Рішення № 19867989, 24.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 307

РІШЕННЯ

Іменем України

24.11.2011

Справа №5002-33/4429-2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» (02156, вул. Кіото, 27, м. Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» (95034, вул. Терлецького, 1-А, м. Сімферополь; 95034, вул. Рєпіна, 91, м. Сімферополь)

про стягнення 13884.76 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники:

Від позивача: товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» – Лозінська Любов Василівна, представник за довіреністю від 01.11.2011р.

Від відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» - не з'явився.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» та просить суд стягнути 13884.76 грн., у тому числі 9357.31 грн. інфляційних витрат, 2833.57 грн. 3% річних та 1536.82 грн. витрат, пов’язаних з прибуттям представника позивача для участі в судових засіданнях.

Позовні вимоги вмотивовані порушенням відповідачем грошового зобов’язання, що виникло на підставі договору поставки від 13 жовтня 2008 року № ЮО-007/08, у зв’язку з чим позивачем на суму заборгованості були нараховані штрафні санкції, та обґрунтовані посиланнями на статті 509, 536, 625 Цивільного кодексу України та статті 174, 193, 230 Господарського кодексу України.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином за адресою, зазначеною в спеціальному витягу з ЄДРПОУ (т.1 а.с.106-108). Причини неявки суду невідомі.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 13 жовтня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» (покупець) був укладений договір № ЮО-007/08, пунктом 1.1 якого передбачено, що постачальник зобов’язується в строк, визначений в замовленні, поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупцю відповідний товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і своєчасно провести його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору предметом поставки є піротехнічні вироби.

Повне найменування товару, його опис та характеристика, кількість товару, строки поставки, інші параметри містяться в специфікаціях. Товар за цим договором поставляється товарними партіями, розмір яких встановлюється в кожному конкретному випадку у відповідності із заявкою, поданою покупцем для виконання погоджених сторонами і підписаних специфікацій у відповідності до статті 2.1 цього договору (пункт 1.4 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору товар поставляється покупцю в строк не пізніше 20 днів з моменту отримання заявки.

Датою поставки є дата отримання покупцем товару на своєму складі (на підставі підписання представником покупця товаросупроводжувальних документів – накладних, актів (пункт 5.3 договору).

В пункті 6.2 договору сторони передбачили, що загальна сума договору складає 100 000.00 грн., у тому числі ПДВ 16 666.67 грн., але вона може протягом року поставки корегуватися за взаємним погодженням сторін, що оформлюється додатковою угодою.

Відповідно до пункту 5.6 договору підставою для здійснення покупцем оплати за поставлений товар є рахунок, виставлений постачальником, а також надання постачальником накладної на поставлену кількість товару по кожній партії товару.

Оплата за товар здійснюється покупцем в українській національній валюті по безготівковому рахунку, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 30 днів з моменту поставки товару покупцю.

Повний розрахунок за товар, поставлений покупцю протягом фінансового звітного періоду (який згідно з пунктом 6.1 починається з 01 лютого поточного року та триває до 01 лютого наступного року), має бути здійснено до початку нового фінансово-звітного року (до 01 лютого наступного року) (пункт 6.7 договору).

Право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару у відповідності до пункту 5.3 цього договору. Датою передачі товару вважається дата підписання накладної (пункт 8.1 договору).

У зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх зобов’язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару та, як наслідок, утворення у нього заборгованості, у 2009 році товариство з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» 56940.00 грн. - заборгованості, 1872.00 грн. - пені, 234.00 грн. - 3% річних та 1386.76 грн. – інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду АР Крим від 30 червня 2009 року у справі № 2-7/2591-2009 позов був задоволений частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» суму заборгованості у розмірі 56 940.00 грн., 1497.60 грн. пені, 3% річних у розмірі 187.20 грн., 854.10 грн. інфляційних втрат, 594.79 грн. державного мита та 307.57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 3, а.с. 3-7)

На примусове виконання рішення, 13 липня 2009 року господарським судом АР Крим був виданий наказ (т. 1, а.с. 35).

05 серпня 2009 року ВДВС Київського РУЮ м. Сімферополя було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду АР Крим від 30 червня 2009 року та відповідачу надано строк для добровільного виконання цього рішення (т. 1, а.с. 40).

Позивач зазначає, що добровільно заборгованість відповідачем була погашена в поновному обсязі лише 12 вересня 2011 року.

Так, постановою ВДВС Київського РУЮ м. Сімферополя від 13 вересня 2011 року виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду АР Крим від 30 червня 2009 року закінчено, у зв'язку з добровільним виконанням зобов’язання боржником (т. 2, а.с. 207).

Підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим з’явилося нарахування відповідачу, товариству з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим», 3% річних та інфляційних витрат за період з 13 серпня 2009 року по 12 вересня 2011 року.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати, що пов’язані з відрядженням представника позивача до судових засідань в процесі розгляду справи № 2-7/2591-2009.

