Рішення № 19890151, 28.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" листопада 2011 р. Справа № 4/163-11

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрансбуд", м. Київ

до Приватного підприємства "Електричні системи України", м. Бориспіль

про стягнення 485 959,00 грн.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1 предст., дов. від 28.10.2011р.

відповідач - не зявився.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрансбуд" до Приватного підприємства "Електричні системи України" про стягнення 485 959,00 грн., які складаються з 378000,00 грн. заборгованості за договором поставки товарів №28-10/10 від 28.10.2011р., 61627,16 грн. пені, 11927,84 грн. 3% річних, 34404,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2011р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд на 28.11.2011р.

25.11.2011р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. номер 94) шляхом накладення арешту на грошові кошти ПП «Електричні системи України»в межах ціни позову.

Розглянувши дану вимогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1.1 Інформаційного листа ВГСУ “Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.06р. №01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття таких запобіжних заходів з урахуванням наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Однак, позивачем не подано суду належних доказів в обґрунтування вказаного клопотання з посиланням на підстави, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів. Крім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Представник відповідача в судове засідання 28.11.2011р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча останній належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи №0103230150552 від 25.11.2011р., вимоги суду не виконав та витребуваних документів, в тому числі відзиву на позов до суду не надіслав.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

В пункті 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р.№01-8/123 Вищого господарського суду України на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке: «До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.»З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Враховуючи неявку в судове засідання відповідача, а також неподання витребуваних судом документів, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті у відповідності із ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

28.11.2011р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд,

встановив:

28 жовтня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготрансбуд" (позивач, постачальник) та Приватним підприємства "Електричні системи України" (відповідач, замовник) було укладено договір поставки № 28-10/10, відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити та передати у власність замовнику електрообладнання (товар), відповідно до специфікації, а замовник зобовязується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1 договору, кількість та асортимент товару визначається у специфікаціях, які є невідємними частинами договору.

Пунктом 5.1 договору визначено, що товар повинен бути поставлений замовнику не пізніше 50 днів з моменту передплати.

Замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною в специфікації. Ціни в накладній і/або рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України. Загальна сума по договору становить 541800,00 грн. (розділ 6 договору).

Так, на виконання умов договору та на підставі виставленого рахунку-фактури № СФ-0000202 від 15.10.2010р., позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 541800,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000117 від 30.11.2010р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками.

Факт належного отримання відповідачем товару підтверджується також наявною в матеріалах справи довіреністю, виданою на отримання товару на імя директора ПП «Електричні системи України»Євтушенка О.П.

Відповідно до п. 7.2 договору, оплата товару здійснюються в два етапи: 70% передплата на протязі 10 банківських днів з моменту підписання договору, а решта 30% по факту готовності до відвантаження. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, товар був поставлений відповідачеві 30.11.2010р., у звязку з чим оплата за отриманий товар, у відповідності до п. 7.2 договору, мала бути здійснена в цей же день.

Проте, в порушення умов договору, відповідачем оплата за отриманий товар була здійснена не в повному обсязі, а саме: 02.12.2010р. в розмірі 41800,00 грн., 05.01.2011р. 50000,00 грн., 10.03.2011р. 2000,00 грн., 10.08.2011р. 50000,00 грн., 25.08.2011р. 20000,00 грн. Всього в загальній сумі 163800,00 грн., у звязку з чим станом на день подачі позовної заяви, заборгованість склала 378000,00 грн., що також підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків станом на 24.10.2011р. (копія в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, а також матеріали справи, відповідач є таким, що порушив грошове зобовязання, починаючи з 30.11.2010р., у звязку з чим на адресу останнього були направлені претензії № 1 від 23.12.2010р., № 2 від 16.02.2011р., № 3 від 23.03.2011р., № 4 від 01.06.2011р., № 5 від 26.08.2011р., № 6 від 27.09.2011р., які залишені відповідачем без відповіді та належного реагування.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (та 43 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що відповідач заборгованість у розмірі 378000,00 грн. не погасив, доказів, які б свідчили про сплату суми боргу не подав та доводів позивача не спростував, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 378000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи, 3% річних складають 11927,84 грн., інфляційні втрати 34404,00 грн.

Судом було здійснено власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого встановлено, що розрахунок 3% річних, заявлений позивачем, є арифметично вірним та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 11927,84 грн.

Що стосується стягнення інфляційних втрат в розмірі 34404,00 грн., то за розрахунком, здійсненим судом, вказана сума підлягає частковому задоволенню в розмірі 22984,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 61627,16 грн.

Відповідно до п. 11.2. Договору, замовник за даним договором несе відповідальність у разі порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, а також враховуючи положення договору щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (п. 7.2. договору) встановив, що заявлена до стягнення пеня в розмірі 61627,16 грн. визначена позивачем арифметично вірно, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає, що з Приватного підприємства «Електричні системи України»підлягає стягненню 378000,00 грн. суми основного боргу, 22984,00 грн. інфляційних втрат, 11927,84 грн. 3% річних, 61627,16 грн. пені.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Електричні системи України»(08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул.. Банківська, 1, код ЄДРПОУ 33870205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготрансбуд»(02002, м. Київ, вул.. М. Раскової, 19, код ЄДРПОУ 32489092) 378000 (триста сімдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. суми основного боргу, 22984 (двадцять дві тисячі девятсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 11927 (одинадцять тисяч девятсот двадцять сім) грн. 84 коп. 3% річних, 61627 (шістдесят одну тисячу шістсот двадцять сім) грн. 16 коп. пені, 4745 (чотири тисячі сімсот сорок пять) грн.. 39 коп. державного мита та 230 (двісті тридцять) грн. 45 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

СуддяО.В. Щоткін

Дата підписання повного тексту рішення: 30.11.2011р.