Постанова № 19918866, 21.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2011 № 56/189

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зеленіна В.О.

суддів:

при секретарі:Гончарук І.В.

Представники сторін:

позивача:Репіков А.В., посвідчення б/н від 10.10.2011 ;

Смолинець В.Г. директор;

відповідача:ОСОБА_1, довіреність № 220/682/д від 30.12.2010;

третя особа:не зявився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо»

на рішення господарського суду

міста Києва

від27.09.2011

у справі№ 56/189 (суддя: Джарти В.В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо»

до Міністерства оборони України

третя особаДержавна казначейська служба України

про стягнення 2794212,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тусмо» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 2794212,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 56/189 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тусмо» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 56/189 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва порушено, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а також неповно зясовані обставини справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 прийнято до розгляду справу № 56/189. Розгляд апеляційної скарги призначений на 21.11.2011 о 10:10.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими субєктами від 21.11.2011 № 01-23/3/2 у справі № 56/189 у звязку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Іоннікову І.А.

21.11.2011 представник третьої особи в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду третя особа повідомлена належним чином.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

28.12.2010 Міністерством оборони України як замовником (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тусмо", як постачальником (позивач) укладено договір № 286/3/10/49 про поставку товару - одягу верхнього з тканини чоловічий та хлопчачий, а відповідач повинен був забезпечити його приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору (надалі - Договір).

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов Договору строк поставки товару - 30.12.2010 року.

28.12.2010 між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до Договору (надалі Додаткова угода), в якій сторони погодили строк поставки до 15.03.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 2794212,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 17.02.2011 року № РН - 0000008 на суму 77592,00 грн, від 23.02.2011 року № РН -0000014 на суму 326880,00 грн., від 10.03.2011 року № РН- 0000020 на суму 315000,00 грн, від 10.03.2011 року № РН -000021 на суму 310368,00 грн, від 10.03.2011 року № РН -000022 на суму 319296,00 грн, від 14.03.2011 року № РН - 0000023 на суму 795240,00 грн., від 14.03.2011 року № РН -000024 на суму 79824,00 грн., від 14.03.2011 року № РН - 000025 на суму 775920,00 грн, від 14.03.2011 року № РН- 0000026 на суму 77592,00 грн.

Зазначені вище накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Прийняття товару підтверджується належним чином завіреними і підписаними актами приймального контролю якості, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.1 Додаткової угоди розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства Оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства. З метою повного та своєчасного використання бюджетних коштів передбачається попередня оплата поставки товару.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не врахував п. 4.1 Додаткової угоди, а саме судом не враховано те, що з метою повного та своєчасного використання бюджетних призначень та коштів загального фонду, переданих Міністерству оборони України згідно постанови КМУ від 18 жовтня 2010 року № 969 «питання використання у 2010 року коштів державного бюджету, передбачених Міністерством оборони за деякими програмами зі змінами, внесеними постановою КМУ від 13 грудня 2010 року № 1145» передбачається попередня оплата поставки товару за Договором за специфікацією № 1.

Таким чином, постачальник зобов'язується в термін до 15 березня 2011 року подати замовнику документи, що підтверджують постачання товару про, що сторонами складається акт звіряння.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції не врахував ці обставини, які повністю підтверджують той факт, що Акт звіряння і є фактом не тільки підтвердження отримання товару та отримання рахунків фактур, актів прийому передачі товару, але й доказом того, що з моменту підписання цього акту, а саме 12 травня 2011 року починається і настання події 30 - діб для фактичної оплати за вже отриманий товар, а тому помилковими є висновок суду першої інстанції про те, що строк оплати у відповідача виникає з моменту отримання рахунків фактур.

Також, з оскаржуваного рішення вбачається, що як підставу для відмови в позові суд першої інстанції зазначає про те, що умовами Договору в частині розрахунків є умова надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків.

Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим в звязку з тим, що робив висновок лише з наданих третьою особою до матеріалів справи письмових пояснень, а не документи фінансової звітності та обліку, яки б свідчили про те, що бюджетні кошти на рахунках Міністерства оборони України відсутні.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, часткова сплата відповідачем заборгованості вказує на визнання ним заборгованості перед позивачем та порушення умов Договору.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист вих. №275-с від 26.09.2011 року в якому підтверджується, що згідно п. 11.2 Договору № 286/3/10/49 Міністерство оборони України перед тим як заключити Договір отримало 56334,00 гривень забезпечення і дана сума 04 травня 2011 року платіжним дорученням № U62457 повернута позивачу саме з рахунку Держказначейства, чим повністю підтверджено, що постачальник (позивач) повністю виконав всі умови Договору.

Зазначене вище спростовують посилання відповідача і третьої особи, що на рахунках не було коштів.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем та факт надання вимоги про сплату боргу скаржником належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 56/189 прийняте з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо»

задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 56/189 скасувати.

3. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022, р/р 352190005003192 в ДКУ м. Києва, МФО 820172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (10006, м. Житомир, вул. Денишівська, 4, код ЄДРПОУ 13548679, р/р 26008163776 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805) 2794212 (два мільйони сімсот девяносто чотири тисячі двісті дванадцять) грн. 00 коп. боргу, 25500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 56/189 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді

25.11.11 (відправлено)