Постанова № 1987589, 29.07.2008, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

29.07.08 Справа № 2/110-92

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Городечної М.І.

Кузя В.Л.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Прокурора Монастириського району Тернопільської області від 19.02.2008р. № 205

на рішення Господарського суду Волинської області від 17.12.2007р.

у справі № 2/110-92

за позовом Державного підприємства (далі ДП) «Ковалівський горілчаний завод», c. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку (далі ТзОВ КБ) «Західінкомбанк», м. Луцьк

2. Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Луцьк-Еко-Сервіс», м. Луцьк

про визнання недійсним договору іпотеки

та за зустрічним позовом ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс», м. Луцьк

до відповідачів: 1. ДП «Ковалівський горілчаний завод», c. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області

2. ТзОВ КБ «Західінкомбанк», м. Луцьк

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього

за участю представників:

прокурор - не з’явився;

від позивача –Молень Р.Б. - юрисконсульт;

від відповідача 1 - не з’явився;

від відповідача 2 - Герасимчук О.П. - представник.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції –листів, якими надіслано ухвалу апеляційного господарського суду від 01.07.2008р. про відкладення розгляду справи у судовому засіданні на 29.07.2007р.), які є в матеріалах справи.

Апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошувалась перерва , а також розгляд цієї справи у судовому засіданні відкладався з підстав, зазначених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Враховуючи ті обставини, що розгляд цієї справи апеляційним господарським судом неодноразово відкладався, у судових засіданнях оголошувалась перерва, в учасників судового процесу було достатньо часу щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо даного спору, а також те, що у засіданнях апеляційного господарського суду представники учасників судового процесу дали пояснення, доводи та заперечення, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності прокурора та представника відповідача 1.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.12.2007р., суддя Черняк Л.О., в позові ДП «Ковалівський спиртовий завод»про визнання недійсним договору іпотеки від 05.06.2007р. відмовлено; позовні вимоги ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»задоволено; звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25.06.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровим номером 2186 шляхом визнання за ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»права власності на предмет іпотеки: будівлі і споруди загальною площею 2843,1 кв.м., які знаходяться за адресою: Тернопільська область, Монастириський район, с. Ковалівка, вул. Центральна, 236.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ч.2 ст.556, ст.591 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), абз.3 ст.1, ст.ст.33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», а також зокрема тим, що:

- договір іпотеки укладався відповідно до попередньої згоди органу управління державним майном на відчуження підприємством майнових об'єктів, це підтверджується рішенням Міністерства аграрної політики України, викладеним в листі № 37-11-3-15/5298 від 15.04.2007р. (а.с.94);

- платіжним дорученням №174 від 17.10.2007р. Товариством «Луцьк-Еко-Сервіс»в погашення боргу за ДП «Ковалівський горілчаний завод»перераховано банку 2094365,90 грн.;

- на вимогу товариства (претензії є в матеріалах справи) підприємство заборгованості не погасило;

- виходячи з наведеного, товариство вправі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна відповідно до п.1.1., п.1.2 кредитного договору та обладнання, переліченого в акті обстеження від 25.06.2007р., який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Прокурор Монастириського району Тернопільської області подав апеляційне подання, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 17.12.2007р. у справі № 2/110-92 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»відмовити.

Скаржник посилається зокрема на те, що судом при прийнятті оскарженого рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: судом першої інстанції не застосовано положення ч.2 ст.215 ЦК України, оскільки договір іпотеки суперечить вимогам ст.14 Закону України «Про іпотеку», п.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та п.«г»ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна», в силу яких він є недійсним та підлягає визнанню недійсним, осільки його недійсність прямо встановлена законом. Також, прокурор в апеляційному поданні відзначив, що місцевим господарським судом у своєму рішенні не зазначено, чи було укладено договір про заміну кредитора з додержанням форми, передбаченої ст.ст.512, 513 ЦК України, ст.208 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст.4 Закону України «Про іпотеку».

ТзОВ КБ «Західінкомбанк»та ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс», відповідно відповідач 1 і 2 у справі, подали відзиви на апеляційне подання прокурора, в якому просять залишити рішення Господарського суду Волинської області від 17.12.2007р. у справі № 2/110-92 без змін, а апеляційне подання Прокурора Монастириського району Тернопільської області – без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники учасників судового процесу у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційному поданні та у відзивах на апеляційне подання, а також поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційне подання та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ДП «Ковалівський горілчаний завод»звернулося до господарського суду з позовом до ТзОВ КБ «Західінкомбанк»та ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ДП «Ковалівський горілчаний завод»та ТзОВ КБ «Західінкомбанк».

Також, ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»звернулося до господарського суду із зустрічним позовом до ДП «Ковалівський горілчаний завод»про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ КБ «Західінкомбанк»(кредитор) та ДП «Ковалівський горілчаний завод»(позичальник) 08.12.2006 року було укладено кредитний договір №0812/06-189 (а.с.а.с.7-8).

