Рішення № 19869077, 08.12.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

08.12.2011Справа №5002-32/4814-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства «Кримнафтопродукт» (95023, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ялтинське шосе, 12, ідентифікаційний код 03432270).

До відповідача Приватного підприємства «Інком Побут» (97560, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перове, вул. Леніна, 12/19; 97560, АР Крим, Сімферопольський райрн, с. Перове, вул. Паркова, 9, кв. 16, ідентифікаційний код 34303324).

Про визнання договору недійсним

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1 керівник.

Від відповідача не зявився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Кримнафтопродукт» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Інком Побут» про визнання договору №103 від 01.09.2008р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Кримнафтопродукт» та Приватним підприємством «Інком Побут» недійсним.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.11.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав, викладених в ухвалі Господарського суду АР Крим від 10.11.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони також були поінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2008р. між Приватним підприємством «Інком Побут» ( Виконавець) (Відповідач) та Публічним ( Відкритим) акціонерним товариством «Кримнафтопрдукт» (Споживач) (Позивач) укладений договір № 103 ( а.с. 16).

Відповідно до пункту 1. 1 Договору Споживач передає , а Виконавець приймає на себе виконання з регулярного вивозу твердих побутових відходів, що накопичились у Споживача.

Як то передбачено пунктом 1.2 Договору, вивіз ТПВ здійснюється з території підприємства Споживача за адресою м. Сімферополь, Московське шосе 12 км.

Так, укладання позивачем вказаного Договору було обумовлено тим, що в 1995 році обєкт був переданий в статутний капітал позивача.

Проте, як було встановлено пізніше, у відповідності до протоколу № 10 від 07.10.1996р. загального збору акціонерів Позивача із статутного капіталу був виключений обєкт, розташований за адресою м. Сімферополь, Московське шосе, 12.

Факт відсутності у ПАТ «Кримнафтопродукт» права власності на вищенаведений обєкт нерухомості встановлений Рішенням Господарського суду АР Крим від 17.02.2011р.

Так, пункт 901 Цивільного кодексу України твердить про те, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Укладання договору на вивіз ТПВ було обумовлено необхідністю позивача організувати вивіз відходів на належному йому на праві власності обєкту.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач помилявся стосовно існування такого права на обєкт.

Згідно частин 1,2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до частин 1-3,5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пункт 1 статті 229 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.

В даному випадку має місце помилка позивача, яка виразилась в неправильному розумінні того, що в нього є право господарського відання даного обєкту.

Зрозумілим є те, що у випадку, коли позивач знав би про неналежність обєкту йому на праві власності , він не став і укладати оспорюваний договір.

Приписами пункту 3 статті 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах, тоді як позивач на момент укладання договору такими правами не володів.

В пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Дійсно на момент укладання оспорюваного договору позивач вже не був власником обєкту, а отже помилково уклав договір на надання послуг, необхідних для обслуговування свого майна, бо помилявся в належності цього манйа цому на праві власності.

Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у коментованій статті, потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо.

Помилку позивача стосовно наявності в нього права власності на обєкт, господарське відання якого позивач реалізував, укладаючи договір на надання послуг, неможливо виправити.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість законність та доведеність позовних вимог, внаслідок чого вони підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтям 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити .

2.Визнати недійсним договір № 103 від 01.09.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Кримнафтопродукт» та Приватним підприємством «Інком Побут» .

3.Стягнути з Приватного підприємства «Інком Побут» (97560, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перове, вул. Леніна, 12/19; 97560, АР Крим, Сімферопольський райрн, с. Перове, вул. Паркова, 9, кв. 16, ідентифікаційний код 34303324) на користь Публічного акціонерного товариства «Кримнафтопродукт» (95023, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ялтинське шосе, 12, ідентифікаційний код 03432270) 85, 00 грн. державного мита, 236, 00 грн. вират на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.12.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 09.12.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.