Постанова № 19922916, 24.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2011 р. Справа № 5023/3946/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.

при секретарі Сиротніковій Я.Є.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю №01-62юр/9215 від 19.11.2010р.,

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4375 Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2011р. у справі № 5023/3946/11,

за позовом Акціонерної компанії “Харківобленерго”, м. Харків,

до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, м. Ізюм, Харківська область

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2011р. (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 44297,81 грн. збитків, 443,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.130-132,т.2).

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі №5023/3946/11 від 15.06.2011р. повністю та прийняти нове рішення по суті справи (а.с.142-143, т.2).

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що постановою КМУ від 01.08.1996 р. № 879 встановлено норми користування житлово-комунальними послугами та зазначена постанова не передбачає виключень, а тому визначені цією постановою норми пільгового споживання житлово-комунальних послуг поширюються на всі категорії громадян, які відповідно до законодавства мають право на пільги в оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги.

Крім того, як зазначає апелянт, Ізюмському РВЕ щомісяця надсилаються листи з переліком громадян та зазначенням кількості норм по яким виявлені розбіжності. Подібні листи направлялись і направляються позивачеві щомісяця, однак, позивачем зазначені у них розбіжності не враховуються.

Апелянт також зазначає про те, між ним та позивачем укладено договір № 6 від 02.01.2009 р. на проведення фінансування витрат, повязаних з наданням населенню субсидій та пільг, однак, цей договір не врахований ані позивачем при подані позову, ані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

24.10.2011 р. відповідачем до суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (т. 3 а.с. 1).

Представник позивача у судових засіданнях та у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№10445) просить рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2011р. по справі № 5023/3946/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, стверджує, що відповідач безпідставно посилається на положення договору № 6 від 02.01.2009 р., оскільки цей договір стосується працівників бюджетних установ (педагогічних, медичних та фармацевтичних працівників і працівників культури), про що прямо зазначено у п. 2.1.4 цього договору.

Предметом даного позову є стягнення збитків від надання пільг з оплати за спожиту електроенергію працівникам міліції та пожежної безпеки та позовні вимоги позивача підтверджені належними доказами і повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства.

В додатково наданих до суду апеляційної інстанції поясненнях від 18.11.2011 р. позивач стверджує, що саме ст. 17 Закону «Про електроенергетику»передбачено відшкодування позивачу збитків від надання ним пільг певним категоріям споживачів, що вказані збитки виникли внаслідок порушення відповідачем норм прямої дії, що й призвело до порушення прав позивача, а відтак, на думку позивача, між діями відповідача і спричиненими позивачу збитками існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Також позивач вважає, що саме з вини відповідача, який на власний розсуд не застосував норми прямої дії, позивачу і були завдані заявлені до стягнення збитки. Отже, на думку позивача, ним доведені, а відповідачем не спростовані усі складові, необхідні для стягнення збитків.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, предметом позовних вимог позивача є стягнення з відповідача 44297,81 грн. збитків ввід надання пільг з оплати за спожиту електричну енергію окремим категоріям побутових споживачів в порядку ст. 17 ч. 4 Закону України «Про електроенергетику». З матеріалів справи вбачається, що позивач підтверджує свої позовні вимоги двосторонніми актами звіряння розрахунків за надані пільги ветеранам ВС, Ветеранам ОВС та іншим пільгам за соціальною ознакою між Південним РВЕ та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на 01.01.2011 р., по формі № 3-пільга, затвердженій наказом Мінпраці України від 28.03.2003 р. за погодженням з Мінфіном та Держкомстатом.

