Постанова № 19919036, 24.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2011                                                                                           № 13/319

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шапрана В.В.

суддів:           Кошіля В.В.

          Моторного О.А.

при секретарі:                    Браславській А.В.

за участю представників:

від позивача – Арутюнян Д.Л.

від відповідача – не з’явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року (суддя - Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд»

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт» (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» (далі – відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 83087,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт» 62785 грн. суми основного боргу, 829,44 грн. 3 % річних, 750,28 грн. інфляційних втрат, 643,65 грн. державного мита, 182,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 15.11.2011 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд змінити рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року стосовно розмірів 3 % річних, інфляції та пені, а також розміри державного мита та витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт» 72445,03 грн., в тому числі: 62785 грн. суми основного боргу, 3345,61 грн. інфляційних втрат, 877,81 грн. 3 % річних, 4485,67 грн. пені, 714,94 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України відкладено розгляд апеляційної скарги на 24.11.2011 року.

У судове засідання 24.11.2011 року з’явився представник позивача та надав письмові пояснення по справі.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (пункт 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

З відмітки відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року, випливає, що така ухвала направлена відповідачу по справі 15.11.2011 року за реєстровим номером 2.

Враховуючи те, що представник відповідача був повідомлений про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» (покупець) виникли на підставі укладеного договору поставки № 2010/05-07-10 від 05.07.2010 року (а.с. 12 – 14).

Предметом даного договору є те, що продавець зобов’язується поставити та передати у власність покупця вироби, згідно Специфікацій та технічних завдань, які узгоджуються та підписуються сторонами перед поставкою товару (кожної окремої партії), а покупець зобов’язується прийняти цей товар і своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 договору).

Як визначено в п. 4.2. договору прийом товару здійснюється покупцем, при наявності наступних документів (накладної, податкової накладної, загального виду креслень, сертифікатів на використані матеріали) у відповідності з інструкцією № П-6 від 15.06.65 року «Про порядок прийому продукції виробничо – технічного призначення та продукції народного споживання по кількості» та інструкцією № П-7 від 25.04.66 року «Про порядок прийому продукції виробничо – технічного призначення та продукції народного споживання за якістю».

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту прийому – передачі товару (п. 4.3 договору).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору позивачем за видатковою накладною РН-024 від 02.08.2010 року за замовленнями відповідача було поставлено, товар на загальну суму 122100,00 грн., а відповідачем прийнято товар, про що свідчить підписи відповідача на видатковій накладній та акт виконаних робіт від 02.08.2011 року (а.с. 16-17).

Пунктами 1.1 та 1.2 специфікації № 1, яка є додатком до договору, сторони передбачили, що попередня оплата в розмірі 15% від загальної вартості вказаної в специфікації на протязі 5-ти банківських днів з моменту її підписання; остаточний розрахунок в розмірі 85% від загальної вартості вказаної в специфікації сплачується протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2011 року позивачем поштовим зв’язком та кур’єром з описом вкладеного 25.03.2011 року було направлено на адресу відповідача претензії з вимогою сплати заборгованості (а.с. 47-49).

Отже, враховуючи те, що відповідно до п. 1.2. специфікації № 1 від 05.07.2010 року остаточний розрахунок проводиться протягом 5 банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення та ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено семиденний строк для проведення розрахунків від дня пред’явлення боржнику вимоги, а претензія від 25.02.2011 року була отримана відповідачем 06.04.2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 43), остання дата розрахунків є 13.04.2011 року як за специфікацією так і за Цивільним кодексом України

Таким чином прострочення виконання зобов’язання починається з 14.04.2011 року, а не з 20.04.2011 року, як встановлено судом першої інстанції.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення основного боргу в розмірі 62785,00 грн.

У зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10933,27 грн. та 3% річних у розмірі 2871,72 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується існування заборгованості у відповідача перед позивачем та прострочення виконання останнім покладених на нього зобов’язань.

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок штрафних санкцій погоджується з висновками та мотивами часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних, однак не в розмірі 750,28 грн. та 829,44 грн., оскільки зобов’язання мало бути виконано не з 08.08.2010 року, а з 13.04.2011 року, то розрахунок повинен починатись не з 09.08.2011 року, а з 14.04.2011 року.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат підлягає зміні, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 877,81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3345,61 грн.

Разом з цим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 10.08.2010 року по 09.01.2011 року у розмірі 6497,02 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на те, що розрахунок пені здійснено до виникнення обов’язку оплати та його прострочення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року в частині стягнення боргу у розмірі 62785,00 грн. та відмови в задоволенні вимог про стягнення пені за період з 10.08.2010 року по 09.01.2011 року у розмірі 6497,02 грн. слід залишити без змін.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» слід залишити без задоволення з підстав наведених вище, а оскаржуване рішення підлягає зміні в частині нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, в решті рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року слід залишити без змін.

Щодо твердження позивача в суді апеляційної інстанції, стосовно невірно визначеного місцевим господарським судом способу виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначив Вищий господарський суд у своєму роз'ясненні № 02-5/422 від 10.12.1996 року «Про судове рішення» (п. 9), резолютивна частина рішення суду ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягти з відповідача певну суму або у разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. Резолютивна частина рішення має містити остаточну відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При задоволенні позову про стягнення грошових сум, господарський суд у резолютивній частині рішення вказує розмір сум, що підлягають стягненню, а також найменування і номер рахунка, з якого вони підлягають стягненню (п. 4 ст. 84 Господарського процесуального кодексу). Стягнення коштів з банківських рахунків боржника проводиться у порядку, передбаченому Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (відповідно до розділу V цього документа), затвердженою постановою правління Національного банку № 135 від 29.03.2001 року.

Якщо коштів на рахунках не виявлено або цих коштів недостатньо, то ця обставина може вважатись такою, що ускладнює виконання рішення. За наявності вказаних обставин ст. 121 Господарського процесуального кодексу дозволяє господарському суду, який видав виконавчий документ, за заявою сторони (а також державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою) залежно від обставин справи, у десятиденний строк розглянути у судовому засіданні питання про зміни способу та порядку виконання рішення, викликавши сторони (прокурора чи його заступника). Про відповідні дії виноситься ухвала суду.

Проте, в матеріалах справи відсутня заява про зміну способу та порядку виконання рішення.

Отже, суд першої інстанції вірно виклав резолютивну частину рішення у відповідності з вимогами ст. 84 ГПК України.

Судові витрати за подання позову відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, а за апеляційну скаргу у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року у справі №13/3198 змінити, пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрмістобуд»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 66-Б, код ЄДРПОУ 33398567) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиллкрафт» (54000, м. Миколаїв, пр-т Жовтневий, 325/1, код ЄДРПОУ 36098810) 62785 (шістдесят дві тисячі сімсот вісімдесят п’ять) 00 грн. суми основного боргу, 877 (вісімсот сімдесят сім) 81 грн. 3 % річних, 3345 (три тисячі триста сорок п’ять) 61 грн. інфляційних втрат, 714 (сімсот чотирнадцять) 94 грн. державного мита, 190 (сто дев’яносто) 32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити».

В решті рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2011 року у справі № 13/319 залиши без змін.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи №13/319 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      Шапран В.В.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Моторний О.А.