Відповідно до п.1.1 договору кредитор надає позичальнику кредитну лінію для поповнення оборотних коштів в розмірі 1 340 000 грн., на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 19% річних.

Додатковим договором від 18.12.2006р. до кредитного договору №0812/06-189 від 08.12.2006 року сторони дійшли згоди, що на період з 18.12.2006р. по 31.12.2007р. ліміт кредитного договору встановлюється в розмірі 1 600 000 грн. Починаючи з 01.01.2007р. ліміт кредитної лінії встановлюється на рівні 1 500 000 грн. (а.с.9).

Відповідно до додаткового договору від 15.01.2007р. сторони дійшли згоди про встановлення ліміту кредитного договору у розмірі 1 440 000 грн., починаючи з 15.03.2007р. ліміт кредитної лінії встановлюється нарівні 1 340 000 грн. (а.с.10).

Додатковим договором від 19.02.2007р. до кредитного договору № 0812/06-189 від 08.12.2006р. кредитор надає позичальнику кредитну лінію для ведення господарської діяльності у розмірі 2 000 000 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 19% річних (а.с.11).

Додатковим договором від 25.06.2007р. пункт 2.1 кредитного договору № 0812/06-189 від 08.12.2006р. змінено та викладено в такій редакції: «в забезпечення зобов’язань позичальника за даним кредитним договором, кредитором прийнято договір іпотеки Р № 2186 від 25.06.2007р., укладений між кредитором і позичальником, надалі «договір іпотеки», а також інше майно та грошові кошти позичальника, на які в разі порушення умов даного договору буде звернено стягнення в порядку, визначеному даним кредитним договором та чинним законодавством України.»(а.с. 12).

Двадцять п’ятого червня 2007 року між Банком (іпотекодержателем) та підприємством (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки (а.с.17-19). Відповідно до п.1.1 договору в забезпечення належного виконання зобов’язань, що виникають з кредитного договору та додаткових до нього договорів, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку належний йому на праві повного господарського відання цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Ковалівський горілчаний завод», що знаходиться за адресою Тернопільська область, Монастирський район, с.Ковалівка, вул. Центральна, 236, а саме:

нежитлову будівлю, будівлі і споруди, загальною площею 2843,1 кв. м.., до складу яких входять: горілчаний цех /літера «А»/, горілчаний цех /літера «Б»/, цех мінеральної води /літера «В»/, тарний склад /літера «Г»/, тарний склад /літера «Д»/, вузол зберігання спирту /літера «д»/, пожежний водозбірник /1/, що належить іпотекодавцю на праві власності на нерухоме майно, виданого 25.04.2007р. виконкомом Ковалівської сільської ради, на підставі його ж рішення від 28.03.2007 р. № 25; право власності на нерухоме майно зареєстровано за іпотекодавцем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2007 р. за реєстраційним номером 18651787 (Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Комунальним підприємством «Монастирське районне бюро технічної інвентаризації»25.04.2007 р. № 14363343);

обладнання, що перелічене в акті обстеження від 25.06.2007р. (а.с.а.с.20-23), який є невід’ємною частиною цього договору і належить іпотекодавцю на підставі балансової довідки, виданої Державним підприємством «Ковалівський горілчаний завод»25.06.2007 р. № 174; під предметом іпотеки за цим договором слід розуміти як весь цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Ковалівський горілчаний завод», так і будь-яку його частину; у зв’язку з цим положення даного договору поширюють свою дію як на весь цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Ковалівський горілчаний завод», так і на будь-яку його частину.

Ринкова вартість предмета іпотеки, зафіксована договором, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно становить 733 740, 51 грн.

Відповідно до п.1.5 договору іпотеки сторонами визначено заставну вартість предмету іпотеки в сумі 2 128 662 грн.

Щодо доводів прокурора в апеляційному поданні на нікчемність вищезгаданого договору іпотеки, то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.14 Закону України «Про іпотеку»предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва». Забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Проте, договір іпотеки укладався відповідно до попередньої згоди органу управління державним майном на відчуження підприємством майнових об'єктів. Наведене підтверджується рішенням Міністерства аграрної політики України, викладеним в листі № 37-11-3-15/5298 від 15.04.2007р. (а.с.94). Це рішення прийняте на підставі заяви заводу та додатку до заяви про перелік майна (а.с.а.с.111-116).

Відповідно до п.«г»ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби.

Однак, вищезгадана норма закону є загальною і конкретизована нормами Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Державне підприємство «Ковалівський горілчаний завод», код 32147811, у Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначений Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не включено.

Наведене підтверджується і нормами Закону України «Про приватизацію державного майна», частиною 6 статті 5 якого визначено, що перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Також, вирішуючи питання про належність конкретного об'єкта до тих, що не підлягають приватизації у зв’язку з їх загальнодержавним значенням, суди повинні виходити з вимог Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»№ 847-14 від 07.07.1999 року та Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»№ 291/96-ВР від 10.07.1996 року (п.5 листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна»№ 01-8/500 від 25.04.2001 року).

