Постанова № 19915443, 14.11.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2011 року Справа № 6/5005/8831/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідача)

суддів: Науменка І.М., Голяшкіна О.В.,

при секретарі: Єрьоміна К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 03.06.10;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 01.09.11;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “КБ “Аксіома” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2011 року у справі №6/5005/8831/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційної фірми “Саба”, м. Дніпропетровськ

до публічного акціонерного товариства “СИГМАБАНК” (надалі також - банк), м. Дніпропетровськ

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2011 р. (суддя Коваленко О.О.) задоволено позов про визнання недійсними укладених між сторонами кредитного договору №01ю.024/07 від 22.08.2007р. та договору іпотеки №01ю.024/07-і від 22.08.2007р. Судові витрати у справі у тому числі витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., із заявлених 15 000,00 грн. покладено на відповідача. Рішення суду першої інстанції мотивовано невідповідністю вимогам закону вказаного кредитного договору, його укладенням без наміру створення правових наслідків, що є підставою для його недійсності, та в силу закону тягне недійсність договору іпотеки, укладеного в його забезпечення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу про його скасування та прийняття нового рішення про відмову у позові в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач зокрема вказує на те, що грошові кошти були фактично надані за кредитним договором, використані позивачем на купівлю нежитлової будівлі, в подальшому переданої в іпотеку банку, протягом тривалого часу останнім сплачувались проценти за користування кредитом. Також судом першої інстанції необґрунтовано не застосовано позовну давність як окрему підставу для відмови у позові.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін.

По справі оголошувалась перерва до 14.11.2011 р.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи 22.08.2007 р. між сторонами укладено кредитний договір №01ю.024/07, відповідно до умов якого банк зобовязався надати позивачу кредит у розмірі 2 020 000,00 грн. строком користування з 22.08.2007 р. по 21.08.2008 р. зі сплатою 12,0% річних.

В подальшому сторонами були укладені додаткові угоди до кредитного договору №1 від 21.08.2008 р., №2 від 20.11.2008 р. , № 3 від 22.12.2008 р., у тому числі щодо зміни процентної ставки за користування кредитом до 23 % річних, строку користування кредитом до 23.03.2009 р.

Відповідно до п. 2.1., п.2.2. банк зобовязався відкрити позичковий рахунок та для обліку нарахованих відсотків за користування кредитом відкрити рахунок нарахованих відсотків, надати боржнику кредит при наявності у банку вільних коштів та при виконанні боржником умов даного кредитного договору шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку за реквізитами контрактів та/або договорів, які надані боржником.

Відповідно до п. 1.5 кредит надається для купівлі нерухомого майна.

22.08.2007 р. між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №01ю.024/07-і, відповідно до якого позивачем в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №01ю.024/07 від 22.08.2007 р. передано в іпотеку банку нерухоме майно, придбане на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.08.2007 р., розташоване по вул.. Набережна Заводська, 21А у м. Дніпропетровськ. Іпотекою забезпечуються виконання іпотекодавцем зобовязань перед іпотекодержателем, що визначені кредитним договором №01ю.024/07 від 22.08.2007 р. та полягають у зобовязанні іпотекодавця повернути іпотекодежпателю суму позики в строк до 21.08.2008 р., а також вимоги іпотекодежателя щодо відшкодування витрат, повязаних з предявленням вимоги за основним зобовязанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і звернення предмету іпотеки, витрат по реєстрації іпотеки, збитків, завданих порушенням умов цього договору.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами кредитний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, з використанням платіжного доручення №1 від 22.08.2007 р., меморіального ордеру №9_5 від 22.08.2007 р., меморіального ордеру №233_4 від 22.08.2007 р. грошові кошти у розмірі 2 020 000,00 грн. з позичкового рахунку позивача з призначенням платежу за нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 22.08.07 р., платник ТОВ ВКФ “Саба” були зараховані на поточний рахунок ТОВ “ВТ-Альянс”.

Зарахування грошових коштів у вказаному розмірі 2020 000,00 грн. на поточний рахунок ТОВ “ВТ-Альянс”, також підтверджується останнім згідно листа №0908-10 від 09.08.10 р.

