Рішення № 19889738, 15.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2011 р. Справа № 6/120-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім спецій” до Спільного Українсько-Польського підприємства “Контекс” про стягнення боргу,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. від 31.10.2011р.),

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

В жовтні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Дім спецій” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Спільного Українсько-Польського підприємства “Контекс” (далі - відповідач) про стягнення боргу за поставлений товар.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р., щодо оплати отриманого товару, згідно видаткової накладної № 00144 від 26.04.2011р. і довіреності № 045706 від 27.04.2011р. та видаткової накладної № 00164 від 13.05.2011р. і довіреності № 045730 від 13.05.2011р. З цих підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача, всього 14017,43 грн, з яких: 13206,36 грн основний борг, 675,90 грн пеня та 135,17 грн - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.10.2011р. порушено провадження у справі № 6/120-11 та призначено її до розгляду на 01.11.2011р.

У звязку з неявкою в судове засідання 01.11.2011р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 15.11.2011р., згідно ст. 77 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 15.11.2011р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 15.11.2011р. знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 01.11.2011р., що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його незявлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

10.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дім спецій” (далі постачальник, позивач у справі) та Спільним Українсько-Польським підприємством “Контекс” (далі покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки № ДГ-ДС 00008 (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобовязується постачати і передавати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу приймати і оплачувати його вартість на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору предметом поставки є спеції та харчові добавки для мясної промисловості.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що загальна сума цього договору складається з окремих сум операцій поставки, що вказується в товарних накладних.

Сторонами погоджено (п. 5.1. договору), що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011р. (п. 9.1. договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив, а відповідач за довіреностями: № 045706 від 27.04.2011р. та № 045730 від 13.05.2011р. отримав товар на загальну суму 13206,36 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № 00144 від 26.04.2011р. та № 00164 від 13.05.2011р.

Зі змісту вищезазначених видаткових накладних вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів, а саме:

·найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·назву документа(форми);

·дату і місце складення документа;

·зміст та обсяг господарської операції;

·одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

·посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, однак останній не скористався своїм процесуальним правом.

Будь-яких яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних, матеріали справи не містять.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи представника відповідача (ОСОБА_2), доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що у видаткових накладних відсутнє посилання на договір поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р., яким позивач обґрунтовує у своїй позовній заяві поставку товару відповідачу.

Проте, згідно ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” основними реквізитами первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначена норма не визначає в якості обовязкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обовязковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону та абз. 2 п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції дії /поставки спецій та харчових добавок для мясної промисловості/, що викликає певні зміни у структурі зобовязань).

Відтак, з вищенаведеного слідує, що підстава для здійснення господарської операції не є обовязковим реквізитом документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, до яких відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Вищого господарського суду України від 24.11.2010року у справі №7/021-10, від 06.04.2011року у справі №6/335-10 та від 13.04.2011року у справі №55/257-10.

Суд звертає увагу на те, що при відпуску цінностей відповідачу довіреності виписані останнім на імя уповноваженої особи від покупця на отримання товару залишилися у постачальника та містяться в матеріалах справи.

Крім того, господарський суд приймає до уваги те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Проте, відповідач не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався та не заперечує проти отримання вказаного товару.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, господарський суд встановив, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та довіреності оформлені сторонами на виконання взятих на себе зобовязань, саме за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо поставки товару у відповідності до вимог договору.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобовязання за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р. вартість отриманого товару не сплатив.

Відтак, на час вирішення спору вартість неоплаченого товару відповідачем за договором становить 13206,36 грн, у звязку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 5.1. договору, відповідач зобовязаний був оплатити вартість отриманого по видатковим накладним товару у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту поставки.

Оскільки, поставки товару за видатковою накладною № 00144 відбулася 26.04.2011, то останній день, коли відповідач повинен був виконати свій обовязок з оплати отриманого товару є 26.05.2011р. та за видатковою накладною № 00164 від 13.05.2011р. останній день, коли відповідач повинен був виконати свій обовязок з оплати отриманого товару є відповідно 12.06.2011р., як правильно визначено позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, доказів сплати вартості отриманого за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р. товару відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати отриманого товару за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 13206,36 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р. становить 13206,36 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по договору поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (13206,36 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 13206,36 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з простроченням виконання грошового зобовязання за договором поставки № ДГ-ДС 00008 від 10.01.2011р. щодо проведення розрахунку за отриманий товар, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

42,16 грн 3% річних нарахованих на прострочену суму боргу у розмірі 3753,36 грн згідно накладної № 00144 від 26.04.2011р., за період прострочення з 27.05.2011р. по 10.10.2011р.;

93,01 грн 3% річних нарахованих на прострочену суму боргу у розмірі 9453 грн згідно накладної № 00164 від 13.05.2011р., за період прострочення з 13.06.2011р. по 10.10.2011р., разом 135,17 грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки, три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто не є санкціями у розумінні ст. ст. 233 ГК та ст. 83 ГПК, а тому господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на суму боргу.

Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 08.11.2010р.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних згідно наданого розрахунку позивача та враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, періоди нарахування 3% річних, заявлені позивачем, частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунок 3% річних є арифметично не вірним.

За розрахунком господарського суду Київської області, вірна сума 3 % річних за накладною № 00144 від 26.04.2011р. складає 42,26 грн, а за накладною № 00164 від 13.05.2011р. складає 93,24 грн, всього 135,50 грн.

Оскільки вірна сума 3% річних за розрахунком суду, за вказані періоди, складає 135,50 грн (42,26 грн + 93,24 грн), а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 135,17 грн 3% річних підлягає задоволенню у заявленій сумі (135,17 грн).

Також, у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором поставки, позивач просить суд стягнути з відповідача:

210,82 грн пені нарахованих на прострочену суму боргу у розмірі 3753,36 грн згідно накладної № 00144 від 26.04.2011р., за період прострочення з 27.05.2011р. по 10.10.2011р.;

465,08 грн пені нарахованих на прострочену суму боргу у розмірі 9453 грн згідно накладної № 00164 від 13.05.2011р., за період прострочення з 13.06.2011р. по 10.10.2011р., разом 675,90 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

При цьому, господарський суд зазначає, що пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобовязання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобовязання. Нарахування пені носить триваючий характер за кожен день прострочення.

Крім того, пеня є триваючою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного у строк зобовязання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2007року у справі №1/208.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, п. 6.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець зобовязаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем терміну сплати боргу за отриманий товар є простроченням боржника (відповідача у справі) в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому нарахування позивачем пені на суму боргу по договору господарський суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 231 ГК України.

Також, слід зазначити, що згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 6.2. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично не вірним.

За розрахунком господарського суду Київської області, вірна сума пені за накладною № 00144 від 26.04.2011р. складає 218,36 грн, а за накладною № 00164 від 13.05.2011р. складає 481,71 грн, всього 700,07 грн.

Оскільки вірна сума пені за розрахунком суду, за вказані періоди, складає 700,07 грн (218,36 грн + 481,71 грн), а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 675,90 грн пені підлягає задоволенню у заявленій сумі (675,90 грн).

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13206,36 грн основного боргу, 135,17 грн 3% річних та 675,90 грн пені є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Спільного Українсько-Польського підприємства “Контекс” (код 20059521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім спецій” (код 34485173) 13206,36 грн основного боргу, 135,17 грн 3% річних та 675,90 грн пені, а також 140,17 грн судових витрат.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз