Рішення № 19890150, 22.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" листопада 2011 р. Справа № 16/155-11

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О. розглянув

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»,

м. Бровари

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група

«Столиця», м.Бровари

про стягнення 360 500,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 30.10.2011 р. (представник);

Букрєєв О.Ю. - наказ № 5-к від 08.07.2011 р. (директор);

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність від 11.07.2011 р. (представник);

ОСОБА_3 довіреність від 18.11.2011 р. (представник).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»(далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою від 31.10.2011 р. (вх. №суду 4747 від 02.11.2011 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група «Столиця»(далі відповідач) про стягнення 200000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, яка надавалась позивачем відповідачу на підставі Договору № 02-01/0409 від 12.04.2011 р. про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, 160000,00 грн. пені на підставі Додаткової угоди від 11.08.2011 р. до зазначеного Договору та 500,00 грн. 3% річних.

Відповідно до ухвали від 04.11.2011 р. господарським судом Київської області порушено провадження у справі № 16/155-11 та призначено її розгляд на 22.11.2011 р. о 10 год. 20 хв. за участю повноважних представників сторін.

Представники позивача в судовому засіданні 22.11.2011 року позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем в судовому засіданні 22.11.2011 р. надано заяву від 21.11.2011р. про визнання позову, в якій відповідач в повному обсязі визнає позов.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, господарський суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»(Позикодавець надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група «Столиця»(Позичальник надалі відповідач) укладено Договір безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 12.04.2011 р.(надалі Договір), відповідно до умов якого, позивач передає у власність відповідачу грошові кошти в якості фінансової допомоги на зворотній основі для поповнення обігових коштів відповідача у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору (надалі позика), а відповідач зобовязується повернути позику у визначений цим Договором строк (п.1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору, позика надається відповідачу на безпроцентній основі.

Відповідно до п. 2.1 Договору, розмір позики становить 200000,00 грн.

Позика передається, відповідно до п.3.2 Договору в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

З доказів по справі вбачається, що позивач виконав свої договірні зобовязання належним чином та надав відповідачу грошові кошти в якості фінансової допомоги на зворотній основі у розмірі 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 13.04.2011 р. на суму 200000,00 грн. та випискою з банківського рахунку позивача. В призначенні платежу зазначено безвідсоткова фінансова допомога згідно Договору № 02-04/11.

Згідно п. 4.1 Договору, строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і становить 3 роки. Відповідач зобовязаний повернути позивачу позику в повному розмірі, вказаному в п. 2.1 цього Договору, в строк до 13 травня 2014 року.

Відповідно до п. 6.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передачі позики відповідачу.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»(Позикодавець надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група «Столиця»(Позичальник надалі відповідач) 11.08.2011 року укладено Додаткову угоду до Договору № 02-01/0409 про безвідсоткову фінансову допомогу на зворотній основі від 12.04.2011 р.(надалі Додаткова угода).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди сторони погодили внести зміни до пункту 4.1. Договору № 02-01/0409 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 12.04.2011р. та викласти пункт 4.1 Договору в наступній редакції: «Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і діє до 01.09.2011 р.».

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього Договору, відповідач зобовязується протягом 1 календарного дня повернути позивачу позику.

У зазначений в Додатковій угоді строк, відповідач не повернув позивачу позику у розмірі 200000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 05.09.2011 р. про погашення заборгованості за договором безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі та сплатити штрафні санкції.

Відповідач надав відповідь на претензію позивача, в якій зазначає, що у звязку з тяжким фінансовим станом не має можливості повернути позивачу кошти.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Станом на час розгляду справи в суді, відповідач свої договірні зобовязання щодо повернення позики до 01.09.2011р. не виконав, у звязку з чим утворилась заборгованість, яка відповідно до позовних вимог становить 200000,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Доказів оплати на час вирішення спору відповідачем до суду не подано. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обовязок доказування та заперечування покладається на сторони. Відповідач під час судового засідання 22.11.2011 р. та у заяві про визнання позову визнав позов в повному обсязі.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 200 000,00 грн. за Договором № 02-01/0409 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 12.04.2011 р. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнаний відповідачем, вимога про стягнення з відповідача 200 000,00 грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.8 Додаткової угоди від 11.08.2011 року, за прострочення повернення позики Позичальнику нараховується пеня у розмірі 2% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязання щодо повернення позики.

Позивачем на підставі п. 6.8 Додаткової угоди здійснено нарахування пені на суму боргу, розмір якої становить 160 000,00 грн., згідно розрахунку позивача пеня нарахована за період з 03.09.2011р. по 12.10.2011р. (40 днів прострочки).

Представник відповідача в судовому засідання 22.11.2011 року не заперечував проти нарахування йому пені у розмірі 160000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 3932-VI від 20.10.2011р.) обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

В постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 25/187 (за позовом ТОВ «Енергомонтажвентиляція»до ТОВ «Будівельна компанія «Комфортбуд-1»про стягнення 47785,97 грн.) викладені висновки Верховного Суду України, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (дана правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

З урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», господарський суд здійснив власний розрахунок пені.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня всього в розмірі 3 397,26 грн. за період з 03.09.2011р. по 12.10.2011р. В частині стягнення пені в сумі 156 602,74 грн. суд відмовляє позивачу в стягненні.

У звязку з простроченням відповідачем виконання грошового зобовязання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 500,00 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню частково у розмірі: 200 000,00 грн. основного боргу, 3 397,26 грн. пені та 500,00 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті державного мита відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група «Столиця»(07400, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 57, код ЄДРПОУ 33231152, р/р №26001000023401 в ЗАТ «Вест файненс енд кредит банк», МФО 380441) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»(07400, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 57, код ЄДРПОУ 37495378, р/р №26004327345 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 3397 (три тисячі триста девяносто сім) грн. 26 коп. пені, 500 (пятсот) грн. 00 коп. 3% річних, а також 2 038 (дві тисячі тридцять вісім) грн. 97коп. державного мита та 133 (сто тридцять три) грн. 48 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя О.О.Христенко