На підставі зазначеного вище нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.08.2007 р. позивачем було придбано у ТОВ “ВТ-Альянс” нерухоме майно по вул.. Набережна Заводська, 21А у м. Дніпропетровськ, яке в подальшому згідно зазначеного вище договору іпотеки №01ю.024/07-і від 22.08.2007 р. було передано позивачем в іпотеку банку в забезпечення виконання своїх зобовязань за кредитним договором №01ю.024/07 від 22.08.2007 р.

Наведені обставини щодо зарахування грошових коштів на рахунок продавця, придбання позивачем у тому числі за рахунок цих коштів нерухомого майна та подальша його передача в іпотеку банку виключають фіктивність кредитного договору, оскільки свідчать про вчинення сторонами дій на його виконання. Крім того, вказані обставини виключають наявність у обох сторін умислу на вчинення фіктивного право чину.

Також необґрунтованим є посилання позивача на удаваність кредитного договору як підставу для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто за удаваним правочином сторони умисно оформляють один право чин з метою приховання іншого, який насправді ними вчинено.

За змістом ч. 2 ст. 236 ЦК України наслідком вчинення сторонами правочину для приховання іншого, є те, що відносини сторін мають регулюватись правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили. Позивачем не наведено жодних обставин та доказів на підтвердження умислу у сторін на вчинення іншого, ніж кредитний договір, правочину, обставин щодо недійсності право чину, який сторони мали би намір приховати.

Судова колегія вважає необґрунтованими посилання позивача, з якими погодився суд першої інстанції, на порушення процедури надання кредитних коштів, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, у тому числі відсутність у банку відкритого поточного рахунку позивача, неможливість у звязку з цим зарахування на такий рахунок коштів позичальника, здійснення перерахування грошових коштів у розмірі 2 020 000,00 грн. у порядку, що не передбачений умовами кредитного договору.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно частин другої та третьої вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Закон не встановлює недійсність кредитного договору у звязку з відсутністю у банку відкритого позичальником поточного рахунку. Умовами кредитного договору сторонами узгоджувалось надання кредиту шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами контрактів та/або договорів, які надані позичальником.

За викладеного висновок суду першої інстанції про наявність встановлених законом підстав для визнання недійним кредитного договору судова колегія вважає помилковим.

Щодо посилань відповідача на сплив позовної давності то, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, позов не підлягає задоволенню з цих підстав.

Враховуючи дійсність кредитних зобовязань сторін також помилковим є висновок про недійсність договору іпотеки на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України з мотивів недійсності основного зобовязання, що спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 104 ГПК України з прийняттям нового про відмову у позові.

Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України підлягають перерозподілу шляхом їх покладення на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено. Витрати на послуги адвоката у розмірі 15 000,00 грн., які були заявлені позивачем у складі судових витрат, та частково покладені судом першої інстанції на відповідача у розмірі 5000,00 грн., є необґрунтованими та неспіврозмірними предявленому позову, у звязку з прийняттям рішення про відмову у позові покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають на підставі ст. 49 ГПК України.

Згідно статуту публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Аксіома” є правонаступником публічного акціонерного товариства “Сигмабанк”, відкритого акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Сигмабанк”, закритого а акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Сигмабанк”, у звязку з чим відповідач у справі - публічне акціонерне товариство “СИГМАБАНК” на підставі ст. 25 ГПК України підлягає заміні його правонаступником - публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “Аксіома”.

Керуючись ст.ст.101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Замінити відповідача у справі - публічне акціонерне товариство “СИГМАБАНК” його правонаступником - публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “Аксіома”.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “КБ “Аксіома” задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2011 року у справі №6/5005/8831/2011 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційної фірми “Саба” (юр. адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 1Б; фактична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 29/13, код ЄДРПОУ 20251773) на користь публічного акціонерного товариства “КБ “Аксіома” (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Барикадна, 5/7, код ЄДРПОУ 33972230) 42,50 грн. витрат на сплату держмита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя:В.Ф.Мороз

Суддя:І.М.Науменко

Суддя:О.В. Голяшкін