011 (суддя Лугова Н.П.) позов було задоволено, визнано недійсним рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.05.2011 р. № 30 у справі № 02-06/18-2011 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”, стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Вищезазначене рішення вмотивовано тим, що при встановленні ринком тарифів на послуги з утримання та обслуговування торгових місць у 2010 р. та у період з 01 січня по 01травня 2011 р. повністю відсутні порушення, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України “Про захистекономічноїконкуренції”, а отже відповідачем не було доведено фактумонопольного становища позивача та зловживання ним, а висновки,викладені відповідачем у оскаржуваному рішенні невідповідаютьобставинам справи, і, за таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним рішення Сумського облтервідділенняАМК України від 25.05.2011 р. № 30 у справі № 02-06/18-2011 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції” правомірні та обґрунтовані, а позов підлягає задоволенню.

Відповідач, не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції від 12.09.2011 р., подав апеляційну скаргу, а пізніше подав і доповнення до цієї скарги (вх. № 10220 від 20.10.2011 р.), в яких просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, просив рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2011 р. у справі № 5021/1465/2011 залишити без змін за необґрунтованістю вимог апеляційної скарги.

Під час апеляційного провадження розгляд даної апеляційної скарги було відкладено з 01.11.2011 р. до 22.11.2011 р., а також оголошувалась перерва з 22.11.2011 р. до 29.11.2011 р.

Після перерви, в судове засідання 29.11.2011 р., відповідач свого представника не направив, про причину відсутності представника суд не повідомив.

Представник позивача проти розгляду справи без участі представила відповідача не заперечував.

Враховуючи те, що відсутність представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, Адміністративною колегією Сумського облтервідділення АМКУкраїни було розглянуто подання 1-ВДР від 12.05.2011р. за № 74 про попередні висновки по справі № 02-06/18-2011, заа результатами якого відповідачем було прийнято рішення № 30 від 25.05.2011 р. “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”.

Згідно вказаного рішення було визнано, що відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” Підприємство Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок”у 2010 р.та у період з січня по травень 2011 р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексних послугз надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами на ринках у межах м. Кролевець Сумської області з часткою, що перевищує 35 %. Також, зазначеним рішенням визнано дії позивача по встановленню тарифів на послуги з обслуговування та утримання торгових місць у2010 р.та у період з січняпо травень 2011 р., із застосуванням коефіцієнтувикористання торгових місць та завищенню статей витрат “заробітна плата”та “інші витрати” при розрахунку тарифів на послуги обслуговування та утримання торгових місць діючих у 2011 р., що є порушенням,передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України “Прозахист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на ринку, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливобуло б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ст. 52 зазначеного Закону, за вищевказане порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на позивача було накладено штраф в розмірі 8500,00 грн. (т. 1 а.с. 15-18).

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

§неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

§недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

§невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

§порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у т.ч. стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ст. 35 Закону України “Про захист економічної конкуренції” розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Статтею 41 вказаного Закону визначено коло доказів, видів засобів доказування та порядок збирання доказів органами Антимонопольного комітету України при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Так, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність.

Тобто, усі обставини, необхідні для прийняття правильного рішення у справі, встановлюються за допомогою доказів, отриманих від осіб які, беруть участь у справі, або отримані від інших юридичних та фізичних осіб, органів влади та місцевого самоврядування.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було зроблено не вірний висновок, що Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України не довело факту монопольного становища позивача та зловживання ним монопольним становищем на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на ринку, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливобуло б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а висновки, викладенні у спірному рішенні № 30 від 25.05.2011 р. не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями, виходячи з наступного.

Згідно п. 13 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"», у спорах, що виникають з конкурентних правовідносин, питання наявності чи відсутності в діях суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем необхідно з'ясовувати шляхом дослідження встановлених Антимонопольним комітетом України дій суб'єкта господарювання в системному зв'язку з вимогами ст.ст. 12, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р (постанова від 11.04.2011 № 14/259-32/295).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно ч. 1 ст. 13 того ж Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Частиною 2 ст. 13 вищезазначеного Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Розроблена відповідно до ст. 12 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Згідно з п. 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Відповідно до пункту 15.4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства” від 29.10.2008 р. № 04-5/247, господарські суди не повинні встановлювати товарні, територіальні, часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами (Антимонопольним комітетом України), й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. Суд має перевіряти лише дотримання Антимонопольним комітетом України під час визначення товарних меж ринку вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Методики.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції що Підприємство Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок” є юридичною особою та діє на підставі Статуту, затвердженого постановою правління Сумської облспоживспілки від 24.09.2009 р. № 357.

Діяльність даного підприємства регламентується ЗакономУкраїни “Про споживчукооперацію”, нормативнимиактами Укоопспілки, Сумської облспоживспілки, Статутом,Правилами торгівлі на ринках,затвердженими наказом Міністерства економіки з питань Європейської інтеграції України, МВС України, ДПАУкраїни, Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р.№ 57/188/84/105, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 р. за № 288/6576.

На території Підприємства Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок” одночасно здійснюється торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, як з торгових місць на прилавках та у палатках, так і з торгових місць устаціонарних приміщеннях ринку.

ЗаконамиУкраїни “Про споживчу кооперацію” та “Про кооперацію” передбачено, що споживча кооперація в Україні це система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, обєднань), а також підприємствта установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Ст. 12 Закону України “Про споживчу кооперацію” та ст. 24 Закону України “Про кооперацію” передбачено,що споживчітовариства, спілкита їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють ціни і тарифи на надані послуги, виходячи з попитута пропозицій, за винятком послуг, на які передбачено державне регулювання цін та тарифів.

Тарифи на послуги позивач розраховує самостійно та встановлює наказами директора.

Платні послуги ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів повязані зі створенням для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі - продажу товарів з додержанням встановлених санітарних, протипожежних вимог, правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства. Розрахунок цієї послуги обчислюється відповідно до Положення про визначеннярозмірутарифів на платніпослуги ринків споживчоїкооперації України, затвердженого постановою VI зборів Ради Укоопспілки 19-госкликання від 12.11.2008 р., що є длясистеми споживчої кооперації області нормативним документом. Вищезазначене Положення про визначення розміру тарифів на платні послуги ринків є нормативним актом Укоопспілки, внутрішнім відомчим документом, обовязковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (обєднаннями), іншимисубєктамигосподарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки).

Відповідно до матеріалів справи, згідно листа Міністерства юстиції Українивід 14.03.2003 р.№ 30-45-295, Укоопспілка не віднесена до кола органів, акти яких підлягають державнійреєстрації та спрямовані на регулювання відносин організаціїта діяльності споживчої кооперації. Так, Центральна спілка споживчих товариств (Укоопспілка) є органом, що правомочний приймати рішення, обовязкові для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами.

При цьому, згідно Закону України “Про ціни і ціноутворення”, при розрахунку тарифівна послуги з утримання та обслуговування торговельнихмісць застосовуються вільніціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціниі тарифи.

При визначенні тарифів на послуги з обслуговування торговельних місць ринок користується зазначеним вище Положенням про визначення розміру тарифів на платні послуги ринків споживчої кооперації України.

Згідно цього Положення розмір тарифу визначається з урахуванням коефіцієнту використання торгівельних місць, тобто витрати підприємства розподіляються пропорційно зайнятим місцям. Це аналогічно з розподілом загальновиробничих витрат, відповідно до Положення 16 "Витрати", де розподіл їх відбувається відповідно до бази розподілу (годин праці, заробітної плати основних-виробничих працівників, обсягу діяльності), виходячи з їх фактичної потужності.

На ринку потужністю є кількість торговельних місць. Витрати не можна розподілити на загальну кількість торговельних місць, підприємство буде планово збитковим. При такому підході розподілу витрат, для їх відшкодування ринок повинен включати в калькуляцію рентабельність понад 100 відсотків, щоб не мати збитків.

Підприємства Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок”, як встановлено з матеріалів справи, при розрахунку тарифів на обслуговування торговельних місць включив для розрахунку 20 % рентабельності, а фактично отримав за 9 місяців поточного року 11,6 %.

Ринки не виробляють ніякої продукції і у них немає основних виробничих працівників, щоб взяти за базу розподілу їх заробітну плату або обсяг продукції. Отже, при розробленні Положення про визначення розміру тарифів на платні послуги ринків Укопспілкою і була вибрана база розподілу витрат-кількість зайнятих торговельних місць або коефіцієнт їх використання, що аналогічно фактичній, кількості виробленої продукції.

Колегія суддів не погоджується з твердженням Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про неприпустимість застосування Підприємством Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок” коефіцієнта використання торгових місць, виходячи з наступного.