Крім того, в процесі розгляду даної справи позивач, 13 листопада 2011 року та 24 листопада 2011 року просив також покласти на відповідача відшкодування витрат, пов’язаних з прибуттям представника позивача з міста Києва до міста Сімферополя для участі в судових засіданнях по даній справі в сумі 848.60 грн. (т.1, а.с. 11, т. 3, а.с. 8).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки спірні правовідносини виниклі у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання, вони регулюються положеннями глави 48 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Судом було встановлено, що 13 жовтня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» (покупець) був укладений договір № ЮО-007/08, пунктом 1.1 якого передбачено, що постачальник зобов’язується в строк, визначений в замовленні, поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупцю відповідний товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і своєчасно провести його оплату на умовах цього договору.

Так, позивач, посилаючись на факт встановлення рішенням господарського суду АР Крим від 30 червня 2009 року у справі № 2-7/2591-2009 наявності у товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» заборгованості за цим договором, просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні витрати за період з 13 серпня 2009 року, тобто з дня, коли сплинув строк для добровільного виконання вищезазначеного рішення господарського суду АР Крим, до 12 вересня 2011 року – дня, коли заборгованість була відповідачем повністю погашена.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вже було зазначено, в процесі здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду АР Крим від 13 липня 2009 року у справі № 2-7/2591-2009, відповідачем, товариством з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим», заборгованість була погашена в повному обсязі, у зв'язку з чим виконавче провадження було закрито.

В позовній заяві позивач стверджує, що з огляду на положення статті 625 Цивільного кодексу України він не втратив право на подальше нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму заборгованості, що існувала за період з 13 серпня 2009 року по 13 вересня 2011 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, вказана норма щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми, кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати відсотки.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство у випадку порушення однією особою договірних обов’язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідачем була погашена в повному обсязі лише 12 вересня 2011 року.

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду України від 26 березня 2006 року у справі № 2-4/11319-2004 визначено, що чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Також, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20 листопада 2008 року № 01-8/685 зазначено, що чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2008 року № 1/384-07).

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена в постановах Вищого господарського суду України від 30 травня 2006 року у справі № 20-9/024-20/245 та від 02 липня 2009 року у справі № 2-23/11020-2008.

Так, відповідно до розрахунку, наданого позивачем (а.с. 42), сума 3% річних нарахована ним за період з 13 серпня 2009 по 13 вересня 2011 року та становить 2833.57 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок, який проведений вірно, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 2833.57 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 9357.31 грн. інфляційних витрат, нарахованих за період з серпня 2009 року по вересень 2011 року.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат (а.с. 41), який складений вірно, у зв'язку з чим дані вимоги також підлягають задоволенню.

Одночасно, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов’язаних з прибуттям представника позивача з міста Києва до міста Сімферополя, поштових витрат, витрат, пов’язаних з відправленням претензії та копії позовної заяви відповідачу та витрат, пов’язаних з участю представника позивача в судових засіданнях з розгляду скарг на дії ВДВС, з огляду на наступне.

Так, слід зазначити, що у відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, розподіл судових витрат, пов’язаних із розглядом справи здійснюється під час винесення судового рішення, а отже у відшкодуванні витрат, понесених позивачем у зв'язку із розглядом справи № 2-7/2591-2009, а також через розгляд скарги на дії ВДВС, який здійснювався в межах розгляду вищевказаної судової справи – слід відмовити, оскільки такі вимоги не можуть бути висунути окремо.

Заявляючи вимоги про стягнення витрат, пов’язаних із прибуттям представника позивача до судових засідань по даній справі, позивач посилається на можливість відшкодування інших витрат, передбачених статтею 44 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Що стосується інших витрат, передбачених статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, в абзаці другому пункту 1 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року № 02-5/78 зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи на підставі статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в пункті 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18 березня 2008 року.

Так, представник позивача, посилаючись на вищезазначену позицію Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року вважає себе особою, яку було викликано до суду для дачі пояснень, однак, суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відшкодування витрат для явки представників сторін до судових засідань, та, крім того, здійснення представництва в суді не підпадає під порядок виклику посадових осіб, передбачений статтею 30 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення витрат, пов’язаних з прибуттям представника позивача до судових засідань, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цієї частині.

Судові витрати, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем у зв’язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 28 листопада 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, та статтями 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Піро-Шоу-Крим» (95034, вул. Терлецького, 1-А, м. Сімферополь; 95034, вул. Рєпіна, 91, м. Сімферополь, ЄДРПОУ 30025878) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрверк» (02156, вул. Кіото, 27, м. Київ, ЄДРПОУ 31036152) 2833.57 грн. 3% річних, 9357.31 грн. інфляційних витрат, 120.93 грн. державного мита та 207.20.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Радвановська Ю.А.