Рішення № 19878909, 05.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.12.11 р. Справа № 19/131пд

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді ДемідовоїП.В.

При секретарі судового засідання Мозговій Н.І.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „АВІ” м. Єнакієве Донецької області

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області”, м. Донецьк

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, м.Київ

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідачами

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився.

від відповідача-1: ОСОБА_1 за довіреністю.

від відповідача-2: ОСОБА_1 за довіреністю.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

05.12.2011р. з 11.10 год. по 11.20 год.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АВІ” м. Єнакієве Донецької області, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області”, м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, м.Київ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідачами

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. приписам закону з огляду на відсутність у нового кредитору статусу, визначеного ст. 1079 ЦК України для здійснення послуг факторингу та розголошення первісним кредитором банківської таємниці щодо позичальника під час укладання оспорюваного правочину.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.11.2011р. вказаний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №19/131пд.

01 грудня 2011р. від відповідачів надійшли тотожні за змістом відзиви на позов, в яких вони заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись помилковість висновку позивача щодо визнання оспорюваного правочину договором факторингу, необґрунтованість доводів позивача щодо розголошення відповідачем-1 банківської таємниці та відсутність порушення прав позивача укладенням оспорюваного правочину.

В судовому засіданні 05.12.2011р. представник відповідачів заперечив проти задоволення позовних вимог, підтримавши правову позицію, викладену у відзивах.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином з огляду на власноручне отримання ухвали від 21.11.2011р. його уповноваженим представником. Про поважність причин неявки суд не повідомив.

Відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки позивача за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представника відповідачів було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності зі ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42, 43ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд, -

Встановив:

19 березня 2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), далі банк, та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВІ” (далі - позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 (далі кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику фінансовий кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з можливістю кредитування у гривні та доларах США, яка у всіх видах валют не може перевищувати 3520000,00 дол.США, зі строком користування до 18.03.20010 року та встановленням відсоткової ставки у розмірі 11% річних за кредитом, наданим у доларах США, та 17 % річних за кредитом, наданим у гривні.

За послуги по управління фінансовим кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку комісійну винагороду в сумі 500,00 грн., порядок нарахування та сплати якої визначається п.2.3 кредитного договору.

Відповідно до п.5.1 цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін.

Протягом дії кредитного договору сторонами викладено в новій редакції його окремі пункти, про що укладено відповідні договори про внесення змін (а.с.а.с.12-15).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р., відсутні докази його припинення або визнання у встановленому порядку недійсними. З наведеного суд робить висновок, що зазначений правочин наразі є дійсним та обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ст.1 Статуту ПАТ Промінвестбанк, затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ Промінвестбанк 23.04.2010р., протокол №28, (дата реєстрації 08.06.2010р.), Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” є правонаступником прав та зобовязань Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), створеного рішенням установчих зборів засновників від 28.04.1992р. та зареєстрованого Національним Банком України 26.08.1992р. за реєстраційним №125.

З огляду на вищевикладене, банком у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р. визначено Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”.

26 квітня 2010р. між Публічним акціонерним банком „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф” (далі новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги №39/2.

Відповідно до п.1.1, в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за наступним договором, укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВІ” кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р. разом з договорами про внесення змін №1 від 07.12.2007р., №2 від 27.02.2009р., №3 від 31.03.2009р., №4 від 18.03.2010р.

За цим договором (п.1.3) до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання наступних обовязків: повернення грошових коштів в розмірі 27819 558,00 грн., що є гривневим еквівалентом станом на дату укладання цього договору суми 3510000,00 дол.США, повернення нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за користування кредитом в сумі 3789557,36 грн., що є гривневим еквівалентом станом на дату укладання цього договору суми 478129,32дол.США, повернення нарахованої, але не отриманої комісійної винагороди в сумі 500,00 грн.; сплати неустойки в формі та розмірах, визначених кредитним договором, інших обовязків, встановлених кредитним договором.

Згідно з п.1.4 договору відступлення права вимоги, до нового кредитору переходять всі без винятку права та обовязки первісного кредитора за кредитним договором.

У звязку з укладанням цього договору, первісним кредитором здійснюється відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перелік яких наведений в п.1.8.1.

