Рішення № 19890023, 21.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" листопада 2011 р. Справа № 4/160-11

Суддя господарського суду Київської області Щоткін О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Конекс», м. Вінниця

до Приватного підприємства «Біонорм», м. Біла Церква

про стягнення 38838,93 грн.

за участю представників:

позивач ОСОБА_1 предст., дов. від 18.11.2011р.

відповідач не зявився;

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Конекс»(позивач) до Приватного підприємства «Біонорм»(відповідач) про стягнення 38838,93 грн., які складаються з 34463,11 грн. заборгованості за договором №993-ст від 01.02.2010р., 2652,67 грн. пені, 1723,15 грн. штрафу, судові витрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.10.2011р. порушено провадження у справі № 4/160-11, розгляд справи призначено на 21.11.2011р.

21.11.2011р. в судовому засіданні представником позивача було подано заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 32963,63 грн.

Згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року”та у пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”, в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір; факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи; при цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

21.11.2011р. представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча про час та місце наступного судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.6 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи та Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача є Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 50-річчя Перемоги, 20, за яким і було відправлено ухвалу про порушення провадження у справі.

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а також враховуючи те, що дослідження доказів, наявних в матеріалах справи та яких достатньо для обєктивного вирішення спору по суті, судом закінчено, в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, суд,

встановив:

01 лютого 2010 року між Приватним підприємством «Конекс»(постачальник) та Приватним підприємством «Біонорм»(покупець) було укладено договір поставки №993-ст, відповідно до умов якого постачальник зобовязується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його.

У відповідності до п.1.2, загальна сума договору складає загальна вартість товару вказаного у накладних, що є невідємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1. договору, ціна товару визначається постачальником в гривнях, є договірною, та фіксується в накладних на кожну партію, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до даного Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 121153,46 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками, а також актом звірки взаєморозрахунків (копія в матеріалах справи).

Згідно п. 2.3. Договору, розрахунок за поставлений по даному договору товар здійснюється на умовах продажу у кредит з відстроченням платежу 14 банківських днів з моменту поставки.

Однак, в порушення своїх договірних зобовязань щодо оплати отриманого товару, відповідач розрахувався частково, здійснивши оплату в розмірі 85093,09 грн. Крім того, 22.01.2011р. відповідачем було повернуто товар на загальну суму 1597,26 грн., про що свідчить накладна № 2331 від 22.01.2011р., у звязку з чим заборгованість станом на день подання позовної заяви склала 34463,11 грн.

Як вбачається з поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, відповідачем 31.10.2011р. було частково оплачено суму основного боргу в розмірі 1500,00 грн., у звязку з чим станом на день прийняття рішення, заборгованість складає 32963,11 грн.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (та 43 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач, в судове засідання не зявився, в силу вищезазначених вимог законодавства письмових пояснень чи доказів оплати наданих позивачем послуг не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобовязань судом встановлено та по суті не оспорений відповідачем.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 32963,11 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог в бік зменшення) визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач, у звязку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати отриманого товару, на підставі п.п. 6.2 договору, просить суд стягнути з відповідача 2652,67 грн. пені та 1723,15 грн. - 5% від вартості товару, що за своєю правовою природою є штрафом.

Відповідно до п. 6.2 договору, при затримці оплати отриманого товару, покупець зобовязується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої з періоду виникнення заборгованості до моменту сплати, від суми заборгованості за кожний ден затримки платежу, три відсотка річних та 5% від вартості товару, оплата якого була прострочена, в порядку статті 536 ЦК України.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, а також враховуючи умови договору щодо оплати товару (п.2.3.) встановив, що заявлена до стягнення пеня в розмірі 2652,67 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту договору (6.2) не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення 1723,15 грн. штрафу є обґрунтованою.

Враховуючи те, що часткова оплата заборгованості в розмірі 1500,00 грн. була здійснена відповідачем після порушення провадження у справі, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства «Біонорм»(09100, Київська обл.., м. Біла Церква, бульвар 50 річчя Перемоги, 20, код ЄДРПОУ 33341992) на користь приватного підприємства «Конекс»(21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 23, код ЄДРПОУ 23060192 ) 32963 (тридцять дві тисячі девятсот шістдесят три) грн.. 11 коп. заборгованості, 2652 (дві тисячі шістсот пятдесят дві) грн.. 67 коп. пені, 1723 (одну тисячу сімсот двадцять три) грн.. 15 коп. штрафу, 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 88 грн. 38 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.В. Щоткін

Дата підписання повного тексту рішення: 25.11.2011р.