Рішення № 19900385, 25.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2011 року справа № 5020-1499/2011

За позовомПрокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 10)

в інтересахФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

державиідентифікаційний код 25750044

в особі:(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Публічного акціонерного товариства „Фармація”,ідентифікаційний код 16515077(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А)

про стягнення 390,47 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Ленінського району міста Севастополя) явку уповноваженого представника не забезпечив;

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) ОСОБА_1. головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність від 05.01.2011;

відповідач (Публічне акціонерне товариство „Фармація”) ОСОБА_2. юрисконсульт, довіреність № 10 від 12.07.2011.

Обставини справи:

20.09.2011 Прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Фармація” (далі ПАТ „Фармація”) про стягнення 5054,30 грн, з яких: 4663,83 грн заборгованість з орендної плати за Договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004; 327,15 грн пеня; 63,32 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004 в частині сплати орендної плати.

Ухвалою від 25.10.2011, у звязку із відсутністю предмета спору, провадження у справі № 5020-1499/2011 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 4663,83 грн припинено /арк. с. 36-37/.

Отже, предметом судового розгляду є вимога прокурора Ленінського району міста Севастополя про стягнення з ПАТ „Фармація” на користь ФКМ Севастопольської міської Ради 390,47 грн, з яких: 327,15 грн пеня за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004; 63,32 грн 3% річних.

В засіданні суду 25.10.2011 представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 390,47 грн, з яких: 327,15 грн пеня та 63,32 грн 3% річних, у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Присутня у судовому засіданні представник відповідача не заперечувала факту порушення строків внесення орендної плати та пояснила, що це повязано зі скрутним матеріальним становищем відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

24.09.2004 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є ФКМ Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець), та ПАТ „Фармація” (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №111-04 /арк. с. 11-13/ (далі Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобовязався передати, а Орендар прийняти в оренду нерухоме майно вбудовані нежилі приміщення, загальною площею 495,90 м2, розташовані за адресою: м.Севастополь, вул.Дмитра Ульянова, 2, яке перебуває на балансі Ремонтно-експлуатаційного підприємства № 5, під розміщення аптеки № 23 (далі обєкт оренди), вартість якого, згідно із Довідкою-характеристикою № 1002, виданою 09.09.2004 Севастопольським бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна, складає 366340,00 грн.

11.06.2007 сторонами підписано Протокол погодження змін до Договору оренди №111-04 від 24.09.2004 /арк. с. 16/, яким преамбула договору та пункти 2.2, 3.1-3.3 викладено в новій редакції.

Згідно з пунктами 3.2-3.3 Договору (в редакції Протоколу погодження змін від 11.06.2007), з 01.01.2007 орендна плата складає 1213,85 грн та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

За умовами пункту 4.4 Договору Орендар зобовязався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту підписання акта приймання-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації Договору до 24.09.2014 (пункт 7.1 Договору).

Як убачається з матеріалів справи, Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. 24.09.2004 та зареєстрований в реєстрі за № 3954.

Судом встановлено, що позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі орендованого майна від 24.09.2004, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 15/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з квітня по серпень 2011 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 4663,83 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі ФКМ Севастопольської міської Ради.

Під час розгляду справи відповідач погасив заборгованість по орендній платі за Договором у повному обсязі у сумі 4663,83 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4066 від 11.10.2011 на суму 4663,83 /арк. с. 30/, у звязку з чим провадження у справі у відповідній частині було припинено через відсутність предмета спору.

Водночас, нараховані позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004 пеня в сумі 327,15 грн та 3% річних в сумі 63,32 грн до теперішнього часу не сплачені і є предметом судового розгляду.

Оцінюючи надані прокурором та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частин першої, пятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання обєктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності.

Таким чином, подача прокурором даного позову в інтересах держави в особі ФКМ Севастопольської міської Ради є правомірною.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 24.09.2004 між сторонами укладено Договір № 111-04 /арк.с.11-13/, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обовязків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обовязок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 111-04 від 24.09.2004 є підставою для виникнення у відповідача обовязку щодо внесення орендної плати за користування обєктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобовязаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (квітень-серпень 2011 року) відповідач був зобовязаний здійснити в строк до 20.08.2011.

Натомість, відповідач погасив заборгованість за Договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004 в сумі 4663,83 грн лише під час розгляду справи у суді, а саме 11.10.2011, тобто є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання щодо внесення орендної плати.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 63,32 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 9/, суд визнає його вірним.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми (4663,83 грн) в розмірі 63,32 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення пені в сумі 327,15 грн суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1ст.230 ГК України).

Визначення понять штрафу і пені надано у Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 9/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 327,15 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 390,47 грн, з яких: 327,15 грн пеня за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором оренди нерухомого майна № 111-04 від 24.09.2004; 63,32 грн 3% річних.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього в доход бюджету.

Згідно з підпунктом „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах, що дорівнює 236,00 грн.

Таким чином, державне мито у розмірі 102,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього у доход Державного бюджету України, оскільки прокурор звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 46, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р33213870700001 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, отримувач місцевий бюджет, код платежу 22080400) 390,47 грн (триста девяносто гривень 47 коп.), з яких: 327,15 грн пеня; 63,32 грн 3% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р31113095700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598) державне мито у сумі 102,00 грн (сто дві грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фармація” (ідентифікаційний код 16515077; 99007, м.Севастополь, вул. М. Музики, 52-А; п/р2600200015733 в СФ ВАТ „Укрексимбанк”, МФО 384986, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р31212264700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598, код бюджетної класифікації 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

31.10.2011.