Рішення № 19894354, 08.12.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.11 Справа № 26/227/2011

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром”, м.Ніжин Чернігівської області

до Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, м.Ровеньки Луганської області

про стягнення 379388 грн. 12 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача адвокат ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги №5 від 26.10.2011;

відповідач начальник юридичного відділу ОСОБА_2, довіреність №1-3/3д-16 від 24.12.2010.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договорами поставки №111-1265гп від 15.03.2011 та №111-2214гп від 17.05.2011 в сумі 366919 грн. 67 коп., 9187 грн. 84 коп. пені, 1490 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 3556 грн. 58 коп., а також витрат на правову допомогу.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.11.2011 оголошувалась перерва.

Позивач заявою б/н від 22.11.2011 збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 366919 грн. 67 коп., пеню в сумі 10823 грн. 90 коп., інфляційні нарахування в сумі 1490 грн. 33 коп., 3% річних в сумі 4189 грн. 89 коп., витрат на правову допомогу в сумі 3793 грн. 88 коп. Позивачем надане до матеріалів справи платіжне доручення про доплату державного мита.

Враховуючи приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає можливим прийняти вказану заяву до розгляду.

Відповідач відзивом б/н від 22.11.2011 зазначив, що заборгованість за спірними договорами складає 316919 грн. 67 коп., оскільки 21.11.2011 відповідач здійснив проплату на суму 50000 грн. 00 коп. Також відповідач заперечив проти розрахунку позивача щодо нарахування інфляційних нарахувань та пені.

Заявою про уточнення позовних вимог б/н від 07.12.2011 позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 316919 грн. 67 коп., пеню в сумі 8914 грн. 10 коп., 994 грн. 68 коп. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 4189 грн. 90 коп.

Дана заява по суті є заявою про зменшення позивачем розміру позовних вимог і, враховуючи приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, приймається судом до розгляду.

Клопотанням б/н від 08.12.2011 позивач долучив до матеріалів справи акт про надання правової допомоги та розрахунок оплати праці адвоката ОСОБА_1, з яких вбачається, що загальний розмір витрат на правову допомогу по справі склав 8743 грн. 20 коп.

Відповідач доповненням до відзиву б/н від 08.12.2011 заперечив проти нарахування пені, оскільки спірними договорами її розмір не передбачений.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне.

Між Приватним підприємством „Ніжин Агро Пром” (постачальник, позивач) та Державним підприємством „Ровенькиантрацит” (покупець, відповідач) 15.03.2011 був укладений договір поставки №111-1265гп (далі - договір №1), за умовами якого постачальник зобовязався поставити, а покупець прийняти, та оплатити товар в номенклатурі, кількості та за цінами, зазначеними у специфікації, яка є невідємною частиною даного договору (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору його сума склала 92150 грн. 00 коп.

Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що порядок та форма розрахунків: шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 30 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця.

В розділі 6 договору сторони визначили тільки відповідальність постачальника.

На виконання вказаних умов договору позивач поставив відповідачу за видатковою накладною №РН-0000009 від 18.03.2011 товар (рукав високого тиску) на загальну суму 92146 грн. 20 коп., яку відповідач оплатив частково з простроченням платежу на 33 дні в сумі 59964 грн. 00 коп.

Також між цими ж сторонами 17.05.2011 був укладений договір №111-2214гп (далі - договір №2) про закупівлю товарів за державні кошти за результатами відкритих торгів, які відбулись 22.03.2011, за умовами якого постачальник зобов”язався у 2011 році поставити покупцю товари, зазначені в специфікації, а покупець прийняти і оплатити такі товари. Специфікація повинна містити: найменування товару, його кількість, ціну за одиницю, загальну вартість товару. Специфікація може містити умови оплати та умови постачання, відмінні від умов, передбачених у даному договорі, які виконуються сторонами при виконанні договору.

Ціна договору склала 2576650 грн. 00 коп., враховуючи ПДВ (п.3.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору покупець здійснює оплату товару в національній валюті України (гривнях) у безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника в установі банку, реквізити якого зазначаються в рахунку, у строк не пізніше 35 календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару.