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, наведене, матеріали справи, не дають підстав для достовірного висновку про недійсність, нікчемність оспореного договору іпотеки на підставі ч.2 ст.215 ЦК України, чи його суперечність вимогам ст.14 Закону України «Про іпотеку», п.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та п.«г»ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Щодо доводів прокурора в апеляційному поданні на неправомірність передання у власність відповідачу 2 предмета іпотеки, то такі є необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до додаткового договору від 31.07.2007р. (а.с.13) пункт 2.1 кредитного договору змінено та викладено в наступній редакції: «в забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором від 08.12.2006р. прийнято договір іпотеки Р№2186 від 25.06.2007р. укладений між кредитором і позичальником, надалі «договір іпотеки»та договір застави №3107/07-189 від 31.07.2007р. (надалі договір застави 2), укладений між кредитором та товариством «Луцьк-Еко-Сервіс»(надалі заставодавець), а також інше майно та грошові кошти позичальника, на які в разі порушення умов даного договору буде звернено стягнення в порядку, визначеному даним кредитним договором та чинним законодавством України»(а.с. 13).

Між Банком, Ковалівським горілчаним заводом, ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»13.09.2007 року укладено договір поруки №1307/07-1 (а.с.16). Відповідно до п.1.1 поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником (ДП «Ковалівський горілчаний завод»), в повному обсязі усіх зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору №0812/06-189 від 08.12.2006р. і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником; приймає на себе зобов'язання погасити кредитну заборгованість в розмірі 2 000 000 грн., нараховані відсотки, неустойку, збитки, а також інші боргові зобов'язання, що випливають з кредитного договору (п.2.2 договору) (а.с.16).

Платіжним дорученням №174 від 17.10.2007р. ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»у погашення боргу за ДП «Ковалівський горілчаний завод»перераховано банку 2 094 365, 90 грн. (а.с.85).

На вимогу товариства (претензії є в матеріалах справи) підприємство заборгованості не погасило.

Відповідно до ч.2 ст.556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Отже, до товариства як до поручителя, що виконав грошові зобов'язання боржника, перейшло право іпотекодержателя за договором іпотеки №2186 від 25.06.2007р.

Абзацом 3 ст.1 Закону України «Про іпотеку»визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.33 вищенаведеного Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.1 договору іпотеки від 25.06.2007р. №2186 передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за його рахунок своїх вимог у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов'язань або їх частини. Вимоги іпотекодержателя, що забезпечені за договором можуть бути задоволені шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов'язання або продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки у будь-який спосіб, будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу чи іншого цивільно-правового або господарсько-правового договору; пред'явлення позову до іпотекодавця в судовому порядку про звернення стягнення на предмет іпотеки, вчинення нотаріусом виконавчого напису на договорі іпотеки (ст.33 Закону України «Про іпотеку») (а.с.а.с.18-19).

З огляду на викладене іпотекодержатель самостійно визначає спосіб та механізм звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.591 ЦК України звернення стягнення заборгованості на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачене договором або Законом.

Закон України «Про іпотеку», зокрема ст.ст.36,37, передбачає право кредитора на забезпечення повернення кредиту також, шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю.

Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, позивач застосував заходи по позасудовому вирішенню даного спору, надсилавши листи підприємству про погашення заборгованості. У добровільному порядку суму кредиту ДП «Ковалівський горілчаний завод»не повернуло ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс».

У зв’язку з вищенаведеним апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач 2 вправі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого нерухомого майна, у тому числі передачі заставленого нерухомого майна у власність.

Щодо доводів прокурора про те, зокрема, що місцевим господарським судом у своєму рішенні не зазначено, чи було укладено договір про заміну кредитора з додержанням форми, передбаченої ст.ст.512, 513 ЦК України, ст.208 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст.4 Закону України «Про іпотеку», то слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 512 ЦК України визначено, що підставами заміни кредитора у зобов'язанні є:

- передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

- правонаступництво;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно з положенням ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За умовами договору № 1307/07-1 від 13 вересня 2007 року ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»в повному обсязі поручилося відповідати за зобов’язаннями ДП «Ковалівський горілчаний завод», які випливають з кредитного договору № 0812/06-189 від 08 грудня 2006 року і додаткових угод до нього. Договір поруки складено у тій самій формі, що і кредитний договір, на підставі якого виникло зобов'язання, тому недотримання вимог ст.ст. 512, 513 ЦК України при вчиненні даних правочинів не було.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційному поданні, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення Господарського суду Волинської області від 17.12.2007 року у справі № 2/110-92 без змін, а апеляційне подання Прокурора Монастириського району Тернопільської області - без задоволення.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова оформлена і підписана 14.08.2008р.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Городечна М.І.

Суддя Кузь В.Л.