Постанова № 19919046, 23.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2011 № 13/263

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Кривошея О.В.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 дов. від 01.07.2011 року

від відповідача : ОСОБА_2 дов. від 15.10.2011 року

ОСОБА_3 дов. від 15.10.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас”

на рішення Господарського суду м. Києва

від 15.09.2011 року

у справі № 13/263(суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СКМ УКРАЇНА”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас”

про зобовязання вчинити дії та стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

“Торговий дім “Веріас”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СКМ УКРАЇНА”

про визнання додаткової угоди від 25.05.2009 року недійсною та

припинення дії договору від 12.02.2009 року

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “СКМ УКРАЇНА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас” про зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості в розмірі 92244,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем передбачених спірним Договором зобовязань, у звязку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача підписати Акти нарахування плати за користування товарним кредитом, Акти зміни ціни товару до видаткової накладної, та стягнути з відповідача 1338,64 грн. пені, 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної.

09.09.2011 відповідачем подана Зустрічна позовна заява про визнання Додаткової угоди від 25.05.2009 року, укладеної до Договору № 00000020-2009 від 12.02.2009 року, нікчемною та припинення дії Договору № 00000020-2009 від 12.02.2009 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.09.2011 року прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.

15.09.2011 року позивачем за зустрічним подано уточнення Зустрічних позовних вимог, згідно яких позивач за зустрічним позовом просить суд змінити п. 1 зустрічної позовної заяви та визнати Додаткову угоду від 25.05.2009 року недійсною.

Позивач за зустрічним позовом, посилається на те, що Додаткову угоду було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас". Проте, відповідно до даних Єдиного державного реєстру, на дату підписання цією Додаткової угоди в Єдиному державному реєстрі з найменуванням ТОВ "Форінтек - Україна" була зареєстрована зовсім інша організація, з іншим кодом ЄДРПОУ, а саме: 36507111. Отже, позивач за зустрічним позовом, вважає, що зазначена Додаткова угода від 25.05.2009 року до Договору є недійсною, а сам Договір припинив свою дію з моменту внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо зміни найменування і місцезнаходження позивача за первісним позовом, а саме з 05.05.2009 року, у звязку з тим, що ці зміни не були внесені в основний Договір.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 р. у справі № 13/263 первісні позовні вимоги задоволено частково. Припинено провадження у справі за первісним позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" підписати Акти нарахування плати за користування товарним кредитом, Акти зміни ціни товару до видаткової накладної та відповідні видаткові накладні. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ УКРАЇНА" 1338,64 грн. пені, 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної, 1007,45 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що провадження у справі в частині вимог ТОВ "СКМ УКРАЇНА" про зобов'язання відповідача за первісним позовом підписати Акти нарахування плати за користування товарним кредитом, Акти зміни ціни товару до видаткової накладної та відповідні видаткові накладні підлягає припиненню, оскільки такі вимоги не підлягають вирішенню у господарському суді. Вимоги про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Веріас"1338,64 грн. пені, 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної є обґрунтованими, та підлягають задоволенню. Зустрічний позов ТОВ "Торговий дім "Веріас"про визнання Додаткової угоди від 25.05.2009 року недійсною та припинення дії Договору № 00000020-2009 від 12.02.2009 року задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 р. у справі №13/263 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд не звернув увагу на обставини, що на дату підписання додаткової угоди від 25.05.2009 року позивач змінив своє найменування. Отже, ця угода є недійсною.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2011 року.

09.11.2010 року представником відповідача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

За письмовим клопотання відповідача за первісним позовом здійснено фіксацію судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у звязку з задоволенням клопотання відповідача, неявкою представників позивача та необхідністю витребування нових документів, колегією суддів ухвалою від 09.11.2011 року розгляд справи було відкладено на 23.11.2011 року.

23.11.2011 року представником відповідача за первісним позовом в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справ №13/263 до розгляду господарським судом м. Києва повязаної з нею справи ( визнання недійсним договору № 00000020-2009 від 12.02.2009 року). Дане клопотання відповідача за первісним позовом колегією суддів відхилено, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Відповідачем не подано письмових доказів щодо підтвердження факту розгляду судом першої інстанції справи повязаної з даною (ухвали господарського суду м. Києва про порушення провадження по справі).

23.11.2011 року представником відповідача за первісним позовом в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було заявлено усне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 23.11.2011 року було оголошено перерву для надання можливості представникам відповідача за первісним позовом ознайомитись з матеріалами справи.

