Рішення № 19879240, 28.11.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" листопада 2011 р. Справа № 15/5007/120/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого - судді Кравець С.Г. <Поле для тексту >

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 08.11.2011р.,

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дорученням від 23.03.2011р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Дочірнього підприємства "Ждимир-плюс" Приватного підприємства "Ждимир" (м.Рава Руська Львівська область) <В особі(назва) ><Поле для тексту >

до Дочірнього підприємства "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" (м. Житомир) <Поле для тексту >

про стягнення 528636,35грн. (згідно із заявою від 28.11.2011р.) <Поле для тексту >

Дочірнє підприємство “Ждимир-плюс” Приватного підприємства “Ждимир” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Дочірнього підприємства “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” 617030,00грн. основної заборгованості, 71795,24грн. пені, 25915,26грн. інфляційних та 13895,85грн. - 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2011р. подав заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої, просить стягнути з відповідача на користь позивача 417030,00грн. основної заборгованості, 71795,24грн. пені, 25915,26грн. інфляційних та 13895,85грн. - 3% річних. Подана заява фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи передбачене ст. 22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України, не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів та приймається судом. Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях (т. 2, а.с. 72-73). Зокрема, відповідач посилається на те, що на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача існувала заборгованість не 617030,00грн., а 417030,00грн., оскільки позивачем не враховано здійснені оплати за товар від 11.10.2011р., 12.10.2011р., 13.10.2011р., 14.10.2011р. на загальну суму 200000,00грн. Крім того, відповідач зазначив, що договорами не визначено строк оплати, а у претензії №25/50 від 02.09.2011р. позивач просив сплатити заборгованість в сумі 17030грн. На виконання даної претензії відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти в сумі 200000,00грн. Тобто вимоги претензії відповідачем виконано у повному обсязі. ДП "Молочний завод" ТОВ "Молочна фабрика "Рейнфорд" підтверджує наявну суму заборгованості в розмірі 417030,00грн., однак вважає, що термін сплати даних коштів ще не настав, а тому просить припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2010р. між Дочірнім підприємством “Ждимир-плюс” (позивач/продавець) та Дочірнім підприємством “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” (відповідач/ покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01 (а.с. 10), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність належний продавцю товар, а саме: масло, сухе молоко, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити за товар на умовах діючого договору.

В подальшому, 02.01.2011р. між Дочірнім підприємством “Ждимир-плюс” (позивач/продавець) та Дочірнім підприємством “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” (відповідач/ покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01/Л (а.с. 11), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність належний продавцю товар, а саме: масло-молочну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити за товар на умовах діючого договору.

Нормою ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договорів купівлі-продажу № 01 від 10.01.2010р. та № 01/Л від 02.01.2011р., позивачем у період з лютого 2010 року по серпень 2011 року передано відповідачу товар на суму 15176010,00грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними (т.1, а.с. 2-80). В свою чергу, за одержаний від позивача товар, відповідачем у період з 04.02.2010р. по 19.08.2011р. проведено розрахунок на суму 14558980,00грн., про що свідчать банківські виписки (т.1 а.с. 87 - т. 2 а.с. 66). Таким чином, станом на 31.08.2011р. неоплаченим відповідачем залишився товар на суму 617030,00грн.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на 31.08.2011р. в сумі 617030,00грн., також підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств актами звірки взаєморозрахунків (т.1, а.с. 15-17).

Заборгованість в сумі 617030,00грн. позивач просив стягнути у позовній заяві.

Заявою від 28.11.2011р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача, зокрема, суму основного боргу в розмірі 417030,00грн. (т. 2, а.с. 96-97).

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктами 6.1 договорів купівлі-продажу № 01 від 10.01.2010р. та № 01/Л від 02.01.2011р. сторони погодили, що розрахунок за договорами здійснюється покупцем за отриманий товар від продавця шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, а саме попередня оплата.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачем відпускався, а відповідачем приймався товар за відсутності сплаченої попередньої оплати, без додаткового узгодження сторонами іншого строку оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем 07.09.2011р. на адресу відповідача було надіслано претензію вих. №25/50 від 02.09.2011р. з вимогою про погашення заборгованості за товар, поставлений за договорам купівлі-продажу № 01 від 10.01.2010р. та № 01/Л від 02.01.2011р. (т.1, а.с.12). Факт направлення претензії підтверджується фіскальним чеком № 9214 від 07.10.2011р. (т.1, а.с.13). Зазначену претензію відповідачем було отримано 12.09.2011р., про що свідчить поштове повідомлення № 00961376 (т.1, а.с.14).

Після направлення претензії, але до звернення позивача з позовом до господарського суду (як вбачається з поштового штампу на конверті, у якому позовну заяву було направлено до господарського суду (т. 1, а.с. 21), позов було подано 17.10.2011р.), відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 200000,00грн., зокрема: 11.10.2011р. в сумі 100000,00грн. (т. 2, а.с. 70, 89), 12.10.2011р. в сумі 50000,00грн. (т. 2, а.с. 69, 90), 13.10.2011р. в сумі 25000,00грн. (т. 2, а.с. 68, 91), 14.10.2011р. в сумі 25000,00грн. (т. 2, а.с. 67, 92).