Згідно п.5.1 договору строк поставки (передачі) товарів становить 14 календарних днів після отримання письмової заявки (спочатку по факсу, потім оригінал) покупця на відповідну партію товару, якщо інший строк поставки не буде узгоджений сторонами додатково.

Пунктом 7.3 вказаного договору сторони передбачили, що у разі затримки оплати товару або оплати не в повному обсязі замовником він несе відповідальність згідно ст.ст.224-226, 231 Господарського кодексу України.

На виконання умов договору №2 сторони уклали специфікацію №1, відповідно до якої позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями (а.с.18-20, 24, 25, 27) на загальну суму 334737 грн. 47 коп.

Оскільки в передбачені спірними договорами строки відповідач оплату не здійснив за ним утворилась заборгованість в сумі 316919 грн. 67 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 07.12.2011), за стягненням якої позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В п.3.4 договору №1 та в п.4.1 договору №2 сторони визначили строк оплати товару, який відповідачем не дотриманий.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи викладені приписи законодавства, умови договорів поставки та матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 316919 грн. 67 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 07.12.2011), яка відповідачем не заперечується.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем первісно було заявлено до стягнення пеню за договором №1 в сумі 1766 грн. 30 коп., але в подальшому під час розгляду справи позивач зменшив загальний розмір пені за спірними договорами, оскільки договором поставки №1 не передбачена відповідальність відповідача за порушення грошового зобовязання. Дані обставини суд прийняв до уваги.

Що стосується вимоги про стягнення пені за договором №2 за період з 02.07.2011 по 21.11.2011 за видатковою накладною №РН-0000027 від 17.05.2011, за період з 09.07.2011 по 21.11.2011 за видатковою накладною №РН-0000033 від 03.06.2011, за період з 26.07.2011 по 21.11.2011 за видатковою накладною №РН-0000035 від 20.06.2011 в загальній сумі 8914 грн. 10 коп., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Крім того, відповідно до п. 2.1. Розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства суд дійшов висновку про те, що сторонами в п.7.3 зроблене посилання на ст.231 Господарського кодексу України, відповідач відноситься до підприємств державного сектору економіки, виконання зобовязань за договором №2 фінансується за рахунок державних коштів, позивач мав право нарахувати відповідачу пеню, але не в розмірі однієї облікової ставки, як це зробив позивач, а в розмірі, передбаченому ч.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Оскільки згідно розрахунку позивача розмір пені 8914 грн. 10 коп. не перевищує 0,1%, передбаченого ч.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає можливим задовольнити пеню в сумі 8914 грн. 10 коп. за вищевказаний період.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем правомірно (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 07.12.2011) нараховані відповідачу за спірними договорами 3% річних в сумі 4189 грн. 90 коп. та інфляційні нарахування в сумі 994 грн. 68 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 07.12.2011.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати на надання правової допомоги також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 8743 грн. 20 коп., оскільки ст.44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

З п.10 розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Відповідно до поданих позивачем документів до матеріалів справи, 26.10.2011 між позивачем та адвокатом Аніщенко Олексієм Григоровичем укладено договір про надання правової допомоги №5.

Позивач, в свою чергу, згідно квитанцій б/н від 01.11.2011 та від 07.12.2011, оригінал яких знаходиться в матеріалах справи, здійснив оплату наданих юридичних послуг в сумі 8743 грн. 20 коп.

Факт надання юридичної допомоги адвокатом ОСОБА_1 підтверджений, оскільки він займався підготовкою позовної заяви для подачі до суду, подавав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 22.11.2011 та заяву про уточнення позовних вимог від 07.12.2011, був присутнім в судовому засіданні господарського суду при розгляді справи.

У судовому засіданні 08.12.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром” до Державного підприємства „Ровенькиантрацит” задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, вул.Комуністична, б.6, м.Ровеньки Луганської області, код 32320704 на користь Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром”, вул.Шевченка, 109/1, офіс 14, м.Ніжин Чернігівської області, код 35057218 заборгованість в сумі 316919 грн. 67 коп., пеню в сумі 8914 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 4189 грн. 90 коп., інфляційні нарахування 994 грн. 68 коп., витрати на надання правової допомоги в сумі 8743 грн. 20 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 3310 грн. 18 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 203 грн. 74 коп., видати наказ позивачу.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 13.12.2011.

Суддя С.С. Єжова