Відповідно до п.1.7, з моменту зарахування у повному обсязі відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором на рахунок первісного кредитора, зазначений в п.2.1.1 цього договору, до нового кредитора переходять всі права кредитора у відношенні до боржника, що належали до цього первісному кредитору за кредитним договором. За змістом п.2.1.1, новий кредитор зобовязаний переказати первісному кредитору на рахунок №29096922 в філії „Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області”, код банку 334635, отримувач філія „Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області”, код ЄДРПОУ 09334636, за відступлення права вимоги за кредитним договором суму 31609615,36 грн.

Договір відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обовязків.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проте, як зазначає позивач, договір відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. є договором факторингу та підпадає під правове регулювання Глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Третьою частиною ст.1079 ЦК України встановлені спеціальні вимоги до субєктного складу договору факторингу, зокрема, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Водночас, згідно з ч.1 ст.5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, фінансові послуги, до яких п.10 ст.4 цього закону віднесено факторинг, надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності

Відсутність у відповідача-2 статусу фінансової установи визначена позивачем правовою підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р.

Проте, проаналізувавши сутність правових відносин, що склались між відповідачами на підставі оспорюваного правочину, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2.1.1 договору відступлення права вимоги, відповідач-2 (новий кредитор) перерахував відповідачу-1 (первісному кредитору) грошові кошти в сумі 31609615,38 грн., у звязку з чим набув всі права та обовязки останнього, які витікають з кредитного договору №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р.

Беручи до уваги п.1.3 договору відступлення права вимоги, судом встановлено, що сума сплаченого позивачем відшкодування фактично дорівнює сумі кредитної заборгованості, право вимагати сплати якої відступлено за цим договором. З наведеного вбачається відсутність ознаки оплатності в договорі відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., яка відповідно до ст.1077 ЦК України притаманна договору факторингу та характеризує таку фінансову послугу.

Разом з цим, наявність ознак факторингу в договорі відступлення права вимоги в більшості випадків притаманне професійній діяльності фінансових установ з викупу боргових зобов'язань за сумою, значно нижчу номіналу. Оскільки з укладанням договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. новим кредитором фактично лише придбані права вимоги до позичальника в сумі номіналу вимоги на час придбання, спірний правочин не підпадає під визначення факторингу та є юридичною формою заміни кредитора у договорі №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р. Крім того, суд враховує місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Тому оскаржуваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.

Аналогічної правової позиції з цього приводу дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено в постановах №2/49-НМ від 28.01.2010р., №50/20-4/210 від 03.03.2011р.

Отже, беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку, що за відсутності в оспорюваному правочині ознак факторингу, його укладання не потребує наявності у сторін спеціального правового статусу, зокрема, реєстрації нового кредитора в якості фінансової установи.

Крім зазначеного суд наголошує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, цивільно-правову дієздатність якого позивачем поставлено під сумнів, є фінансовою установою на підставі Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (ст.1 пп.1) , „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, Статуту та ліцензії АВ №520314.

Стосовно посилання позивача на розголошення відповідачем-1 банківської таємниці щодо позичальника під час укладення оспорюваного правочину суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 60 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Суд погоджується з позицією позивача про те, що інформація про угоди та право чини клієнта банку є банківською таємницею. Однак, за приписами ст.62 зазначеного Закону, інформація, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками з письмового дозволу власника такої інформації.

Як вбачається з укладеною між Позивачем та відповідачем 2 додаткової угоди до кредитного о договору від 7.12.2007 року (п.3 про доповнення договору п. 3.3.10), сторони встановили, що відповідач 2 має право передавати права вимоги за кредитним договором третьої особі, з передачею оригіналів документів та інформації, необхідної такій особі для набуття прав Нового кредитора.

Суд розцінює це узгодження як письмовій дозвіл власника такої інформації, тобто Позивача, на розкриття банківської таємниці.

Враховуючи вищевикладені обставини, доводи позивача щодо протиправного розголошення банком відомостей про нього під час укладання оспорюваного правочину не відповідають приписам закону, тому судом відхиляються.

Разом з цим, позивачем не визначено, в чому саме полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору, не надано доказів, які підтверджують таке порушення, та не підтверджено невідповідність договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. встановленим ст.203 ЦК України загальним вимогам до правочину, недотримання яких має наслідком його недійсність.

На підставі вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.203, 215, 512, 517, Главою 73 Цивільного кодексу України, Законами України „Про банки і банківську діяльність”, Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст.1, 4, 22, 27, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АВІ” м. Єнакієве Донецької області до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області”, м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, м.Київ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідачами відмовити.

У судовому засіданні 05.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Демідова П.В.

Повний текст рішення за правилами

ст.ст.84-85 ГПК України підписано 12.12.2011р.

<Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >