Рішення № 19889334, 06.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/15506.12.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ИРБИС-АВТО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Автотрак"

про стягнення 112 787, 76 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № 26 від 01.09.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ИРБИС-АВТО " (далі позивач, ТОВ "ИРБИС-АВТО") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Автотрак" (далі відповідач, ТОВ "Люкс Автотрак") про стягнення 112 787, 76 грн., з яких: 48 251, 11 грн. пені за прострочення зобовязання з оплати поставленого на підставі Договору № 1046/1 від 31.05.2010 р. товару та 64 536, 65 грн. 20% річних, нарахованих на суму боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. у справі № 47/212 за позовом ТОВ "ИРБИС-АВТО" до ТОВ "Люкс Автотрак" про стягнення 252 829,37 грн. позовні вимоги було задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 229 987, 73 грн. основного боргу та судові витрати, вимоги в частині стягнення 9 099,72 грн. пені та 11 705, 59 грн. 20% річних - залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи те, що на думку позивача, ним усунуто обставини, що зумовили залишення позову в зазначеній частині без розгляду, він звернувся до суду знову в загальному порядку з позовом про стягнення пені та 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу, яку вже присуджено до стягнення згідно з рішенням суду у справі № 47/212.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2011 р. порушено провадження у справі № 5/155 та призначено її до розгляду на 18.10.2011 р.

Ухвалами від 18.10.2011 р. та 08.11.2011 р. розгляд справи, у звязку з неявкою представника відповідача в порядку ст. 77 ГПК України відкладався на 08.11.2011 р. та 06.12.2011 р. відповідно.

У судовому засіданні 06.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За наслідками судового засідання 06.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2010 р. між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 1046/1 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобовязався поставити, а Покупець прийняти та оплатити запчастини та інші товари, далі іменуються як "товар", партіями, в строки, в асортименті, кількості та по цінах, вказаними у видаткових накладних і/або специфікаціях, які є невідємною частиною цього договору після підписання їх сторонами.

Умовами договору № 1046/1 від 31.05.2010 р. сторони погодили, що оплату товару покупець зобовязаний провести протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару (п. 3.1. Договору); товар постачається зі складу постачальника в м. Київ, в строки, обумовлені в кожній конкретній специфікації. Базовою умовою поставки є СРТ, м. Київ, у відповідності до вимог міжнародних правил "Інкотермс-2000" (п. 4.1. Договору); датою поставки є дата підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару. Підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару розуміється отримання покупцем одночасно з товаром та його приналежностями і документів, стосуються товару, що підлягають передачі разом з товаром (п. 4.3. Договору).

Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 47/212 за позовом ТОВ "ИРБИС-АВТО" до ТОВ "Люкс Автотрак" про стягнення 252 829,37 грн. було встановлено, що позивач поставив відповідачу відповідно до умов вказаного Договору товар на загальну суму 646 494,49 грн., проте останній оплатив поставлений товар частково, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 229 987,73 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд у даній справі визнає встановленим факт прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару на підставі накладних, що були предметом спору у справі № 47/212, з огляду на що позивач має право вимагати від відповідача сплати обумовлених укладеним між сторонами Договором пені та 20 % річних.

Так, з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем нараховано до стягнення відповідачу пеню та 20 % річних на суму боргу, що виник у звязку з простроченням оплати поставленого товару на підставі наступних видаткових накладних: № К-001782 від 08.07.2010 р. на суму 50 298,52 грн., № К-001812 від 09.07.2010 р. на суму 5 258,86 грн., № К-001821 від 09.07.2010 р. на суму 28 162,06 грн., № К-001848 від 13.07.2010 р. на суму 101 437,70 грн., № К-001872 від 14.07.2010 р. на суму 3 698,76 грн., № К-001891 від 15.07.2010 р. на суму 678,66 грн., № К-001919 від 16.07.2010 р. на суму 4 237,49 грн., № К-001932 від 19.07.2010 р. на суму 979,42 грн., № К-001938 від 19.07.2010 р. на суму 898,79 грн., № К-001948 від 20.07.2010 р. на суму 1 378,42 грн., № К-001950 від 20.07.2010 р. на суму 1 316,26 грн., № К-001967 від 21.07.2010 р. на суму 788,50 грн., № К-001973 від 22.07.2010 р. на суму 4 125,92 грн., № К-002002 від 23.07.2010 р. на суму 596,88 грн., № К-002031 від 26.07.2010 р. на суму 3 934,45 грн., № К-002038 від 27.07.2010 р. на суму 3637,75 грн., № К-002079 від 29.07.2010 р. на суму 1 010,88 грн., № К-002116 від 02.08.2010 р. на суму 3 907,02 грн., № К-002141 від 03.08.2010 р. на суму 7 845,73 грн., № К-002142 від 03.08.2010 р. на суму 5 105,23 грн., № К-002149 від 03.08.2010 р. на суму 3 282,55 грн., № К-002183 від 05.08.2010 р. на суму 6 158,17 грн., № К-002186 від 05.08.2010 р. на суму 199,07 грн., № К-002204 від 06.08.2010 р. на суму 11 913,56 грн., № К-002227 від 09.08.2010 р. на суму 3 320,81 грн., № К-002251 від 11.08.2010 р. на суму 2 168,98 грн., № Ш-012292 від 11.08.2010 р. на суму 9 185,02 грн., № К-002256 від 11.08.2010 р. на суму 2 032,34 грн., № Ш-012332 від 11.08.2010 р. на суму 9 625,33 грн., № К-002267 від 12.08.2010 р. на суму 14 263,50 грн., № К-002268 від 12.08.2010 р. на суму 760,25 грн., № К-002269 від 12.08.2010 р. на суму 920,16 грн., № К-002326 від 17.08.2010 р. на суму 3 563,75 грн., № К-002364 від 18.08.2010 р. на суму 2 757,73 грн., № К-002365 від 18.08.2010 р. на суму 728,28 грн., № К-002366 від 18.08.2010 р. на суму 6 007,70 грн., № К-002379 від 19.08.2010 р. на суму 2 511,44 грн., № К-002398 від 20.08.2010 р. на суму 1 408,66 грн., № К-002411 від 21.08.2010 р. на суму 17 942,64 грн., № К-002448 від 26.08.2010 р. на суму 16 521,58 грн., № К-002967 від 29.09.2010 р. на суму 91 164,19 грн., № К-002998 від 01.10.2010 р. на суму 2 519,44 грн., № К-003027 від 05.10.2010 р. на суму 105 603,06 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 1046/1 від 31.05.2010 р. є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони погодили, що оплату товару покупець зобовязаний провести протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару (п. 3.1. Договору).

В силу ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, він має сплатити на користь позивача визначені Договором пеню та відсотки річних.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Пунктом 8.1. Договору сторони передбачили, що, якщо покупець не здійснить оплату товару у відповідності до п. 3.1. цього Договору, то покупець на вимогу постачальника сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочення, від вартості поставленого, але не оплаченого товару, за кожен день прострочення, шляхом перерахування суми пені на поточний рахунок постачальника.

Положення зазначеного пункту Договору повністю відповідають приписам ч. 2 ст. 343 ГК України, якою встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань".

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню у розмірі 48 251, 11 грн., розрахунок якої є вірним.

При цьому, суд враховує, що по окремим накладним період прострочення, протягом якого здійснено нарахування пені перевищує шестимісячний строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, що однак у даному випадку не суперечить закону, оскільки сторони умовами укладеного між ними договору (п. 8.4.) передбачили нарахування штрафних санкцій за весь період прострочення, чим відповідно збільшили вказаний шестимісячний строк.

Так, відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Під час розгляду справи відповідач із заявою про застосування позовної давності до суду не звертався.

У свою чергу, пунктом 8.4. Договору сторони визначили, що штрафні санкції за прострочення виконання зобовязань нараховуються незалежно від часу, що пройшов з дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони визначили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу постачальника повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Так, чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

(Відповідна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду України № 3-73гс11 від 12.09.2011 р. та є обовязковою згідно зі ст. 111-28 ГПК України при застосуванні вказаної норми права).

Позивач нарахував відповідачу до сплати 20 % річних у розмірі 64 536, 65 грн., розрахунок яких є вірним.

Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення 27 925, 74 грн. пені та 64 536, 65 грн. 20 % річних.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували вищенаведені висновки, в тому числі не оспорено нарахованих позивачем пені та відсотків річних.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не повністю розрахувався з позивачем за поставлений ним товар, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, повязані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ИРБИС-АВТО" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Автотрак" (03148, м. Київ, вул. Пшенична, 9, код ЄДРПОУ 34187636) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ИРБИС-АВТО" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 35-а, код ЄДРПОУ 35352325) 48 251 (сорок вісім тисяч двісті пятдесят одну) грн. 11 коп. пені, 64 536 (шістдесят чотири тисячі пятсот тридцять шість) грн. 65 коп. 20 % річних, 1 127 (одна тисяча сто двадцять сім) грн. 87 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 08.12.2011 р.