Як стверджував позивач, зазначена звірка проводиться між позивачем та відповідачем щомісячно за вимогами Порядку, проте, отримавши розрахунок витрат від наданих пільг працівникам міліції на пенсії, які нараховані без обмеження середніми нормами споживання, відповідачем було здійснено свої розрахунки витрат від надання пільг та виключено з суми нарахованих витрат ті розрахунки, що перевищують середні норми споживання. За даними актів звіряння різниця в сумі 44297,81 грн., яка не визнана відповідачем з вищевикладених підстав і є предметом позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги позивача підтверджені належними доказами, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Законів України “Про міліцію”, ”Про пожежну безпеку” та “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, а саме: до Закону України “Про міліцію”, внесено наступні зміни: частину четверту статтю 22 доповнено словами “працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива в межах норм, встановлених законодавством”; частину 6 статті 22 Закону України “Про пожежну безпеку” доповнено відповідним положенням: “особовому складу державної пожежної охорони та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка по оплати жилої площі, комунальних послуг, а також палива в межах норм, встановлених законодавством”; статтю 24 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” доповнено положенням: “пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань”.

При цьому, згідно з розділом ІІІ Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, розділ ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” діє з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. Тобто введення “середніх норм споживання” у деякі законодавчі акти мало діяти лише протягом 2008 бюджетного року.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року N107Л/І (107-17) (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., NN 5-8, ст. 78) і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (107-17), визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Таким чином, положення вищевказаних законів стосовно введення “середніх норм споживання” визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

Статтею 147 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до пункту 5 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. положення Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до пункту 6 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у звязку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними. Цим Рішенням визначено, що Конституція України не надає Закону України про державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Відповідно до пункту 3 “Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року (надалі - Порядок), головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з пунктом 5 Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг.

Також, відповідно до пункту 6 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми.

При вірному застосуванні норм прямої дії, а саме, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та положень Законів України “Про міліцію”, “Про пожежну безпеку”, “Про державну кримінально-виконавчу службу України”, відповідач повинен був надіслати уточнену інформацію щодо необхідності компенсування пільг, наданих енергопостачальником, відповідним категоріям громадян, фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад. Але з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було виконано вимоги пункту 6 Порядку, чим порушено права АК “Харківобленерго”.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає безпідставними посилання відповідача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1996 року №879 встановлено норми користування житлово-комунальними послугами, в межах яких надаються передбачені чинним законодавством пільги на оплату житлово-комунальних послуг та що постанова не передбачає виключень, тому визначені цією постановою норми поширюються на всі категорії громадян, які відповідно до законодавства мають право на пільги. Колегія суддів зазначає, що ця постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, а не законом, а тому при застосуванні її положень слід враховувати, що такі положення не повинні суперечити закону.

Колегія суддів зазначає, що положення Законів України “Про міліцію”, “Про пожежну безпеку” та “Про державну кримінально-виконавчу службу України” щодо надання 50-процентної знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива з урахуванням середніх норм споживання були чинні до 31.12.2008 року, а з 01.01.2009 року зазначені положення законів передбачають надання 50-процентної знижки пільговим категоріям без будь-яких обмежень. Отже, починаючи з 01.01.2009 р. положення вищенаведеної постанови суперечать положенням Закону, що прийнятий пізніше.

Що ж стосується посилання апелянта на те, що між ним та позивачем укладено договір № 6 від 02.01.2009 р. на проведення фінансування витрат, повязаних з наданням населенню субсидій та пільг, та цим договором передбачено надання пільг в межах встановлених норм, колегія суддів зазначає, що, як вірно вказує позивач, положення цього договору стосуються працівників бюджетних установ (педагогічних, медичних та фармацевтичних працівників і працівників культури), про що прямо зазначено у п. 2.1.4 цього договору, тоді як предметом даного позову є стягнення збитків від надання пільг з оплати за спожиту електроенергію працівникам міліції та пожежної безпеки.