Таким чином на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача залишилась непогашеною заборгованість в сумі 417030,00грн. (617030,00грн. - 200000,00грн.), що також підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки розрахунків за період з 01.01.2011р. по 10.11.2011р. (т. 2, а.с. 28).

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив наявність суми основного боргу в розмірі 417030,00грн. Однак зазначив, що термін сплати даних коштів ще не настав, оскільки у претензії № 25/50 від 02.09.2011р. позивач просив сплатити заборгованість лише в сумі 17030грн.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2011р. та у письмових поясненнях (т.2, а.с. 96-97) вказав про безпідставність доводів відповідача, враховуючи, що в передостанньому абзаці претензії допущено описку - пропущено цифру “6” перед сумою 17030грн., в той час як в претензії визначено суму заборгованості 617030 грн. (шістсот сімнадцять тисяч тридцять гривень).

Стосовно наведених доводів сторін у справі, судом встановлено та прийнято до уваги наступне.

Дійсно в передостанньому абзаці претензії від 02.09.2011р., позивач посилаючись на норми Цивільного кодексу України, просив у тижневий строк з дня отримання вимоги перерахувати суму в розмірі 17030 грн. на розрахунковий рахунок продавця. Разом з тим, зі змісту претензії від 02.09.2011р. вбачається, що заборгованість за договорами №01 від 10.01.2010р. та №01/Л від 02.01.2011р. станом на час пред'явлення вимоги становить 617030грн. (шістсот сімнадцять тисяч тридцять гривень), при цьому, вимога позивачем заявлена не про часткове погашення боргу, а у повному обсязі. А тому, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем заявлено вимогу лише щодо частини боргу в розмірі 17030 грн. Крім того, господарський суд враховує, що після отримання вимоги відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти в сумі 200000,00 грн., тобто, в більшому розмірі, ніж помилково вказано в передостанньому абзаці претензії (17030,00грн.).

З урахуванням викладеного, відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, після отримання 12.09.2011р. претензії позивача №25/50 від 02.09.2011р. у відповідача виник обов'язок в строк до 19.09.2011р. сплатити заборгованість в сумі 617030,00 грн.

З огляду на зазначене, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про ненастання строку оплати заборгованості в сумі 417030,00грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

На час розгляду справи, Дочірнє підприємство “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” не надало доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 417030,00грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 417030,00грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 71795,24грн. пені, 13895,85грн. - 3% річних, 25915,26грн. інфляційних.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 7.2 договорів № 01 від 10.01.2010р. та № 01/Л від 02.01.2011р. сторони погодили, що при несвоєчасній оплаті поставленої партії товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки оплати.

Як вбачається з доданого позивачем до позовній заяві розрахунку пені (т.1, а.с. 20), позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 71795,24грн., нараховану за період з 01.01.2011р. по 01.10.2011р. на суму заборгованості 617030,00грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, з урахуванням встановлених судом обставин щодо строків оплати, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені в сумі 3144,32грн., нарахованої за період з 20.09.2011р. по 01.10.2011р. на суму заборгованості 617030,00грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3144,32грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 68650,92грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (т. 1, а.с. 19), позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 13895,85грн. за період з 01.01.2011р. по 01.10.2011р. на суму заборгованості 617030,00грн.

Перевіривши проведенні позивачем нарахування 3% річних, з урахуванням встановлених судом обставин щодо строків оплати, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 608,58грн., нарахованих за період з 20.09.2011р. по 01.10.2011р. на суму заборгованості 617030,00грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 608,58грн. У задоволенні вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 13287,27грн. суд відмовляє.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 25915,26грн., нарахованих за період з 01.01.2011р. по 01.10.2011р. на суму заборгованості 617030,00грн., то господарський суд враховує, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Враховуючи, що в межах заявленого позивачем періоду нарахування інфляційних, правомірним є лише період з 20.09.2011р. по 01.10.2011р., який становить лише 12 днів, а прострочка платежу за менший період, ніж місяць, не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 25915,26грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На час прийняття рішення у справі, відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконав, основну суму боргу в розмірі 417030,00грн. визнав, проте доказів її сплати не надав.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 417030,00грн. основної заборгованості, 3144,32грн. пені, 608,58грн. - 3% річних. В решті позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 509, 525, 526, ч. 2 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” (10002, м.Житомир, вул. Ватутіна, 45, ідентифікаційний код 32176931)

на користь Дочірнього підприємства “Ждимир-плюс” Приватного підприємства “Ждимир” (80316, Львівська область, м.Рава-Руська, вул. Проектна, буд. 2, ідентифікаційний код 32641819)

- 417030,00грн. основної заборгованості;

- 3144,32грн. пені;

- 608,58грн. - 3% річних;

- 4207,83грн. витрат по сплаті державного мита;

- 187,85грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кравець С.Г.

Повний текст рішення підписано: "30" листопада 2011 року.

Віддрук. 3 прим.

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек.) <Поле для текста >