Постанова № 1987186, 13.05.2008, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

13.05.08 Справа № 5/251-4343

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Городечна М.І.

Кузь В.Л.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України») від 28.12.2007р. № 31/10-13325

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.2007р.

у справі № 5/251-4343

за позовом ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз»(далі ВАТ «Тернопільгаз»), м. Тернопіль

про стягнення 7819631,86 грн.

за участю представників:

від позивача –Працьовита С.М. - представник;

від відповідача –Ловчук М.В.- начальник юридичного відділу.

Розгляд справи у судовому засіданні апеляційного господарського суду 19.02.0008р. було відкладено на 22.04.2008р. У судовому засіданні апеляційного господарського суду 22.04.2008р. було оголошено перерву до 13.05.2008р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2008р., з підстав зазначених у ньому, внесено зміни у склад колегії суддів, введено у склад колегії суддів замість судді Процика Т.С. суддю Юркевича М.В.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р., з підстав зазначених у ньому, внесено зміни у склад колегії суддів, введено у склад колегії суддів замість судді Юркевича М.В. суддю Процика Т.С.

Представникам сторін права і обов’язки, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.12.2007р., суддя Андрушків Г.З., позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль, вул. Чернівецька, 54, (код ЄДРПОУ 03353503) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, (код ЄДРПОУ 31301827) - 5271177 грн. 40 коп. боргу за поставлений природний газ, 43661 грн. 50 коп. пені, 1303895 грн. 51 коп. втрат від інфляції, 343620 грн. 85 коп. – три відсотки річних, 25500 грн. 00 коп. – витрат по сплаті державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 11, 509, 526, 530, 551, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.193, 233 Господарського кодексу України (далі ГК України) та п.3 ст.83 ГПК України, а також зокрема тим, що з матеріалів справи вбачається, що:

- борг на сумі 5271177,40 грн. відповідач у відзиві на позов і його повноважний представник в судовому засіданні визнали повністю;

- враховуючи, що заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв’язку з важким фінансово-економічним станом товариства внаслідок великої дебіторської заборгованості, яка станом на 30.09.2007р. складає 121183,0 тис. грн., а збитки по товариству на цю ж дату становлять 13941,0 тис. грн., про що свідчать баланс та звіт про фінансові результати ВАТ «Тернопільгаз»за 9 місяців 2007 року, у зв’язку з тривалою кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі, оскільки основною категорією споживачів природного газу по даному договору є населення, рівень оплат якого дуже незадовільний, про що свідчать довідка про заборгованість населення за спожитий природний газ по ВАТ «Тернопільгаз»за станом на 01.12.2007р., згідно з якою заборгованість населення становить 21937,3 тис. грн., не відшкодовано пільг з бюджету на суму 7248,9 тис. грн., а також і в зв’язку з тим, що відповідачем здійснюється оплата за отриманий природний газ на підставі договору та Алгоритму розщеплення коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України та НБУ за №1785 від 13.11.1998р., за №840 від 21.05.2000р. та Постанови НКРЕ за №759 від 12.07.2000р., тобто ВАТ «Тернопільгаз»контролює розмір надходжень коштів відповідним підприємствам, але не має права втрутитись в механізм та розмір розподілу та перерахування зазначених коштів, а відтак не має можливості у повному обсязі погасити заборгованість перед позивачем, суд першої інстанції вважав за можливе на підставі п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1ст.233 Господарського кодексу України, п.3.ст.83 ГПК України зменшити розмір пені до 5 відсотків і стягнути з відповідача 43661 грн. 49 коп. пені;

- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 27708, 24 грн. інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, оскільки в цій частині такі нараховані безпідставно, так як на дану суму інфляційні нарахування позивачем здійснені на суму боргу з сумою інфляційних нарахувань за попередні періоди, тоді як ст. 625 ЦК України передбачає нарахування інфляційних тільки на суму боргу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», позивач у справі, подало апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.2007р. у справі № 5/251-4343 в частині часткового задоволення інфляційних збитків та зменшення пені, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДК «Газ України»у повному обсязі.

Скаржник посилається зокрема на те, що при винесенні оскарженого рішення господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, а саме: ст.ст. 529, 549-551 ЦК України, та норми процесуального права, а саме: ст.ст.4-7, 34, 43 ГПК України.

ВАТ «Тернопільгаз», відповідач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.2007р. у справі № 5/251-4343 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненні до апеляційної скарги та у відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ «Тернопільгаз» про стягнення з нього 7 819 631 грн. 86 коп., із них: 5 271 177 грн. 40 коп. основного боргу за поставлений природний газ протягом січня-грудня 2006 року згідно договору №06/05-1893 від 19.12.2005р., 873 229 грн. 86 коп. пені, 1 331 603 грн. 75 коп. втрат від інфляції, 343 620 грн. 85 коп. –три відсотки річних.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Тернопільгаз»договору №06/05-1893 від 19.12.2005р. на постачання природного газу, позивач за період з січня по грудень (включно) 2006 року поставив відповідачеві природний газ виключно для подальшої реалізації його населенню (п.1.3 даного договору) в об’ємі 435829,456 тис. куб. м. на загальну суму 71 448 697, 46 грн., що підтверджується актами подачі-приймання природного газу за кожний місяць 2006 року, підписаними представниками сторін та завіреними печатками компанії та товариства, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.6.1 зазначеного вище договору розрахунки за газ здійснюються «Покупцем» (відповідачем у справі) грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1, ч.6 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними розрахунками, а також визнається відповідачем (вчинення ним дій щодо часткової оплати товару, а також відсутність (неподання) ним заперечень щодо суми боргу) - сума основного боргу у відповідності до договору, становить 5271177,40 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу виконав частково на суму 66 177 520, 06 грн., і на день заявлення позову за ним рахується борг на суму 5271177,40 грн.