Представники відповідача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 р. у справі № 13/263скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісним вимог відмовити повністю, зустрічні вимоги задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року у справі №52/124.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" (надалі позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" (надалі відповідач, покупець)було укладено договір № 00000020-2009, відповідно до умов якого продавець за Договором погоджується передати, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до статуту ТОВ "СКМ Україна" (п.1.1., нова редакція від 2009 року, затеврджена протоколом №15 Загальних зборів учасників від 28.04.09, зареєстрованого 05.05.10 №10691050006041834) товариство є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна"(код 33300076).

Згідно п. 6.1 Договору, всі ціни сторони погоджують та зазначають в Специфікації в українських гривнях та еквівалент ціни у ЄВРО на дату складення Специфікації.

Відповідно до п.п. 7.1 Договору оплата за товар, вказаний у відповідному рахунку-фактурі, здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на умовах товарного кредиту. Строк надання товарного кредиту може змінюватися за узгодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодились, що на день повної сплати гривневої вартості Товарів, що були відвантажені згідно конкретної видаткової накладної, ціна Товару, що підлягає сплаті у гривнях, перераховується шляхом множення еквіваленту вартості Товарів у Євро, яка була погоджена у Специфікації, на вартість 1 Євро у гривнях за середнім курсом продажу Євро на міжбанківській валютній біржі на дату надходження коштів на рахунок продавця. Різниця у сумі , що підлягає сплаті у гривні (якщо така виникла) оформляється Продавець Актом зміни ціни товару до такої видаткової накладної з випискою розрахунку коригування до відповідної податкової накладної, копії яких надсилаються покупцеві по факсу або електронною поштою, а оригінали поштою. Заборгованість, яка виникла внаслідок такого перерахунку ціни товару на користь однієї зі сторони, при подальших взаєморозрахунках закривається першочергово рахунок наступних платежів або відвантаження товару.

Відповідно до п. п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 даного Договору, сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України.

Згідно п. 12.2 Договору, при перевищені строків оплати покупцем, покупець сплачує продавцю пеню 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 12.3 Договору сторони передбачили, що у випадку перевищення строків оплати за переданий Товар (строків користування товарним кредитом) та/або строків оплати плати за користування товарним кредитом, покупець сплачує продавцеві суму заборгованості за товар та/або плату за користування товарним кредитом з урахуванням 24 відсотків річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на сумарну прострочену заборгованість покупця.

Сума заборгованості, що підлягає сплаті внаслідок застосування санкцій за перевищення термінів оплати, передбачених цим Договором, оформляється Актом про нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами та/або пені з випискою відповідної податкової накладної, копії яких надсилаються по факсу або електронною поштою, а оригінали поштою. Сума такої заборгованості зараховується в рахунок наступних платежів або відвантаження товарів при подальших взаєморозрахунках (п. 12.4 Договору).

Згідно п.п. 18.1 та 18.4 Договору, будь-які зміни до Договору повинні бути в письмовій формі підписані від імені обох сторін. Будь-які доповнення (специфікації) та зміни до цього Договору вважаються чинними і становлять невідємну частину Договору, лише якщо їх виконано в письмовій формі, підписано уповноваженими представниками та скріплено печаткою підприємства.

Згідно п. 15.1 Договору даний договір набуває чинності з 12.02.2009 року та залишається чинним та діючим до 31.12.2009 року та до повного виконання сторонами взаємних зобовязань.

25.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" було укладено додаток №1 до Договору № 00000020-2009 року від 12.02.2009 року (додаткову угоду), згідно якої у звязку зі зміною назви ТОВ "Форінтек Україна" на ТОВ “СКМ Україна” сторони домовилися внести зміни до Договору № 00000020-2009 року від 25.05.2009 року в частині зазначення місцезнаходження та реквізитів сторін.

На виконання умов Договору позивачем передавався замовлений відповідачем товар, що підтверджується матеріалами справи.

Під час господарської діяльності, сторонами за Договором здійснювалися перерахунки ціни товару.

Позивач стверджує, що відповідачем було порушено умови Договору, а саме були частково не сплачені кошти згідно зміни ціни товару (курсова різниця - п.7.1 та п. 7.2 Договору), а також частково не були підписані надані Акти нарахування плати за користування товарним кредитом, Акти зміни ціни товару до видаткової накладної та відповідні видаткові накладні, у звязку з чим просить суд зобов'язати ТОВ "ТД "Веріас" підписати зазначені документи до Договору, та стягнути з відповідача за первісним позовом 1338,64 грн. пені, 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині припинення провадження по справі з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 1 ст. 693 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом свої зобов'язання за спірним договором виконав належним чином.

Проте як відповідач за первісним позовом свої зобовязання за спірним договором належним чином не виконав, частково не сплатив кошти згідно зміни ціни товару (курсову різницю згідно п. 7.1 та. 7.2 договору), в результаті чого у останнього виникла заборгованість в сумі 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 33370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом та 57535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної, є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Веріас" підписати Акти нарахування плати за користування товарним кредитом, Акти зміни ціни товару до видаткової накладної та відповідні видаткові накладні, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції в цій частині позовних вимог було припинено провадження по справі, оскільки такі вимоги не підлягають вирішенню у господарському суді.

Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, пунктом 7.1 Договору сторони погодились, що на день повної сплати гривневої вартості Товарів, що були відвантажені згідно конкретної видаткової накладної, ціна Товару, що підлягає сплаті у гривнях, перераховується шляхом множення еквіваленту вартості Товарів у Євро, яка була погоджена у Специфікації, на вартість 1 Євро у гривнях за середнім курсом продажу Євро на міжбанківській валютній біржі на дату надходження коштів на рахунок продавця. Різниця у сумі , що підлягає сплаті у гривні (якщо така виникла) оформляється Продавець Актом зміни ціни товару до такої видаткової накладної з випискою розрахунку коригування до відповідної податкової накладної, копії яких надсилаються покупцеві по факсу або електронною поштою, а оригінали поштою. Заборгованість, яка виникла внаслідок такого перерахунку ціни товару на користь однієї зі сторони, при подальших взаєморозрахунках закривається першочергово рахунок наступних платежів або відвантаження товару.

Отже, умовами договору не передбачено зобовязання відповідача щодо підписання Актів нарахування плати за користування товарним кредитом, Актів зміни ціни товару до видаткової накладної.

Крім цього, згідно зі статтею 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 3 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003у справі № 1-12/2003за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002у справі № 1-2/2002за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Субєкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх субєктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в пункті 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Як правило, субєкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення позивачем у цій частині вимог спосіб захисту не відповідає передбаченим законодавствам способам захисту цивільних прав, у звязку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для захисту права позивача обраним ним шляхом.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 зазначено, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду. Правову позицію Верховного Суду України з цього приводу викладені в його постановах від 13.07.2004 зі справи N 10/732 та від 14.12.2004 зі справи N 6/11.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанову Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року" і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Таким чином, у звязку з відсутністю зобовязання у відповідача щодо підписання Актів нарахування плати за користування товарним кредитом, Актів зміни ціни товару до видаткової накладної, та враховуючи, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, то вимога позивача про зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Веріас" підписати вищевказані документи є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 даного Договору, сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України.

Згідно п. 12.2 Договору, при перевищені строків оплати покупцем, покупець сплачує продавцю пеню 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня в розмірі 1338,64 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно п. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що Додаткову угоду (Додаток №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009) було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас". Проте, відповідно до даних Єдиного державного реєстру, на дату підписання цієї Додаткової угоди в ЄДР з таким найменуванням була зареєстрована зовсім інша організація Товариство з обмеженою відповідальністю "Форінтек-Україна", з іншим кодом ЄДРПОУ, а саме: 36507111.

Отже, позивач за зустрічним позовом, вважає, що Додаткова угода (Додаток №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 ) є недійсною, а сам Договір припинив свою дію з моменту внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо зміни найменування і місцезнаходження позивача за первісним позовом, а саме з 05.05.2009 року, у звязку з тим, що ці зміни не були внесені в основний Договір.

Колегією суддів встановлено, що згідно Довідки з ЄДРПОУ серія АЄ № 171779, 05.05.2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна", код ЄДРПОУ 33300076 було змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю “СКМ Україна” код ЄДРПОУ 33300076.

Додаток 1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" (нове найменування -Товариство з обмеженою відповідальністю “СКМ Україна”) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас"

Таким чином, Додаток №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтек Україна" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “СКМ Україна”) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас", тобто між тими ж особами, які є сторонами Договору № 00000020-2009 від 25.05.2009 року.

Отже, Додаток №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 був укладений сторонами з дотриманням вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Додаток №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 не суперечить чинному законодавству України, тому вимога позивача про визнання недійсним Додаткової угоди (Додатку №1 від 25.05.2009 року до Договору від 12.02.2009 ) є не обґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року у справі №13/263 підлягає частковому скасуванню в частині припинення провадження, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Оскільки відповідачем за первісним позовом (ТОВ "Торговий дім "Веріас") при поданні апеляційної скарги не було в повному обсязі сплачено мито (не доплачено мито з вимог зустрічного позову), то суд достягує з останнього в доход Державного бюджету України державне мито у розмірі 42,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Веріас” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року у справі №13/263 в частині припинення провадження по справі скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. В решті рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року у справі №13/263 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" (04074, м. Київ, вул.. Резервна, буд. 8, код ЄДРПОУ 33346828) в доход Державного бюджету України 42,50грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №13/263 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТищенко О.В.

СуддіЧорна Л.В.

Смірнова Л.Г.