Згідно з п. 2 Положення про визначення розміру тарифів на платні послуги ринків споживчої кооперації України, розмір тарифу з утримання торговельного місця залежить від суми витрат, кількості торговельних місць, режиму роботи ринку та коефіцієнту використання торговельних місць. Застосування коефіцієнта передбачено нормативним документом Укоопспілки і є обов'язковим для виконання Підприємством Сумської облспоживспілки “Кролевецький ринок”.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував, що між ринком та фізичними особамипідприємцями були укладені договори про надання послуг по обслуговуванню торгівельного місця, відповідно до яких плата за послуги договірна, тобто встановлена за взаємною згодою обох сторін. Вказані договори були укладені на строк до 31.12.2011 р., і на даний час вони не визнані недійсними судом, а отже є чинними. Протягом строку дії даних договорів пропозицій щодо внесення змін до договору в частині розміру плати за послуги з обслуговування та утримання торгівельних місць від підприємців не надходило.

Щодо твердження відповідача відносно неправомірного включення позивачем при розрахунку тарифу на послуги з обслуговування та утримання торгових місць у 2011 р. витрат на оплату праці рубача м'яса, матеріали справи свідчать, що згідно планової калькуляції заробітна плата працівників ринку включена в сумі 381,3 тис. грн., що є меншою від фонду заробітної плати на 16,31 тис. грн., що складає розмір річної заробітної плати комірника - 2,85 тис. грн., і заробітної плати рубача м'яса - 13,46 тис. грн. (2,85 + 13,46 = 16,31), що підтверджується плановими сумами витрат для розрахунку тарифів на 2011 рік та плановим розрахунком зарплати на 2011 рік.

Таким чином, твердження відповідача про те, що заробітна плата рубача м'яса відшкодовується за рахунок тарифу на обслуговування та утримання торгових місць, є також неправомірним.

25.03.2011 р. Державною інспекцією з контролю за цінами в Сумській області було проведено позапланову перевірку позивача, за результатами якої складено відповідний акт, з якого вбачається, що предметом перевірки було питання ціноутворення при наданні платних послуг та нарахуванні плати за оренду торгових місць на ринку. За висновками вищевказаної перевірки інспекцією не було виявлено порушень державної дисципліни цін при наданні платних послуг. Відповідач необґрунтовано вважає посилання суду на акт перевірки державної інспекції з контролю за цінами в Сумській області безпідставним, адже Вищий господарський суд України своєю постановою від 05.02.2009 р. у справі № 9/257-08 за позовом підприємства Сумської облспоживспілки Кролевецький ринок до ПП ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити торгове, місце визнав, що договори про надання послуг по обслуговуванню торгівельного місця є змішаними і містять в собі як елементи договору оренди (передача в платне користування торгового місця, яке визначене індивідуальними ознаками), так і елементи договору про надання послуг (надання послуг, які пов'язані з утриманням торгового місця прибирання сміття, вологе прибирання, тощо). Отже, Державною інспекцією з контролю за цінами в Сумській області при перевірці ціноутворення було застосовано норму, яка регулює орендні правовідносини та відносини щодо надання послуг.

На момент перевірки Державною інспекцією з контролю за цінами в Сумській області діяв Порядок розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затверджений Наказом Мінекономіки України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва 09.03.2010 р. № 256/14 та зареєстрований у Мінюсті України 30.03.2010 р. № 260/17555.

Відповідно до цього Порядку, орендна плата розраховувалась шляхом ділення витрат ринку на загальну площу торговельних місць згідно з планом території ринку, які надаються в оренду (що і є коефіцієнтом використання площі).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не було доведено, що судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про те, що в спірному рішенні Сумського облтервідділення АМК України № 30 від 25.05.2011 р. не доведено факту монопольного становища позивача та зловживання ним монопольним становищем на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчимита непродовольчими товарами на ринку, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливобуло б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а отже висновки, викладенні у спірному рішенні № 30 від 25.05.2011 р. не відповідають обставинам справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що приймаючи оскаржуване рішення від 12.09.2011 р. у справі № 5021/1465/2011 місцевим господарським судом було повно зясовано обставин, що мають значення для справи, викладені в цьому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у звязку з чим вказане рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача залишенню без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Суми, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2011 р. у справі № 5021/1465/2011 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст підписаний 30.11.2011 р.