Цей борг відповідач як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції визнає повністю.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов в частині стягнення 5 271 177, 40 грн. як обґрунтовано заявлений і визнаний відповідачем.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що відповідно до положень норм ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст.193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк, відповідачем ці строки порушені, у зв’язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.6.2 та п.6.3) у вигляді сплати пені, що за період з 08.04.2007р. по 08.10.2007р. становить 873 229, 86 грн.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У цьому випадку позивач не пред’являв позовної вимоги в межах цього провадження по даній справі (спору) про стягнення з відповідача збитків; також доказів понесення ним збитків подано не було.

Право зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, надано суду також п.3 ст.83 ГПК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції у тому, що приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення суми нарахованої пені, враховуючи, що заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв’язку з важким фінансово-економічним станом товариства внаслідок великої дебіторської заборгованості, яка за станом на 30.09.2007р. становить 121183,0 тис. грн., а збитки по товариству на цю ж дату становлять 13941,0 тис. грн., про що свідчать баланс та звіт про фінансові результати ВАТ «Тернопільгаз»за 9 місяців 2007 року, у зв’язку з тривалою кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі, оскільки основною категорією споживачів природного газу по даному договору є населення, рівень оплат якого є дуже незадовільний, про що свідчать довідка про заборгованість населення за спожитий природний газ по ВАТ «Тернопільгаз»за станом на 01.12.2007р., згідно з якої заборгованість населення становить 21937,3 тис. грн. (а на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції за станом на 01.03.2008р. заборгованість населення вже становить 31767,0 тис. грн. (довідка відповідача додана до відзиву на апеляційну скаргу), не відшкодовано пільг з бюджету на суму 7248,9 тис. грн., а також і в зв’язку з тим, що відповідачем здійснюється оплата за отриманий природний газ на підставі договору та Алгоритму розщеплення коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України та НБУ за №1785 від 13.11.1998р., за № 840 від 21.05.2000р. та Постанови НКРЕ за №759 від 12.07.2000р., тобто ВАТ «Тернопільгаз»контролює розмір надходжень коштів відповідним підприємствам, але товариство не має права втрутитись в механізм та розмір розподілу та перерахування зазначених коштів, а відтак не має можливості у повному обсязі погасити заборгованість перед позивачем, суд підставі п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1ст.233 Господарського кодексу України, п.3.ст.83 ГПК України зменшив розмір пені до п’яти відсотків і стягнув з відповідача 43661 грн. 49 коп. пені.

Також, суд врахував доводи відповідача про те, зокрема, що на даний час у нього відсутнє джерело погашення штрафних санкцій.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст.232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За період з лютого 2006р. по серпень 2007р. розмір інфляційних нарахувань становить 1 303 895 грн. 51 коп., а також три проценти річних від простроченої суми, що за період з 11.02.2006р. по 08.10.2007р. становить 343 620 грн. 85 коп.

Також апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом у тому, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 27708,24 грн. інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, оскільки в цій частині такі нараховані безпідставно, так як на дану суму інфляційні нарахування позивачем здійснені на суму боргу з сумою інфляційних нарахувань за попередні періоди, тоді як ст. 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції тільки на суму боргу.

Щодо посилань позивача на неправомірне часткове задоволення місцевим господарським судом позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань за період прострочення платежів по оспореному договору, яке відповідачем вважається як неправильне застосування судом методики розрахунку інфляційних втрат, то суд апеляційної інстанції відзначає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що частина 2 статті 625 ЦК України передбачає нарахування інфляційних тільки на суму боргу. Даний факт додатково підтверджується листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, відповідно до якого у випадку коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різний період, кожен внесок перемножується на індекс інфляції відповідного періоду, результати підсумовуються.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на статтю 529 ЦК України є безпідставним, оскільки виконання зобов’язання ВАТ «Тернопільгаз»по сплаті за поставлений газ здійснюється саме частинами щоденно, згідно з Порядком розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, затвердженого наказом НАК «Нафтогаз України»від 19.11.1998 року №80, відповідно до п.5 якого кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових та газотранспортних підприємств, на підставі їхніх платіжних доручень того самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок ДК «Газ України».

За таких обставинах місцевий господарський суд правомірно задоволив позовні вимоги в частині стягнення 5271177,40 грн. боргу за поставлений природний газ, 43661,50 грн. пені, 1303895,51 грн. втрат від інфляції, 343620,85 грн. –три відсотки річних, як обґрунтовано заявлені.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність оскарженого рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.2007 року у справі № 5/251-4343 без змін, а апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»- без задоволення.

2. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Городечна М.І.

суддя Кузь В.Л.