Що ж стосується посилання відповідача на те, що Ізюмському РВЕ щомісяця надсилаються листи з переліком громадян та зазначенням кількості норм по яким виявлені розбіжності, що подібні листи направлялись і направляються позивачеві щомісяця, однак, позивачем зазначені у них розбіжності не враховуються, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено під час апеляційного провадження у справі, позивачем позовні вимоги підтверджені двосторонніми актами звіряння розрахунків за надані пільги ветеранам ВС, Ветеранам ОВС та іншим пільгам за соціальною ознакою між Південним РВЕ та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на 01.01.2011 р., по формі № 3-пільга затвердженій наказом Мінпраці України від 28.03.2003 р. за погодженням з Мінфіном та Держкомстатом. Зазначена звірка проводиться між позивачем та відповідачем щомісячно за вимогами Порядку.

Дослідженням наданих позивачем розрахунків встановлено, що розбіжності у розрахунках позивача та відповідача виникли у звязку з тим, що, як встановлено вище, відповідачем було здійснено свої розрахунки витрат від надання пільг та виключено з суми нарахованих витрат ті розрахунки, що перевищують середні норми споживання, тоді як позивачем такі середні норми споживання обгрунтовано не враховувались. Саме різниця в сумі 44297,81 грн. не була визнана відповідачем з вищевикладених підстав та є предметом позовних вимог.

Відповідно частини 4 статті 17 Закону України “Про електроенергетику” збитки енергопостачальників від надання пільг з оплати за спожиту електричну енергію окремим категоріям побутових споживачів відшкодовуються за рахунок джерел, визначених законодавчими актами, які передбачають відповідні пільги.

Тобто, заявлена до стягнення сума (яка фактично є сумою компенсаційних витрат позивача за надання відповідних пільг певним категоріям громадян) законом визначена як збитки.

Під час апеляційного провадження у справі позивачем в додатково наданих до суду апеляційної інстанції поясненнях від 18.11.2011 р. зазначено, що вказані збитки виникли внаслідок порушення відповідачем норм прямої дії, що й призвело до порушення прав позивача. Позивач стверджує, що між діями відповідача і спричиненими позивачу збитками існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, оскільки саме невиконання відповідачем положень вищенаведених норм і призвело до того, що позивач не отримав відповідних сум коштів, які він повинен був отримати. Також позивач вважає, що саме з вини відповідача, який на власний розсуд не застосував норми прямої дії, позивачу і були завдані заявлені до стягнення збитки.

Наявні у справі докази свідчать про те, що відповідачем в силу приписів ст. 614 ЦК України не доведено відсутність своєї вини у завданні позивачеві збитків. Як встановлено під час апеляційного провадження у справі, відповідна сума позову та безпосередньо і сам спір виникли через те, що відповідач не визнає правомірність вищенаведених положень чинного законодавства з надуманих підстав, так само не визнає і сталої судової практики по аналогічним спорам.

Отже, на думку колегії суддів, з огляду на положення ст. ст. 32, 33, 101 ГПК України, ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України позивачем доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

протиправної поведінки (порушення відповідачем норм прямої дії, що й призвело до порушення прав позивача, при цьому, вказане порушення є свідомим, оскільки відповідач, знаючи про вище досліджені положення чинного законодавства, свідомо ухиляється від їх виконання);

збитків (якими є сума грошових коштів, що недоотримав позивач у звязку з тим, що певна категорія побутових споживачів не у повному обсязі сплачувала за спожиту електричну енергію через наявність у такої категорії відповідних пільг);

причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача та збитками (саме невиконання відповідачем положень вищенаведених норм і призвело до того, що позивач не отримав відповідних сум коштів, які він повинен був отримати відмовляється);

вини відповідача (оскільки він на власний розсуд не застосував норми прямої дії, що призвело до завдання позивачу відповідних збитків, які і були заявлені до стягнення). При цьому, як вже встановлено вище, в силу приписів ст. 614 ЦК України відповідачем не доведено відсутності своєї вини у завданні збитків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача збитків на суму 44297,81 грн., оскільки при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли свого документального підтвердження матеріалами справи.

За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2011 року по справі №5023/3946/11 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п.1, ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2011р. по справі № 5023/3946/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Пуль О.А.

повний текст постанови складено 28.11.2011 року.